Іван Богун: феномен звитяги

Легендо вірності, будь прикладом для нас:

Гартуй, єднай, окрилюй і світи,

Будь смолоскипом – спрямовуй до Мети,

Веди, Богуне, Честь Тобі і Слава!

(Євгенія Лещук).

Українці – великий народ, який має велику і, на жаль, трагічну історію. Українці – нація героїчна, бо впродовж свого існування народила сотні тисяч Героїв, які без вагань віддавали колись і віддають сьогодні своє життя заради майбутнього свого народу. Україна їх пам’ятає і шанує, на їх прикладі виховує молоде покоління. Одним із таких героїв є полковник Іван Богун.

Іван Богун, наказний гетьман17 (27) лютого 1664року його стратили. Іван Богун, вінницький полковник, наказний гетьман України, неодноразово вразив і Україну, і світ своїм героїзмом. Протягом 15 років не випускав з рук пернача, очолював багато переможних, визначальних боїв. Був не лише талановитим воїном-стратегом і далекоглядним політиком, а й людиною, наділеною багатьма чеснотами.


Івана Богуна знали і цінували навіть вороги. Зокрема, польський критик Й. Ролле писав, що “з 80-ти діячів Хмельниччини Іван Богун найпрекрасніший – поєднаний розум, військові здібності, не заплямував себе жорстокістю, відзначився високою моральністю і вірністю високим ідеалам”.

На жаль, на сьогодні в біографічних даних Івана Богуна залишається ще багато так званих «білих плям». Рік і місце його народження невідомі(орієнтовно 1618). Також немає ніяких відомостей про його родину. Лише відомо, що народився Іван Богун на Вінниччині, а за деякими даними – походив з дрібної української шляхти, із старовинного православного роду Федоровичів, відомого із родослівних книг. Перебуваючи серед козаків, отримав прізвисько Богун, так само як отримали колись свої прізвиська Вишневецький, що став Байдою, Іскра, який став Остряницею…

Можливо, це було спадкове прізвисько. Цікаво, що в жодному офіційному документі немає підпису «Богун». У реєстрі 1649 р. під Корсунським договором зі Швецією 1656 р. він постійно виступає як Федорович. Богуном же він був для козаків і ворогів. Що ж стосується імен Іван Богун, Іван Федорович, Іван Федоренко Богун, Іван Федорович Богун, то, за даними видатних істориків-дослідників та на основі експертизи почерку, підписів і ряду інших спостережень цього часу, є переконання, що це була одна і та ж особа.

Зовсім мало відомостей збереглося про той період життя Богуна, який передував 1648 р. – початку національно-визвольної боротьби українського народу за своє соціальне та національне визволення. Відомо, що в 1637 – 1638 рр., під час козацько-селянських повстань під проводом Павлюка і Остряниці, він перервав навчання і, пройшовши короткочасну «муштру» на Запорозькій Січі, взяв у ньому участь. Це був перший прояв його характеру і суспільної позиції. Іван Богун був серед тих козаків, які після поразки повстання пішли на Дон.

Перші вірогідні дані про ратні справи Богуна пов’язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637 – 1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма. Іван Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через річку Північний Донець.

У 40-х роках ХVІІ ст. Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, беручи участь у численних військових походах проти татарських набігів та в обороні від них українських земель. З початком Визвольної війни українського народу 1648 – 1657 рр. він став одним із найближчих сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького.

Згідно з «Реєстром Війська Запорозького 1649 року» І.Богун значився серед козаків сотні Чигиринського полку. Вже через рік гетьман Б. Хмельницький, високо оцінивши великий героїзм і талант Івана Богуна, призначив його полковником Вінницького полку, завданням якого була оборона західних кордонів визволеної території України від наступів ворога.

Іван Богун на чолі Вінницького полку брав участь у переможних битвах під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями 1648 року. Казали, що там, де був полковник Богун, на козацьке військо завжди чекала перемога. А сам гетьман Хмельницький знав, що на полковника Богуна можна покластися в будь-якій ситуації , і бачив у ньому головну свою опору і наймудрішого порадника, головного натхненника усіх козацький загонів.

Отак скажу я на Суді Страшному:
Умру в Багні, воскресну в Богуні.
Бо він – Іван, Іван – то є Син Грому,
Він брат всього святого у мені, –

так вустами Б. Хмельницького висловилася про Івана Богуна поетеса Ліна Костенко у своїй історичній поемі «Берестечко».

Цей могутньої статури чоловік мав здатність уже самою своєю присутністю заспокоювати тих, хто піддавався паніці, вселяти віру в тих, кому забракло мужності. Богун мав славу командира, здатного дати лад війську за найскрутніших обставин і підпорядкувати ситуацію собі.

«Характерник, чарівник, кмітливий, віщун, маг, пророк», – говорили про нього в народі. Насправді це був великий талант і високий інтелект, глибокий розум і крицева сила волі, якими наділив Бог цю надзвичайну людину.

Ця висока досконалість, мабуть, підкріплювалася великою любов’ю до свого поневоленого народу, великим співчуттям та прагненням полегшити його долю і врятувати від страждання.

Військовий талант і кмітливість Івана Богуна особливо проявилися під час оборони Вінниці в лютому – березні 1651 року, коли чисельне польсько-шляхетське військо на чолі з Мартином Калиновським оточило там незначні козацькі сили. Залишивши частину козаків свого полку в місті, Іван Богун з кінним загоном виступив проти ворожих сил. Польські кіннотники намагалися оточити козаків, однак ті, прорвавши ліве крило, почали поспішно відходити через Буг по кризі до монастиря, що був на протилежному березі. Шляхта кинулася їм напереріз на кригу, але потрапила на ту частину річки, де козаки, за наказом Івана Богуна, заздалегідь навмисно прорубали ополонки і притрусили їх снігом. Налетівши на проруби, значна частина ворожої кінноти пішла під кригу…

Розлючений Калиновський з основною частиною свого війська підійшов під Вінницю і оточив її. Козаки і мешканці міста стійко стримували атаки ворога. Серед перших у рядах захисників був Іван Богун. Облога тривала до 11 березня. До Вінниці на допомогу Богуну підійшли козацькі полки Йосипа Глуха та Мартина Пушкаря, і польське військо в паніці відійшло до м. Кам’янця-Подільського. В кінці квітня 1651 р. І. Богун штурмував цю фортецю, показавши високі зразки відваги і військової майстерності.

Важливою сторінкою в ратних справах легендарного полковника стала битва під Берестечком 1651 року. В найтрагічніший момент битви Іван Богун проявив залізну волю, розсудливість та енергію полководця. Обраний козаками наказним гетьманом в оточеному польською шляхтою козацькому таборі після захоплення у татарський полон Б. Хмельницького, він виправдав покладені на нього сподівання, зумівши підпорядкувати козацьке військо у найскрутнішу хвилину.

Через болота і річку Пляшівку було налагоджено переправи. По них, завдяки воєнній винахідливості та рішучості Івана Богуна, значну частину українського війська вдалося вивести з оточення. Після Берестецької битви десятки тисяч козаків і селян завдячували цьому полковнику не тільки свободою, а й своїм життям.

У переможну битву під Батогом у 1652 р. вінницький полковник також вклав чималу свою частку.

У 1653 р. І. Богун розбив під Монастирищем військо «непереможного» польського воєначальника Стефана Чарнецького, відомого своєю нелюдською жорстокістю, а в листопаді 1653 р. взяв в оточення під Жванцем наймані війська Речі Посполитої.

Поступово Іван Богун стає першим радником Хмельницького. Вирізняючись незалежністю характеру, він не боявся перечити навіть самому гетьманові. Характеризуючи політичну діяльність вінницького полковника, варто відзначити, що він палко любив Україну і досить боляче реагував на ті кроки українських гетьманів, які ущемляли її права.

Очевидно, саме тому Богун досить рішуче виступив проти укладення невигідного для України Білоцерківського договору 1652 р., а в 1654 р. був у числі противників курсу Хмельницького на союз із Москвою. Він чи не єдиний не тільки не пішов у Переяслав, а потім зі своїм полком не підписав ганебної угоди про підданство російському цареві, але відвертав інших провідних воїнів, переконував гетьмана про загрозу такого вчинку для майбуття України. Через це до нього змінилось ставлення гетьмана Б. Хмельницького – в подальшому це відбилось і на долі Івана Богуна.

Після смерті Б. Хмельницького у 1657 р. гетьманську булаву захопив прихильник шляхетської Польщі Іван Виговський. Обставини в Україні стали вкрай напруженими: з однієї сторони було засилля польської шляхти, з іншої – російських воєвод. Спочатку Іван Богун підтримував курс І. Виговського на унезалежнення України від Московії, але й гетьманська політика, спрямована на зближення з Польщею чи Туреччиною, також викликала його спротив: він відмовився підписувати Гадяцький договір.

У 1660 р. Іван Богун разом із славетним Іваном Сірком на Поділлі очолили народне повстання проти гетьмана Юрія Хмельницького, який відновив в Україні гніт польської шляхти.

Весь цей час, перебуваючи на Правобережжі як полковник Паволоцький, Іван Богун постійно перебуває в оточенні польської агентури. У 1662 році був заарештований поляками і кинутий у підземелля Марієнбурзької фортеці.

Однак польський король Ян Казимир, готуючись до нового походу для завоювання Лівобережної України, знову намагається використати популярне серед народних мас ім’я Івана Богуна.


У 1663 році гетьман Правобережної України Павло Тетеря добивається від короля звільнення Богуна, призначає його наказним гетьманом і включає до польської військової ради. Однак і надалі Іван Богун намагається скористатися цим становищем, щоб силами своїх козаків та лівобережних частин у змові з російськими військами завдати нищівного удару полякам та визволити від них Україну.

