Його біографія схожа на казку.
Бойчук Михайло, син Леонтія, народився 30.10.1882 р. в селі Романівна, що на Терєбовлянщині - краю Поділля. Малярські здібності хлопця завважив сільський вчитель і вже не припиняв домагання перед його батьком про те, що йому слід продовжити навчання у Львові.
 |
| Михайло Бойчук |
Важко довелось вмовляти селянина, який того і чекав, щоб скоріше підростали сини, а з ними і надія на робочі руки на землі. А було в батька понад десять гектарів цієї вічної надії селянина на гарантований хліб насущний для усієї сім’ї. І таки вчитель переконав господаря, і Михайло пішов в малярську школу до Львова, а після, за сприянням Патріарха Андрея Шептицького, навчався в Краківській академії красного мистецтва, яку закінчив із срібною медаллю. У наступні роки робить свої виставки у Львові і Кракові, отримуючи схвальні відгуки в пресі.
 |
| Париж.1910р. |
Переїжджає в Париж, і ще активніше продовжує працю на ниві мистецтва. Там отримує визнання видатних майстрів пензля тогочасної Франції за новий напрямок у мистецтві - монументалізм. Бере активну участь у постійних виставках, які і сам організовує. Досягає високої майстерності в царині мистецтва.
А хто із галичан не мріяв про Велику Україну, про це козацьке царство волі, відвойоване шаблями у завойовників рідної землі. І коли появилась нагода реставрувати церкву гетьмана України Кирила Розумовського, що в с. Лемеші, - їде туди без вагань. По дорозі вступає в рідне село і бере із собою брата Тимка, який у вільний час від сільської праці розмальовував паркани і стіни здібною рукою маляра-самоучки.
І тільки Бойчуки приступили до роботи, як імперії почали Першу світову війну, щоб розширити свої володіння, використовуючи пропаганду словесної облуди. Братів, як людей з ворожої Австро-Угорської імперії, пігнали етапом в Сибір. І тільки через пару років вони повертаються в Київ і залучаються до розбудови Української Народної Республіки.
 |
| Михайло Бойчук |
Михайло разом з іншими видатними митцями, за участю президента М. Грушевського, засновують Українську академію мистецтв. Професор М. Бойчук при академії створює школу «Бойчукістів». Брат Тимко став учнем академії і плідно працює на ниві мистецтва, першим вступивши на дорогу братового монументалізму. Але вистояти перед навалою нових московських колонізаторів УНР виявилось безсила.
Перший голод при совітській владі став причиною передчасної смерті вже відомого художника Тимка Бойчука у 1922 р. Це була велика втрата для Михайла, та він наполегливо продовжує реалізувати свою ідею монументалізму в Україні і став відомим у світі.
З болем переносить насильницький голод-геноцид 1932-1933 рр. А в цей час групами і поодинці визбирує НКВД українську інтелігенцію, яка стала носієм і фундатором української державності в 20-ті роки. Художня лінія М. Бойчука, відома під назвою «бойчукізм», базувалася на зверненні до традицій народного мистецтва, візантійського іконопису, давньоукраїнського живопису і малярства, італійського проторенесансу як першоджерела української національної форми.
Незважаючи на суперечливість ідейноестетичної програми, що доводила до конфлікту між архаїчною формою і новим змістом, «бойчукізм» був одним із визначних явищ української культури і мистецтва середини 1920-х років.
Визначною монументальною роботою були фрески Селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі (1928). Вони складалися з великих тематичних панно (одне з них виконав особисто М. Бойчук), портретів та орнаментального оформлення. Цикл розписів був присвячений історико-революційній тематиці, зображенню життя нового українського села. Фрески свідчили про відхід від традиційних композиційних схем, спільність із творчим методом Д. Рівери.
 |
| За роботою |
Використовуючи формальне прикриття так званого УРСР, більшовицька влада чинить над українським народом бузувірські насильства, а фактично знищуючи все українське. Врешті органи НКВД дійшли і до «Бойчукістів», вимагаючи від них огидного зречення своїх ідей і плодів творчої праці. Але від Михайла отримали категоричне заперечення. Те саме продемонстрували його учніпослідовники. В протоколі допиту він звинувачує владу в репресіях проти української інтелігенції. Виїзна сесія суду з Москви засуджує його до вищої міри покарання - смерті, а його твори на знищення.
