Манявський скит, який вважають найімовірнішим місцем поховання Івана Виговського, був відреставрований у 1970-х роках, а за часів незалежності знову став обителлю ченців. У 2002 році тут відновили церкву Воздвиження Чесного Хреста, у мурованому склепі якої встановлений пам’ятний знак про поховання гетьмана. Хоча ні його останків, ні навіть слідів від його могили тут не змогли відшукати досі.
…Неймовірні повороти долі в житті Івана Виговського, нерозгадані прогалини в біографії перетворюють гетьмана на справжню легендарну постать. Так само, як про героїв давніх переказів, історія не зберегла відомостей про рік його народження, дитячі та юнацькі роки. Немає в дослідників також узгодженої думки про дату смерті Виговського. Дотепер історики сперечаються, де саме був розстріляний поляками колишній гетьман та якими були обставини цієї страти.
Антигетьманське повстання
Коли в розпал російсько-української війни 1658-1659 рр. в Україні вибухнула ще й громадянська війна, гетьман Іван Виговський став втрачати контроль над ситуацією в державі. Проти нього підняли повстання полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий Запорозької Січі Яків Барабаш.
Москалі за допомогою «ратних людей» Шереметьєва використали Юрія Хмельницького, довкола якого почала гуртуватися опозиція. А такі старшини, як вінницький полковник Іван Богун і противник Московської держави славетний кошовий Іван Сірко, Яким Сомко, Василь Золотаренко, Іван Брюховецький, Тиміш Цицюра, взяли участь у повстанні проти Виговського. Так розпочалося в Україні криваве братовбивче протистояння, спричинене боротьбою за гетьманську владу.
Серед старшини, яка до останньої хвилини підтримувала політику гетьмана Івана Виговського, був прилуцький полковник Петро Дорошенко (згодом гетьман Правобережної України). Дорошенківський полк брав участь у поході проти полтавського полковника Мартина Пушкаря та російських військ. Після поразки біля Хмельника наприкінці 1659 року Дорошенко здався з козаками Якимові Сомку. Той позбавив його чина полковника. Відомо, що під протоколом Переяславської Ради, яким Юрія Хмельницького було затверджено гетьманом, стоїть підпис і козака Дорошенка.
Спостерігаючи занепад своїх планів і не бажаючи розпалювати ворожнечу, Іван Виговський у жовтні 1659-го добровільно відмовився від булави, гетьманом знову обрали Юрія Хмельницького. Під примусом він 27 жовтня 1659 року підписав нові «Переяславські статті-2», які значно обмежували права самого гетьмана та України у складі Московської держави.
Івана Виговського під тиском російського уряду оголосили зрадником, його братів під конвоєм доставили до Москви і стратили, а сам колишній гетьман утік і переховувався з родиною в різних місцях на тій території України, яка перебувала під протекторатом Польщі.
Розстріл гетьмана Івана Виговського
У першій половині лютого 1664 року під проводом кошового отамана Сірка, якого підтримали сотник Сулима та полковник Височан, на Правобережжі козаки повстали проти Польщі. Виговського звинуватили у причетності до повстання.
16 березня 1664 р. Іван Виговський прибув до Корсуня, щоби обговорити ситуацію з полковником Себастіяном Маховським і гетьманом Павлом Тетерею та «деякими панами, що складали з ними наче військову раду», – писав православний шляхтич Йоахим Єрлич. Опис того, що відбувалося далі, зберігся в його щоденнику:
– Треба помислити, як би придушити бунтівне поспольство та знищити ватажків, що підбурюють чернь до повстання, – звернулися на нараді до Виговського.
«Завжди вправний в діалектиці» Виговський розпочав було промову, як Маховський і Тетеря стали його перебивати. Почали називати зрадником вітчизни й керівником бунту.
– У вас немає жодних доказів і ніхто не доведе провини, яку ви на мене зводите, – відкинув звинувачення Іван Виговський.
