Артемій Ведель: велич духовної музики

В особі А. Веделя українська духовна музична культура досягла зоряних висот. Понад 30 духовних концертів, дві Літургії, “ Всеношна ” , 40 окремих хорів і вокальних тріо на канонічні тексти – це лише те, що відомо на сьогодні з творчого доробку митця.                                                                                                                                                      ,

Вершин композиторської майстерності Ведель досяг у жанрі духовного концерту. Його ім’я завжди згадується разом з іменами Максима Березовського і Дмитра Бортнянського. Всі вони українці за походженням. Однак лише життєвий шлях А. Веделя повною мірою пов’язаний, з Україною.

Композитор жив в епоху складних і здебільшого трагічних історичних перетворень, це був період царювання Катерини II та Павла І, коли українські землі, як і українська церква, остаточно втратили свої автономні права . В 1764 році було ліквідовано гетьманство, в 1775 році зруйновано Запорізьку Січ, в 1783 році юридично запроваджено кріпацтво в Україні. Не менш драматичною, сповненою трагічних подій, фатальних обставин була і доля такої неординарної особистості, як А. Ведель. Як писав видатний композитор і хоровий диригент Олександр Кошиць: “ Вогнистим метеором промайнув над Україною талант Веделя, полишивши загадку психологам і тайну біографам... ” .

Жодна розповідь про життєвий шлях Веделя не була б можливою без спогадів двох учнів і близьких друзів композитора – відомого співака і композитора, протоієрея Петра Івановича Турчанінова та півчого Василя Зубовського, пізніше – ієромонаха Києво-Печерської лаври Варлаама. Ці спогад и не збереглися, а дійшли до нас у викладі професора Києво-Могилянської академії, журналіста, колишнього регента хору академії Віктора Іпатійовича Аскоченського, котрий написав біографічні статті про А. Веделя, присвятив йому розділ в праці “ Київ з його найдавнішим училищем – Академією ” , опублікував автобіографічні нотатки П.   Турчанінова, додавши до них листи А. Веделя.

Артемій Лук’янович Ведель (справжнє прізвище – Ведельський) народився в 1767 році (за іншими даними – в 1770, 1772) в київській міщанській родині. Батько був різьбярем київського іконописного цеху. Родина мана свій будинок і садибу на Подолі біля колишнього Хрещатого яру. Відомо, що здібного до співів Артема в 9-річному віці батьки віддала на навчання до Києво-Могилянської академії. За 12 років навчання Ведель здобув хорошу гуманітарну освіту, в тому числі й музичну. Він гарно співав, грав на скрипці, тому в оркестрі виконував провідні партії, тенор був справжньою окрасою академічного хору.

Згодом Веделю довірили керування хором, звучання якого молодий музикант довів до високого мистецького рівня. Навчання в академії сприяло й особистісному розвитку майбутнього митця, світогляд якого формується в дусі гуманістичних ідей Просвітництва. Ведель вивчає праці найкращих представників української філософської школи С. Яворського, Ф. Прокоповича, М. Козачинського, Г. Кониського...


Захоплюється творами Г. Сковороди – в них особлива філософія, особлива життєва мудрість, вони вчать доброті й любові до людей, вчать співчувати чужій біді, керуватися у житті власним сумлінням.

На жаль, не збереглося жодного художнього портрета А. Веделя.

П. Козицький у книзі “ Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування ” наводить спогади В. Зубовського про те, що Ведель був вродливим юнаком, з чудовими променистими очима на задумливому обличчі, вирізнявся шляхетними манерами і надзвичайною скромністю. Суттєвими рисами його вдачі були “ глибока й щира релігійність та надзвичайна ніжність і лагідність душі, завше пройнятої дещо сумним і скорботним почутям ” .

За словами В. Аскоченського, Ведель, керуючи хором, ніколи не сердився, а помилки хористів виправляв лагідно, з усмішкою. І справа була не тільки в природі характеру, насамперед у свідомому виборі ним життєвих пріоритетів, які базуються на перевазі духовності й моральної чистоти. Ведель буде вірний їм до останнього подиху. Зі спогадів відомо, що композитор вів майже аскетичний спосіб життя, ніколи не прагнув кар’єри, багатства, слави, нерідко співчував чужому горю...

А поки талант Веделя – співака і диригента – шліфується в роботі з хором академії. До здібного співака і диригента придивляється митрополит Київський Самуїл Миславський, видатний діяч, який підтримував навчальний процес в академії на європейському рівні (наполягав на введенні в навчальну програму європейських мов, історії мистецтв, малювання тощо), дбайливо опікувався студентами роздавав своє майно (одяг і гроші) бідним і убогим. Тому зрозуміло, що, коли московський генерал-губернатор П. Єропкін звернувся до митрополита Самуїла з проханням прислати до нього знавця хорового співу, то останній рекомендував йому саме Веделя. У березні 1788 р. молодий музикант разом з кількома хористами їде до Москви і там обіймає посаду капельмейстера хору і оркестру в губернаторському домі, що був одним із центрів музичного життя тогочасної Москви. Деякий час Ведель очолює капелу князя Прозоровського, хоча формально служить канцеляристом у департаменті Сенату.

Можна припустити, що спроби писати музику все ж були, але які саме це твори? На жаль, значна частина доробку Веделя не має датування. Відомо лише, що у грудні 1792 р. Ведель був звільнений від служби за станом здоров’я і повернувся до Києва.

На той час у Києві містився штаб піхотного корпусу, яким керував генерал-поручик Андрій Якович Леванідов. Генерал любив музику, зокрема духовні співи, часто відвідував з корпусним хором монастир святої Катерини на Подолі, заходячи після служби до отця Євстафія, відставного флотського обер-ієромонаха, який жив при монастирі. Там з генералом Леванідовим і познайомився А. Ведель, який бував у отця Єфстафія разом з викладачами Києво-Могилянської академії. Присутній при цьому знайомстві П. Турчанінов, котрий був тоді малолітнім півчим у хорі Леванідова, згадував, що генерал, за порадою отця Євстафія упросив Веделя заспівати. Коли Ведель з кількома хористами заспівали старовинний концерт А. Рачинського “ Возлюблю тя, Господи! ” , генерал і всі присутні були зачаровані голосом Веделя, після чого Леванідов запросив талановитого співака керувати корпусним хором.

Відтоді починається найщасливіший і найплідніший період у житті й творчості митця. Під його майстерним керівництвом за короткий час корпусний хор став найкращим у Києві, його виконавську манеру почали запозичати інші хори.

Популярність Веделя як співака і диригента швидко зростає. В.   Аскоченський писав, що голос Веделя був поставлений від природи, для нього не існувало вокальних труднощів.

Відомо п’ять духовних концертів 1794 – 95 pp., які Ведель датував власноручно. А скільки у цей натхненний період було створено інших композицій, на яких не зазначено дату?...

Щойно написані твори одразу звучали у виконанні корпусного хору, їх переймали й інші виконавці. П. Турчанінов описував величезне враження , яке справляло на нього виконання за участю автора концерту Веделя “ В молитвах неусыпающую Богородицу ” : “ В ньому всі сили тенора, й співати його треба з таким чуттям і смаком, як співав Ведель. Він сам і всі слухачі обливались слізьми. Коли він співав, щось небесне, невимовне було в його очах ” .

В. Зубовський пригадує, як плакали люди під час виконання концерту “ Спаси мя, Боже, яко внидоша воды ” , говорить про широку популярність в народі концерту “ Помилуй мя, Господи, яко немощен есмь ” , “ який обійшов усю православну Русь ” . Хвилююче враження, за спогадами В. Зубовського, справляв і концерт “ Доколе, Господи, забудеш мя ” (відомий ще як концерт № 3): після його виконання хором Леванідова у Михайлівському монастирі до Веделя підійшов князь Дашков, що перебував в тоді у Києві, зняв з себе золотий шарф і подарував композиторові, додавши ще 50 червінців.

Емоційна впливовість творів Веделя викликала величезну популярність їх. Зокрема, міністр юстиції П. Трощинський купив у композитора Літургію за 300 карбованців.

У квітні 1796 р. А. Леванідова призначають генерал-губернатором Харківським і Воронезьким. А. Ведель разом з кількома найкращими хористами, серед яких був і П. Турчанінов, переїжджає до Харкова. Для урочистої зустрічі нового намісника композитор пише концерт “ Воскресни, Боже, суди земли ” і сам виконує його з новоствореним харківським хором.

В особі А. Я. Леванідова А. Ведель мав справжнього захисника і покровителя. Генерал, задоволений працею Веделя, створює тому всі можливі умови для занять музикою, забезпечує підвищення по службі... Ще у 1 794 р. композитор, за порадою Леванідова, вступив на військову службу – канцеляристом у штабі генерала, в у 1796 р. йому присвоєно ранг капітана і призначено старшим ад’ютантом.

