Наталія Розумовська:доля матері- козачки

Наталія Дем'янівна Розумовська народилася наприкінці 17 століття в селі Адамівка у багатодітній сім'ї реєстрового козака Дем'яна Демешка. Точна дата народження невідома, ймовірніше за все — десь в 1688–1690 роках, бо Олексій народився 1709 року в Лемешах, але перед ним був народжений його старший брат Данило.

Родина Розумів жила в селі Лемешах Чернігівської губернії. Батько, Григорій Розум, городовий козак. Григорій був нікчемним чоловіком та батьком, полюбляв погуляти у шинку на зароблені ним гроші, залишаючи досить часто свою сім’ю без коштів.
А хмільним бував частенько, через те помер молодим, залишивши молоду вдову з шістьма дітками.

Григорій Розум.

  Наталка Розумиха з козацького роду, була жінкою розумною та розсудливою, її поважали на хуторі та у найближчих селах. Всього у подружжя Розумів було шестеро дітей: сини Данило, Олексій та Кирило і дочки – Агафія, Анна та Віра. Про першого сина, Данила, відомо лише те, що він був набагато старшим від своїх братів та помер, коли найменшому – Кирилу – виповнилося трохи більше 10 років.
Оскільки татусь пропив усі статки, а старший син Олексій пропав безвісти, то ж, Наталії Розумисі, довелося виборсуватися зі злигоднів самотужки.

   Жінка мала твердий характер, владну натуру і неабияку комерційну жилку, отож при дорозі, що вела на Москву й Санкт-Петербург, заснувала 1730 року корчму і всіляко дбала про добробут чисельної родини, не підозрюючи, що доля приготувала їй та її синам неабиякий подарунок.
Що стане графинею з неабиякими статками по всій Україні.
Що поїде до царських палаців у місто на Неві й матиме за невістку саму царицю, яка гостюватиме в її сільській оселі в Лемешах…
Що власним коштом збудує дивовижний храм у Козельці, де й знайде вічний спочинок її горда душа.
Не захоче придворна статс-дама жити в царських покоях, куди забере знаменитий син Олексій, й після кількох років гостювання повернеться в Лемеші

Будинок Графині Наталки Розумихи

Ця дивовижна історія розпочинається з пророчого сну, що приснився Розумисі на передодні Різдва 1731 р.. Нібито в її козацькій хаті під дубовим сволоком засяяли водночас і сонце, і місяць, і зорі. Сон пророкував казкове майбутнє її дітям. Це дуже тішило її, але вона й представити не могла на скільки велике майбутнє чекало на її синів.

Олексій Григорович Розумовський

Олексій Григорович Розумовський - Граф, генерал-фельдмаршал, фаворит та таємний чоловік Імператриці Єлизавети Петрівни, Сприяв відновленню Київської митрополії та гетьманату України.

       Розпочнемо з головного героя з якого розпочинається казка Пастушків Принців
Олексій Розум, був пастухом громадської худоби, але приваблива зовнішність, гарний голос та бажання навчатися привернули до нього увагу місцевого духовенства. Та Григорій Якович не підтримував ці нахили свого середнього сина, тож Олексій змушений був таємно ходити на навчання до дяка сусіднього села Чемер.
  Коли діда не стало, батько майбутніх «Принців», все частіше став зазирати до чарки.. Одного разу, повертаючись із шинку, батько побачив сина, що читав книгу. До цього вже не раз діставалось Олексію за свою любов до науки. Цього разу сп’янілий Григорій схопився за сокиру та кинувся за сином, що почав кружляти навколо будинку. Побачивши, що йому не врятуватися від батьківської руки, хлопець кинувся навтікача з двору і більше не повертався до отчого дому.

   Оселившись у чемерського дяка, Олексій продовжував вчитися грамоті та церковному співу і на свята виступав у складі місцевого церковного хор.
А для оскаженілого Григорія то став перший великий крок у могилу. Зовсім скоро після цього випадку він помер при дорозі. Можливо то покійний дід так помстився за улюбленого онука, хто його знає, абож він став жертвую в ритуалі діда чаклуна для успішної долі своїх внуків...

  Але як би не цей випадок з п’яним батьком, що намагався вбити сина, то можливо все було б інакше.
Олексій мав гарний та сильний голос, який доповнювала приваблива зовнішність. На передодні Різдва через с. Чемер проїжджав, повертаючись з Угорщини, російський полковник Федір Вишневський і випадково почув у місцевій церкві спів молодого козака Олексія Розума. Голос середнйого Наталчиного сина Олексія Розума так його вразив, що він забрав хлопця до Петербурга, аби порекомендувати у придворну капелу.

   Так 22-річним юнаком О. Розумовський потрапив до придворного хору у Петербурзі.
   Але головною подією що трапилася у житті молодого Олексія це випадковість яка привела його на царський трон, а його брата до гетьманської булави. Можливо як би не цей випадок, то обидва парубки й далі б пасли овець у батьківській господі. Знайомство с майбутньою Імператрицею та таємною дружиною Єлизаветою Петрівною.
  Саме в цей період і наснився Наталці Розумисі віщій сон про її дітей.

   Чарівна Цесарівна Єлизавета Петрівна, яка відвідала богослужіння у придворній церкві, була вражена чудовим голосом молодого українського співака. Коли ж на вимогу царівни юнак постав перед нею, глибоке почуття охопило Єлизавету Петрівну. Високий, стрункий, смаглявий, з гарними чорними очима, Олексій Розум припав до душі молодій царівні. У своєму щоденнику Елизавета писала, що він був одним з найкрасивіших чоловіків, яких вона бачила на своєму віці.
    Після цього розпочинається кар’єрне сходження козацького сина поневоленої України до найвищих посад та титулів імперії-поневолювачки. Так, досить скоро він вже був управляючим (гоф-індендантом) двору та маєтками Єлизавети Петрівни.

        Деякі містичні факти в особистому житті Єлизавети
    Єлизавета тричі була під вінецем, але всі три наречених помирали на передодні весілля. Її ж коханий Карл помер на самому вінчанні так і не надівши   обручку на палиць Єлизаветі. Але її коханий Алеша став її законним чоловіком, з яким вона таємно обвінчалися в храмі, проживши з ним все своє життя.

    Єлизавета закохалася у статного розумного красеня по самі вуха. Зробила його своїм фаворитом і пожалувала графський титул. До козацького прізвища додали шляхетне -ський і Розуми стали Розумовськими.
24 листопада 1742 року Єлизавета повінчалася з ним, але таємно. Тому при дворі пліткували, що "всемилостивейшая государыня с Алексеем Григорьевичем Разумовским живет блудно". А поза очі називали його "ночным императором".

В 1742 році Наталя Дем'янівна разом із сином Кирилом і внучкою Євдокією прибувають до двору, де вона вперше за багато років зустрілася з сином і була представлена при дворі імператриці. Повертаючись додому після прийому в імператриці Наталя Дем'янівна вже була досить впливовою особистістю. В 1744 році Олексій отримав титул графа. В цей же рік Єлизавета Петрівна зі свитою приїхала в Україну. Тут вона мала зустріч і з Наталею Дем'янівною, яка на час перебування Єлизавети Петрівни в Україні переїхала з сім'єю в Козелець, бо «Олексіївщина» мала бути представлена імператриці. Втім, Наталя Дем'янівна, за порадою сина, виїхала назустріч імператриці і зустрілася з нею в Ніжині. Всю подальшу дорогу Наталя Дем'янівна супроводжувала імператрицю і була запрошена на весілля престолонаслідника Петра.

В 1745–1746 роках перебувала при дворі з сином Кирилом і внучкою Євдокією (дочка першого сина Наталі Дем'янівни — Данила). В цей час в Москві був написаний її портрет Генріхом Готлібом. В цей же час вона була зведена в статус статс-дами імператриці і, ймовірно, отримала запрошення залишитися при дворі. Але не прийняла його. Кирило і Євдокія залишилися при дворі під наглядом Олексія Григоровича, Наталя Дем'янівна повернулася до України. Після початку гетьманування Кирила, Наталя Дем'янівна стає однією з найвпливовіших осіб в Україні. Весь 1757 рік, Наталя Дем'янівна прожила в Глухові разом з Кирилом. Оскільки сина вона бачила нечасто, вирішила провести якомога більше часу з ним, поки він знаходився в Україні.


Олексій Розумовський маючи владу не забув своїх родичів. Оскільки тогочасна владна модель значною мірою ґрунтувалася на сімейних зв’язках, у пригоді мали стати й інші представники численної рідні Розумовських. Тож першу й найвідповідальнішу ставку в розбудові власного родинного клану зробили, природно, на молодшого брата Олексія – Кирила.

   Розумовського-молодшого терміново «виписали» з рідних Лемешів до Санкт-Петербурга, звідки вирядили в навчальну подорож до Європи. Судячи з програми мандрівки, до якої доклав руку старший брат, Кирило мав здобувати не стільки освіту, скільки виховання й аристократичні манери.
Задум справдився повною мірою. 1745 року до російської столиці повернувся не просто синьо¬окий блондин, котрий вражав наповал розбещених петербурзьких красунь, а галантний кавалер, одягнений за останньою модою, з чудовім знанням французької та німецької мов й задатками вправного придворного інтригана.

Кирило Розумовський

   Наступного року на Кирила чекало перше серйозне призначення - маючи від роду 18 років, Кирило Розумовський, «в рассуждении усмотренной в нем особливой способности приобретенного в науках искусства», був призначений президентом Імператорської академії наук і мистецтв – головної наукової установи Росії.

   Таке призначення пояснювалося не лише прихильністю цариці Єлизавети Петрівни до братів Розумовських, але й тогочасною офіційною політикою її уряду, спрямованою проти засилля німців у найважливіших сферах життя країни і, зокрема, в науці.
Так, перші чотири президенти Імператорської академії наук і мистецтв були німцями за походженням. За таких обставин молодий Кирило Розумовський, маючи за плечима досить пристойну європейську освіту, а головне, будучи довіреною особою імператриці, став президентом Академії наук і мистецтв.
Де він зарекомендував себе як досвідчений учений муж, а не як синьоокий білокуррий красень. Єлизавета Петрівна власноручно сватає за нього свою фрейліну й родичку Катерину Наришкіну.


   Утім, найголовніша посада чекала Кирила Розумовського попереду. Під час подорожі на батьківщину свого чоловіка, в 1744 році. Під впливом свого таємного чоловіка Єлизавета Петрівна прийняла петицію від української шляхти й старшини про відновлення гетьманської посади, що протягом 10 років по смерті гетьмана Данила Апостола лишалася вакантною.

   Російські монархи від Петра І не шанували чільників Козацької держави. Після ж мазепинського повстання 1708 року обрання гетьманів перетворилося на фікцію. Булаву отримував той лідер, кандидатуру якого козацькій верхівці вдавалося погодити з Петербургом. У цій ситуації Кирило Розумовський влаштовував чи не всі сторони.

   Тож в 1750 році пастушок з Лемешів стає останнім Гетьманом Лівобережної України 1750–1764 р.р.

Наталія Розумиха.

Розумиха вірила що її діти неодмінно стануть щасливими,  підтвердження  був її сон, що наснився їй колі її Олексій прибув в Петербург.
«Сыновья мои родились счастливыми: когда Алеша хаживал с крестьянскими ребятишками по орехи и грибы, он их всегда набирал вдвое более, чем товарищи, а волы, за которыми ходил Кирюша, никогда не заболевали и не сбегали с дома», – говорила пізніше стара Наталія Розумиха.
Хоча у ті часи дружина Григорія Розума не могла похвалитися щасливим життям. Так, її чоловік спився і помер. Старший син теж помер, залишивши на виховання матері малолітню дочку, а середній син (Олексій) пропав без вісті. Голодних дітей не було чим годувати. Але у цей тяжкий час з нею, як розповідають, трапився щасливий випадок. Шукаючи виходу із цієї складної ситуації, Наталія Розумиха вирішує йти в Козелець, щоб милостинею заробити хоч якісь гроші. Вже йдучи містом, вона знайшла ніж, оздоблений золотом, продавши який, відслужила молебень у церкві та купила дітям хліба. До того ж саме цього дня, прийшовши додому, Наталія Дем’янівна отримала першу звістку про сина Олексія, вже досить відомого на той час у Петербурзі.
В особі братів Розумовських Україна отримала не тільки впливових імперських сановників, що поступово увійшли до вищої столичної аристократії, але і можновладців, що ніколи не забували про свою батьківщину – Україну, намагаючись хоть чимось покращити долю поневоленої країни, рідної країни.
Померла Наталя Дем'янівна 9 вересня 1762 року. Похована в Соборі Різдва Богородиці в Козельці 12 вересня 1762 року.

Є. Вернигор - Тарновська