У відповідь оголосили покази спійманих і страчених бунтівників. Ті свідчили, що Виговський таємно зустрічався з одним із керівників бунту, полковником Сулимою, та його спільниками. Мовляв, вони присягнули одне перед одним на Євангелії. Окрім того, Виговський дав Сулимі гроші, а також «хоругвь пеструю» та універсал із закликом збиратися проти поляків.
Виговський заперечував: «Мало що і мало на кого можуть наговорити під тортурами злочинці. До того ж вони вже страчені». Але його не слухали і говорити йому не давали… Особи, запрошені Маховським і Тетерею, тримали їх сторону. Збори, на які запросили Виговського наче на нараду, перетворилися на суд над ним. Тетеря і Маховський наказали читати військовий артикул, з якого випливало, що за злочин, в якому звинуватили київського воєводу, винний підлягає розстрілу.
– Ви не судді, – не здавався Виговський. – Ви не маєте права читати мені вирок за артикулом. Я воєвода і сенатор Речі Посполитої: мене судити можуть лише король і сенат.
Закон був на боці Виговського. Але його вже не слухали. Вечоріло… Самозвані судді мовчки вийшли, а охоронці взяли Виговського під руки та повели до хати, яка мала бути до виконання вироку його в’язницею. Довкола поставили варту. Невдовзі туди зайшов офіцер та оголосив, що розстріл відбудеться на світанку.
Виговський заплакав…
– Дайте написати до мого короля! Нехай його воля буде!
Йому відмовили. На світанку, коли до хати зайшли вартові, Виговський стояв на колінах перед іконою і читав акафіст до Пресвятої Богородиці. Йому сказали, що час іти…
– Дайте померти, як належить християнинові – пришліть православного священника сповідатися і причаститися Святих Тайн.
Йому також у цьому відмовили. Щойно Виговський вийшов, як жовніри, які завчасно зарядили рушниці, вистрілили в нього майже впритул.
 |
| Розстріл гетьмана І. Виговського. Прорис М. Гаталевича |
Передсмертний заповіт
Після вбивства Івана в 1664 році його дружина Олена переїхала в містечко Руда біля Жидачева (нині – Львівська область), там нібито перепоховала великого гетьмана та написала в своєму заповіті, що хоче бути похованою разом з чоловіком, і через декілька місяців хвороби теж померла. Після її смерті там залишився мешкати їхній син Остап…
Щодо місця поховання гетьмана в Манявському Скиті (на Івано-Франківщині) не могло би бути жодних сумнівів і понині, якби Чернігівський літопис не грішив вигадками. У цьому документі зазначено: коли дружина І. Виговського почула про смерть свого чоловіка, «упала й умерла, залишивши сина свого ще невеличкого». Але, як стало відомо з багатьох інших достовірних історичних джерел, дружина гетьмана не померла одразу, а жила ще після його смерті майже чотири місяці. За різними даними, вона померла десь у проміжок часу від кінця травня до початку липня 1664 року. Виговського розстріляли, за одними даними, 9 березня, за іншими – 16, 19 або 26 березня того ж року.
Вперше заповіт гетьмана Івана Виговського оприлюднив професор Михайло Грушевський, якому вдалося відшукати його в Чернігівському літописі. Дещо пізніше цей документ будуть знаходити в інших історичних джерелах…
Подаємо витяг із заповіту: «Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати в Скиті Великому, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста. До того ж монастиря ігуменови і братії за відправування сорокоусту соборних парастасів за відпущення моїх гріхів записую дві тисячі золотих, щоби ся сума за чотири роки з містечка мойого Руда по п’ятсот золотих на кожний рік була віддана…»
Після прочитання запропонованого витягу із заповіту все ж таки виникає запитання: чому Виговський, який часто складав і підписував важливі документи, не вказав у своєму заповіті назву монастиря, чому не назвав імені ігумена скиту, адже мова йшла про конкретну суму грошей, яку родичі гетьмана мали віддати ігуменові Скиту Великого?
Сьогодні, здається, вже ні в кого не виникає сумніву, що Скит Великий в той час був другою неофіційною назвою Скиту Манявського. Але в той час на території колишнього родового маєтку Виговських, що на Жидачівщині, був ще один монастир, не менший, ніж Скит Манявський, – це Юсиптицький монастир, в якому теж була збудована церква Воздвиження Чесного Хреста, яка мала вольності від самого гетьмана Івана Виговського (1663 р.). Тож мимоволі виникає питання: який Cкит тоді мав на увазі гетьман, пишучи свій передсмертний заповіт?
…Першу спробу знайти могилу Виговського в Скиті Манявському зробив відомий археолог Ярослав Пастернак. У 1935 році він дослідив руїни, фундаменти монастирської церкви та чернечих келій. В одній із підземних камер він навіть знайшов дерев'яну домовину, але поховання гетьмана там не було.
Виговський неодноразово відвідував церкву ВЧХ, яка знаходилася на території Юсиптицького монастиря, якій, як уже згадувалося, надав вольності гетьман. Там, мабуть, він зустрічався з монахами. Очевидно, що відвідування церкви ВЧХ в Юсиптицькому скиті та зустрічі з монахами могли стати підсвідомою домінантою при складанні передсмертного заповіту. Тобто, складаючи заповіт, гетьман не вказав назви скиту, оскільки писав про щось дуже рідне, близьке. Така версія певний час поширювалася на рівні місцевих краєзнавців. Але вона також не має вагомих аргументацій.
Виговський неодноразово відвідував церкву ВЧХ, яка знаходилася на території Юсиптицького монастиря, якій, як уже згадувалося, надав вольності гетьман. Там, мабуть, він зустрічався з монахами. Очевидно, що відвідування церкви ВЧХ в Юсиптицькому скиті та зустрічі з монахами могли стати підсвідомою домінантою при складанні передсмертного заповіту. Тобто, складаючи заповіт, гетьман не вказав назви скиту, оскільки писав про щось дуже рідне, близьке. Така версія певний час поширювалася на рівні місцевих краєзнавців. Але вона також не має вагомих аргументацій.
Ґрунтовне дослідження з приводу місця захоронення гетьмана І. Виговського зробив видатний український історик Іван Крип'якевич у своїй рукописній статті до журналу «Стара Україна». Провівши глибокий аналіз існуючих уже на той час історичних документів, Крип'якевич погоджується з думкою, що гетьмана поховано в Юсиптицькому монастирі, в церкві ВЧХ.
Нащадки гетьмана впродовж століття опікувалися територією саме Юсиптицького монастиря. Так, невістка Івана Виговського Тереза Завадська, як уже згадувалося, своїм коштом збудувала церкву ВЧХ (1712 р.) в селі Юсиптичах, а в 1680 р. — каплицю на місці з'яви чудодійної ікони Пресвятої Богородиці Кохавинської, неподалік від родового містечка Виговських — Руди.
 |
| Юсиптицький монастир та околиці на австрійскій мапі 1780-х років (червоним позначено монастир (нижче) та стару парафіяльну церкву Воздвиження Чесного Хреста) |
Слід вважати таку надмірну опіку культових споруд з боку родини гетьмана вагомим аргументом на підтвердження, що могила Івана Виговського знаходилася на території колишнього маєтку Виговських на Жидачівщині ще у першій половині XVIII ст. Якщо останки гетьмана і його дружини перезахоронили, то це могло відбутися, на нашу думку, хіба що на території родинного маєтку Виговських. Можна припускати, що місцем вічного спочинку гетьмана могла бути церква ВЧХ, фундаторкою якої була невістка Виговського.
Василь Романюк,Богдан Скаврон
Колаж Василя ГЕРЕЯ
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
Іван Виговський: таємниця заповіту
Reviewed by Василь Герей
on
15:22:00
Rating:
Reviewed by Василь Герей
on
15:22:00
Rating:
Немає коментарів: