Лупу-Хмельницька:кохання з примусу

НАЙГАРНІША ДІВЧИНА КНЯЗІВСТВА

Розанда була донькою молдавського господаря Василя ЛУПУ, уродженця Албанії. На позичках венеційським купцям ЛУПУ розбагатів і купив у Туреччині, як тоді водилося, посаду молдавського господаря (князя).

Від першого шлюбу господар мав доньок Марію і Розанду. Друга дружина Катерина народила йому сина Штефана.

Розанді не було й 15-ти, коли придворні проголосили її найгарнішою дівчиною князівства: 

- Навіть на сонце можна дивитися, на неї - ні! 

Молдавські князівни в усі часи вважалися найбагатшими і найбажанішими нареченими в Європі. Марію ЛУПУ засватав Великий гетьман Литовський Янош РАДЗИВІЛЛ, випередивши, за чутками, московського царя. 

На весілля Марії і Януша до столиці з’їхалося велике молдавське панство; поряд з батьками красувалися молоденькі дівчата на виданні. Розанда між ними - як троянда серед польових квітів. 

Молдавське прислів’я гласить, що дівчина здатна до шлюбних обов’язків, коли не впаде від кинутої в неї баранячої шапки.

Від знатних магнатів Молдови, Польщі, Литви до ЛУПУ почали надходити шлюбні пропозиції. Одними з перших посваталися шляхетний Петро ПОТОЦЬКИЙ із Кам’янця-Подільського та уславлений лицар Дмитро ВИШНЕВЕЦЬКИЙ. ЛУПУ відмовив їм, вибачаючись молодими роками князівни.

Між тим Туреччина, в підпорядкуванні якої перебувала Молдова, була не задоволеною родичанням господаря з впливовим і сильним Янушем РАДЗИ-ВІЛЛОМ. Султан забажав, щоб для доказу вірності в Стамбул був відправлений заручник княжого роду. Оскільки Марія була одруженою, Штефан - малою дитиною, то до Стамбула вирядили Розанду.

У СТАМБУЛІ

Оселилася вона в Богдан-палаці, розкішній резиденції молдавських князів. Запрошені вчителі навчали її турецькій і французькій мовам. Освічену князівну приязно приймали в покоях Валіде-ханум, матері султана. Прегарною заручницею зацікавився великий візир Ахмед КЮПРЮЛЮ, та й вона була до нього не байдужою. 

Ахмед КЮПРЮЛЮ, як і його батько Мехмед, відігравали ви-значну роль у політиці Османської імперії, намагаючись зосередити у своїх руках всю повноту влади. Тонкий знавець людських душ Ахмед легко звабив самотню дівчину, пообіцявши допомогу в поверненні додому. 

Влітку 1648 року в Туреччині стався заколот яничар, в результаті чого султан Ібрагім позбувся престолу і був задушений шов-ковою мотузкою. Новим султаном став малолітній Магомет ІV, 

а державою від його імені управляв великий візир Ахмед КЮПРЮЛЮ. 

Звільнена від попередніх домовленостей Розанда повернулася в Молдову. На прощання Ахмед подарував їй коштовне намисто. Дівчина вважала його оберегом і, як натільний хрестик, ніколи з себе не скидала.

ПРЕТЕНДЕНТИ НА РУКУ

А при молдавськім дворі в Яссах нічого не змінилося. До колишніх претендентів на руку князівни долучився багатий і войовничий польний гетьман Мартин КАЛИНОВСЬКИЙ, який їй в батьки годився. 

На честь повернення доньки господар влаштовував пишні бали, різні забави. 

Під час святкувань Дмитро ВИШНЕВЕЦЬКИЙ, який не змирився з відмовою князівни, переодягнувся в купецький одяг і проник у кімнати Розанди. Піднявся страшний шум і галас.

А батько мріяв про королівську корону для молодшої доньки. Зупинився на кандидатурі Георгія, сина князя Сигізмунда РАКОЦІ, якого лагодили в польські королі.