Сповнений творчої енергії, він пише чудові хорові концерти “ Услыш и, Господи, глас мой ” (№ 8), “ Господь спасет мя ” (№ 10) і великий двохорний концерт “ Проповедника веры и слугу слова Андрея восхвалим ” (№ 9).

А. Ведель викладав також співи і музику у вокальному класі Казенного училища, готував співаків для Петербурзької співацької капели.

На жаль, щасливий, сповнений творчих здобутків період життя А. Веделя був коротким. У 1796 р. по смерті Катерини II на престол сходить її син Павло І. З патологічною схильністю до військово-казарменої дисципліни він перетворює на казарму всю країну, звільняє всіх катериненських урядовців. Звільнений з посади, А. Я. Леванідов залишає Харків.

Ведель подає у відставку і у 1797 р. переходить на цивільну службу до Слобожансько-Українського губернатора О. Г. Теплова, у якого деякий час продовжує керувати хоровою капелою. Митця дедалі більше охоплюють розчарування і відчай: мистецьке життя у Харкові, як і по всій Російській імперії, майже завмирає. Закрито міський театр, за розпорядженням Павла I, значно скорочені полкові рогові й симфонічні оркестри, зовсім ліквідовано військові хори. Але найбільш гнітюче враження на Веделя справив царський указ 1797 р. про заборону співати в церквах хорові концерти. Невдовзі Ведель полишає і педагогічну роботу в Казенному училищі.

Поле творчої діяльності композитора невпинно звужувалось. Безвихідь, душевна перевтома приводять А. Веделя у серпні 1798 р. у Київ до батьківського дому. Рідне місто зустрічає його такою ж ворожою, сповненою тривоги, атмосферою казармених порядків, яка гнітила його в Харкові. В листопаді 1798 р. з’являються два хорові концерти, в яких відображено внутрішній стан Веделя – відчай, тривожне передчуття. В листі до П. Турчанінова Ведель пише: “ ... я недавно зробив два концерти досить сильні: 1-й “ Боже, законопреступницы возсташа на мя ” , а 2-й “ Ко Господу всегда скорбит, воззвах ” , які і були співані в Братському и Софійському соборах; зовсім я невдоволений, що вони мене не змогли зворушити, бо нічого того не могли виразити, що там зображено ” . Композитор явно не вдоволений виконанням, яке не відповідало його творчому задуму. Для Веделя музика – найприродніший спосіб самовираження. Створюючи хорові концерти, він вкладає в них усю силу своїх почуттів, внутрішніх помислів і переживань. Більшість концертів написані на тексти благальних псалмів із Псалтиря, які співзвучні веделівському світогляду. Головною темою творів митця є протистояння добра і зла, творення і руйнації.

Очевидно, все, що руйнувало нормальне, за принципами моральної чистоти, життя, заважало творчій самореалізації, викликало у Веделя глибоке розчарування, призводило до психологічних зламів: “ Я не знаю, що мені робити. Мені здається, що мене Бог зовсім залишив... я вкрай не влаштований в моїй долі... ” (з листа до П. Турчанінова).

В січні 1799 року А. Ведель став послушником Києво-Печерської лаври, маючи на меті з часом прийняти постриг. П. Турчанінов, відвідуючи свого друга, помітив у ньому зміни: обличчя було виснаженим, заросло бородою, погляд “ загадковий, палаючий ” , виглядав він самотньою і розчарованою людиною. Ведель розповідав Турчанінову про свої “ видіння і одкровення ” , однак той майже нічого не зрозумів, окрім того, що композитор збирається невдовзі покинути лавру, бо тут його тільки й навчають, що їсти, пити і спати. Всупереч сподіванням, Ведель не знайшов у лаврі ані душевного спокою, ані творчої атмосфери.

Повернувшись знову до батьківської домівки, композитор багато читає, пише музику, на самоті гуляє схилами Дніпра. Пригадуючи цей період життя, батько говорив про меланхолійну хворобу сина. Зустрічаючись із Василем Зубовським, Ведель часто просив його заспівати свої улюблені пісні, написані Г. Сковородою, “ Ах, счастье, счастье, бедное, злое! ” , або “ Ах, ты свете лестный, ты сердце крушишь... ” і при цьому “ занурював в меланхолію ” .

Тим часом до рук архімандрита Києво-Печерської лаври Ієрофея Малицького потрапила книга, що належала Веделю, і, начебто, була знайдена в одній з келій лаври сторожем. На сторінках книги Ведель зробив кілька своїх записів, прочитавши які, Ієрофей наказав послушникам негайно знайти композитора і привести його до лаври.

