Степан Блажевський: нескорений отаман

«Красиве мужнє лице. Голубі очі. Одягнений у галіфе і шкіряну тужурку. Через плечі хрест-навхрест надіті кулеметні стрічки. На ньому були гвинтівка, револьвер, кинжал і дві гранати», – таким запам'ятався одному із районних компартійних інструкторів «бандит» Степан Блажевський. 

Вони зустрілись випадково у лісі. Інструктор зі смертельного страху увесь трусився, адже про Блажевського йшла страшна слава – комуністів спалює живцем. Степан підійшов до переляканого комуніста, поклав руку на плече, посміхнувся і промовив: «Не бійтеся, я вам поганого нічого не зроблю, але і ви будьте людиною».

Той же інструктор через кілька років, у розпал Голодомору, оповідаючи таким же функціонерам про зустріч із легендарним повстанцем, показуватиме співрозмовникам ліс у якому «банда» Блажевського замордувала голову райвиконкому. Повстанці прив'язали чиновника до дерева ланцюгом і спалили. Над обгорілим трупом прибили табличку у якій погрожували, що така ж кара чекає кожного, хто відбиратиме останнє зерно у селян і підписали: «Блажевський – месник народний».


Ці оповіді добре показують той страх і водночас повагу, яку навіть у партійних функціонерів викликала постать «бандита Блажевського».

Наведена вище історія трапилася наприкінці 1920-их років на Черкащині, у тодішній Шевченківській окрузі. На той час Степан Блажевський був досвідченим підпільником. Уже понад 10 років він не складав зброї. Був двічі поранений, проте залишався невловимим. Степан зумів вибудувати ефективну підпільну мережу. Селяни вчасно інформували повстанців про можливі загрози та переховували їх у разі небезпеки. «Такий був неписаний закон серед населення: до кого Блажевський чи хто-небуть з його загону заскочив, той повинен робити все навіть при переслідувачах, щоб заховати повстанців. Кожен був переконаний, що якщо б він зрадив Блажевського і навіть би увесь загін був знищений, все рівно від таємних співучасників повстанців прийшла би загибель зраднику», – переповідав розмови партійних функціонерів у своїх відомих мемуарах Дмитро Гойченко.

Як відзначали чекісти у своїх зведеннях: «Степан Блажевський більш інших виділявся своїм умом, умінням як ватажок, своєю завзятістю як ворог радвлади».

«Останні холодноярці»

Боротьбу із червоними Степан розпочав разом зі своїми братами Миколою та Михайлом із семінарської лави у бурхливі революційні роки.

У родині Теофіла Блажевського, котрий наприкінці ХІХ століття перебрався в с. Ксаверове на Черкащині, де почав службу дяком у місцевій церкві, зростало п'ятеро синів та двоє дочок. Напередодні революції троє старших синів Теофіла – Михайло, Микола та Степан – навчалися у Черкаському духовному училищі.

Очевидно, саме у Черкасах брати Блажевські познайомилися із українським національними рухом. З початком революції, у 1917 році брати долучаються до боротьби за українську державу. Радянські джерела говорять про їх перебування під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника. Очевидно, брати вступили до рядів вільного козацтва. Його Звенигородський кіш, який діяв і в рідних для Блажевських краях, з лютого 1918 року очолював Ю.Тютюнник.

Після окупації Черкащини більшовиками брати Блажевські приєднуються до повстанців Холодного яру. Вони воюють в загонах отамана Завгороднього, пізніше Антона Грозного. Після загибелі у жовтні 1922 року останнього, брати Блажевські стають центром довкола якого гуртуються повстанці Смілянщини та Шполівщини.

Степан Блажевський ще дещо раніше легалізовується і влаштовується працювати службовцем телеграфу на станції Бобринецькій (суч. Станція Тараса Шевченка).

У 1923 році в рідному селі Ксаверове чекісти вистежили і арештували Миколу Блажевського. Проте йому вдалося утекти із черкаської в'язниці (ДОПРу). З того часу повстанський загін братів Блажевських не дає спокою владі. До загону долучаються селяни Ксаверового та сусідніх Орловця, Буди-Орловецької, Хлистунівки, а також сіл Шполянщини. Як відзначав перший дослідник долі братів Блажевських, А. Тегерешвілі, у 1924 році у кожному зведенні ЧК по Балаклійському районі фігурує село Ксаверове.Пізнавайте минувшину з спільнотою "На скрижалях"

Добре орієнтуючись у справах на залізниці (завдяки зв'язкам Степана Блажевського) повстанці часто нападають на потяги. Головною ціллю таких нападів є зброя. Об'єктами нападів загону братів Блажевських є також владні установи та кооперативи.  Під час цих нападів повстанцями було убито низку міліціонерів, співробітників ГПУ та партійних активістів.

Але і повстанці зазнають втрат. Проти загону Блажевських було кинуто кілька ударних груп міліції та ГПУ. Чекістам вдалося захопити кількох повстанців, зокрема Василя Нещадима.

Особливо важким став 1925 рік. Того року у перестрілці із чекістською ударною групою під Сигнаївкою на Шполянщині загинув Микола Блажевський. Його тіло привезли у Шполу. Після завершення «слідчих дій», за вказівкою начальника місцевої районної міліції, поховали на православному цвинтарі. Пізніше, під час нападу на пошту в Городищі у перестрілці із чекістами було смертельно поранено і Михайла. Його, мабуть, чекістами було поховано в Городищі.

У сутичках із переслідувачами двічі був поранений і Степан Блажевський. Але завдяки підтримці селян, Степану вдалося вилікуватися. Для того щоби врятувати загін, С. Блажевський приймає рішення на певний час його розпустити. Він з кількома побратимами перебирається на Донбас, де було легше переховуватися від чекістів.

«В селян нічого не брати, нищити колгоспи»

Тим часом, радянська влада, зміцнівши, переходить до насильницької колективізації. Черкащина, яка тоді називалась Шевченківською округою, у 1929 році була визначена округою суцільної колективізації. В селах починається шалена кампанія з примусу селян до вступу в колгоспи. І Степан із побратимами вирішують повертатись у рідні краї для продовження боротьби.

Перед поверненням вони експропріюють касу Чистяківського шахтоуправління на Донеччині (суч. м. Торез). В перестрілці з охороною рудника було смертельно поранено двох побратимів Степана: Сергія Снігура і Саву Ткаченка.

Степан Блажевський із Лук'яном Середою повертаються  на Черкащину і відновлюють повстанський загін. До загону приєднуються і Степанові молодші брати – Андрій та Олександр.

«У Шполянському районі знов почала оперувати банда Блажевського. Її гасло – в селян одноосібників нічого не брати, грабувати колективи, нищити комуністів. У с. Орлівці Блажевський спалив справи комосередку і нахвалявся перестріляти керівників села» – відзначали автори пропагандистської радянської брошури «Весняні рейди» у 1930 році.

Загін розгорнув активну партизанську діяльність. «Бандити вночі зненацька з'являються у селах, палять хати, стріляють в активістів» – переповідав матеріали кримінальної справи співець «чекістської слави» І.Логвиненко у своїй пропагандистській повісті «Без страху і докору», що побачила світ у 1974 р.


Про долю голови Городищенського райвиконкому Подвиженко, якого повстанці під час проведення хлібозаготівель схопили, коли він їхав в с. Орловець, мова йшла на початку нарису. Жертвами нападів Блажевського стали ще низка партійних функціонерів та активістів.

13 січня 1930 року в Ксаверовому у хату, де зібрались місцеві владні активісти зустрічати старий Новий рік, ввірвались семеро озброєних чоловіків із загону Блажевського. Вони підняли трьох активістів – братів Ващенків та секретаря сільради Гамаюнова і тут же розстріляли. Наступними днями убито ще кількох братів Гамаюнових.

У цей же час, у січні 1930 року, керівництво ГПУ, плануючи масове розкурулення, віддає наказ – ліквідувати можливі осередки спротиву та провести «зачистку» усіх неблагонадійних. По Україні у січні-лютому прокочується хвиля викриттів реальних і міфічних підпільних організацій та арештів їх учасників. До середини лютого було арештовано біля 12 тисяч потенційних повстанців.

Черкаські чекісти, виконуючи наказ, кинули усі сили на ліквідацію «банди Блажевського». Села буквально наводнюються співробітниками ДПУ та міліціонерами. У Ксаверовому «за зв'язок із бандзграєю» було арештовано біля двох десятків селян. Серед них чекістам вдалося арештувати і двох повстанців Микиту Шевченка та Юхима Карпенка. Та на слід Блажевського чекістам вийти не вдалося. Степан був досвідченим підпільником. У нього були власні інформатори. Навіть, як зізнавалися у своїх спогадах переслідувачі, вони були навіть «у бойових групах по боротьбі з бандою Блажевського».

Проте кільце стискалося. В окрузі була створена спеціальна ударна група під керівництвом досвідченого чекіста П.Орлова. У селах чекістами були сформовані групи спостереження із місцевих комсомольців, активістів та спеціально направлених агентів. Вони повинні були повідомляти спеціальну опергрупу про появу «бандитів». Такі групи налічували 20-30, а в Орловці чи в Ксавериному до 50 осіб.

Облава тривала кілька тижнів. Повстанці кілька разів виривались із влаштованих ним засідок з боями. 5 лютого під час однієї такої сутички був важко поранений у живіт помічник С.Блажевського Андрій Снігур. Щоби чекісти не захопили пораненого, повстанці змушені були дострелити побратима.

А через тиждень чекістам вдалося таки вистежити і С.Блажевського. Після двохденного переслідування групу Блажевського наздогнали в лісовому урочищі Ламані Гори між Городищем та Млієвим. Розгорівся бій у ході якого загинув Степанів помічник Павло Шевченко, а сам Степан був поранений. Скоріш за все, уночі повстанці для того, щоб відірватися від переслідувачів, розійшлися малими групами чи поодинці у різні сторони. Степан рушив у бік рідного села. Та кривавий слід видав отамана. Уранці 15 лютого 1930 року каральна група по цьому сліду вийшла до скирти соломи у полі неподалік Хлистунівки. Тут пролунав постріл і переслідувачі залягли у снігу, взявши скирту на приціл.

Від скирти почувся насмішкуватий голос Степана, який звертався до свого односельця, провладного активіста: «Федоре, ти залишив удома восьмеро дітей, щоби прийти по мою душу? Навіщо вона тобі?» Федір не встиг відповісти, бо влучна куля повстанця обірвала йому життя. Бій тривав кілька годин. Переслідувачі почали оточувати скирту, де засів Блажевський. Степан бачачи оточення і вистріливши усі набої, останньою кулею застрелився, щоби не здаватися у полон.

Так завершилася героїчна епопея останнього отамана Черкащини та його загону, що десятиліття були «символом надії для багатьох тисяч селян». У селах переказували про героїчну смерть легендарного повстанця, прикрашаючи її все новими елементами. Бій у скиртах швидко обріс легендами і чутками. І через два роки навіть місцеві партійні функціонери оповідали, що із загоном Блажевського, який був озброєний ручними кулеметами і гранатами, вів бій батальйон ГПУ, підсилений військами і загонами комуністів та комсомольців. І цей запеклий бій тривав два дні, допоки не був убитий останній повстанець.
При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

Володимир ТИЛІЩАК