Лист, написаний Богуном до російського командуючого Ромодановського, був переданий козаком-зрадником польському королеві.

17 лютого 1663 року Іван Богун був захоплений сердюками Івана Тетері і страчений за наказом польського короля у селі Комань під Новгород-Сіверським. Один з народних переказів свідчить, що помирав він у тяжких муках.
По одній із версій - зрадник-козак, що мав передати російському командуючому Ромодановському один з листів Богуна, віддав його польському королю, по другій - ще до відступу короля з-під Глухова Тетеря, щоб зберегти свою булаву від можливих зазіхань старшини, знищив небезпечних для нього супротивників. «Він послав королеві під Глухів донос про зраду козаків, що залишалися в королівському таборі, а головним чином ~ наказного гетьмана Івана Богуна. Він доводив, що начебто Богун, старшина та козаки повідомляли глухівцям, коли саме вони мають остерігатися наступу. Крім того, Богун посилав їм на допомогу по кілька сот козаків. Наказний гетьман нібито вказав глухівцям місця, де були підкопані вали, а також мовби двічі давав відомості про місця, де найкраще дати бій королівським військам. А також Богун мав повідомити Шереметева й Ромодановського про стоянки поляків.» Антонович В. Збірка праць. Гетьмани України: історічні портрети. К.1991. - С. 65. Очевидно, все це були вигадки й припущення, але Тетеря зважився на те, щоб позбутися свого небезпечного супротивника. 17 лютого 1663 року Іван Богун був заарештований .

27 лютого 1663 р. "польовий військовий суд, - пише М. Костомаров, - що відбувся в Новгороді-Сіверському, виніс постанову про смертну кару й Івана Богуна разом з кількома його прихильниками було розстріляно". Костомаров Н. Материалы и исследования. Богдан Хмельницкий. - М., 1996. - С. 171.

Ян Казимир в листі до дружини про Богуна писав: "Я наказав його арештувати з наміром покарати рукою ката,... але Бог покарав його інакше." Яковлева Т. Назв, праця. - С. 51.

Як свідчать джерела, про причину та обставини смерті І. Богуна знала лише верхівка поляків і зберігала в таємниці. Тому досі достеменно невідомо, як загинув І. Богун. У літописах Єрлича і польських щоденниках, опублікованих наприкінці XIX ст., є лише натяки про смерть Івана Богуна. Знаючи його характер, можемо лише припустити, що під час арешту на засіданні ради, він міг учинити серйозний опір і його убили навіть самі члени ради. Так трагічно закінчилось життя славного козацького полковника, героя Хмельниччини, який став жертвою складних політичних умов розірваної на дві частини України.

Знак на місці страти Івана Богуна

«Про смерть Івана Богуна були різні версії і замовчування. І хоч досі немає належного пам’ятника Богуну, але є один вічний пам’ятник – це висока гора над Десною, де пролилась священна кров Героя, яку народ назвав Івановою горою. Там, на вершині, лежав камінь із написом “Тут спочиває полковник – наказний гетьман Іван БОГУН”. В період приходу “визволителів” цей камінь добрі люди заховали глибше, пересунули убік – щоб не помстились над останками Героя. Зараз там високий дубовий Хрест – Могила Івана Богуна,» – писала поетеса Євгенія Лещук.

Пізнавайте минувшину разом з спільнотою “На скрижалях”
Світлу пам’ять про героя, який усе своє життя віддано служив рідній землі, підтримуючи ідею незалежності Української держави, назавжди зберіг український народ. Народні пісні, думи та легенди, що дійшли до нас з минулого, численні поетичні та прозові твори сучасних письменників оспівують Івана Богуна як національного героя і козацького лицаря, як дороговказ для української молоді та всієї нації для гарту та спрямування на найвищу висоту вірності Україні:

Пошли нам, Боже, нині Богунів,
Щоб вберегли омріяну Державу,
Щоб виростили лицарських синів,
Щоб воскресили розіп’яту слав
Пошли Нечаїв через триста літ,
Які б за волю стали до загину,
Щоб мужністю знов потрясали світ,
Щоб над усе любили Україну.
Пошли Савурів, Мельників, Бандер,
Щоб довершили розпочату Справу,
Щоб ворог більше шкуру з нас не дер,
Щоб світ благословив мою державу.
Пошли нам, Боже, вірних Богунів
Козацької душі, снаги і вроди,
Щоб в них була опора наших днів.
А стрій козацький не лишень для моди.
Щоб не боялись хрест тяжкий нести,
Бо що тоді такі герої варті!
Щоб не пливли за бізнесом в світи,
Щоб не лишили на поталу Матір!
Та не забули, що в нас за мета,
Щоб не пішли знов на ганебну злуку,
Щоб Україна нам була свята,
Щоб не подали ворогові руку!
Пошли нам, Боже, нині Богунів.
(Євгенія Лещук).

 Світлана Скруха