Веделя, котрий нічого не підозрював, було взято під варту.

Невдовзі з’являється “ Діло про поміщення на лікування у лікарню божевільного – відставного капітана Веделя ” . Вражає те, що остаточну санкцію на “ лікування ” Веделя губернатор Києва отримує від самого царя Павла І. На справі з’являється напис “ секретне ” , а композитор улітку 1799 року засаджений в будинок для божевільних до кінця життя (а йому лише 32 роки ). Що ж було в тій книжці? Серед “ чимало безглуздя ” , як назвал и записи Веделя, фатальним виявився ось який: “ 1799 року за свідченням слова Божого і прославляння його імені Катерина II убита від сина Павла I. Павло ж із своєю фамілією до цариці Олени молодої, убити його превелебністю Київським митрополитом (так) Ієрофеєм . .. ” .

З розуміло, що митрополит, відомий як людина немилосердна, свавільна, боявся розголосу і непередбачуваної реакції царя, тому доклав усіх зусиль , аби ізолювати Веделя. Для Павла ж людина з такими думками була особистим ворогом. Ув’язнивши талановиту людину, що мала тонку вразливу психіку, в “ гамівному домі ” , можновладці силою примушували композитора збожеволіти, заборонивши, до того ж, видавати йому папір і перо.

Крім цього, було заборонено виконання творів Веделя, пізніше – навіть друкування, замовчувалось ім’я великого музиканта. Жахливий, лицемірний вирок “ можновладців ” !

Схоже, композитор все знав і усвідомлював, що поглиблювало психічну кризу. Ведель пише з божевільні листа Турчанінову: “ Я знаю, що Ви тут перебуваєте, і не можу повірити тому, щоб Вас що-небудь могло втримати відвідати мене, але думаю, що Вас не пускають навмисно, чекаючи з хвилини на хвилину моєї вічної смерті... Я не знаю ні убивць, ні спасителів моїх, але сподіваюся тільки на обіцянку мені двох осіб ... років бути в тілі. І я не думаю, щоб я інакше з ним розлучився, як хіба хтось розділить мене з ним, як розділили з Богом і Церквою і Христом її, про що я нині поняття не маю, та й мати не хочу ” .

Звернімо ж увагу на те, що слова А. Веделя щодо участі Павла І виявились пророчими – в 1801 році цар був задушений. З цього приводу П. Турчанінов згадує, що під час одного з відвідувань Веделя у лікарні, композитор, раптово перервавши розмову, вигукнув: “ Ура! Олександр на престолі! ” . Трапилось це в день убивства Павла, про що в Києві дізнались лише за кілька днів. Турчанінов вірив у надприродні здібності обдарованого композитора.

Олександру І (наступнику Павла І) в 1802 році була представлена справа “ божевільного капітана ” для перегляду з метою амністії. Але, як відомо, страх перед історичною правдою, духовне убожество породжують жорстокість влади. 9 довгих років знущання витримав А. Ведель! Лише за кілька днів до смерті, хворого, його відпустили додому, де, з молитвою на вустах він помер. Це сталося 14 (26) липня 1808 року. Похований він був на Щекавицькому кладовищі. Місце могили згодом загубилось.

Через 100 років після смерті великого майстра хорової музики саме в стінах Київської духовної академії розпочинається процес повернення славного імені Артемія Веделя та його спадщини. Хор академії під орудою хорового диригента, а тоді регента хору, Олександра Кошиця поставив собі за мету, за словами Кошиця, “ ... воскресити в Академії нашого славного Веделя ” . Майже всі хорові концерти композитора були проспівані хором, поки ним диригував О. Кощиць.

З 1902 року почалося опрацювання і видання творчого доробку А. Веделя.

У травні 1901 року в Києві в Конгрегаційній залі Духовної академії відбулася перша лекція, присвячена творчості А. Веделя. З доповіддю виступив видатний знавець церковного співу та його історії, регент хору академії, дослідник життя і творчості А. Веделя В. Г. Петрушевський. Тоді ж повідомленням про свої спостереження над впливом музики Веделя на слухачів виступив відомий психолог (психіатр), професор Київського університету І. А. Сікорський. Хор під керівництвом О. Кошиця виконував фрагменти творів митця.

З музикою Артемія Веделя повертається до нас і дух цієї неординарної, величної і талановитої особистості, що і сьогодні лишається загадкою, феноменальним явищем в історії української культури.
100v.com.ua