Гетьман Многогрішний:грішні скитання

Двох братів — гетьмана і полковника — підвели до лобного місця на Болотній площі. Його досі показують у Москві як одну з «достопрімєчатєльностєй століци». Про що думали козацькі голови перед тим, як скотитись до ніг ката? Про зраду старшини — суддів Домонтовича, Самойловича, генерального писаря Мокрієвича, полковника Райчі, обозного Забіли? Це вони вночі закували гетьмана і здали царському представникові Григорію Неєлову. Перед Дем’яном Многогрішним, його братом Василем, полковником чернігівським, і всією родиною пролягла дорога з Батурина до Москви на царський суд.

Напередодні непередбачуваний гетьман побив суддю Івана Домонтовича та поранив полковника Дмитрашку Райчу, які вимагали поступок Росії... Гонець на змиленому коні врізався в натовп і не дав завершити царське шоу. Замість козацьких голів на плац впала царська милість із фінальним акордом про довічне ув’язнення. І понесли коні «державних злочинців» до Сибіру: Дем’яна — в Селенгінський острог, Василя — в Красноярський, до смерті спокутувати «гріхи». На цьому для пересічного читача обривається діяльність «сіверського» гетьмана. Хоча ще 30 років ця неоднозначна постать була не лише царським в’язнем...

«Падь Убієнних»
У 1674 році Дем’ян Многогрішний прибув на заслання в Іркутськ. Був звільнений у 1682 році, але знову заарештований і відправлений у Селенгінськ на вимогу гетьмана Самойловича, котрий боявся свого попередника. Лише після Самойловича (його замінив Іван Мазепа) Многогрішного остаточно звільнили. На Україну дороги все одно не було... А його натура завжди потребувала діяльності. Росія в той час завойовувала собі простори в Забайкаллі. Дем’ян Многогрішний опинився в Сибіру, коли російські козаки штурмували нові форпости свіжих земель. Тривала запекла боротьба з монгольськими, маньчжурськими ханами і князями за так звані малі народи — бурятів, хакасів, мансійців, якутів.

У 1688 році монгольський правитель Тушету–хан обложив Селенгінськ та Верхнєудинськ (нинішній Улан–Уде). Під час облоги в Селенгінську налічувалось всього 294 захисники — козаки, стрільці, міщани. Тривала облога була знята завдяки відчайдушній вилазці обложених, на чолі яких став Дем’ян Многогрішний. Кровопролитна битва відбулася в широкій долині. Дотепер це місце називають «Падь ґубієнних». Російський етнограф В. Пітін писав про це: «Тоді серед загальної паніки місто врятував висланий до Сибіру за любов до свободи і Малоросії Запорізький гетьман Дем’ян Многогрішний, якому правителі міста здогадалися доручити керівництво над місцевим гарнізоном та стрільцями».

Неподалік Селенгінська є ще одне пам’ятне місце — Сопка Убитого. Тут довго стояла каплиця на знак того, як Дем’ян Многогрішний в 1698 році із своїм загоном врятував від смерті царського посла Федора Головіна, що прямував до Нерчинська. У 1691 році він уже стає «наказним» Селенгінська, щось на кшталт нинішнього мера міста. Певне, старому гетьману, що мав в Україні безмежну владу на всьому Лівобережжі, це припало до душі. Зранений у багатьох боях і сутичках, гетьман воював, сприяючи становленню в Забайкаллі російської державності. Завдяки його військовому авторитету, буряти «принуждєнієм к міру» ставали росіянами. Сини Многогрішного Петро та Яків були у ці часи пліч–о–пліч із батьком і загинули в боях у 1691 році. На схилі віку Дем’ян Многогрішний, за старою козацькою традицією, пішов до монастиря і постригся в ченці. Молодшого гетьманового брата Василя під час набігу хана і тувинців звільнили з Красноярської тюрми і поставили керувати обороною. Знявши облогу міста, його помилували і повернули йому чин полковника. Мав двох синів — Прона і Дмитра, нащадки яких мешкають у Красноярську.

Щоб не погнали до лукавого
Відчувається нав’язлива думка деяких російських дослідників: в Україні шанують лише ті історичні постаті, які воювали з «москалями». «Сіверський гетьман» Многогрішний, мовляв, відомий лише періодом боротьби із Москвою, а про його діяльність у Сибіру забороняється писати. Брати помиляються. З огляду на короткий термін гетьманування Многогрішному справді відведено замало місця в українській історіографії. А він як дер­жавний діяч заслуговує на увагу, бо в складній політичній ситуації обстоював українські інтереси, що й привело його до заслання. Став першим політичним вигнанцем з України. Вперше російський цар повівся із керівником Української держави, як зі своїм підлеглим.

З іншого боку, гетьман прислужився державі, яка закувала його в кайдани. Гетьман, який заявив: «Не хочу бути під царем!», став його посібником. Чи це справді так? Може, войовничий дух Многогрішного прагнув герцю, а цар залишався десь там, на других планах. Адже військовий талант Многогрішного вимагав реалізації, і в обставинах постійної війни він і проявив себе, цим самим здобувши собі відносну свободу, хай і не на рідній землі. До цього спонукала й традиційна московська політика батога і пряника. Пожалуваному в «боярские дети» Многогрішному керувати російськими козаками було, певне, «лєстно». Про що думав старий вояка, страхаючи «мунгал» і «захищаючи» бурятів, які досі співають про нього народних пісень, переказують про хороброго козака, що побачивши його на чолі війська, «мунигали» не насмілились вступати в бій. Думав, може, що так само просилась під руку царя і його сіверська старшина, і знаходились ті, які не вірили у свою силу, а згинались перед воєводами і просили привілеїв. Просили, а не брали.

Як тут не придивитися до нинішнього українського гетьманату, що вже так чубиться між собою, що ладен продати все і вся за ту саму ласку й милість. Росія ж знає свою справу. Спочатку в точки геополітичних інтересів посилаються козачки, потім постає питання про «захист російськомовного населення».

ЧИТАЙТЕ:   Дем'ян Многогрішний:гетьманство,страта,заслання

То хіба гріх, що гетьман зацідив у пику зрадникам Райчі і Домонтовичу, що змушував присягати на вірність Україні козацьку старшину, що врешті–решт прозрів сам і знову став на бік Петра Дорошенка... Гріх великий в іншому: що воював зі своїми, випрошував привілеї, що, як і інші гетьмани, часом забував, ким він є. А те, що на чужині знайшов у собі сили, не згнив у сибірському забутті, а став відомою людиною, залишився воїном, не втратив козацького духу — то честь і хвала йому. Україна не має відвертатися від таких мужів. Навпаки, складне життя Многогрішного має вчити нинішніх гетьманів робити вчасно свій вибір, аби за надмірну лояльність не погнали їх до острога служити лукавому.

Микола КРИЖАНІВСЬКИЙ
Гетьман Многогрішний:грішні скитання Гетьман Многогрішний:грішні скитання Reviewed by Василь Герей on 02:33:00 Rating: 5

1 коментар:

  1. Вороги України серед нас - так було завжди. Етнiчних росiян з "русским миром" в Українi можу зрозумiти, а от етнiчним хохлам вибачення нема. А може, це властиве всiм народам: честь, благородство - це швидше, виключення, а не правило для народних мас. Бо для бiльшостi - своя сорочка ближче до тiла

    ВідповістиВидалити