Іван Сірко:скитання могили

Іван Сірко (1605-1680) – кошовий Запорізької Січі, який здійснив десятки успішних походів проти татар. Його поховали біля села Капулівки – тепер Нікопольського району Дніпропетровської області. Там знаходилася у 1594-1638 році Базавлуцька Січ.

1 серпня у Грушівці помер легендарний кошовий отаман Війська Запорозького Іван Дмитрович Сірко. Побратими дубом (човен з цілого стовбура) привезли прах свого ватажка на Січ і тут поховали, як він і заповідав. І нині його прах покоїться тут, в землі Капулівки.

Проте слово «покоїться» щодо останків Сірка вживати складно. Його могилу кілька разів плюндрували. Ні, не вороги - турки чи татари, а такі ж самі православні християни, як і він. Так, 1709 року московські війська О. Меншикова за наказом Петра І зруйнували Чортомлицьку Січ, поглумилися над козацькими могилами. Свіжі могили розривали, трупам рубали голови. А живих вішали на плавучих шибеницях і пускали вниз Дніпром. Тоді ж було розбито кам’яний хрест на могилі. Хотіли поглумитися і з останків кошового, але козаки, які засіли в плавні, не дали. Скориставшись дощем і тим, що москалі до сутінок не встигли розкопати високу могилу, запорожці, перебивши варту, викопали прах отамана і взяли із собою у вигнання.


Повернувшись у 1732 році, купили шмат землі у діда Мазая і поховали останки кошового в Капулівці:

В Капулівці на вгороді в Мазая старого

Стоїть собі могилонька Сірка кошового…  

На могилі поставили надгробний камінь, який зберігся до нашого часу. Зараз на цьому місці встановлено пам'ятні знаки.
.В 1775 році, вже за наказом Катерини ІІ, під час руйнування Нової Січі, яка знаходилась за 3 км від могили, знову зазнала руйнації могила Сірка. Але праху не зачепили, знесли лише курган. Згодом капуляни знову його відновили. Але особливого знущання вона зазнала в наш час.
У вересні 1967 року юні екскурсанти однієї з шкіл м. Орджонікідзе розхитали і звалили надгробний камінь, який розколовся навпіл.

  .У листопаді 1967 року останки Сірка було перенесено до нової могили, викопаної в підніжжі кургану епохи бронзи. Для цього були дві причини. Перша - рукотворне Каховське море підмивало береги, і вже добиралось до могили. Вона могла рухнути разом з кручею у воду. Друга - в м. Запоріжжі вже була сформована «похоронна» команда під керівництвом М. Киценка, яка повинна була забрати останки І. Сірка на о. Хортицю, який у 1965 році Кабінетом міністрів УРСР було оголошено Заповідником українського запорозького козацтва, хоча підстав для цього не було. Острів Хортиця був випасом для табунів козацьких коней. Жодної Січі там не було. Як показали розкопки, городок Вишневецького був на Малій Хортиці, невеличкому острівці біля Великої Хортиці, тепер о. Концеровський. Комусь прийшла в голову ідея створити на Хортиці пантеон козаків.

Щоб не допустити перенесення останків І. Сірка на Хортицю, а залишити їх в землі, на якій він не один десяток років був кошовим і похований за його заповітом козаками, було вирішено терміново перенести його останки до Сторожової (або Баби-могили) поруч з Капулівкою. Все робилося поспішно. Керувала роботами працівниця Дніпропетровського історичного музею ім. Яворницького Л. Крилова. Курган над могилою (до 2-х м) знімали при допомозі бульдозера. Робилось це ввечері у дощову і вітряну погоду при світлі автомобільних фар. Дубова труна, в якій покоїлись останки, була пошкоджена ножем бульдозера,  як і лицьова частина черепа. Останки кошового були зібрані в мішок і перевезені в контору колгоспу (на місці могили місцеві жителі потім знаходили фаланги пальців).

На другий день, 27 листопада, зранку Крилова розклала кістки І. Сірка в нову соснову домовину. І в цей же день вони були поховані в новій могилі. Роботами по приготуванню нової могили і захороненню керував бригадир будівельної бригади колгоспу ім. Горького Я.С. Басанський. Урочистого поховання не вийшло. Дощова з вітром погода примусила учнів середньої школи повернутись додому з півдороги. Дійшло і було присутніх під час опускання домовини зо два десятки чоловік. Священників не запросили. Могилу залишили відкритою. На другий день яму, обкладену цеглою, перекрили тонкими бетонними плитами, а зверху вивалили з самоскида кілька тонн бетону. Поширили чутку, що нібито бетоном залита вся могила разом з домовиною. Це для того, щоб команда Киценка з Запоріжжя і не намагалася дістатись до останків.

Через деякий час стало відомо, що за ініціативою заступника голови Нікопольського райвиконкому М.В. Кікотя та голови колгоспу ім. Горького М.Т. Галайди, Л. Крилова вилучила з домовини череп і деякі кістки І. Сірка. Під час копання могили у підніжжі кургану були знайдені два кістяки. Череп одного з них і був підкладений у домовину замість справжнього. А череп Сірка відправили у Москву в інститут антропології ім. Міклухо-Маклая, де він знаходився до 1990 року. Г. Лебединська, учениця професора М. Герасимова, виготовила за ним скульптурний портрет І. Сірка, за яким нікопольський скульптор В. Шконда виготовив, а ливарники Нікопольської сільгосптехніки відлили у бронзі погруддя І. Сірка. В рік 300-річчя з дня смерті І. Сірка (1980) його погруддя, виготовлене за картиною І.Ю. Рєпіна «Запорожці» у 1956 році замінили новим, виготовленим по черепу. Збоку можна побачити напис: «Скульптор В. Шконда, співавтори М.В. Кікоть і М.Т. Галайда».

Питання допоховання черепа гостро постало у 1990 році, в рік відзначення 500-річчя козацтва. У цьому році Середа (антрополог) привіз череп Сірка з Москви у Київ, в редакцію журналу «Пам’ятки України». З Києва його перевезли у Дніпропетровськ, а звідти напередодні відзначення свята у Нікопольський райвиконком, де він був покладений до сейфу завідуючого відділом культури (за іронією долі, татарина за національністю) Р. Хайруліна. Був визначений день поховання черепа - 22 липня 1990 року. Проте з невідомих причин допоховання не відбулося. Говорили, що нібито така команда поступила з Києва. В 90-х роках дискусія про долю останків Сірка відновилась. Пропонували різне: долучити череп та окремі кістки до останків, помістити череп в музеї, спалити його і попіл розвіяти над курганом. Капуляни з цього приводу писали індивідуальні і колективні листи в газети, до Верховної Ради, в Кабінет Міністрів, до Президента, пропонуючи всі кістки злучити разом і поховати за православним звичаєм в окремій могилі. Здоровий глузд переміг. Останки І. Сірка вирішили поховати разом, в одній могилі. Взялась за цю справу Дніпропетровська облдержадміністрація, особисто її глава М.А. Швець.
В середині липня 2000 року в Капулівку прибула археологічна експедиція на чолі з доцентом Дніпропетровського університету Ромашком Володимиром Андрійовичем, яка зразу ж приступила до роботи. Поряд з могилою з північного боку була викопана яма завдовжки як і могила, щоб можна було підкопатись до домовини зісподу. Це був найлегший шлях до останків. Представники облдержадміністрації майже щодня приїжджали з Дніпропетровська керувати роботами і наглядати за ними. План допоховання з самого початку був таким: дістатись до домовини зісподу, помістити череп в металевий контейнер, підкласти його в домовину і засипати яму. Начальство не вірило навіть, що в могилі чужий череп. Леонід Федорович Бурда, капулівський краєзнавець, та Володимир Іванович Саламаха, нащадок хранителів могили з козацьких часів, намагались довести представникам влади, що необхідно вийняти всі останки, вилучити чужий череп, помістити його останки з його черепом в нову домовину і поховати за православним звичаєм. Вдалося добитися тільки перевірки, чи є в домовині І. Сірка чужий череп.

.25 липня 2000 року в присутності представників влади і громадських організацій археолог Ромашко В.А., одягнувши спецодяг, наданий санепідемстанцією, спустився в розкоп і з західної сторони намагався дістати череп. Проте виявилось, що, всупереч православному звичаю, 1967 року останки І. Сірка були поховані ногами на захід. Це і змусило прийняти пропонований капулянами варіант поховання. Останки були вийняті, вилучено чужий череп, все переправлено в Нікополь під охорону правозахисних органів. Археолог Ромашко розклав кістки в новій дубовій труні, долучивши до них кістки, вилучені 1967 року і череп. Про це складено відповідний документ. Деякі історики висловлювали думку, що в могилі останки не І. Сірка, аргументуючи це тим, що могилу кілька разів розоряли. Але наша думка така - в могилі останки саме І. Сірка, бо на його кістках збереглися сліди поранень саме там, куди був, як свідчать історичні джерела, поранений І. Сірко.

За день до перепоховання останки І. Сірка привезли в Капулівку, в Будинок культури. 21 серпня 2000 року їх урочисто поховали. Домовину несли на плечах козаки. За домовиною вели вкритого малиновою попоною коня. Спустили домовину в могилу під грім рушничних салютів.

Нарешті останки І. Сірка зібрані разом і упокоїлись в одній могилі.
Завершуючи розповідь про легендарного кошового треба сказати, що він завжди був і є найвідомішою і найпопулярнішою особистістю в нашому краї. На його могилі завжди свіжі букети - це молодята з усього району за багаторічною традицією вклоняються Великому лицарю. А випускники вже безліч років зустрічають тут світанок.

ЧИТАЙТЕ:Іван Сірко:дійсність та легенди

Черкасова Л.Л.