8 серпня 1836 р. у селі Переходівка на Чернігівщині народився Олександр Якович Кониський, відомий український літературознавець, письменник, юрист, громадський діяч (†12.12.1900 р.). Вихідець з козацької старшини, О. Кониський навчався у Чернігівській гімназії та Ніжинському дворянському училищі; був службовцем, пізніше, здавши відповідні іспити, розпочав адвокатську практику. Його доробок різноманітний: у ньому, окрім юридичних статей, низка підручників для недільних шкіл, словники, оповідання, поезії та переклади, шевченкознавчі нариси і статті до роковин.
Magnum opus Олександра Кониського можна вважати вірш «Боже Великий, Єдиний, нашу Вкраїну храни», покладений на музику композитором Миколою Лисенком. Наразі ця пісня вважається духовним гімном України та звучить на офіційних державних заходах.
У 1860-х рр. Олександр Якович отримав кілька років заслання за свою просвітницьку діяльність. Оскільки в Австро-Угорщині було ліберальніше ставлення до національних рухів, у 1873 р. він долучився до заснування Літературного товариства імені Тараса Шевченка, пізніше реорганізованого у Наукове (НТШ). О. Кониський вважається першим фаховим біографом Кобзаря — на основі різноманітних документів, свідчень друзів, рідних, спогадів односельців та знайомих митця він видав двотомник «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя» (Л., 1898—1901, 2-й том — посмертно). Книги побачили світ у друкарні НТШ, автор вбачав у цьому певну символічність, адже Тарас Шевченко був «патроном» товариства. Перший том цього видання нині є частиною книгозбірні Національного музею історії України.
 |
| Форзац І тому праці про Т. Шевченка |
Це біографічне дослідження не втратило актуальності ще й досі, оскільки О. Кониський, пишучи свою працю, мав на меті не встановлення бронзового постаменту, а прагнув показати поета як яскраву особистість, чия творчість надихала сучасників. Видання, попри значну кількість зібраних даних і приміток, емоційне і за стилем написання нагадує есей. І том складається з 6 розділів – від народження Т. Шевченка і до його арешту. Автор приділив увагу історичному контексту цього періоду, ключовим подіям біографії митця, історіям про подорожі та знайомства. Олександр Якович проаналізував літературну критику шовіністичного спрямування, що стосувалася перших творів Кобзаря. Її упередженість він пояснював небажанням російської інтелігенції визнавати окремішність української мови, як і тим, що цією «говіркою» можна писати літературні твори, суголосні духові часу.
Олександр Якович почав друкуватися з 1858-го, у своїй творчості відстоював українську національну ідею. Автор підручників для недільних шкіл: «Українські прописи» (1862), «Арифметика, або нотниця» (1863), «Граматика або перша читанка задля початку вченья» (1882). Підготував також підручник про закони, потрібні селянам, який, однак, не був дозволений до друку цензурою.
 |
| Олександр Кониський з дружиною. Катеринослав, 1866 рік |
Літературні псевдоніми О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин та ін. (всього близько 150).
Значна частина його літературних творів містить у своїй основі юридичні сюжети, викриває негативні явища в діяльності царської адміністрації і суду, здирництво тогочасної адвокатури: “Суддя Гарбуз” (1875), “Антін Калина” (1881-82), “Народна педагогія” (1886), “Стельмахи” (1887), “Козарський ланок”, “У “тісної баби”” (обидва – 1889), “Баба Явдоха” (1897), “Ранком в Алупці” (1898), “Сікутор”, “Хвора душа” (обидва – 1899), “Бугай” (1901), “Наввипередки” (1903).
Йому належить й цикл “оповідань з кримінальної хроніки”: “Каторжний”, “Тюрма за волю” (обидва – 1881), “Драма в тюрмі”, “Чи злочинець, чи ненужний” (обидва – 1885), “Конокрад Іван Дранка” (1887). Кілька поезій присвятив темі тюрми, заслання і каторги. Опублікував казку-пародію на царський суд “Собача правда” (1894).
За поширення «малоросійської пропаганди» у 1863-му засланий до Вологди. Повернувся в Київ лише в 1872-му, після зняття поліційного нагляду.
 |
| Олександр Кониський з донькою Марією. Приблизно 1876 рік. |
Серед широкого доробку цієї видатної особистості хочеться особливо виокремити національний духовний гімн на його слова, в обробці О.Кошиця і музику М.В.Лисенка, “Боже Великий Єдиний, нам Україну храни”, який зараз традиційно використовується в церемоніях інавгурації Президента України та під час інших офіційних урочистостей.
«Молитва за Україну» була написана 1885 року. Відомі аранжування Віктора Матюка, Кирила Стеценка та Олександра Кошиця.
У деяких громадах православних та католицьких церков України існує традиція співати «Молитву за Україну» після відправи, зазвичай зі словами «Світлом Христової правди» замість рядка «Світлом науки і знання».
Історію появи гімну досліджує львівський професор Роман Кирчів з листування галицького літератора і громадського діяча Павла Кирчіва з Іваном Франком та його брата Богдана Кирчіва з Олександром Кониським. Стало відомо, що Павло Кирчів ще студентом духовної семінарії познайомився з Кониським. Сталося це 1884 року, коли письменник був у Львові й виступав перед студентами. По якомусь часі семінаристи зібрались видати збірник народних та авторських пісень. 26 січня 1885 р. Б. Кирчів написав листа О. Кониському, прохаючи його надіслати до збірника власні й Лисенкові твори. Цей лист став історичним поштовхом, що об’єднав творчий потенціал друзів і сподвижників М. Лисенка й О. Кониського.
Вже 26 березня 1885 року О. Кониський повідомив Б. Кирчіва: «На сей раз маю до Вас ось яку просьбу, я написав «Молитву» руських дітей, а М. Лисенко завів її на ноти і придбав дуже хорошу музику, котра дуже усім сподобалась. На лихо, у нас не можна її надрукувати, а, на нашу думку, варто було б той гімн розповсюдити і в селах, і в школах Галичини. Тим-то я післав «Молитву» з нотами до високоповажного Володимира Шухевича, просячи його поради, як би то надрукувати, щоби «Молитва» була надрукована ще в маї. Хотів би знати думку Шухевича, Вахнянина та інших композиторів, жду Вашої відповіді. Ваш щирий Перебендя».
Олександр Кониський хотів створити політичну партію.В 1897 році влаштував з’їзд українських організацій. Його наслідком стало відкриття видавництва ”Вік”. За 15 років тут надруковано понад сотня книжок українською мовою. Помер від запалення легенів 12 грудня 1900-го в Києві. Похований на Байковому цвинтарі. Коли було відкрито заповіт письменника, то дізналися, що найбільшу суму грошей він заповів Науковому товариству імені Шевченка, до того ж десять тисяч рублів було для фінансової підтримки своєї найбільшої мрії — Української академії наук (якщо вона буде створена впродовж десяти років по його смерті), меншу суму — Чернігівському земству на створення школи в Переходівці. Серед дітей отримала спадок лише старша донька Євгенія Киричинська, тоді вже вдова.
На могилі Олександра Кониського на Байковому кладовищі стоїть стилізований козацький хрест, до якого приходять помолитися за Україну та пом’янути її славного сина.
Колаж Василя Герея
Розміщення цієї публікації на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
Reviewed by Василь Герей
on
10:08:00
Rating:
Немає коментарів: