Командир Чорного лісу

Минуло 70 років від дня трагічної загибелі одного з найяскравіших командирів Української повстанської армії Василя Андрусяка. За спогадами його дружини Євгенії, він не боявся вмерти за ідею, мовивши якось: "Я вже можу вмирати. Що хотів зробити — зробив. Хотів створити повстанську армію — створив і навіть встиг одружитися..." Яким же запам'ятався в житті й боротьбі Василь Андрусяк (псевдо Чорний, Різьбяр, Різун, Грегіт, Коваль)?

Батько Василь Андрусяк

Мати Євдокія Андрусяк. Депортовані в 1940 році в Красноярський край, померли на засланні

Народився він 11 січня 1915 року в місті Снятині на Прикарпатті. Був четвертою дитиною в сім'ї. Ще під час навчання в державній гімназії за часів Другої Речі Посполитої Василь проявив національну самосвідомість. Якось на підручнику з української мови Василь закреслив слово "руська" (книжка) і написав "українська". Це не сподобалося директорові й учителям-полякам, і ті засипали зухвальця "двійками". На щастя, українські наставники — вчитель мови і релігії отець Проць, учитель математики Рудко і вчитель Мойсяк — стали на його захист, і хлопець продовжив навчання. У снятинській альма-матер Василь вступив до лав Юнацтва Організації українських націоналістів (ОУН), ідеї якої були дуже популярні серед молоді. Члени організації розповсюджували листівки, в яких закликали не коритися польській окупаційній владі. А в день Польської конституції 3 травня 1933 року підпільники зірвали з будинку пошти у Снятині державний прапор, повісивши синьо-жовтий. Поліція вийшла на слід бунтівників.

1939 р. Сидять зліва направо Євгенія Андрусяк, Василько Андрусяк, Регіна Горук, Зеньо Гоїв стоять зліва направо: стриєчна сестра Олеся Слободян, Грищук, Анна Керницька, Софія Лукавецька.

У хаті Андрусяків було проведено обшук, поліціянти знайшла папір, на якому друкували листівки. За належність до ОУН юнака виключили з гімназії. Його заарештували і запроторили (за інформацією краєзнавця Миколи Когута) на два роки в одиночну камеру Коломийської тюрми. Після звільнення Василь довго намагався знайти роботу. Практично всі більш-менш добрі посади обіймали поляки, українці на своїй землі почувалися упослідженими: навіть на пошті й залізниці не могли посісти місце поштаря чи кондуктора. За спогадами, батько сказав йому: "Вмієш політикувати, то вмій і працювати". І хлопець улаштувався на роботу помічником українського адвоката у Снятині. До веселого і водночас відповідального Василя Андрусяка тяглася молодь, тому не дивно, що він очолив відроджене товариство "Сокіл" у Снятинському повіті. "Соколята" тренувалися у різних видах спорту, організовували фестини, на яких демонстрували спортивні навички. У 21-річному віці Василь Андрусяк під псевдо Чорний став повітовим провідником ОУН. Кілька разів його заарештовувала польська влада. Невдовзі після приходу більшовиків, у жовтні 1939-го, Василя заарештовує вже НКВС. Три місяці тривало слідство. Нічого не дізнавшись, чекісти були змушені його відпустити. А за кілька місяців, коли Василя знову збиралися запроторити до катівень НКВС, його врятувало те, що він отримав від райвідділу освіти направлення вчителювати в село Зелене Верховинського району. А тим часом каральні органи провели масові арешти підпільників. Багатьох побратимів, серед них і брата Олександра, замордували у Станіславській (Івано-Франківській) в'язниці перед самим початком і в перші дні війни — у червні 1941-го.

Снятин, 1942 р. Концерт на честь Тараса Шевченка. Сидить третя справа Євгенія Гуцуляк-Андрусяк. Стоїть в останньому ряду шостий зліва Василь Андрусяк.

Трагедія спіткала всю родину Андрусяків. "Визволителі" заарештували Василевих матір і батька, сестру Марію, дружину брата Олександра з дітьми. Усіх їх вивезли у віддалені райони Росії. Перейшовши кордон і опинившись на румунській території (Трансільванія), що в той час перебувала вже під владою Угорщини, Андусяк двічі втікав з концтабору. Друга втеча була успішнішою. Василь дістався Відня, де в околицях міста проходив вишкіл батальйон "Роланд", утворений з ініціативи ОУН(б) за погодженням з високими чинами Вермахту. Та коли в червні 1941-го Андрусяк у складі батальйону дійшов через Румунію до передмістя Одеси, німці змусили легіонерів скласти зброю...

На початку липня 1941-го він повертається до Снятина. Очоливши окружний провід ОУН, почав створювати підпільну мережу в селах Снятинщини і Коломийщини. За Андрусяком (Різьбярем) полювало гестапо, тому він був змушений перейти у глибоке підпілля...

Другий зверху Василь Андрусяк, псевдо «Грегіт», «Різун». Курінний УПА в Чорному лісі

Навесні 1943-го Василь Андрусяк отримав наказ Крайового проводу ОУН перейти в Чорний ліс, що поблизу Станіслава, і там створювати підрозділи Української народної самооборони. Він організував бойову групу з 17 осіб, а у вересні — загін Різуна (нове псевдо Василя Андрусяка) налічував уже 45 бійців.

Підпільники повели боротьбу на кілька фронтів, вступаючи в бої з переважаючими силами противника. Восени 1943-го вони розгромили німецькі підрозділи, які забирали молодь на примусові роботи в Німеччину. А в листопаді того ж року загін став сотнею УПА "Змії", що налічувала вже 135 бійців. Німецьке командування так і не змогло домогтися виконання наказу — до зими 1944-го очистити Чорний ліс від упівців. На початку 1944-го Василь Андрусяк стає командиром куреня "Скажені" (чотири сотні загальною кількістю 600 бійців), який провів кілька успішних боїв спочатку з німцями, а потім із червоними партизанами Шукаєва і Калугіна у квітні—травні 1944-го. Відтак курінний Василь Андрусяк отримав наказ від крайового військового штабу УПА йти в рейд на захід.

Під час походу відбувся знаменитий бій з німцями й угорцями на горі Лопата біля міста Сколе (Львівщина). 9 липня повстанці відбили багаторазові атаки ворога, в яких німці недорахувалися понад 150 убитих і ще більше поранених.

Коли Галичина вже була звільнена від німців, упівці провели кілька кровопролитних боїв з більшовиками, перешкоджаючи їм грабувати місцеве населення і вивозити людей до Сибіру. Курінь Андрусяка нападав на Богородчани, Войнилів, Лисець, Більшівці та інші тодішні райцентри Станіславщини, громив військові гарнізони й стрибки (винищувальні загони НКВС) по селах. 30 жовтня 1944-го НКВС розпочало широкомасштабну акцію з очищення Чорного лісу від повстанців. Ранок 1 листопада став для куреня "Скажені" трагічним. У бою з більшовиками загинуло 27 повстанців. На Різдво 1945-го розривна куля, випущена емгебістом, поранила Різуна в руку. Та вже за 12 днів командир керував боєм біля села Глибокого Богородчанського району.

Навесні 1945-го відбулася реорганізація УПА. Василя Андрусяка призначили командиром тактичного відтинку "Чорний ліс" ВО-4 "Говерла", який об'єднував п'ять куренів (загалом понад три тисячі повстанців) і охоплював велику територію бойових дій — Станіслав, Надвірна, Богородчани, південь Калуського району. Курені "Чорного лісу" проігнорували заклик уряду УРСР до 20 липня скласти зброю. Тоді проти них було кинуто десятки тисяч чекістів і військових.

Як зазначає історик Микола Когут у книжці "Командир Різун", у боях сотні втрачали 50—60 відсотків особового складу. На весну 1946-го у лавах тактичного відтинку "Чорний ліс" залишилося близько 1300 бійців. 24 лютого 1946-го до Чорного лісу поблизу села Грабівка Калуського району у розташування сотні Запорожця, де кілька днів перебував командир Різун в очікуванні наказу відійти вглиб Карпат, увірвалася спецгрупа НКВС. Зав'язався кровопролитний бій. Багато вояків полягло в перші ж хвилини. Не вирвався з оточення й 31-річний Різун...

Євгенія Гуцуляк-Андрусяк.

Його дружина, медсестра УПА Євгенія Андрусяк, була впевнена, що "поранений командир дострілив себе сам — над лівою бровою була рана від кулі, а кров спливала обличчям". Прикриваючи відхід командира, загинули також політвиховник Боян (Борис Ковач), охоронець Горобець (Михайло Матіяшин) і троє невідомих героїв. Наказом Української головної визвольної ради (УГВР) Василя Андрусяка було нагороджено Золотим хрестом бойової заслуги 1 ступеня і підвищено до звання полковник (посмертно).

Радіостанція УПА «Афродита»

А 10 березня Євгенія народила сина, назвавши його чоловіковим іменем— Василько... Уже два десятиліття на малій батьківщині командира діє Музей національно-визвольної боротьби імені Василя Андрусяка. Значна частина експозиції присвячена славному командирові. Відвідувачі можуть відчути дух повстанського часу і водночас мужність сучасних мешканців району, які воюють у Донбасі з російськими окупантами і колабораціоністами. Документи й матеріали ніби промовляють: справу Різуна продовжують нащадки. У Снятині командирові встановлено пам'ятник (автор — професор Львівської академії мистецтв скульптор Іван Самотос).