Іван Сулима:гетьманська слава


Іван Сулима (народився в селі Рогощі на Київщині в невідомому році, страчений 12 грудня 1635 у Варшаві) - запорізький гетьман (1628, 1635 в період між Сагайдачним і Богданом Хмельницьким), про якого, на жаль, навіть в Україні мало хто зараз пам'ятає. 

Можливо, він губиться у строкатій низці козацьких отаманів, чиїми іменами так багата наша історія, проте навіть на тлі цих далеко не боязких людей Сулима виглядає справжнім героєм, а його подвиги могли б стати сюжетом для десятка пригодницьких романів і кінофільмів:
дрібнопомісний дворянин, який зробив прекрасну військову кар'єру в польській армії (в нагороду за службу отримав 3 села), але все кинув і пішов на Запорізьку Січ, де став одним з бойових побратимів кошового гетьмана Петра Сагайдачного, з яким брав Кафу (сучасну Феодосію), ходив на Царгород (Стамбул), здобувши повагу степових лицарів;
під час одного з походів потрапив у турецький полон (його чайка була потоплена турецької артилерією), 15 років провів на галерах, підняв повстання рабів, захопив і викрав бойовий корабель, що прямував в завойовницький похід до Італії. Саме туди і привів Сулима полонених турків, моментально ставши для італійців національним героєм;
Івана Сулиму прийняв сам Папа Римський, нагородив українця золотою медаллю, його подвигами захоплювалася паризька La gazette;
за 12 років до Хмельницького він піднімає повстання проти поляків, ставши єдиним козацьким отаманом, якому вдалося штурмом взяти побудовану за останнім словом фортифікаційного мистецтва польську фортецю Кодак (біля сучасного Дніпропетровська), що вважалася до того моменту практично неприступною;
він був зраджений козацькою старшиною і страчений у Варшаві - його тіло четвертували і розвісили на міських стінах Варшави.

Головний подвиг Івана Сулими.


 Полон Івана Сулими.
 Під час одного з морських походів Іван Сулима потрапив у полон до турків. Оскільки він ще був молодим і фізично витривалим, турки не стратили його, а закували в кайдани і посадили гребцем на військовій галері. Історичні джерела свідчать, що неволя його тривала близько п'ятнадцяти років. Однак протягом всіх з них Сулима не втрачав надії звільнитися з полону. Чекав тільки зручного випадку.

Сталося це в Середземному морі. Відчуваючи, що християнському світу загрожує ісламська експансія, Папа Римський Павло V, якого підтримала світська влада Італії, спорядив флот. Він брав участь у війні з Туреччиною. Тому, коли корабель, на якому серед невільників-веслярів був Сулима, наблизився до італійського берега, український гетьман зрозумів, що кращої нагоди не буде. Невідомо яким дивом, але йому пощастило ввести в оману охорону і скинути окови, а потім поступово звільнити і своїх товаришів. Невільники захопили корабель.

Те, що відбувалося далі, показує: перед нами людина дійсно рішуча і кмітлива. Поплававши кілька днів на захопленому кораблі і уникнувши зіткнень з іншими, Сулима пришвартувався біля Риму. Дізнавшись про таку одиссею, моряки італійського флоту допомогли козакам одягом (всі гребли майже голими), подбали про продукти. Сулима в Римі домігся аудієнції у Папи Павла V.

Тут варто нагадати, що Папа Римський був тоді центральною фігурою в антитурецькій боротьбі Європи в її спробах звільнити землі, які захопила Османська імперія. Європа знала українське козацтво, високо цінувала його подвиги.

Папа Римський нагородив українського козака золотою медаллю за видатні заслуги в боротьбі проти ісламської експансії, а на знак особистої прихильності подарував Сулимі медальйон зі своїм портретом.

 Повернення Івана Сулими на Січ.

 Повернувшись на Січ, Іван Сулима знову формує козацьку флотилію і починає нову хвилю морських походів. Його слава, його авторитет і військові здібності здаються козакам незаперечними. У 1628 р., після невдалого походу гетьмана Григорія Чорного до Криму, запорожці відмовляють йому в праві на булаву (при цьому він залишається гетьманом реєстру) і передають її Сулимі.


Новий гетьман почав своє правління з переговорів з польським урядом про пом'якшення умов Куруківського договору, який занадто обмежував права і свободи козацькі; про основи подальшого розвитку відносин між Польщею та Січчю. Однак король і сейм не визнали Сулиму гетьманом, це загострило відносини між Річчю Посполитою і козацтвом, і виникла загроза війни.

Він організовує кілька походів в турецько-татарські володіння, а у 1633 році споряджає велику військову експедицію до Азова. За даними дослідників, саму фортецю козаки не чіпали. Захопивши велику здобич, козаки взяли курс до Дніпра. Але тут їх ескадру підстерігав цілий турецький флот.


Проте Сулима був досвідченим мореплавцем, щоб погодитися на відкритий бій; діждавшись ночі, він захопив ворожий флот располохом. Рейд до Азова і розгром флоту надзвичайно вразили і турків, і поляків.

3. Захоплення фортеці Кодак назавжди прославило гетьмана Сулиму і шокувало всю Європу. Нікому не відомі річкові "розбійники" з України без всякої облоги за одну ніч просто взяли і увійшли до неприступної твердині, вершини європейської інженерної думки. Враження було приблизно таким, якби сьогодні сомалійські пірати на гумових човнах захопили надсучасний авіаносець. Фортеця Кодак - проект знаменитого французького інженера Гійома ле Вассера де Боплана - повинна була відкривати серію з кількох сучасних фортифікаційних споруд, зведених на території Речі Посполитої. Ці фортеці, що вважалися непорушними, обійшлися і без того мізерному військовому бюджету республіки дуже дорого (100000 польських злотих), але, як запевняли французи, справа вартувала заходу. І раптом такий ляпас від запорожців, які за одну ніч зруйнували міф про знамениті європейські бастіони.


Спорудження фортеці. Навесні 1634 року уряд Речі Посполитої підписав з Османською імперією довгоочікуваний мирний договір, який, серед іншого, мав на увазі і нейтралізацію так званої козацької загрози. Варшава брала на себе зобов'язання повністю взяти під контроль Військо Низове, для чого планувалося провести цілий ряд заходів. Серед них не останнє місце займали плани спорудження у верхів'ях Дніпра форпосту польської армії, який би перешкоджав сполученню запорожців з Україною. Указ наказував спорудити "між житлами українських і низових запорозьких козаків на річці Дніпрі в урочищі Кодаку фортецю". У майбутньому нова фортеця повинна була, “як норовистого коня, свавольніков на міцному повідку утримувати".

Місце для спорудження замку інженер де Боплан вибрав дуже зручне - на правому високому березі Дніпра, де річка згортає на південний захід і сильно звужується. Таким чином, проплисти непоміченим зі стін фортеці повз неї було практично неможливо. Також радіус огляду із замкових веж дозволяв контролювати гирло річки Самари, де в довколишніх лісах козаки брали дерево для своїх чайок. Будівництво фортеці велося з лютого по липень 1635 року, для проведення робіт були зігнані тисячі кріпаків, сотні майстрів-каменярів з довколишніх українських міст, при закладці фундаменту особисто був присутній коронний гетьман Конецпольський - головний лобіст споруди Кодацької фортеці.

Інженерно-тактична характеристика фортеці. Кодак належав до так званої старонидерландської системи фортець. Він представляв собою правильний чотирикутник з виступаючими бастіонами. З двох сторін (південної та східної) підходи до стін Кодака прикривали стрімкі скелі, що спускалися прямо до дніпровської води. З півночі простягався величезний природний яр, і тільки західний напрямок залишався придатним для штурму, але там де Боплан розпорядився викопати глибокі рови і насипати високі земляні вали, укріплені дерев'яними засіками. Через глибокий пристінний рів був перекинутий єдиний міст, що з'єднував ворота замку з навколишнім світом.

У самій фортеці знаходилися казарми для гарнізону та склад боєприпасів, фортечні гармати розміщувалися в чотирьох бастіонах по периметру. Вони могли з легкістю дістати до будь-якого судна, що пропливало по Дніпру. Комендантом фортеці коронний гетьман призначив французького полковника Жана Маріона, гарнізон же складався з 200 "німецьких" піхотинців (тобто найманців з різних європейських країн). Піхотинці несли вартову службу на валах, а нечисленна кавалерія регулярно патрулювала околиці фортеці.

