Мазепинці: жахіття Лебединської катівні

В українській історії є сторінки, які неможливо забути і аналіз яких проливає світло на суть подій, що відбулися пізніше. До таких належать події в містечку Лебедин на Сумщині. Там з кінця 1708 року діяла слідча канцелярія російського царя Петра І, яка піддала нелюдським тортурам і закатувала близько 900 козацьких старшин і місцевих жителів, що підтримували гетьмана Івана Мазепу. Прізвища козаків, закатованих в Лебедині, та їхня точна кількість дотепер не встановлена.

Після поразки національно-визвольного повстання Івана Мазепи проти московських поневолювачів, метою якого було забезпечити незалежність України, прокотилася хвиля жорстокого терору і репресій проти гетьманців. Жорстоко було вирізано захисників Батурина, включно з жінками і дітьми, зруйновано Запорозьку Січ.
30 червня 1709 страчено козаків, взятих у полон після капітуляції шведської армії Левенгаупта біля Переволочної.
Проте апогеєм терору ката українського народу Петра І проти українців стала саме Лебединська катівня.
 Відтоді царські й комуністичні загарбники ті події замовчували і приховували. Саме нелюдським терором Петро І посіяв страх серед українських мас, щоб вони не змогли навіть подумки підтримати Мазепу.

Перебуваючи у Лебедині (теперішня територія Сумської області), Петро І створив сумнозвісну слідчу канцелярію, куди звозили прихильників гетьмана Мазепи і піддавали їх надлюдським тортурам та знущанням. Підставою для катування став "Указ войсковой старшине, ушедшей с Мазепой к Шведам" від 1 листопада 1708 року царя Петра І.

Ілько Борщак та Рене Мартель у книзі "Іван Мазепа. Життя й пориви великого гетьмана" чи не найкраще описали те, з якою жорстокістю московити проявляли до українців свою "братню любов": "Тоді почалися організовані лови на мазепинців. Страшна "канцелярія амбасадорів", яку краще можна було назвати "царською кімнатою мук", розташувалась у Лебедині біля Харкова.
 Довго з покоління у покоління передавали собі українці тихцем жахливі описи про те, що тоді діялось у Лебедині. Там повстав окремий цвинтар, який народ охрестив "цвинтарем гетьманців". Люди ніколи не знали і вже не знатимуть точної кількості похоронених там жертв. Тільки архіви і хроніки тієї доби ще зберегли подробиці варварських мук, які вигадувала садистична уява Петра. На те, щоб тероризували Україну, він мусив ужити кривавих варварських засобів, які Москва дістала в спадщину від Азії.
В усіх цих справах цар давав точні інструкції. Він наказував "не гаяти часу на зайві формальності" (ця цитата, як жодна інша, перегукується із сумнозвісним наказом Лєніна розстрілювати "бєз лішнєй валакіти").
Микола Маркевич, описуючи ті події, зазначав, що старшин, які не прибули на Глухівську Раду, було піддано катуванням у Лебедині. Їх чекали страшні тортури, під якими від них вимагали чинити наклепи на себе та на інших старшин. Хто до кінця не хотів визнавати "провини" перед загарбниками – тих жорстоко страчували. Наслідком діяльності злочинної московської амбасади став великий цвинтар закатованих гетьманців, добре відомий місцевим жителям.

Микола Маркевич так описує ці події:

Підозрювані у вірності до Мазепи, всі що не з'явилися на Глухівську Раду були витребувані в Лебедин - тортури і страта була їхня участь. Ось опис катувань, запозичене від слова до слова у Архієпископа Конісскаго: «Страта ця була звичайна Меньшикова ремесла: колесувати, на кіл садити, а сама найлегша, вважалася за іграшку, - це вішати й голови рубати. Провини їх вишукувалися від визнання їх самих, і тому надійним засобом служило препохвальне тоді таїнство - тортури, догмат якої і донині відомий з цього прислів'я Руського: батог не Янгол, душі не витягне, а правду скаже, і які були зроблені з усією акуратністю і по вказівці Соборного Уложенія, сиріч: ступенями і по порядку-батогом, батогом і шиною, тобто розпеченим залізом, що водиться з тихістю і повільно ще не померлої людини, які від того кипіли, зварювалися і підіймалися.
Минулий одне випробування, спробував вступити до другого, а хто всіх їх не витримав, такі шанувалися, вважалися винними і їх зразу вели на страту. Постраждало таким чином, не перенесших тортури, до дев'ятисот осіб; число це, можливо, збільшено, але, судячи з кладовища, відлученого від Християнського і відомому під назвою «Цвинтаря Гетманців», можна стверджувати, що закопано їх тут дуже не мало».

Крім козацької старшини, Петро І та Мєншиков страчували простих людей і козаків-мешканців Лебедина за підозрою в співчутті гетьманові. Найстрашнішою карою було колесування і саджання на палю.
Опис подій у Лебедині відомий з «Історії Русів» . У той же час в «Історії Русів» немає опису місця розташування «могили гетьманців» та її розмірів.


Про катування і страти козаків в Лебедині, посилаючись на ймовірного автора «Історії Русів»  і на перекази, що збереглися серед місцевих жителів, пише архієпископ Філарет (Гумілевський) в своїй книзі «Історико-статистичний опис Харківської єпархії», написаної в 1852-59 роках:

"Близько 20 листопада прибув до Лебедина Великий Петро з військом. У Лебедині разом з Петром були полководці його - Меньшиков та інші. Кониський вказує в Лебедині на велику могилу Гетьманців, як на пам'ятник нелюдської жорстокості князя Меньшикова. Він каже, що Меньшиков різними тортурами, - батогами, розпеченим залізом, допитувався в нещасних жертв Мазепина обману відомості та участі їх у справі Мазепи. За місцевими відомостями, могила Гетьманців нині знаходиться в саду одного з прихожан Вознесенської церкви, в 300 саженях від колишнього міського валу; піднесена насип тягнеться більш, ніж на 10 саженів у довжину і ширину; місцями на цьому насипу виявляються провалинами і часом під час будівельних робіт викопувалися людські кістки."
Він же дає опис можливого місця розташування" могили гетьманців "і її розміри.

Важко пояснити і неможливо пробачити катування, здійснені "братами руського міру". Це був масштабний за своїми розмірами прояв нелюдського терору, злочин проти людяності, який увінчував відверту окупацію московитами України. Цей приклад нелюдської жорстокості пізніше використовували царська охранка і нелюди з НКВД. Нащадки лебединських катів – лєніни, сталіни, кагановичі і берії довгий час колесували Україну

Ігор Шляхетнюк