Дружини Пирогова:від божевілля до вірності

30-річний професор медицини Дерптського університету Микола Пирогов 1840-го надумав женитися. Нареченої не мав. Але за тогочасними правилами людина з таким званням повинна бути одруженою: вважалося, що холостякували лише хворі.

Посвататися вирішив до 19-річної Каті Мойєр, доньки свого наукового керівника. У професора Йоганна Мойєра Пирогов квартирував п'ять років, коли приїхав у Дерпт - нинішній Тарту в Естонії - стажуватися після закінчення Московського університету.

- Уже давно думав я, - пояснював наприкінці життя, - що мені слід би одружитися з донькою мого шанованого вчителя. Знав її ще дівчинкою. Я був прийнятий у сімействі Мойєра, як рідний… Чому би не зробити пропозиції?

І Микола Іванович написав професорові листа з проханням віддати за нього єдину доньку. Лист був довгий, сентиментальний і, як згодом визнавав сам Пирогов, не вельми розумний. Відповідь одержав аж за місяць. Мойєр відмовив, посилаючись на те, що Катя "уже обіцяна давно синові Єлагіної".

Та справжньою причиною відмови була інша. Обраниця Пирогова доводилася троюрідною племінницею російському поетові Василю Жуковському. Той жив у Петербурзі й був вихователем дітей імператора Миколи І. Саме з цим сановним родичем радилися Мойєри щодо майбутнього чоловіка Каті. "Та що ви таке мені пишете про Пирогова?! - роздратовано відповів у листі Жуковський. - Можливо, він і прекрасна людина, і майстерний оператор (хірург), але ні про що інше, окрім як про свою медицину, думати не здатен. А як наречений, так і зовсім, неохайний і противний".

Сама Катерина з не меншою відразою ставилася до роботи Миколи Івановича, який увесь час розрізав трупи й щось там вивчав. Від нього постійно тхнуло ними. Дівчина неодноразово чула батькові розповіді про Пирогова, який відловлював зграями собак і кішок й оперував їх задля якихось хірургічних експериментів. Одній знайомій вона сказала:

- Дружині Пирогова слід остерігатися, що він робитиме експерименти й над нею.

Пирогов відловлював зграями собак і кішок й оперував їх. Від нього постійно тхнуло трупами

Микола Іванович іще мав на прикметі Катю Воєйкову, двоюрідну сестру Каті Мойєр. Та після першої відмови не наважився пропонувати їй руку й серце. І заслабнув на якусь дивну лихорадку. Пролежав у ліжку шість тижнів. Ніхто з колег не знав, як його лікувати. А Пирогов безсонними ночами перебирав у пам'яті обличчя юних товаришок Каті Мойєр. І раптом згадав ту, яка, здається, відповідала його ідеалам. Це - Катруся Березіна. Після розлучення батьків вона з матір'ю та братом переїхала до Петербурга. Порахував: їй мало   бути 18 років.

"Це була мила, надзвичайно приваблива дівчина, - згадувала її приятелька Олена Ахматова, - втілення покірності й дуже гарна із себе. Характер у неї був м'який і поступливий, здоров'ям квітнула, що називається, "кров з молоком". Справжня дружина для хірурга, якому приємно після страждальницьких облич своїх хворих знайти в себе свіже рум'яне личко, що дихало здоров'ям і вродою".

Микола Іванович дочекався канікул в університеті й помчав до столиці свататися. Дорогою міркував про те, що Катруся походить із сім'ї, яка веде свій родовід від самого Рюрика. Натомість рід Пирогова скромніший. Але Березіни ледь зводять кінці з кінцями - батько програв у карти маєток, 6 тис. кріпаків, розкішний будинок у Петербурзі й покинув дружину з двома дітьми. А Пирогов, як професор, має солідну зарплатню й може забезпечити юній дружині пристойне життя.

