Творчість Осипа Куриласа вражала тодішніх митців і дратувала тогочасну владу, він майстерно оперував пензлями та різнобарв'ям, навчав цьому молоде покоління і присвятив своє життя боротьбі на передовій.
Майбутній художник та графік Осип Курилас народився 7 серпня 1870 року у містечку Щирець на Львівщині. У сім'ї було 12 дітей, а батько Петро Курилас, який все життя пропрацював дяком, був доволі суворим і вимогливим, тому говорити про малярство юнанові було вкрай ризикованою справою.
Хлопець навчався у місцевій дяківській бурсі, проте потяг до мистецтва вже ж переміг, і у 16 років він вступив до Львівської художньої школи, де опанував техніку рисунку, закони композиції, малярство, а також німецьку і польську мови. Здібності юнака одразу високо оцінили викладачі за дуже короткий термін, а він натомість заробляв на життя тим, що малював потрети міщан та ікони.
Після чотирьох років навчання у художній школі перед Осипом постав непростий вибір – він пранув піти до Академії мистецтв, утім на переїзд до Кракова бракувало грошей. Молодий Курилас п'ять років заощаджував, а 1895 року із фінансами йому допоміг старший брат Михайло, який емігрував до Хорватії. Цього ж року Осип перебирається до Польщі, яка згодом стане його другою домівкою.
Історик мистецтва Остап Лозинський розповідає, що Осип Курилас досягнув справжнього успіху завдяки навчанню у Краківській академії мистецтв і здобув визнання з-поміж польських творців.
«Осип Курилас був одним із студентів Краківської академії мистецтв. На відміну від інших визначних художників — Івана Труша чи Олекси Новаківського, які пішли більш прогресивним шляхом – Курилас стояв на засадах класичного мистецтва, імпресіонізму та академізму і приносив нові ідеї в сакральне мистецтво», – пояснює історик.
Як зазначає Остап Лозинський, характер живописця та його світогляд якраз і повпливали на те, що Курилас присвятив себе саме академічному напряму мистецтва.
У академії художник навчався п'ять років і за той час його визнали одним із найкращих спудеїв і нагородили п'ятьма золотими медалями та дев'ятнадцятьма конкурсними відзнаками.
Визначною роботою періоду того часу вважається портрет Миколи Лисенка, який Осип Курилас написав до 35-річчя творчого шляху композитора.
«Після закінчення Академії мистецтв, Курилас зайнявся просвітницькою роботою, тому що для нього уже важливо було відтворювати певні історичні події та те, що його оточувало. Його, власне, можна назвати візуальним літописцем українського стрілецтва. Він написав безліч портретів УСС, жанрових картин, частину алегоричних композицій на цю тему, робив багато графічних ілюстрацій. Але, на жаль, ми мусимо визнати, що велику частину з його творчості знищили в 50-их роках під час зачисток музеїв радянською владою», - додає Остап Лозинський.
 |
| Осип Курилас у фронтовій майстерні |
Дослідник мистецтва зазначає, що дуже цікавим твором на січову тематику є портрет Тараса Шевченка «Дивлюсь, аж світає...».
..jpg) |
| Осип Курилас "Тарас Шевченко. Дивлюсь, аж світає…" (1918). |
«На картині колись за плечима Кобзаря були хмари, на яких вимальовувались січові стрілці: нібито Шевченко бачить світанок України, яка відроджується. Втім після приходу радянської влади Осип Курилас сам замалював стрільців хмарами позаду Шевченка, аби її остаточно не знищили», - пояснює Остап Лозинський.
Зображення збереглось донині у вигляді чорно-білої фотографії, а сам твір «Дивлюсь, аж світає...» намагаються відреставрувати і забрати нашарування хмар, щоби відновити першочерговий вигляд полотна.
«Ще однією ланкою діяльності Куриласа була сакральна тематика. Він не був у цьому новатором, на відміну від Івана Сошенка, Івана Бойчука чи навіть Олекси Новаківського, але цікаво, що Курилас хоча створив не багато саркальних об'єктів, але до наших днів дійшла відома пара ікон «Христа і Богородиці» у вишитих строях. Це були одні із найпопулярніших ікон початку ХХ століття: вони були практично у кожному помешканні та видавались великими тиражами», – додає історик.
Окрім цього, веде далі Остап Лозинський, часто Курилас звертався до зображень митрополита Андрея Шептицького: малював його портрети, листівки та ілюстрації, але ці твори також не дійшли до наших днів. Митрополит кілька разів відвідував виставки художника та захоплювався творами митця.
Курилас любив змальовувати рідні краєвиди України, сіл і містечок, у яких доводилось побувати, людей, яких зустрічав — усе це провокувало його до сентиментів.
Осип Курилас малює такі картини : «Пробудження весни», «Сироти за домовиною матері», «Безпритульні», «Жебраки». Ці картини були показані на Краківській художній виставці у 1901 р.
У 1906 році чоловік одружується з полькою Валерією Скорхан, в яку закохується до безтями. Вона була римо-католичкою, проте впертий Курилас наполіг на шлюбі з жінкою саме в греко-католицькому храмі. Вони побрались у Кракові.
 |
| Валерія Скорхан |
Остап Лозинський наголошує, що Осип Курилас жив на два міста — у Кракові та Львові. В останньому досі в нього залишилась родина.
Коли влітку 1915 року сім'я Куриласів переїхали до Львова, художника мобілізували до австрійської армії, та на початку Першої світової війни він вступив до лав Українського січового стрілецтва за рекомендацією коменданта Збірної станції УСС Волошина. Його скерували до мистецької групи, де головним завданням було підняття бойового духу стрільців.
 |
| Пресова квартира стрільців |
Тоді започаткували журнали «Самохотник» та «Бомба», в яких малювали дружні карикатури.
Вершиною творчості Осипа Курилася й основна заслуга у висвітленні історії Українських Січових Стрільців, вважають його живописні роботи: «Бій на Маківці», «Добровольці», «Битва на Лисоні», «Прощання», «Поранений», «Чуєш, брате мій» та інші.
Безцінними для нащадків були портрети старшин Гриця Коссака, Василя Дідушка, Семена Горука, Никифора Гірняка, видатних діячів цієї епохи Лева Лепкого Олени Степанівни та інших.
Портрет Олени Степанів - першою в світі жінки-офіцера, мати історика академіка Ярослава Дашкевича). Портрет знищила Радянська влада у 1952 році: через рік після смерті художника
Великою популярністю користувалися і його поштові листівки, які здебільшого він ілюстрував з українськими піснями відомих композиторів і займався оздобленням книжок, особливо дитячих підручників.
Історик мистецтва Остап Лозинський також розповів, що в 30-их роках минулого століття товариш Олекса Новаківський, який у Львові заснував навчальний заклад з ініціативи Андрея Шептицького по вулиці Глінки, 1А, запросив його вчитеоювати. У цій же будівлі мешкав сам живописець із сім'єю. Тут навчали малярству, техніці рисунку та формували уявлення учнів про культуру, державність і духовні традиції.
Після смерті друга посаду директора мистецької школи обійняв Осип Курилас.
На початку Другої світової війни бомба зруйнувала його львівське помешкання, тому митець із дружиною Валеріє переїхали до Щирця.
На схилі літ був змушений працювати у стилі соціалістичного реалізму, та йому вдавалось підкреслювати непокірність окремими роботами, в яких із сарказмом він зображував тогачасні реалії. Типові назви його тогочасних картин: «Колгосп у Щирецькому районі» чи «На колгоспному дворі».
Останні роки життя Осип Курилас провів у злиднях: йому бракувало грошей на нові черевики та навіть їжу. Помер художник 25 червня 1951 року і похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Майже через рік після його смерті радянська влада спалила левову частку робіт живописця. Йдеться про 164 роботи митця, які в той час перебували у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові ( тоді — Львівський музей українського художньо-декоративного мистецтва — ред.). Вдалось зберегти малюнки з поштівок або ж ті картини, котрі раніше сам Осип Курилас «переінакшив», як-от Шевченків портрет, коли замалював хмарами зображення українських січових стрільців.
Мар’яна КОВАЛЕНКО
Колаж Василя ГЕРЕЯ
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
Reviewed by Василь Герей
on
13:39:00
Rating:
Немає коментарів: