Олена Теліга: неймовірна

Олена Теліга – талановита поетеса, відчайдушна націоналістка і максимально небезпечна для чоловіків. Адже своєю появою, вона притягувала погляди та спокушала з перших слів. Жінка, життя якої заслуговує особливої уваги. Вона загинула в окупованому Києві в 1942 році у віці 36 років. Але загинула героїчніше деяких чоловіків.

Олена Теліга

Олена народилась в околицях Москви. Коли дівчинці виповнилось п’ять років, родина переїхала до Петербурга. Її батько, досить відомий вчений Іван Шовгенів. Займався викладацькою діяльністю в Московському інженерному училищі. Її мати Юліянія Качковська походила з родини священика і була вчителькою в школі.

Через деякий час батька перевели працювати до Києва, куди він перебрався з родиною. Юній Оленці якраз виповнилось 12 років. Батьки влаштували її на навчання до жіночої гімназії. В родині Олени всі без виключення говорили російською мовою. Але під час української революції батьки приєднуються до розбудови та відродження української держави.

В період революції Іван Шовгенів очолив департамент водних, шосейних та ґрунтових доріг Української Народної Республіки. Старший брат Олени іде до лав армії УНР. Але Республіка проіснувала недовго, коли у 1920 році більшовики захопили владу, чоловіки родини Шовгенів вимушено виїхали до Польщі, в той час, як Олена з мамою та молодшим братиком залишились в Києві. За рік панування більшовиків Олена натерпілась багато чого. Злидні, відсутність нормальної їжі, знущання це все лише зміцнювало юний бунтарський дух дівчини.

Олена

В 1922 році родині нарешті вдається об’єднатись. Олена з матір’ю приїздить в еміграцію до батька. Саме тут вона знайомиться з українською інтелігенцією, яка не втрачає надії відновити Україну та зробити все, щоб нарешті держава стала незалежною. Її батьку запропонували посаду ректора в Українській господарській діяльності. Згодом Олена вступила на історико-філологічний факультет при інституті імені Драгоманова в Празі. Тут вона знайомиться з українськими націоналістами, саме тут виступає в драматичному гуртку і тут вона відкриває в собі хист до письменництва. До речі зі своїм чоловіком – Михайлом Телігою, вона познайомилась також в Чехії. В 1926 році вони побрались.

Особисте життя Олени Теліги

Деякі історики і дослідники багатої біографії Олени Теліги вважають, що вона була прихильницею вільного кохання. І для таких висновків були певні факти. Звісно перші три роки Олена разом з чоловіком пізнавала всі радощі подружнього життя. У 1929 році молоде подружжя приїхало до Варшави разом з батьками Олени.

Олена і Михайло Теліги

Саме в Польщі почались перші труднощі. Михайло заробляв копійки. Він працював землеміром, з часом перейшов на залізницю. Олена не цуралась роботи і постійно працювала. Спочатку вона була манекенницею в магазині одягу, щоб мати гроші на життя. Займалась викладацькою діяльністю в українській школі. Також на замовлення писала статті, реферати тощо. Її активна життєва позиція проявлялась не лише в громадській діяльності і в роботі, також це стосувалось і спілкування з чоловіками. Звісно прямих доказів надати ніхто не може, але наче б то є свідчення в одному з листів Олени до свого майбутнього чоловіка. В цьому листі дівчина писала про те, що кохання вільне і тільки таким воно може бути. Вона дозволяла чоловікові ходити на танці, знайомитись з дівчатами та фліртувати. Пояснюючи це тим, що вони вільні люди і ніякі обіцянки та зобов’язання цього не змінять. Припускали, що дозволяючи чоловікові себе так поводити в стосунках з нею, вони ніби дозволяла вільне кохання і собі.

Першим її коханцем став її редактор.

Коли Олені виповнилось 27 років, вона влаштувалась до журналу «Вісник», який видавався у Львові. Його редактором був відомий літератор Дмитро Донцов. Йому було 50 років. Здавалось, що до Олени в нього виключно батьківські почуття. До того ж він виховував в молодій поетесі літературний стиль та патріотизм. У вузьких колах він звав її «милим створінням». І можливо б всі так і думали далі, якби не було оприлюднено їхні листування інтимного характеру, вірші-присвяти один одному тощо. Теліга присвятила йому три своїх вірші.

Олена Теліга і Дмитро Донцов у Заліщиках

Поговорюють, що він Олені також присвятив два, один з яких було опубліковано на сторінках «Вісника». Кажуть ніби навіть зберігся лист Олени до подруги, в якому вона сповідається, розповідаючи про свої гарячі почуття до цього талановитого та розумного чоловіка.

Дмитро Донцов і Олена Теліга

Влітку 1933 року Олена писала про сильні почуття до Донцова. Але попри це вона розуміла, що це не кохання. Але поетеса викликала почуття й в інших чоловіків. Подейкують, що в неї були закохані Юрій Клиновий, син відомого Василя Стефаника, Улас Самчук, який супроводжував її повернення до Києва, та навіть заступник голови проводу ОУН Олег Ольжич.

Олена Теліга

З цього приводу на Телігу навіть було опубліковано карикатуру в краківському часописі. Підпис говорив, що за нею ходять хлопці чередою. На картинці була зображена вона, а за нею черга з чоловіків. Закривав всю цю процесію пес. Що цікаво, Олену обурила не сама карикатура, а те, що фігура на зображенні не відповідала дійсності.

Олена і Михайло

Громадська діяльність чи хатні обов’язки

Чоловіки описували Олену, як неймовірну красуню з мелодійним голосом, та зеленими немов молоде листя очима. Таке поєднання просто захоплювало дух та зводило з розуму чоловіків. Жінки досить часто заздрили її популярності серед представників сильної статі. Тому подруг в Олени не було. Єдиною найкращою подругою для неї стала Наталя Лівицька – Холодна, з якою вона подружилась у Варшаві. Жінки працювали у різних виданнях, і навіть не дивлячись на конфлікт між цими виданнями жінкам вдалося зберегти дружбу на довгі роки. До того ж Наталія була чи не єдиним свідком душевних переживань Олени.

Олена ж себе красунею не вважала, але завдяки своєму гармонійному смаку, могла подати себе з найкращого боку. Вона дуже любила фотографуватись, завжди й усюди. В неї величезна кількість фотокарток.

Олена і Михайло

Теліга також могла провести величезну кількість часу за читанням чи написанням. І в той самий час була байдужа до хатніх клопотів та побутових справ. Тому в помешканні завжди був гармидер, а речі могли знаходитись взагалі не на своїх місцях.

Замість того, щоб приготувати їсти, попрати речі, чи прибрати вдома вона обирала будь-яку цікаву справу, навіть йшла на урок стрільби. Материнство також їх не надихало. Але деякі біографи стверджують, що вона не мала можливості виносити і народити дитину, тому до цього напрямку вона була також байдужа.

З усіма цими моментами Михайло мирився, божевільно ревнував, втрачав голову від неї, але безмежно кохав, тому залишався поруч з нею. І лише він єдиний з усіх її прихильників і ніби то коханців пішов з нею на вірну смерть.

Горда смерть без відмови від проукраїнських ідей

В 1941 році Теліга нелегально перетнула польсько-радянський кордон. І якимось дивом залишилась жива опинившись в окупованому німцями Києві. Саме тут вона почала розбудовувати український націоналістичний дух разом з Ольжичем. Він також зробив їй пропозицію від якої вона не змогла відмовитись. Очолити Спілку письменників. Ольжич керував потужною проукраїнською діяльністю, яка взагалі не подобалась фашистам. За таке свавілля вони вирішили покарати всіх, почались масові розстріли та арешти українських патріотів.

В жовтні 1941 року Олена написала лист своєму чоловікові, в якому зізнавалась у почуттях і говорила про те, як їй не вистачає його підтримки. Михайло покинув все і стрімголов помчав до Києва, незважаючи на небезпеку.

З часом коли стало зовсім небезпечно, навіть Ольжич пропонував Олені та її чоловікові залишити місто, але Олена категорично відмовилась, аргументуючи тим, що вона не може зрадити колектив та Україну.

В 1942 році небезпека зростала і загроза арешту нависла вже над Оленою, адже до цього було заарештовано редакцію «Українського слова». Теліга знала, що в приміщенні спілки на неї вже чекають фашисти, але все одно пішла туди. Її любов до держави, до міста, до української нації не дозволили їй залишити Київ.

9 лютого у приміщенні Спілки Олену Телігу гестапо арештувало. Передбачаючи небезпеку, вона попросила: «Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця».

Михайло Теліга до Спілки письменників не належав, він добровільно приєднався до арештованих тоді письменників Івана Ірлявського (17.01.1919 – лютий 1942), Костя Гупала (жовтень 1907 – лютий 1942). Їх усіх, і Олену Телігу, гестапо розстріляло в Бабиному Яру, найімовірніше, це сталось 21 лютого. Навіть поговорюють, що вона загинула за ідею, а Михайло за неї.

Сповнились пророчі думки, якими свого часу Олена поділилась з товаришем-однодумцем поетом Леонідом Мосєндзом:

«Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:

Гарячу смерть – не зимне умирання».

Навіть існувала така собі легенда, що після розстрілу один з гестапівців сказав, що ця неймовірно красива жінка йшла на смерть з гордо піднятою головою і загинула героїчніше багатьох чоловіків.

Перша збірка поезій «Душа на сторожі» побачила світ у 1946 році, й інші твори Олени Теліги вийшли вперше посмертно на еміграції. В Україні видані її «Листи і спогади» (два видання: 1999 і 2004 років) та збірник творів і документів «О краю мій...» (два видання: 1999 і 2006 років), а також «Вибрані твори» (2006).