Наслідки зведення фортеці Кодак. Будівництво польської фортеці сильно нашкодило запорізьким козакам:

тепер стало неможливим річкове сполучення з Січчю, адже саме по Дніпру запорожці отримували з України велику частину необхідних їм товарів;
польські патрулі регулярно затримували тих, хто йшов на Січ або повертався назад;
крім того, було введено повну заборону на рибальство і полювання в околицях Кодака, найманці ловили порушників і приганяли їх у фортецю для ведення земляних робіт;
запорожці не могли добувати такий рідкісний в степу ліс для будівельних потреб;
і головне, на Січі з кожним днем все сильніше відчувався дефіцит продовольства, особливо хліба, що доставлявся з України. Блокада, влаштована запорожцям гарнізоном польської фортеці, могла в найближчій перспективі загрожувати справжнісіньким голодом серед низових козаків.
Штурм і руйнування Кодака. Зрозуміло, запорожці не могли і не збиралися довго терпіти такого неприємного сусіда. Однак для рішучих дій потрібні були два чинники: відповідний момент і сміливий командир. Такий момент настав вже влітку 1635 року, що коли все коронне військо і півтори тисячі реєстрових козаків пішли в Прибалтику, де назрівала війна зі Швецією. Командир теж знайшовся - ним виявився щасливий і авторитетний отаман Іван Сулима, який щойно повернувся з походу на Керч і Азов. Разом з ним прийшов загін донських козаків на чолі з отаманом Олексієм Ломом, і всі були налаштовані дуже рішуче. Скільки бійців погодилося йти з Сулимою на Кодак, точно невідомо, деякі джерела говорять про 800 козаків, інші називають і більші цифри - 1500 і 3000 чоловік. Ми ж повинні розуміти, що шанси на успіх такого заходу становили приблизно 1 до 100, тому і добровольців багато знайтися не могло. Тим більше що виступ проти польської фортеці автоматично означав повстання проти Речі Посполитої, що загрожувало жорстокими покараннями.


На початку серпня 1635 року низовики вийшли з Січі і приховано висунулися у напрямку до Кодаку. Частина пливла на чайках вгору Дніпром, частина пересувалася по суші. Підійти непомітно до ворожих стін було неможливо, тому запорожці зібралися за кілька верст від Кодака - поблизу Гострої могили. Там був складений план атаки і нарубані пучки очерету для закидання ровів.

Вночі з 11 на 12 серпня козаки в повній темряві підійшли до стін Кодака. Варта на стінах не почула наближення сотень запорожців, оскільки шум води на дніпровському порозі заглушав всі інші звуки. Стража біля замкових воріт була знята козацькими розвідниками, а самі ворота відкриті. За умовним сигналом сотні атакуючих направилися на вали і у ворота. Неприступна фортеця була захоплена за лічені години. Гарнізон не міг надати ніякого організованого опору і був повністю знищений. Врятувалися лише 15 чоловік, що були у той час в кінному роз'їзді далеко від замку. Коменданта фортеці полковника Маріона за наказом Івана Сулими козаки розстріляли. За наказом отамана були спалені всі дерев'яні укріплення, "щоб біля наших рідних порогів і згадки не лишилося про поляків".

Сторінки біографії гетьмана Івана Сулими.
Народився Іван Сулима в селі Рогощі на Київщині в родині служилого шляхтича Михайла Сулими.

Молодий дворянин отримав гарну освіту і надалі служив доглядачем переяславських маєтків коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, від якого отримав у повне володіння села Лебедин, Кучак і Сулимівку.

Однак з невідомої причини Іван Сулима все кидає і йде на Запорізьку Січ, де швидко завойовує чималий авторитет. Він бере участь у кількох морських походах гетьмана Петра Сагайдачного - на Кафу, на Трапезунд, на Стамбул. У 1621 році загін запорожців під проводом Сулими здійснив спільний з донськими козаками похід на турецьке місто Різа.

В ході одного з цих походів сміливий запорожець потрапив у турецький полон і був посланий на галери. Він провів прикутим до весла кілька років, проте зумів підняти повстання і звільнити всіх своїх братів по нещастю.

У 1628 році Івана Сулиму вибирають гетьманом. У 1629 році запорожці здійснюють масштабний похід у татарські та турецькі володіння у Причорномор'ї. Козаки тоді обложили стіни татарської фортеці Аслангород і дійшли до самого Перекопу.



Протягом 1629-1632 рр. запорожці разом з Сулимою не раз нападали на Варну, Ізмаїл та Кілію. У 1633 році Іван Сулима вперше веде козаків у сухопутний похід на Азов. Після цього отаман ще кілька разів спільно з донськими козаками ходив під стіни цієї неприступної фортеці. Про азовські походи Сулими навіть збереглася народна пісня:


От і вийшли запорожці, хоч тисяча й двісті,

Де багацько да за ними зведеться користі.

Попереду пан Сулима, отаман кошовий,

Чого ж жаху завдавати, як він чорнобровий.

У 1635 році запорожці під проводом Івана Сулими руйнують польську фортецю Кодак. З цього починається чергове козацько-селянське повстання в Україні. Повсталі успішно захоплюють Чигирин, Корсунь і Черкаси. Однак термінове повернення коронного війська завадило подальшому поширенню повстання. Незабаром кілька реєстрових козаків проникли в табір повсталих і обманом захопили в полон Івана Сулиму. Запорізький отаман був виданий живим командиру польських військ Адаму Киселю.

Полоненого Івана Сулиму привезли до Варшави, де 12 грудня 1635 року йому відрубали голову, тіло четвертували, а потім останки розвісили на всіх в'їздах в місто.

Цікаві факти про Івана Сулиму.
1. Приблизно у 1614 році під час одного з чорноморських походів молодий козак Іван Сулима потрапив у полон до турків. Запорожця разом з іншими полоненими прикували до весла на одній з військових галер, де він перебував у неволі кілька років. Розповідають, що за цей час козак заріс бородою до пояса. Одного разу, коли човен плив біля берегів Італії, Сулимі вдалося звільнити з пут себе і своїх товаришів. Колишні раби напали на охорону, обеззброїли її і захопили турецький корабель. Повстанці на чолі з Іваном Сулимою привели галеру до італійського берега і урочисто подарували її разом з трьома сотнями полонених яничар Папі Римському Павлу VI. Понтифік був дуже зворушений подвигом сміливих християн і нагородив запорожців грошима та цінними подарунками. Івану Сулимі на знак особливої ​​прихильності Папа подарував свій позолочений портрет, який гетьман потім постійно носив при собі.

2. Разом з Сулимою були захоплені п'ятеро ватажків повстанців. Одного з них помилували за клопотанням канцлера Якуба Жадзліка. Що цікаво, серед заарештованих був і Павло Бут, який в майбутньому підняв потужне повстання проти Речі Посполитої. Так от, його теж помилували, причому на прохання (!) турецького посла.

3. Івана Сулиму польські судді не пробачили, хоча він, за деякими даними, був готовий навіть прийняти католицтво заради збереження життя. На страті керівника бунту категорично наполягали не тільки сенатори, а й посли від кримського хана і турецького султана (занадто багато проблем приніс їм хоробрий отаман). Єдиним проханням колишнього запорізького гетьмана було покласти в його могилу золотий медальйон (можливо, той самий, з портретом Папи Римського). Однак тіло хороброго запорожця, мабуть,і так і залишилося не похованим.

4. За деякими даними, реєстровими козаками, що зрадили і захопили в полон Сулиму, були Караїмович і Барабаш - ті самі, яких вбили їхні підлеглі в самому початку повстання Хмельницького.

heroes.profi-forex.org

Іван Сулима:гетьманська слава Іван Сулима:гетьманська слава Reviewed by Василь Герей on 09:20:00 Rating: 5

2 коментарі:

  1. Писати про наших героїв дійсно необхідно, надто про забутих. Але бажано ще думати, що пишеш. Про Сулиму достовірних відомостей мало, але це не привід компілювати маячню. Коли він захоплений у полон? 1614 чи 1621? ЧИ двічі?! Якщо він був у полоні 15 років, як його могли обрати гетьманом у 1628?! Я роздумував про введення Івана Сулими персонажем у мій новий роман, але через брак відомостей не наважуюсь.

    ВідповістиВидалити
  2. Дійсно, відомості в дописі дещо хаотичні й суперечливі, але чітко можна прослідкувати, що в 1628-му році Сулима обраний кошовим. Отже, перед цим він повернувся в Україну з Італії. А значить: до полону потрапив приблизно у 1611-1613 роках. Швидше за все отаман очолював Чортомлицьку (заснована 1593 р.) та Микитинську (з 1630-го р.) Січі. Є легенда про забудову Сулимою укріплення з верфями для побудови чайок та байдаків при гирлі ріки Кошової, на місці сучасного Херсона. Укріплення називалося Окопи і було обгороджене земляними валами. На його території була козацька церква, гарматня, пороховий льох та майстерні й кузні. Саме звідси Іван Михайлович рушив на взяття Кодака. Але документальних підтверджень поки що не знайдено. На користь цієї легенди свідчать лише назва притоки Дніпра (р.Кошова), вік порохового льоху й колодязя на території укріплення(його чомусь називають Турецьким) та свідчення про пожежу церкви, на місці якої в 1781-му році Г. Потьомкін відбудував собор св.Катерини.

    ВідповістиВидалити