Михайло Бойчук мав велику слабкість до ніжної статі. Деякі студентки скаржилися на образливе ставлення шефа до них "яко до жінок". Не допомагали навіть забарикадовані меблями двері кімнат у гуртожитку. На цьому делікатному аспекті слідчі намагалися "розколоти" арештовану слідом за Бойчуком дружину Софію Налепинську-Бойчук. Але та не видала компромату на чоловіка, й на відміну від нього, не визнавала своєї вини.
 |
| Софія Налепинська-Бойчук |
54-річного Михайла Бойчука засудили до розстрілу 13 липня 1937-го. Стратили того ж дня. Переслідувань зазнали майже всі учні митця. В історії України немає іншого прикладу винищення цілого художнього напряму. Згадувати про Михайла Бойчука та представників його школи забороняли майже піввіку. . Розстріляний 13 липня 1937 р.Щез безслідно його син Петро. Репресивна машина нового московського імперіалізму працювала на повну силу.
Його реабілітували Верховним судом СРСР від 1 лютого 1958 р. Із присудженого на знищення мистецького доробку дещо збереглося, але мало. Рідна хата згоріла як жертва колгоспного безладу. В рідному селі митця організовано Комітет з реабілітації братів Бойчуків.
У 1992 р. споруджено для них пам’ятник. В тернопільській обласній організації Національної спілки художників України є премія М.Бойчука. Є вулиця братів Бойчуків на Сонячному масиві м. Тернополя. У 2002 р. видано мною книжку «З плеяди великих». У 2004 р. засновано музей села їх імені. Недавно названо центральну вулицю села, де вони народилися, їх іменем. На черзі відбудова рідної хати Бойчуків. Який великий внесок у мистецтво могли зробити брати за нормальних умов жиїтя і як би це було в незалежній Україні!
 |
| Мозаїка Святий Іоанн, 1910 |
Продовжуючи поза межами рідного села, шукаючи правди і волі для України, Михайло і Тимко Бойчуки потерпіли недостатків, часто голодували, трудились під страхом переслідувань і репресій. Безвихідь в тюремних застінках довела Михайла до висновку, що смерть краща за відречення від своїх переконань і мистецького надбання. Честь йому і вічна шана від нащадків. До відомих його творів належать: «Пророк Ілля», «Біля яблуні», «Голова спасителя», «Фрагмент розпису казарм», «Плач Ярославни», «Жіночий портрет», «Портрет жінки», «Орач», «Дівчина», «Портрет Богдана Лепкого», «Пастушок» та ін.
Антін Субчак
 |
| «ПРОРОК ІЛЛЯ». Михайло Бойчук, 1912—1913 рр. |
ДОВІДКА
1882, 30 жовтня — Михайло Бойчук народився у селі Романівка, нині Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.
1898–1905 — навчається у Львові, Відні, Кракові та Мюнхені
1905–1906 — служить в австрійській армії (в Далмації, сучасна Хорватія)
1907–1910 — живе й виставляється у Парижі, подорожує Італією
1910–1914 — працює реставратором у Національному музеї у Львові, подорожі до Петербурга, Новгорода, Москви
1914–1917 — висилають на Урал — як австрійського підданого
1917–1930 — професор Української академії мистецтв у Києві, створює низку монументальних стінописів
1930–1931 — викладач Інституту пролетарського мистецтва в Ленінграді
1936, 25 жовтня–1937, 13 липня — ув"язнення, слідство, вирок і страта
"Бойчукізм" є органічною складовою європейського мистецтва межі ХІХ–ХХ століть. Такі ж художні проблеми розв"язували прерафаеліти в Англії, французькі синтетисти та набіди, мексиканські монументалісти. Їхні твори мають тепер світову славу та варті грубих грошей. А спадщина нашого майстра збереглася переважно у репродукціях.
Колаж Василя Герея
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
Reviewed by Василь Герей
on
09:20:00
Rating:
Немає коментарів: