Таємниці Куликовської битви

Українську історію відновлювати нелегко: протягом століть московити знищували і фальшували історичні документи, літописи, починаючи від Івана Грозного до радянських можновладців. Знищили багато, але й залишилося чимало неспростовних доказів, які повільно проявляють риси справжньої славної історії України.
Дивний народ, ці московити: не знаю іншого такого народу, який би так вперто соромився свого коріння, походження і намагався би привласнити собі чужу культуру і навіть назву. Але все ж у деяких їхніх дослідників таки спрацьовує історична пам’ять і сьогодні вони наважуються сказати правду. Нічого не вдієш – голос крові вимагає похвалитися своїм ординським минулим.

Потрапив я якось на дослідження Сєрґєя Баймухаметова, який відверто говорить про фальшування історії Куликівської битви, посилаючись на достовірні документи XІV століття, зокрема на Сімеонівський літопис, складений ще за життя Дмитра (Московського) Донського, та “Пам’ятні записи вірменських рукописів XIV століття”.
Але наведемо детальніше деякі факти цього дослідження…

Кровний, духовний, історичний та політичний спадкоємець Олександра Невського – князь Дмитро Московський на Куликовому полі воював не проти Золотої Орди, а за Орду. І проти Русі.
Але тут треба дуже і дуже прояснити. Тому що офіційна і масова історія з Соловйовсько-Ключевських часів довбає одне і те ж, незважаючи на очевидні факти, на давні московські літописи, не кажучи вже про вірменські, литовські чи польські. У нас Мамай досі вважається ханом Золотої Орди. І битва Дмитра Донського на Куликовому полі вважається війною із Золотою Ордою і перемогою над Золотою Ордою. Нічого подібного у Дмитра Донського і в думках не було.

Тому що ні Дмитро, ні інші московські князі, ні – головне – православна церква ніколи в той час не виступали проти Золотої Орди і ніколи не ставили знак рівності між Мамаєм і Золотою Ордою. У той час в Золотій Орді, як відзначають російські літописи, настала “велика замятня”. Твердої влади не стало, хани вбивали і труїли один одного у таємній війні за трон. Так, воєвода Мамай користувався в Золотій Орді величезним впливом. Але ханом він не був і не міг бути ніколи через те, що не був нащадком Чингісхана (на відміну від московських князів, починаючи з Олександра Невського). І мав він своє власне військо (орду) – Мамаєву, яке набирав виключно із мешканців Придніпров’я і Причорноморя – нащадків славнозвісних скіфів.
До речі, в руських літописах іноді зустрічається “Мамаєва орда“, але її знову ж таки всі історики і тим більше письменники-публіцисти ототожнюють із Золотою Ордою. Мовляв, різні назви одного й того ж.
І лише наприкінці XX століття (!) пробився перший промінь світла, з’явилося перше повідомлення. Московський історик Вадим Кожинов незадовго до смерті визначив і довів, що “Мамаєва Орда” і Золота Орда – зовсім різні речі. Він навів раніше ніколи не згадувані в дослідженнях “Пам’ятні записи вірменських рукописів XIV століття”, в яких чорним по білому написано: “Завершена сия рукопись в 1371 году во время владычества Мамая, князя князів, в области Крым…”
Переклади зробив і представив Вадиму Кожинову вірменський учений В.А. Мікаелян. А значить, вся історична наука до Кожинова і Мікаєляна не спромоглася зазирнути в давні вірменські рукописи, живучи з вірменами в одній державі – Радянському Союзі?
Одним словом, була окрема і досить могутня Мамаєва Орда в Криму (насправді, на південній Україні, оскільки його резиденція була на місці сучасного Каховського водосховища).
Крим входив у підпорядкування Мамая. У XIII столітті там утворилася потужна генуезька колонія – міста Кафа (Феодосія), Чембало (Балаклава), Солдайю (Судак). До того часу Золота Орда втратила владу над Кримом, а Мамай став царем (зверніть увагу – саме “царем”, а не ханом його називають у деяких літописах), спирався на фінансову міць міст-італійських колоній Генуї . У переказах про Куликовську битву з точністю вказуються найманці, у тому числі і “фрягі” – тобто італійці з генуезьких колоній в Криму.
А це ще раз говорить, що Мамай до політики ханів Золотої Орди ніякого відношення не мав, і діяв саме проти Золотої Орди, її традицій, законів і інтересів. По-перше, Золота Орда ніколи не вдавалася до послуг найманців, тим більше італійців. А по-друге – і це найголовніше – Золота Орда ніколи не завойовувала і не прагнула завоювати Московію, як і Московія ніколи не виступала проти Орди. Двісті п’ятдесят років, з часів Батия та Олександра Невського, вони співіснували поруч на правах сюзерена і васала.
Загалом, володар величезних просторів, командувач величезною армією, великий цар і полководець Мамай диктував свою волю і Москві, і Рязані, і Золотій Орді, і в чомусь навіть Ягайлу, князю великого Литовського і Руського князівства. Ось проти кого і виступив Дмитро Московський … але зовсім не з власної волі.

Назвати князя Дмитра послідовним борцем з Мамаєм буде помилкою. На час посилення Мамая в українських землях московський князь Дмитро був уже дорослою людиною і цілком зрілим політиком, але залежним все ж від свого вихователя. Врахуємо, що все життя, з молодих років, він керував країною під опікою і за порадами свого наставника з дитинства – митрополита Алексія, фактичного правителя Московського улуса з 1353 року. А митрополит був вірним і послідовним союзником Золотої Орди, його пов’язувала особиста дружба з ханом Джанібековим і ханшою Тайдулою. Але коли Джанібека і Тайдули не стало, коли в Орді почалися розор і смута, коли величезна влада зосередилася в руках Мамая, – Алексій і Дмитро пішли якщо не на союз з Мамаєм, то, принаймні, визнали владу Мамая. А куди було діватися? Оголошувати Мамаю війну безглуздо і самовбивчо. І, головне, в ім’я кого і чого? В ім’я васальних обов’язків перед Золотою Ордою і законною ханської владою, яких тоді просто не існувало? А митрополит Алексій і князь Дмитро жили в реальному, складному і жорстокому світі, і були витонченими, хоч і боязливими політиками. Їх використовував Мамай у своїх цілях, для збільшення свого впливу.
Така реальність. І вона, між іншим, говорить про Алексія і Дмитра більше, ніж абсолютно незрозумілі замовчування або прямі перекручування з метою звеличення. Але брехнею можна тільки принизити …

До кінця десятиліття, особливо до 1380 року, політична картина змінилася. Законним спадкоємцем трону золотоординського став Тохтамиш – хан Синьої Орди, володіння якої простягалися в нинішній території Західного Сибіру, у Північному Казахстані, по басейну рік Ішиму, Іртиша і Обі. Дуже сильний, могутній хан, найавторитетніший у той час в монгольській імперії. Він зібрав армію і був готовий вирушити на захід.
Тут і проявилася зрадницька суть московського князя – він тут же схилив голову перед сильнішим, відмовився платити данину Мамаю і поклявся у вірності Тохтамишу. А той наказав йому зібрати військо і покарати невірного Мамая, який не тільки не корився йому, а ще й данину збирав з належних Золотій Орді улусів (князівств). Так, як це було при Олександрі Невському, який і уклав вічний військово-політичний союз Московії і Золотої Орди. Він ніколи не воював з тевтонськими лицарями, а тільки жорстоко знищував усі руські поселення і міста, що відмовлялися коритися Орді. Володимирська Русь за часів Олександра Невського і Дмитра Донського завжди була опорою Орди в тому світі. Вони були пов’язані воєдино васальними стосунками.
Ситуація стала критичною не тільки для царя Мамая, але й для литовців і всієї Русі. І тому він моментально укладає союз з великим князем Ягайлом і князем Олегом Рязанським. Олег Рязанський в листі до Ягайла вже докладно розписує, кому що дістанеться: “Цар дасть тобі град Москву, та й інші гради, прилеглі до твого князювання, а мені дасть град Коломну, та Володимир, та Муром, що стоять близько до мого князювання”. Відверто радіє і передбачає успіх: “Нині ж, князь, прийшов наш час!”
Тому-то і об’єдналися армії царя Мамая, великого князя Ягайла і князя Олега Рязанського, і вирішили спільно виступити проти могутнього хана Тохтамиша разом з його московським васалом Дмитром. Вони випереджали Тохтамиша – Тохтамиш зі своєю армією не встигав ні до Москви, ні до Куликового поля.

Але чомусь в самій Куликівській битві брала участь лише армія царя Мамая, кажуть, що союзники не встигли підійти. До січі на Куликовому полі на один день, на один перехід запізнилася армія Ягайла. Запізнився до битви і Олег Рязанський. Як і чому – невідомо досі.
Але цілком можливо, що досвідчений полководець Мамай і не чекав особливо підкріплення від союзників – не сприймав військо Дмитра серйозно і вирішив сам поквитатися із зрадником.
Московський хан Дмитро перевів ополчення через Дон, назустріч Мамаю. Становище було безвихідне: Дмитро сам собі обмежив маневр, можливість відступу, тому що за спиною в нього був Дон. Але Доном він міг про всяк випадок убезпечитися від удару в спину з боку дружин Олега Рязанського.
Офіційна історія твердить, що начебто московити розбили Мамая. Як було насправді, читайте у наступних наших публікаціях.

Ігор Ткач