Кривава помста княгині Ольги

Однією з найвагоміших постатей української історії є Велика княгиня Ольга (скандинавською — Хельга). Віками ткалось мереживо народних переказів про велику княгиню Ольгу, як про діяльну, мудру, «віщу» правительку й захисницю землі Руської, її діяльність залишила помітний слід у східнослов'янській історії Х ст. Від природи ця жінка була наділена гострим розумом, нестримною енергією, широтою поглядів та несхибною волею. Образ Ольги постає перед нами із сторінок «Повісті минулих літ» Нестора Літописця, візантійських хроністів і письменників. Православна ж церква шанує Княгиню Ольгу (у хрещенні Олену), як святу й рівноапостольну.
   У видатній пам'ятці часів Київської Русі — Софійському соборі у Києві, на фресці відновлене портретне зображення княгині Ольги. Її обличчя має досить суворий вигляд: великі очі, тоненькі, темні, трохи вигнуті брови, прямий правильної форми ніс. З-під мафорія виглядає темно-каштанове волосся з проділом посередині. Дуже виразний рот княгині з щільно стуленими тонкими губами, що надає обличчю владного, вольового виразу. На ній сукня світло салатового кольору.
   Де й коли народилася Ольга, з якої родини походила, чи була князівського роду? — дослідники по-різному відповідають на ці питання. Найпоширенішою є думка, що народилася вона близько 890 року у місті Пскові, в землях кривичів. «Повість минулих літ» стверджує, що Олег привіз Ігореві 903 року наречену з Плескова (північна діалектна форма назви Псков): «була вона мудрою та кмітливою; від неї народився син Святослав». Проте ім'я Ольга — Хельга, начебто вказує на скандинавське походження княгині. Звідси — традиція вважати її шведкою, дочкою одного з дружинників Рюрика, що був намісником у Пскові. Існує також гіпотеза, за якою Ольга могла бути болгарською царівною (її рідне місто Плесков ототожнюють з болгарською столицею Пліски). Ще інші вважають її дочкою псковського посадника Госмомисла. Але державницька діяльність нашої княгині доказує противне. Так поводитись з цісарями і підданими, як вела себе Ольга, може тільки жінка-володарка, що змалечку звикла наказувати і розпоряджуватись, а вияви пошани до себе приймати за їй належне. Загалом, встановити точне походження, час і місце народження цієї легендарної особистості неможливо через нестачу фактичного матеріалу.

Шлюб і початок правління

  

Князь Ігор

 Найпоширенішою серед науковців є думка,що дитинство майбутньої княгині минуло в селі Вибути поблизу Пскова. Легенда каже, що у псковських лісах вона випадково зустріла княжича Ігоря, що саме приїхав на полювання. Якось трапилося йому за рікою лов побачити, але не міг ріки перейти. Помітив, що хтось на човні пливе, і попросив, щоб його за річку перевезли. Коли ж човен пристав до берега, молоденький мисливець умостився в нім. А коли роздивився Ігор, що це не юнак, а дівчина в нього перевізником, та ще й на обличчя вельми гарна ота Ольга, зараз же, блудною похіттю запалився від самого тільки погляду і почав до неї слова невстидливії мовити. А вона, збагнувши, яку лиху похіть мав, про чистоту свою подумавши, його мову припинила своєю мовою, як мудра мудрого, кажучи: «Чому, княже, тривожишся? Зрозуміла-бо зі слів твоїх, що хочеш з мене насміятися, чого упаси боже! Але прошу тебе, послухай мене, відкинь від себе лиху похіть, бо потім будеш і сам того соромитися. Згадай, що ти князь, а князеві треба бути як світильнику — бо як же можеш інших судити, коли сам зло чиниш? А ще й те знай, що нас тут тільки двоє, тому не можеш ти насильство вчинити, бо ліпше волію чистою втонути, та й ти зі мною мусиш, ніж чистоту свого дівоцтва стратити».
   Такі і більше того слова говорила Ольга Ігореві. Князь же, чуючи такі мудрі слова, засоромився, мовчки переїхав річку, а згодом від'їхав до Києва.
   Такий добрий був початок блаженної Ольги, яка ще не знала ані Бога, ані заповідей його не чула, а таку знайшла від Бога премудрість, щоб зберегти чистоту.
   Згаданий епізод, як і всі інші, що складають зміст життя Ольги, саме й слугував тій меті, щоб показати, що святий, за уявленнями, закладеними в тогочасній свідомості русичів, був обранцем серед людей. Він по суті належить не їм, а світові Божому. Тим-то святий сприймався так, що він є поза часом, яким міряють людське життя. Він не знає розвитку, оскільки ознака святості схована в ньому від самого народження.
   Князь був глибоко вражений словами цієї надзвичайної дівчини. Її краса й надзвичайний розум запали йому в серце. А коли настав час одружитися, наказав Ігор шукати гарну й мудру дівчину, щоб могла стати жоною йому. Коли ж зібрали їх немало, жодна йому не сподобалася, тоді згадав собі оту дивну й мудру дівчину, красу якої на свої очі бачив, а мудру мову якої власними вухами чув і, не забуваючи, в серці своєму носив. Тому-то, всіх інших відпустивши, послав по Ольгу вищезгаданого князя Олега, родича свого, і її було привезено до нього з належною честю.
   Цим завершується перший епізод у життєписі Ольги, як він постає у вітчизняній книжній традиції.

   

Перша зустріч князя Ігоря з Ольгою. Худ. В. К. Сазонов

У 903 році Ольгу віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому тоді виповнилося 25 років. Оскільки вона ще була маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним.
   Лише через 30 років, за свідченнями Нестора, у подружжя народився єдиний син — Святослав. Це малоймовірно з природних причин: Ользі на той час мало бути 50-55 років. Та й за тодішньої спадкоємності влади і досить вільної язичницької сім'ї Ігор просто не став би так довго очікувати народження спадкоємця, й Ольга не потрапила б на сторінки історичних хронік. Тому логічним є припущення дослідників, що вона народилася близько 910 року і взяла шлюб з Ігорем приблизно у 930 році. Згідно з Іпатіївським літописом син Святослав народився в 942 році. Але літописні джерела повідомляють, що очевидно Святослав був у них не першою дитиною, проте в історію увійшов тільки він.
   Так чи інакше, стала Ольга не лише дружиною, а й мудрою помічницею Ігоря. Про роки правління Ігоря відомо дуже мало. За своє недовге князювання Ігор проявив себе талановитим будівничим держави і відважним флотоводцем. Під його управлінням флот древньокиївської держави дістав подальший розвиток і продовжував служити важливим аргументом зовнішньополітичної діяльності князя, направленої на зміцнення древньокиївської держави. Воєнні заходи Ігоря аж ніяк не свідчать про його виняткову войовничість чи жорстокість. Такими були закони тогочасного життя, згідно з якими право на володарювання треба було доводити силою. Виявом відносин між володарем і підлеглими було полюддя та збір данини.
   Згідно з хронологією «Повісті минулих літ» князь Ігор заступив на княжий стіл після смерті Олега. В 914 році Ігор здійснив похід на деревлян, які намагалися відокремитись від Києва. В 915 році уклав мирну угоду з печенігами, які з'явилися тоді в південноруських степах. Він продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія. Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс про які писали візантійські хроністи. У 941 році Ігор організував морський похід на Візантію, щоб забезпечити інтереси торгівлі. Але похід на Константинополь (зараз Стамбул) закінчився невдало: візантійці спалили його флот «грецьким вогнем». А у 944 році, не прийнявши поразку, знову вирушив на Візантію і, отримавши викуп, уклав з нею договір.
   Численні і широкомасштабні воєнні походи вимагали значних витрат і ресурсів, що підштовхувало князя збільшувати данину із підкорених земель. Ці походи відволікали Ігоря від внутрішніх подій, і Ольга дедалі більше входила в державні справи. Скоро після того, як був укладений мир з Візантією, відбулась одна з найцікавіших подій в історії Русі Х ст. — деревлянське повстання 945 року, причиною якого стала спроба Ігоря запровадити в Іскоростені повічний збір данини.

  

Страта князя Ігоря. Худ. Ф. Бруні

 Восени 945 року князь з дружиною і його «муж» — старший дружинник Свенельд зі своїми «отроками» (дружинниками) пішли за даниною у Деревлянську землю. «Отроки» Свенельда, збираючи данину, нещадно грабували населення. І це, згадує літописець, викликало недобру заздрість у дружини Ігоря. Дружина почала нарікати, що він занадто багато дав доходів одному Свенельдові: «Тепер, — казали вони, — Свенельдові вояки посправляли собі зброю й одежу гарну, а ми ходимо голі». Та й почали намовляти Ігоря, щоб пішов з ними у деревлянську землю ще і собі з неї взяти: «Ходімо, — кажуть, — княже, добудеш і ти, і ми». Так вже зібравши данину, князь Ігор почав збирати її вдруге. Потім розохотився на ту деревлянську данину, що так слухняно йому дали, та й каже дружині: «Ви собі з данню йдіть додому, а я вернуся і ще походжу». І пішов ще данину збирати, з малою дружиною, щоб не ділитися з усією дружиною і більше собі дістати. (Так оповідали потім Свенельдові дружинники про Ігореву жадність). Деревляни, почувши, що Ігор знов іде з них данину брати, втратили терпець і порішили йому кінець зробити. Зібрали раду зі своїм князем Малом і кажуть: «Як вовк унадиться між вівці, то і все стадо викосить, як його не вбити, так і з цим Ігорем: як не вб'ємо його, знищить нас до решти». Послали до його, щоб спам'ятався і дав їм спокій: «Чого знов ідеш до нас? Адже взяв уже всю данину!». Та він не послухав і почав збирати данину.
   У Деревлянській землі вибухнуло повстання. До селян і міського населення пристала місцева і феодальна знать на чолі з князем Малом. Під час повстання деревляни з міста Іскоротеня напали на його дружину «убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало».

 Князя Ігоря, за свідченням візантійського хроніста Лева Діякона, було не просто вбито деревлянами — вони роздерли його, прив'язавши за ноги до двох похилених дерев.

Початок князювання Ольги. Помста деревлянам

  

Княгиня Ольга з сином Святославом

 Ця нерадісна звістка про смерть Ігоря облетіла Київ. Зосталася в Києві по Ігорю його вдова Ольга з малим сином Святославом. Наступнику Київського престолу Святославу було тоді тільки три роки. Першим ділом за свій обов'язок Ольга вважала помститися за чоловіка і приборкати деревлян. Помста була святим ділом у ті часи: «Хто не відомстить — за того Бог не відомстить», — каже старе слов'янське прислів'я, і чим тяжчою була помста, тим більше честі було месникові. Літописець Нестор так розповідає про цю помсту та початок князювання Ольги:
   «...З усіх кінців міста люди прямували на Гору — Верхнє місто, де був княжий двір. Збиралися на майдані біля кам'яного палацу князя. Стояли мовчки й чекали появи княгині. Нарешті тишу розірвали звуки рогу. У дверях з'явилася княгиня з почтом. Вона була одягнена у чорний плащ — корзно, одна пола якого була перекинута через ліву руку. На голові — чорна хустка — мафорій і золотий обруч, які ще більше підкреслювали блідість вродливого обличчя. У правій руці вона тримала золотий князівський жезл з тризубом на кінці — символ влади. Поряд з нею був малолітній син Святослав.
   Ольга гучно мовила: «Вбито мого чоловіка, а вашого князя. Що будемо робити, люди?». Натовп загомонів, почулися вигуки. Наперед вийшов старий жрець і підняв руку: «Звичаї нашого народу та закони держави вимагають помсти деревлянам-вбивцям нашого князя. Та поможе нам великий Перун в цьому!». Натовп схвально загув, а воїни-дружинники вихопивши з піхов мечі, почали ними розмахувати. Княгиня, зачекавши трохи, мовила: «Хай буде так, як велять наші звичаї і закони. Клянуся помститися за мого і вашого князя Ігоря!». Заплакані очі її заблищали, увесь її вигляд свідчив про непохитну волю і рішучість.»
   На підставі норми давньоруського права, згідно з яким вдова, якщо вона знову не одружувалася, виконувала після смерті чоловіка його господарські і соціальні функції, княгиня Ольга стала повновладною правителькою землі Руської.
   Звичай кривавої помсти, який в ті часи був реальністю, змусив Ольгу покарати вбивць чоловіка, але покаранню княгиня надала «державно-ритуального характеру». Літописний варіант — легенда про помсту Ольги — починається оповіддю про сватання до неї деревлянського князя Мала. Кияни ретельно готувалися до великого військового походу, раптом прийшла звістка, що до Києва їдуть деревлянські посли, щоб говорити з Ольгою. Розсудили деревляни так: «Оце князя руського ми вбили, візьмемо жону його Ольгу за князя Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочемо».

  

Княгиня Ольга зустрічає тіло князя Ігоря. Ескиз В. І. Сурікова

 ...Припливли посли до Києва човном по Дніпру і пристали під Боричевим (десь навпроти сучасної Андріївської церкви). І було їх двадцять «ліпших мужиків». Ольга ж сиділа біля вікна у своєму палаці і спостерігала за їх прибуттям. Коли ж сповістили про їх приїзд, вона сказала: «Добрі гості прийшли!». Звеліла звати й запитала: «Скажіть-но, заради чого ви прийшли сюди?». Деревляни відповіли: «Послала нас деревлянська земля. Мужа твого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав нас і грабував, а наші князі добрі є, бо пильно подбали вони про деревлянську землю. Іди-но за нашого князя, за Мала». Вислухала княгиня й каже: «Люба мені мова ваша. Мужа мені мого вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіть на човен свій і лягайте спати, пишаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажете: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесете нас у човні». Посли, не підозрюючи нічого поганого, пішли спати, гадаючи, що всі ті іносказання княгині — звичайні весільні приказки. Тим часом Ольга звеліла викопати за городом на тюремному дворі велику і глибоку яму, а вранці наказала покликати послів. Кияни прийшли до них і кажуть: «Зве вас Ольга на честь велику». А вони у відповідь: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки не підемо, а понесіть нас у човні!». Поміркували кияни і вирішили: «Доведеться нам нести їх. Князь наш вбитий, а княгиня наша хоче йти за вашого князя!». І понесли їх у човні у супроводі великого натовпу людей у місто на Гору, а вони сиділи, взявшись у боки, пишаючись, одягнені у багатий одяг із коштовними прикрасами. Принесли їх у княжий двір. Ольга сиділа у палаці й спостерігала за всім. Потім неквапливо витягла білу хустинку й махнула нею. На цей знак кияни, що несли лодію, вкинули її разом з послами у яму. А Ольга зійшла вниз з вежі і, нахилившись над ямою, спитала: «Чи добра вам честь?». Вони відповідали: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві!». І наказала княгиня закопати їх живими. Це була перша помста Ольги. Сватання князя Мала за Ольгу, на думку дослідників, відображало пережитки матріархату, архаїзм у поглядах деревлян, що знаходилися на значно нижчому рівні соціально-економічного та культурного розвитку, ніж київські поляни.
   

Перша помста княгині Ольги древлянам. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Розправившись таким чином зі сватами, Ольга звернулася до деревлян: «Якщо ви мене щиро просите, то пришліть до мене нарочитих мужів хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські». Деревляни, почувши це, відправили до Києва найбільш знатних мужів — князівського роду, бояр, купців. Коли вони прибули до Ольги, вона наказала витопити баню для послів. Так і зробили. А коли посли милися, княгиня наказала запалити баню і всі згоріли в ній. Такою була друга помста Ольги.

   

Друга помста княгині Ольги древлянам. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

У діях і завданнях Ольги було багато фольклорних мотивів, загадок та іносказань. Дослідники висловлюють різні думки щодо них. Наприклад, посли не розгадали Ольжиних «весільних» загадок, отже, вони самі винні у своїй смерті. Чи, коли у фольклорі, що загалом схвалює дії Ольги, складався переказ про помсти деревлянам, були намагання якось виправдати її і захистити від помсти родичів загиблих. В одному зі списків літопису вміщено навіть розповідь про сон князя Мала під час його чекання повернення сватів від Ольги. Йому приснилося, що до нього нібито прийшла Ольга і принесла в подарунок барвистий одяг, обшитий перлами, та чорну ковдру з візерунками і лодіями. Згадка у сні Мала перлів, чорної ковдри, лодій за давньоруськими середньовічними віруваннями були поганими прикметами, що провіщали нещастя.
   

Третя помста княгині Ольги древлянам. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Третя помста Ольги також не обійшлася без хитрощів. Київське військо вже було готове до походу на Деревлянську землю. І знову Ольга звернулася до деревлян зі словами: «Се вже йду я до вас. Тож готуйте медів багато у граді, де вбито мого мужа. Хай поплачу я над труною його і вчиню тризну мужеві моєму». Ольга з невеликою дружиною вирушила в путь. Поблизу міста Іскоростеня, на могилі чоловіка, наказала вона насипати величезний курган і чинити тризну. Деревляни пили, а Ольжині отроки прислуговували їм. Деревляни запитали Ольгу: «Де наші свати, що їх ми послали до тебе?». Вона відповіла, що вони йдуть сюди разом із київською дружиною. В язичеські часи на поминальному бенкеті не тільки пили, а й влаштовували змагання та воєнні ігрища. Цей стародавній звичай — битися, поминаючи померлих, у християнські часи викликав нарікання з боку церкви, що знайшло відображення у сповідальних запитаннях («а по мертвиці дрался?»). Ольга вирішила використати і цей давній звичай для помсти. Коли упилися деревляни, спочатку звеліла княгиня отрокам своїм пити за них, а потім вбити їх. І посікли їх п'ять тисяч...
   Отак, здійснивши три ритуальні помсти за смерть чоловіка, Ольга виконала свій обов'язок за давнім звичаєм. Але ж помститися за батька мусить також і син. Отож наступного, 946 року Ольга скликає велике військо і, очоливши його разом з малим Святославом, рушає на деревлянську землю. Згідно з «Повістю минулих літ», цей похід є перша подія, що значила початок князювання Святослава.

   

Четверта помста княгині Ольги древлянам. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Супроти киян виступило велике військо деревлянське. Коли зійшлися вони, малий Святослав здійняв свого списа і кинув на ворогів. І хоча він був ще малосила дитина, і спис його, пролетівши межи вуха коневі, впав ледве не біля ніг його, та все ж символічний акт цей став знаком на початок бойовища і на те, що очолив його сам князь. Військо Ольги обложило головний город деревлян Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря. Вони стійко оборонялися, бо добре розуміли, що їм пощади не буде. Облога тривала цілий рік, але військо не могло здобути міста. Тоді Ольга відрядила послів до деревлян із такими словами: «До чого ви хочете досидітися? Чи ви хочете всі з голоду померти, не згоджуючися на данину. Ваші гради вже взяті і люди давно обробляють свої ниви». Городяни відповіли: «Раді б ми відбутися даниною, тільки ж ти за чоловіка загиблого жадаєш помститися». Ольга мовила так: «Я вже помстилася за чоловіка свого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну чоловікові моєму. Тому я вже не буду помсти чинити, а хочу, взяти потроху данини і, помирившись з вами, піду назад». Запитали деревляни: «Що ж ти бажаєш узяти в нас? Залюбки дамо тобі меду й хутра». Вона відказала на це так: «Нині не маєте ви ані меду, ані хутра. Мені ж треба з вас небагато: дайте мені од кожного двору по троє голубів і по троє горобців. Бо не хочу я тяжкої данини накладати на вас, як ото чоловік мій, а свого прошу у вас малого. Знемоглися бо ви в облозі, тож дайте мені се мале». Деревляни радо погодились. Поназбирали з кожного двору по три голуби та горобці і з поклоном послали княгині. Те, що вона зажадала такої необтяжливої данини, не збудило в них підозри. Адже ж бо спрадавна повелося у східних слов'ян віддавати на жертву богам саме птахів. На те, гадали, й потрібна княгині така данина. Тим часом Ольга пороздавала своїм воїнам голубів та горобців і наказала прив'язати до кожного трут, а як смеркне — трут підпалити й пустити птаство на волю. Так і зробили. Голуби полетіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. І спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І не було жодного двора, де б не горіло, і не можна було погасити, бо палало з усіх боків. І побігли люди з міста, а Ольга наказала воїнам їх ловити: одних убивати, а інших у полон брати. Так узяла княгиня город хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила, декого віддала у рабство, а решту змусила платити тяжку данину.
   ...Так літописець Нестор у «Повісті минулих літ» розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам.

Гробниця княгині Ольги

Княгиня Ольга прожила у християнстві 15 років і померла 11 липня 6467 року (від створення світу), тобто 969 року. Перше місце її поховання невідоме. Під 1007 роком у «Повісті минулих літ» згадується, що її онук, князь Володимир, переніс останки княгині до Десятинної церкви Богородиці і поховав їх у кам'яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 року татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги — справжній витвір середньовічного мистецтва — зберігається нині у Софійському соборі. У ньому, крім кісток, було знайдено каблучку, за розмірами жіночу, а також жіночу туфлю. Саркофаг має вигляд будиночка з двосхилим дахом. Виготовлений з місцевого рожевого шиферу, складається з шести суцільних плит, прикрашених різьбленням у вигляді хрестів під аркадою, розетками та стилізованими кипарисами. Його приналежність княгині Ользі дуже вірогідна, оскільки дружина Володимира — цариця Анна, за свідченням джерел, була похована в мармуровому саркофазі.
   Багато із того, що задумала, але не змогла здійснити княгиня Ольга, продовжив її онук «великий Володимир, який хрестив всю землю Руську».