Леся Українка: світ долі

25 лютого – 150 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) видатної української письменниці, поетеси, перекладача, громадської діячки. З нагоди цієї вагомої дати ми зібрали десять цікавих фактів про видатну українку.

У родині Лесю Українку називали Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походило від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька.

Маленька Леся Українка з братом Михайлом

Маленька Леся була дуже хороброю. Ще в дитинстві вона боялась ночі і хижих звірів, проте боролася зі своїми страхами і бігала по ночах в сусідній ліс – щоб побачити русалку.

У 6 років Леся Українка навчилась шити й вишивати, могла годинами займатися рукоділлям. У зовсім дитячому віці навіть задумала вишити батькові сорочку. На іменини мамі, батькові і братові Михайлові дівчинка щороку дарувала свої чудові вишивки.

Вона вишивала й мережила сорочечки, рушники для братів, сестер, родичів, знайомих. А незадовго до смерті писала матері, що, коли вже нічого не в силах робити, то лежачи вишиває.

Одна з вишитих сорочок Лесі Українки донині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.

Леся Українка серед родичів і знайомих. Зелений Гай, 26 червня 1906 року. Зліва направо: Перший ряд (сидять): Петро Косач, Антоніна Трегубова. Другий ряд (стоять): Катря Трегубова, Леся Українка, Олена Пчілка, Ольга Косач-Кривинюк з сином Михальом, Єлісей Трегубов.

Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників.

На території колишніх володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб.

Леся Українка з матір’ю. Ялта, 1898 р.

У дев’ятнадцять років Леся Українка написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

У творчості Лесі Українки був єдиний вірш написаний російською мовою. Цей вірш датується орієнтовно 1899 роком. Леся Українка написала його після того, як російський письменник Григорій Мачтет попросив Лесю для спроби написати йому вірш російською, і Леся заради жарту сіла за рояль і під імпровізований акомпанемент продекламувала експромт – віршоване рондо «Когда цветет никоциана… ». Мачтет був в захваті від нього. Цей вірш був першим і останнім російським віршем у її поезії.

Першим справжнім коханням Лесі Українки був її друг по нещастю — хворий на сухоти революціонер Сергій Мержинський. Вони познайомилися в Ялті в 1897 році, приїхавши на лікування. Йому було 27 років, їй — 26. Він називав письменницю «Леся-Ларочка». Сергій помер на руках у Лесі в Мінську від туберкульозу легенів. Після цього Леся Українка написала поему «Одержима».

Офіційним чоловіком Лесі Українки став Климент Квітка, молодший за неї на 10 років. Коли Леся оголосила про своє рішення вийти за нього заміж, її мама була категорично проти. Однак характер у Лесі був рішучий. Вона повністю відмовилася від батьківських грошей і пішла до Климента, щоб почати з ним нове, самостійне життя.

Одружившись, Климент довів Лесі своє щире почуття. Він щосили намагався зібрати гроші для лікування дружини, продаючи для цього все нажите. На виручені кошти Леся лікувалася в Європі у найкращих лікарів, але хвороба продовжувала прогресувати…

Леся Українка, Михайло Косач, Маргарита Комарова.

Леся Українка зробила неоціненний внесок в фольклористику як збирач, і як виконавець народних пісень. В репертуарі Лесі Українки були пісні історичні, козацькі, рекрутські, ліричні, побутові, колискові, дитячі, жартівливі, баладні, танцювальні, календарно-обрядові і, що найунікальніше – пісні до казок. В листі до М. Драгоманова Леся Українка стверджувала, що зібраних нею пісень «ще ніхто не записував».

В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував усіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова.