  ;28 лютого 1889 року народився Павло Шандрук – один із найвідоміших українських військових, генерал-хорунжий армії УНР і Головнокомандувач Української національної армії.
Військова біографія Павла Шандрука розпочалася з навчання в Олексієвській військовій школі в Москві, яку він закінчив в 1913 році. А далі були фронти Першої світової війни, де Шандрук служив у лавах Російської імператорської армії і отримав перші гартування боєм.
В 1917 році Шандрук, вже досвідчений фронтовик – штабс-капітан, відзначений низкою нагород з орденом Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом включно (внаслідок чого отримав дворянський титул), який пройшов через отруєння газами, вступає в армію УНР.
Він робить блискучу кар’єру на фронтах Визвольних змагань, і в квітні 1920 року, в званні полковника, стає командиром бригади 3-ї Залізної дивізії Запорізького корпусу. Бере участь в спільному українсько-польському поході на Київ, а в листопаді 1920 року, разом із іншими військовими армії УНР, опиняється в таборі інтернованих в польському місті Каліш.
 |
| Старшини 4-ї Стрілецької бригади 2-ї Стрілецької дивізії Армії УНР. Сидять (зліва направо): сотник Олександр Шандрук, підполковник Павло Шандрук, полковник Олександр Шаповал (20 травня 1920 року). |
В 1925 році уряд УНР у вигнанні присвоює Шандруку звання генерал-хорунжого, а через два роки призначає його начальником штабу Міністерства Військових Справ при уряді УНР.
В 1928 році Павло Шандрук вступає до лав Війська польського, як контрактовий старшина. Тут він знову проявляє себе, зокрема, в 1936 році Шандрука приймають до Академії Генерального Штабу Війська Польського, яку він закінчує в 1938 році.
Перед початком Другої світової війни підполковник Павло Шандрук був помічником командира 18-го полку. В польсько-німецькій війні Шандрук знову відзначився на полі бою, і закінчив війну командиром збірної групи, куди входили вояки різноманітних розбитих частин польської армії.
Павло Шандрук потрапляє в полон, але на початку січня 1940 року його звільнили. Майже відразу, 17 січня, його несподівано заарештовує гестапо, за звинуваченням в антинімецькій діяльності. Як виявилося, на Шандрука доніс один з українських інформаторів німецьких спецслужб.
Слідство тривало біля трьох місяців і довело повну невинність Шандрука, якого відпустили з вибаченнями і поясненнями слідчого, чому саме його затримали (тільки уявіть таку ситуацію в радянському НКВС, коли слідчий веде конфіденційні бесіди зі звільненим арештантом і щось тому пояснює).
В 1941 році 52-річний Шандрук вступає перекладачем до Вермахту. Проте пробув він там недовго і вже восени 1941 року повернувся до дому, в містечко Скерневіци, в польському Генерал-Губернаторстві.
В 1941-1944 роки він жив тихим життям, працюючи директором місцевого кінотеатру.
Судячи з усього, на цей момент Шандрук вже втомився від армії, а три місяці під слідством гестапо відбили в нього будь-яке бажання займатися націонал-патріотичною діяльністю. І хотів він тільки тільки одного – щоб його лишили у спокої.
В другій половині 1944 року розмірене життя директора кінотеатру різко змінилося. Позапартійний, без зв’язків з з будь-якою українською політичною силою і, одночасно з цим, професійний військовий, Шандрук несподівано для всіх став ідеальним кандидатом, щоб очолити створений восени 1944 року Український національний комітет.
Це був політико-громадський центр, покликаний відстоювати українські інтереси перед німецькою владою.
Павло Шандрук потрапляє в полон, але на початку січня 1940 року його звільнили. Майже відразу, 17 січня, його несподівано заарештовує гестапо, за звинуваченням в антинімецькій діяльності. Як виявилося, на Шандрука доніс один з українських інформаторів німецьких спецслужб.
Слідство тривало біля трьох місяців і довело повну невинність Шандрука, якого відпустили з вибаченнями і поясненнями слідчого, чому саме його затримали (тільки уявіть таку ситуацію в радянському НКВС, коли слідчий веде конфіденційні бесіди зі звільненим арештантом і щось тому пояснює).
В 1941 році 52-річний Шандрук вступає перекладачем до Вермахту. Проте пробув він там недовго і вже восени 1941 року повернувся до дому, в містечко Скерневіци, в польському Генерал-Губернаторстві.
В 1941-1944 роки він жив тихим життям, працюючи директором місцевого кінотеатру.
Судячи з усього, на цей момент Шандрук вже втомився від армії, а три місяці під слідством гестапо відбили в нього будь-яке бажання займатися націонал-патріотичною діяльністю. І хотів він тільки тільки одного – щоб його лишили у спокої.
В другій половині 1944 року розмірене життя директора кінотеатру різко змінилося. Позапартійний, без зв’язків з з будь-якою українською політичною силою і, одночасно з цим, професійний військовий, Шандрук несподівано для всіх став ідеальним кандидатом, щоб очолити створений восени 1944 року Український національний комітет.
Це був політико-громадський центр, покликаний відстоювати українські інтереси перед німецькою владою.
12 березня 1945 року рейхсміністр Східних окупованих територій Альфред Розенберг направив Шандруку офіційного листа, в якому вказувалось: «Німецький уряд визнає Український Національний Комітет як єдиного представника українського народу. Національний Комітет має право дотримуватись свого розуміння майбутнього України і проголошувати його в своїх деклараціях і маніфестах».
Тим самим Німеччина офіційно визнала УНК органом офіційної репрезентації України і як свого союзника у війні. Вперше з кінця Визвольних змагань 1917-1921 років українці мали офіційно визнаний іншими країнами репрезентативний орган, фактично – уряд України в очах Німеччини і її союзників.
Займатися політикою Шандруку не довелося, для цього він мав двох заступників (Володимир Кубійович, колишній голова Українського центрального комітету в Генерал-Губернаторстві і Олександр Семененко, в 1942-1943 роках бургомістр Харкова), яким активно допомагав уряд УНР. Завдання генерала було в іншому – продовження розбудови Української національної армії. Як це часто буває з українцями в дійсно кризових ситуаціях, в цьому випадку вони діяли швидко і ефективно.
15 березня 1945 року президент УНР Лівицький підвищує Шандрука до генерал-хорунжого і призначає його командувачем УНА. Через два дні, 17 березня 1945 року, президія УНК прийняла декларацію про створення УНА і про призначення Шандрука її командувачем.
До складу УНА включили всі українські військові частини німецького Вермахту, військ СС, поліції і різних парамілітарних формувань – Українське визвольне військо (УВВ), 14-та українська дивізія військ СС, формування допоміжної поліції, юнацтво протиповітряної оборони, українці з Веркшутц (охорона промислових підприємств), Організація Тодта, пожежні частини тощо.
Проте включити всі ці підрозділи в УНА в умовах весни 1945 року було надскладним завданням. Українська дивізія військ СС перебувала на передовій лінії фронту в Австрії, батальйони УВВ і загони юнаків ППО були розкидані по всім німецьким фронтам, чимало з них взагалі були включені до складу частин Вермахту або ж місце їхнього знаходження було невідомим.
Головними завданнями, які стояли перед Шандруком в березні-квітні 1945 року, були наступні:
1. Створити ефективний штаб;
2. Досягти ефективної взаємодії між різними українськими організаціями і установами;
3. Добитися взаємодії з німецьким військовим командуванням і політичним керівництвом;
4. Добитися переведення в УНА наявних українських частин зі складу Вермахту;
5. Забезпечити формування нових українських підрозділів;
6. Змусити німців «поділитися» зброєю, боєприпасами та оснащенням для українських частин;
7. Забезпечити організацію курсів підготовки українських командних кадрів;
8. Забезпечити розробку і виготовлення української військової символіки.
І це тільки основні проблеми! День за днем Шандруку, «озброєному» листом Розенберга, приходилося зустрічатися з німецькими генералами і посадовцями, вибиваючи з них потрібні накази на переведення підрозділів, озброєння і устаткування.
Це було складним завданням, бо в німців тоді своїх проблем вистачало, утім Шандрук відстоював українські інтереси з енергією і спритністю, якої мало хто міг очікувати від недавнього директора провінційного кінотеатру.
Також він їздив до українських формувань, на більшість солдатів яких один вид українського генерала справляв незабутнє враження.
Головною частиною УНА, звісно, була 14-та українська дивізія військ СС. В середині квітня 1945 року Шандрук виїхав до дивізії в Австрію, де 26 квітня прийняв присягу на вірність Україні від вояків 30-го полку дивізії і представників двох інших полків. Також він привіз із собою біля 2000 кокард з тризубом, які роздали воякам дивізії. Звісно, кокард на всіх не вистачило, але вояки сприйняли присягу і ці кокарди як символ того, що нарешті збулася їх мрія – вони є вояками українського війська.
Після завершення війни і капітуляції Німеччини Шандрук уникнув полону, проте постійно апелював до союзної влади, пояснюючи їм характер УНА взагалі і української дивізії військ СС зокрема, і їхню мету. На даному етапі генерал діяв як представник УНР, виконуючи обов’язки міністра військових справ.
Далі Павло Шандрук жив в еміграції, спочатку в Німеччині, а з 1949 року – в США. Він займався українською військовою історією і написав спогади, які під назвою «Сила доблесті» декілька разів були видані в Україні. Помер він 15 лютого 1979 року в місті Трентон (Нью-Джерсі), заповівши своє майно Братству колишніх вояків 1-ої УД УНА – тій військовій частині, яку він особисто перевів до складу українського війська.
З Шандруком пов’язана ще одна цікава історія. Ще з часів Вересневої кампанії 1939 року він перебував в добрих стосунках з польським генералом Владиславом Андерсом. Після війни Андерс очолював польський уряд в еміграції, і в 1965 році нагородив Шандрука найвищим орденом Польщі «Віртуті мілітарі» (Virtuti Militari) 4-го ступеня.
Сьогодні, коли в Польщі ім’я Шандрука нерозривно пов’язане з українською дивізією військ СС, яку поляки люблять звинувачувати в уявних військових злочинах, постать Андерса нерідко підпадає під критику – як він міг нагородити вищим польським орденом «воєнного злочинця»? А все тому, що Андерс добре знав історію, поважав і високо цінував українського генерала. Тим самим подаючи українцям приклад, як їм сприймати власних героїв.
Роман ПОНОМАРЕНКО
Колаж Василя ГЕРЕЯ
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
Reviewed by Василь Герей
on
01:24:00
Rating:
Немає коментарів: