Василь Барвінський: спалені ноти

Василь Барвінський – один із найвидатніших українських композиторів ХХ століття. Про нього кажуть: патріарх професійної композиторської та фортепіанної школи. Доктор Празького університету, музикант світового масштабу, видатний педагог, багаторічний директор Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові, диригент, музичний критик, організатор культурно-музичного життя в Галичині середини XX століття.А згодом, у поважному віці, був засуджений радянською владою до 10-річного ув'язнення в таборах.

Дитинство та молоді роки

Народився майбутній композитор 20 лютого 1888 року у Тернополі. Рід Барвінських – древній та знаменитий. Прадід Василя – Мартин Барівнський – був ректором Львівського університету. Батько – Олександр Барвінський – був послом до австрійського парламенту, а згодом – держсекретарем освіти в уряді ЗУНР. Відомими були й рідні брати Олександра: Володимир – засновник і редактор газети «Діло», а Осип – відомий свого часу письменник.

Родина Олександра й Євгенії Барвінських. Василь – крайній зліва.

Першою вчителькою музики для Василя стала його мати – співачка та піаністка Євгенія Барвінська. Вона керувала хором у Тернополі (там помітила талант Соломії Крушельницької), а згодом співацьким товариством «Боян» у Львові.

Сім’я Василя Барвінського підтримувала зв’язки з видатними українськими діячами – Пантелеймоном Кулішем, Остапом Нижанківським, Миколою Лисенком. Якось Микола Лисенко гостював у Барвінських вдома. Послухавши гру хлопчика на роялі, видатний композитор високо її оцінив і порадив батькам і надалі навчати його музики. Так доля Василя була визначена остаточно.

Творчий шлях

Професійну музичну освіту здобув у Львівській консерваторії. Після закінчення консерваторії вступив на юридичний факультет Львівського університету (1906), але 1907 року виїхав до Праги для продовження музичної освіти. Вступив на філософський факультет Карлового університету, де слухав лекції відомих чеських музикантів.

Лбвів,1927р.

Під час навчання в Празі професор Вітезслав Новак, знаменитий чеський композитор, заохочував Барвінського вивчати українські народні пісні. Там у Василя розкрився нахил до мініатюрного й інструментального жанру, особливо до фортепіанного. Ще навчаючись у Празі, Барвінський написав великий твір «Українська рапсодія».

Повернувшись до Львова у 1915 році, працював на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, керував хором товариства «Боян», виступав з концертами.

У 1917 році створив «Урочисту кантату» й кантату «Заповіт» на слова Т. Шевченка. У 1929-1930 — написав увертюру до опери «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» («Маруся»).

Василь Барвінський і Наталія Пулюй

У 1930-ті роки склав збірку 38 українських народних пісень для фортепіано. Тоді ж виникли фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також популярна збірка 20 дитячих п'єс.

З нагоди святкування 25-річчя композиторської діяльності В. Барвінського в 1938 році у Львові відбулися концерти та радіопередачі з творів композитора. Від Вільного Українського Університету (Прага) він отримав звання почесного доктора.

Радянська доба: «композитор без нот»

У вересні 1939 року Радянський Союз і гітлерівська Німеччина розтерзали Польщу, Львів потрапив під владу комуністів. Нова влада прагнула використати бездоганну репутацію композитора Барвінського. Його було обрано до складу Народних Зборів Західної України, які проголосили приєднання західних областей України до складу СРСР. Барвінський очолив Львівську консерваторію та львівське відділення Спілки композиторів України.

Після ІІ світової війни все змінилося. 19 серпня 1947 року перший секретар Львівського обкому КП(б)У Іван Грушецький надіслав телеграму до Лазаря Кагановича, у якій попросив санкцію на арешт сім’ї Барвінських і проведення показового судового процесу. 29 січня 1948 року Василь Барвінський був заарештований, разом із дружиною Наталією – дочкою видатного фізика Івана Пулюя.

13 лютого, за тиждень до 60-ліття Василя Барвінського, великий зал львівської консерваторії зібрав весь колектив закладу. Втім про жодне святкування мова не йшла. У МГБ композитор під тиском підписав документ: «Дозволяю знищити мої рукописи». У подвір’ї закладу, який він очолював багато років, були спалені усі його музичні твори, уся бібліотека. Сам Барвінський був засуджений на 10-річне ув’язнення в далекій і холодній Мордовії, повернутися з якого шансів було небагато.

Подружжя Барвінських у 1937 році

Василь і Наталя Барвінські провели 10 років у сусідніх таборах Мордовії, але бачитись не могли. Ось що розповідав композитор ще одному в’язневі, художнику Василеві Конашевичу-Сагайдачному: "Закидали мені зв'язок з українською дивізією "Галичина". Це тому, що ніби мій брат був лікарем у дивізії. Відтак, що належав до ОУН і вів антирадянську діяльність. Що мої музичні твори є живим свідоцтвом обвинувачення, що я є класовим ворогом і належав до контрреволюції. По жахливих допитах, котрі я переніс під час слідства, мене били і змушували підписувати якісь папери, а що було в них написано — і понині не знаю . Внаслідок цього я оглух на ліве вухо. Протягом двох років слідства головним питанням було: "Скажи про всіх своїх співпрацівників з підривної антирадянської діяльності!". На другому році слідства я втратив пам'ять, яка повернулася щойно за шість років. У моїй справі не було жодного суду, а якимсь "особым советом" був засуджений на кару смерти. Пізніше замінили на 25 років таборів. Усе, що мав, мені сконфіскували"

Подружжя Барвінських після повернення зі Сибіру (1959-1960)

Після повернення у 1958-му 70-річному композитору заборонили не лише займатися педагогічною працею, а навіть заходити у приміщення консерваторії. Останні роки його життя минули в пошуку засобів до існування та намаганні відновити деякі зі своїх знищених творів. Барвінський у відчаї називав себе «композитором без нот».

9 червня 1963 року Василя Барвінського не стало, його поховали у Львові на Личаківському цвинтарі. Через рік, у 1964, композитора реабілітували. Втім його музичні твори перебували під забороною аж до кінця 1980-их років.

Відомими є факти про дивовижне повернення творів патріарха української музики: їхні копії знаходили учні Барвінського, які перебували в еміграції. Так, справжнім феніксом виявився Фортепіанний концерт, який повернувся в Україну з Аргентини стараннями Романа Савицького-молодшого до 31–х роковин смерті Василя Барвінського.