Але не судилося молдавській князівні стати польською королевою. Відбулася подія, яка перекраяла карту Європи: козаки під керівництвом гетьмана Богдана-Зіновія ХМЕЛЬНИЦЬКОГО виступили проти Речі Посполитої. Спочатку ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ воював проти Польщі у міцному союзі з Кримським ханством, потім його союзниками стала Молдова. Проти цього виступили Мултянія (Румунія), Трансільванія. Поступово союзники перетворювалися на ворогів і навпаки… Всі воювали проти всіх.

ЛИХІ ПЕРЕДВІСНИКИ

Три знаки - лихі передвісники нещасть - передували подіям 1648 року. Перший - затемнення сонця, що відбулося перед Великоднем. Другий - комета з довгим хвостом, що пронеслася по нічному небу. Третій знак - сарана, що налетіла на землю, винищуючи трави і збіжжя. 

А над Варшавою у великій піст побачили на небі мітлу, меч і труну, а на ній - хрест. І люди розуміли, відчували, що до них наближається страшна і неухильна кара Божа. 

26 ТИСЯЧ «ВЕСІЛЬНИХ БОЯР»

1650 року кримський хан, союзник Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, запросив козаків до участі в каральному рейді проти Молдови. В похід відправився татарський загін Тугай-бея і козаки, очолювані Данилом НЕЧАЄМ і Тимофієм ХМЕЛЬНИЦЬКИМ.

Тиміш ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, незважаючи на молоді роки, був досвідченим воякою. Сучасники повідомляли, що ніхто не міг перемогти його у битві: він стріляв із лука, спочатку правою рукою, потім лівою рубав і колов шаблею, стріляв із рушниці, словом, перепробував усю зброю, якою був обвішаний, поки не вирубував ворога. Був вправним вершником: крутився мов блискавка, стріляючи з усякого положення. Мав успіх у жінок, хоча і був рябим і малим на зріст.

В ту пору Тимофій почув про Розанду і закохався в неї. 

Козаки зайняли столицю кня-зівства Ясси. А для закріплення військово-політичного союзу Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ запропонував одружити Тимофія і Розанду.

Василь ЛУПУ був у гніві: для нього Тиміш був мужиком і бидлом. Однак він понад 20 років 

утримувався на княжому престолі, тому дипломатично відповів Богданові ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ, що є васалом турецького султана і без його згоди не одружить дочку.

Тиміш Хмельницький

Два роки тягнулися весільні переговори. ЛУПУ інтригував, змовляючись із поляками за спиною Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. Гетьман настоював на своєму: по-перше, цим шлюбом він зміцнював слабку лінію південних флангів України. По-друге (і головне), утворював династію ЛУПУ-ХМЕЛЬНИЦЬКИХ, як княжу та панівну. 

Обидва намагалися схилити на свій бік султана, надсилаючи щедрі дари в Стамбул. Лише коли гетьман пообіцяв віддати Туреччині місто-фортецю Кам’янець, султан дав дозвіл на весілля. 

- А не піде добром, - зауважував він, - нехай дівчину одружать силою!

У травні 1652 року Тимофій з козаками відправився до кордону з Молдовою. ЛУПУ надіслав листа польному гетьману Мартину КАЛИНОВСЬКОМУ з проханням про допомогу, обіцяючи за це руку Розанди.

 - Тиміш стає на тому, щоб побратися з моєю донькою, - жалівся господар. - Він вважає її за свою суджену, але ту обіцянку він взяв силою... 

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ попередив КАЛИНОВСЬКОГО, щоб «той не займав Тимоша і відступився з дороги, позаяк Тиміш іде женитися і не має ніяких неприязних намірів проти поляків. А з ним іде 26 тисяч козаків, або «ве-сільних бояр». І не треба їм перешкоджати, бо він не може ручиться, що не буде бучі». 

КАЛИНОВСЬКИЙ отаборився біля гори Батіг. Він першим напав на Тимоша, намагаючись знищити суперника. Гетьман ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ поспішив на допомогу синові. 

Виявивши військову хоробрість і хитрість, козаки розгромили польські війська. В битві поліг і Мартин КАЛИНОВСЬКИЙ.

Після цього Богдан і Тимофій ХМЕЛЬНИЦЬКІ підійшли до Кам’янця-Подільського та осадили місто, аби завоювати його, зробивши подарунок султану.

Тиміш посварився з батьком. «Закоханий хлопець тішився більше думкою про наречену, ніж про взяття фортеці», - відзначали сучасники. Він був так близько від Молдови, де перебувала його кохана, він дихав із нею одним повітрям і обмінювався частими зітханнями. Козаки відступили.

Василь Лупу

ВЕСІЛЛЯ В ЯССАХ

Василь ЛУПУ визнав свій програш і повідомив, що має за честь поріднитися з Богданом ХМЕЛЬНИЦЬКИМ і запрошує Тимофія на весілля, але з умовою, щоб той не вів за собою татарів.

20 липня 1652 року ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ відправив сина женитися до Молдови.

Тимоша ХМЕЛЬНИЦЬКОГО супроводжували 6 тисяч козаків, члени військової старшини та родичі. За козаками тягнулися вози з подарунками і товарами для продажу. 

Біля головної столичної брами в Яссах Тимоша чекав господар Василь ЛУПУ з боярами. Тиміш зіскочив з коня і, припавши до ніг тестя, обняв його ко-ліна. А господар підняв його і поцілував у голову.

На весілля зібралося багато гостей, які танцювали, співали українських і молдавських пісень. Тиміш був напруженим і мовчазним, курив люльку біля вікна. Був одягнений в атласний жупан і оксамитову ферезію. Він не довіряв ЛУПУ, чекаючи від нього обману, адже після битви під Батогом, яку спровокував підступний господар, не минуло і 40 днів. 

Після вінчання вже посміхався, обіймав за плечі молоду дружину. А Розанда навпаки - заливалася слізьми, а до того виглядала щасливою.

Банкет закінчився, і молоді усамітнилися в покоях, звідки не виходили два дні.

У вересні Тимофій і Розанда залишили Молдову. Князь із дружиною проводили молодих до самого кордону. Окрім багатого посагу, Василь ЛУПУ подарував зятеві дві тисячі талярів і чотирьох коней, а Розанді - 200 червінців і карету.

Оселилися молоді в Суботові, добре укріпленому батьковому хуторі.

ЗАКОЛОТ

Відірвана від батьків і подруг, вирвана з розкошів Розанда серед козаків почувала себе розгубленою і слабкою. В кореспонденції з Варшави, вміщеній у паризькій газеті, повідомлялося, що Тиміш ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ двічі бив молоду жінку, князівну Розанду, за милості, які дарувала вона колись турецькому візиру Ахмету…

Старий гетьман намагався вгамувати сина. Одного разу він наказав прив’язати норовистого Тимоша до гармати і пригрозив вистрілити, коли той не заспокоїться. 

Під час нападу шалу Тиміш наказав повішати на дереві свою мачуху з коханцем, звинувативши їх у крадіжці барила із золотими монетами. 

У Розанди, яка чекала дитину, погіршилося здоров’я. Їй не зуміли допомогти ані вірменка-лікарка, ані бабка-повитуха, тому Тиміш вирішив відвезти Розанду на лікування в Молдову. Розанда взяла з собою коштовності, свій посаг, який боялася залишити без нагляду. 

Тиміш ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ дав кошти на будівництво церкви в Яссах. На честь дружини церкву назвали Фрумас - прекрасна. 

З тестем Тиміш домовився про військові дії проти господаря Матвія БЕССАРАБА, який за-грожував Молдові. Незабаром гетьманич відправився в Україну вербувати військо, залишивши Розанду під наглядом лікарів та охороною жовнірів, яких найняв за свої гроші.

Наприкінці березня 1653 року канцлер Молдови Стефан ГЕОРГІЦЕ розпочав державний заколот проти ЛУПУ.

ВТЕЧА В КАМ’ЯНЕЦЬ

Василь ЛУПУ, захопивши державну скарбницю, разом із сім’єю поспішно втік до Хотина, а потім - до Кам’янця-Подільського.

Влаштувавши Розанду в Кам’янці, господар кинувся до Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. 

Кам’янецьким старостою на той час був Петро ПОТОЦЬКИЙ, який по-лицарському поставився до Розанди, хоча і була вона дружиною його заклятого ворога. Надав їй притулок у будинку кам’янецьких старост навпроти Домініканського костелу.

У Кам’янці Розанді було затишно і спокійно. Вона відвідувала соборну церкву на Вірменському ринку, яку облюбували знатні молдавські втікачі. Церква стала популярною і серед простих молдован, котрі на свято Іоанна Предтечі стікалися сюди з усієї Молдови. Але, отримавши таємне послання від чоловіка, Розанда повернулася в Україну.

Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ поставив сина на чолі Брацлавського й Уманського полків, що налічували 8 тисяч козаків, з наказом, щоб «той побив БЕССАРАБУ, посівши його престол».

ЗАГИБЕЛЬ ТИМОША

Силою зброї Тиміш ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ відновив на престолі Василя ЛУПУ один раз, другий... Незабаром його військо було розбито Стефаном ГЕОРГІЦУ, а сам Тиміш зачинився із залишками козаків за брамою в Сочаві.

Об’єднані польсько-молдавсько-румунські війська облягли місто. Серед них був і Дмитро ВИШНЕВЕЦЬКИЙ, польський лицар, закоханий у Розанду, який поклявся відомстити своєму супернику. 

Становище козаків дедалі погіршувалося. Відчувалася нестача їжі, питної води. Тимофій нервував, конфліктував зі старшиною, що породжувало напружену атмосферу.

Одного разу Тиміш ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ходив по замкових мурах поміж гармат, коли в нього випадково вдарив шмат гарматного колеса, відірваного ворожим ядром. Від того поранення він і помер.

Тіло гетьманича з почестями привезли до Чигирина. Поховали в Суботові, в місцевій церкві, якою він опікувався 27 грудня 1653 (за іншими даними — 30 грудня). 

ДОЛЯ РОЗАНДИ

Після смерті Тимоша Розанда впала у відчай. Передчасні пологи в неї закінчилися наро-дженням двох мертвих хлопчиків. Старий гетьман залишив їй двір, а для облаштування подарував місто Рашків - добре укріплене велике поселення на Дністрі із сімома церквами та замком, з верхніх вікон якого проглядався молдавський берег.

Жила Розанда самітницею, не знімала чорного одягу, допомагала бідним. Про її багатство ходили легенди, адже зберігся її посаг. Та і спадок від чоловіка був немалий. 

У неї нікого не залишилося з рідних. 1657 року помер Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, не стало і сестри - княгині РАДЗИВІЛЛ. Мачуха і брат були взяті у полон, а батька заточили до страшної Чорної башти в Стамбулі, звідки ніхто не повертався.

1664 року загін найманців на чолі з козаком ДРОЗДОМ налетів на маєток Розанди, вимагаючи гроші. Вона віддала нападникам 19 тисяч дукатів, але і цього було замало. ДРОЗД зажадав у неї коштовностей, зокрема намисто. Мужня жінка відмовилася, заявивши, що намисто завжди було з нею і так залишиться назавжди. Тоді Розанду кинули на поріг і гострою сокирою відрубали голову. 

- Ось якою страшною смертю загинула князівна Розанда, кра-суня з красунь, найосвіченіша 

з-поміж усіх князівен того часу. Прожила, звідавши тільки горе і страждання! - писала румунська дослідниця і письменниця Ельвіра БОГДАН у романі «Князівна Руксандра». - Їй було тоді 56 років. 

На зворотному шляху ДРОЗД був убитий. Гроші та коштовності опинилися в руках іншого повстанця - Семена ПАЛІЯ. Намисто Розанди він передав в Ільїнську церкву в Суботові, де воно зберігалося до 1917 року.

Валентина ВІНЮКОВА-ВОЛКОВА