Він знайшов Березіних в убогій квартирці, яку вони винаймали на Василівському острові. Вручив Катрусі листа на 10 сторінках, де на високій ноті освідчився в коханні. Сама ж пропозиція шлюбу була такою: "Приди же, мой ангел-хранитель, и полным благодатной теплоты дыханьем эдема содействуй к развитию неземного на почве, иссохшей от сомнений и безверия". Дівчина погодилася стати професоршею, бо їй набридли мамині істерики та скарги на безгрошів'я.

Катруся любила вдягати чорні сукні. Знайомі казали їй, що для нареченої носити чорне - погана прикмета.

- А мені пасує чорне! - сміялася.

- Нема різниці, як одягатися, - захищав її Пирогов. - Це все забобони.

Він почав клопотати про перехід на роботу до столиці. Через це кілька разів відкладав весілля. Нарешті 1841 року очолив кафедру госпітальної хірургії в Петербурзькій медико-хірургічній академії. І невдовзі обвінчався з Катрусею.

Професор бачив у дружині не так матір майбутніх дітей, як однодумця й помічницю в роботі. Тому взявся за її медичну освіту. Вимагав, щоб не лише читала статті з детальними описами різних ампутацій, але й конспектувала їх. Викинув із хати всі книжки про кохання, аби в Катрусі не виникала спокуса проводити час за ними. Заборонив їй зустрічатися з подругами, відвідувати театри. Невдовзі молода професорша вже заздрила своїй приятельці Каті Мойєр, яка не пішла заміж за Пирогова.

За рік у подружжя народився первісток. Його назвали на честь батька Миколою. Через три роки народився другий син - Володимир. Наступного дня 24-річна породілля збожеволіла.

Пирогов з синами

- Здається, вона залишиться божевільною, принаймні, надовго, - сказав її лікар.

За кілька днів Катруся померла. У Петербурзі пліткували, нібито Пирогов заморив її своєю наукою.

Смерть дружини підкосила професора. Він упав у депресію. Припинив читати лекції, покинув наукову роботу, не брав до рук скальпеля. Керівництво Медико-хірургічної академії відрядило його на сім місяців за кордон "для поправлення здоров'я".

"Ще торік, - писав Микола Іванович одній знайомій, - ми нерідко говорили з дружиною про поїздку за границю, і це було завжди моєю найкращою мрією - їхати з коханою дружиною до Італії. А тепер я їду сам, із порожнім серцем, із сумними споминами".

Дітям потрібна була материнська опіка. І 39-річний хірург вирішив одружитися вдруге. Посватався, але дівчина відповіла, що не збирається заміж. Від іншої в останню мить відмовився сам - вона майже весь час проводила на балах.

Професор вирішив підійти до проблеми по-науковому. Увечері сів за стіл, узяв перо, папір і перелічив вимоги до майбутньої супутниці. Вона повинна бути не світською пустункою, а помічницею чоловіка в його справах. Для цього має розвивати розум і характер. Писав усю ніч, закінчив на світанку.

Свій нарис назвав "Ідеал жінки". Дав його почитати кільком друзям. Невдовзі Петербургом почали кружляти чутки, що Пирогов написав філософський трактат про жінок. У лютому 1850-го Миколу Івановича запросила до свого світського салону генеральша Козен. У неї зібралося жіноче товариство.

- Кажуть, ви маєте цікаві міркування про ідеальну жінку? - сказала генеральша. - Прочитайте нам, ми із задоволенням послухаємо їх.

Професор дістав із кишені рукопис, почав читати. Дами обурено пирхали. Коли Пирогов закінчив, зі стільця підвелася незнайомка й сказала, що повністю згодна з поглядами автора на ідеальну дружину. Це була 25-річна баронеса Олександра Бістром, племінниця генеральші.

Миколі Івановичу не вдалося розгледіти обличчя однодумниці, бо вона сиділа трохи навскіс від нього. Але вже наступного дня відправив генеральші сентиментального листа німецькою мовою. Просив руки племінниці. "Если да, - писав Пирогов, - то пусть рука той, которую я вчера у вас видел и которую избираю моим судьею, проведет пером черту под тремя последними словами и возвратит мне назад мой приговор. Если нет, то вы сожжете собственной рукой роковой вопрос. Вот мое завещание".

Три останніх слова були: "Да, я готова". За два дні лист повернувся до професора. Обумовлені слова були підкреслені двічі. Олександра подарувала йому своє фото в чорній сукні. Пирогов його викинув: після смерті першої дружини він зробився забобонний. Наречена надіслала йому інший знімок - у білому вбранні. Хірург поставив його на робочому столі. У липні 1850-го Пирогов і Бістром побралися й прожили разом 31 рік, до самої смерті Миколи Івановича.

У другому шлюбі професор Пирогов дітей не мав.

Останні 20 років прожив у маєтку під Вінницею

З Україною пов'язана майже половина життя Миколи Пирогова - три десятиліття з 71 прожитого року. 1854-1855-го під час Кримської війни він провів в оточеному англійцями Севастополі 282 дні. За цей час зробив 5000 ампутацій. Інші хірурги всі разом подужали 400.

У вересні 1856-го - куратор Одеського навчального округу, а в липні 1858 року - Київського. Після відставки в березні 1861-го оселився в маєтку Вишня біля Вінниці, який придбав незадовго перед тим. Останні 20 років прожив там.

Порядок денний Миколи Пирогова у Вишні виглядав так. Прокидався на світанку, робив довгу пішу прогулянку. Після чаю прямував до саду. Там підрізав гілки дерев, доглядав троянди та інші квіти. Або йшов у стайню чи птахівню. Після сніданку, що складався з однієї страви й міцної кави, заходив до кабінету. Фельдшер доповідав про стан хворих. Далі професор оглядав прооперованих напередодні й починав прийом пацієнтів. Лікував не лише хірургічні, але й внутрішні, інфекційні, шкіряні, венеричні та інші хвороби.

Прийом завжди закінчував у чітко визначений час. Тоді обідав із родиною. Потім робив прогулянку верхи на улюбленій білій коняці. А після вечері читав - і медичну літературу, і художню.

Микола Пирогов помер і похований у Вишні.

Старший син обґрунтував другий закон термодинаміки

Сини Пирогова отримали хорошу домашню освіту, якою керував він сам. Потім хлопці слухали лекції професорів Гейдельберзького, Берлінського, Лейпцизького університетів, а старший Микола - ще й Оксфордського.

Він став фізиком, захистив дисертацію в Київському університеті. У 1880-х розпочав власні наукові дослідження, захопився молекулярно-кінетичною теорією матерії, статистичною фізикою. Був обраний членом Російського фізико-математичного товариства. Одночасно з австрійцем Людвіґом Больцманом, але незалежно від нього, обґрунтував другий закон термодинаміки. Жив у Петербурзі, одружився з Лідією Кюзель, мали двох доньок. Помер 1891 року, похований біля батька в маєтку Вишня (нині околиця Вінниці).

Молодший син Володимир досліджував історію Давнього Риму. 1873-го отримав ступінь доктора філософії в Берлінському університеті. За шість років - доцент Новоросійського університету в Одесі. Одружився з Марією Арнеско, дітей у них не було. Помер 1914 року, похований у Марселі.

130 щелепно-лицевих операцій

провів Микола Пирогов у Петербурзькій медико-хірургічній академії

4 рази Микола Пирогов за свої наукові праці одержував Демидівську премію, яку присуджувала Академія наук. 1841-го отримав "половинну" премію (2,5 тис. руб. асигнаціями, або 714 руб. сріблом), а 1844-го, 1850-го і 1860-го - "повну" (щоразу по 5 тис. руб. асигнаціями, або 1428 руб. сріблом). Тогочасний чиновник високого рангу (наприклад, начальник департаменту в Міністерстві фінансів) 5 тис. руб. одержував за чотири місяці роботи.

Станіслав ЦАЛИК