“Меч Арея”:таємниці заборони

Він став лауреатом Шевченківської премії водночас із Василем Стусом – у перший ж рік Незалежності! Бо належав до покоління письменників, які творили у часи Великого погрому – за керівництва Україною Володимиром Щербицьким, у роки найбільших репресій після 1937 року.

 Саме в цей час Іван Білик написав свій найвідоміший і водночас найскандальніший твір, “Меч Арея”, що став новою віхою в українській літературі та жорстким випробуванням для автора.1972 року роман заборонили та вилучили із бібліотек, а нерозпродані примірники – із книгарень. Письменника змусили звільнитися з редакції “Літературної України” (відтак він 3,5 року був безробітним і лише 1976 р. зміг влаштуватися у часопис “Всесвіт” … друкаркою), позбавили права друкуватись, зацькували у пресі. Після цього книжка в СРСР поширювалася “з рук у руки”, але була перевидана за кордоном – у Канаді, США, Великій Британії та інших країнах. Тож до нині її видали 15 разів, 9 із яких – за кордоном. А все тому, що автор знехтував ідеологемою “спільної з Росією колиски”, відновивши натомість неперервність традиції Скіфії – Русі – України…

Заборона – найкраща реклама

Отож, роману, забороненому за “неправильне трактування історії”, судилася подвійна, трагічно-щаслива доля: він став вигнанцем і бестселером водночас. Бо коли після відповідної постанови ЦК Компартії України книгу кинулися вилучати по всіх книгарнях та бібліотеках, було надто пізно: із 65 тисяч накладу вдалося конфіскувати лише 5!

Іван Білик знав точне число, бо їх тоді звозили у видавництво “Радянський письменник”: виривали титульну сторінку і підшивали. “У мене є навіть два зошити такої “підшивки”, по сто штук у кожному: випадково вдалося “підібрати” у видавництві, де вони безпритульно лежали, – розповідав. – Ті, хто видав цю заборону, самі ж і створили мені ще більшу рекламу. Бо коли книжки почали вилучати, кіоскери та продавці книгарень стали їх продавати “з-під прилавка” і за вищу ціну… Мій знайомий журналіст казав, що купував на “чорному ринку” за 25 рублів (при тім, що середня місячна зарплата у 1970-х складала 120-140 крб – Ред.).

“Еллади ще й на світі не було”

Чому ж такий ажіотаж здійнявся довкола історичного роману? Бо його автор у страшному 1972-му, що почався масовими арештами інтелігенції, видав роман про Київ та киян… V століття, що спростовував усталені совіцькою історіографією тези про Україну як молодшу сестру Росії. Ба більше, зі сторінок роману історична постать гунського царя Аттіли – переможця 700-тисячної армади персів, постала як київський князь Богдан Гатило! Білик зворохобив читачів гіпотезою, що гуни – не лише слов’яни, але й безпосередні пращури саме українців, що з доісторичних часів жили обабіч Дніпра!

Власне те, що на карті пізньої античності – серед кельтів, готів, скіфів, сарматів, фракійців, балтів – Іван Білик знайшов місце і нашим предкам, найбільше і спантеличив радянських ідеологів, – вважає історик Олена Апанович. Письменнику інкримінували “оспівування і романтизацію минувщини, якої не було”, “фальшування історії”, хоча автор свою позицію  обґрунтував у післямові – “Аксіомах недоведених традицій”. Наполягав: “якщо французи нещодавно відсвяткували 2000-ліття своєї столиці тільки на тій підставі, що Юлій Цезар згадував серед переможених ним якесь плем’я паризієнів, а сам Париж засновано 500 років потому, – то ми мусимо взяти за рік народження нашого Києва принаймні той рік V століття до нової ери, коли Геродот відвідав Україну, хоча “столиця скіфів Басілея” існувала вже давно до Геродота”. Посилаючись як на праці десятків визнаних світом істориків, так і найновіші розкопки археологів, доводив: “на Україні вже п’ять тисяч років тому, наприклад, виробляли чудовий керамічний посуд, простота й витонченість форм якого ставили це гончарне мистецтво на рівень з шедеврами стародавнього світу… Та й розміщення кількох таких двоярусних печей поряд свідчить про те, що посуд вироблявся масово, отже, для ринку…І це в той час, коли Еллади ще й на світі не було, а стародавні єгиптяни називали греків не еллінами, а “дикими данайцями”, які тільки й уміли, що служити у допоміжному війську найманих пращників найдавніших династій фараонів”.

Бестселер на замовлення мами

Прийнято вважати, що “Меч Арея” був другою літературною спробою письменника-початківця, до якого його спонукала… мама. Не зайве пояснити, що напередодні народження Іванка його 26-річний батько загинув як “ворог народу”, тому хлопчику дали мамине прізвище. Дитя, яке пережило голодомор, бачило смерть діда, бабусі, старшої сестри; дрібням запам’ятало, як бабуня (правнучка І. Котляревського) на сковороді смажила жабку; потім був притулок для дітей-доходяг, які помирали від голоду.

Зрештою, і сам письменник в одному зі своїх останніх інтерв’ю, за три роки до смерті розповідав: “Перша моя книжка називалася “Танго” – про Латинську Америку. А моя мати, хоч і була людиною без освіти, але читала все, що їй потрапляло до рук. Бачите, у мене виставлений 50-томник Франка? Я прочитав, може, 5 чи 6 томів, а вона прочитала усі 50! Коли вийшов цей роман, питаю: “Мамо, як він Вам?” – “Хороший роман, синку. Але якби ти щось історичне написав…” Вона буквально обожнювала історичну літературу. І ото я, на замовлення рідної матері, почав шукати тему. І шукав дуже довго…”

І вона, наче Ньютонові, впала йому буквально на голову: “Рився в бібліотеці Спілки письменників і завалив верхні полиці. Книжки з гуркотом та курявою попадали і мало не вбили бібліотекарку Берту Іллівну, – розповідав. – Коли ж почали прибирати, вона каже: “А оцю ви бачили?” (це була книжка “Аттила и Русь IV-V столетий” Вельтмана, що жив у ХІХ столітті). Я взяв її з собою, подивився і… захопився. Автор цієї наукової розвідки наштовхнув мене на думку, що Аттіла – наш хлопець… На цій основі я дуже швидко написав роман і дав йому назву “Меч Арея”.

Потім подав у видавництво “Молодь”, і там (до того мене ніхто не знав), несподівано для мене, роман сприйняли на піднесенні: “Бігом давайте рецензента! Є у вас знайомий історик? Будемо видавати наступного ж року, позапланово!”… Я сказав: “Давайте кого хочете!”

Рецензентом за випадковим збігом обставин став Петро Толочко. Роман автора-початківця він фактично “розбомбив”. “Було літо, усі по відпустках, і єдиний, кого знайшли – безробітний археолог, – згадував Білик вже у 80-річному віці. – Він був кандидатом наук з Інституті історії. Це був теперішній академік, а тоді нікому не відомий Петро Толочко. І він мій роман зарізав. Мовляв, який Київ у V сторіччі, якщо він у ІХ-му виник? Та ще й Аттіла – Великий київський князь! А пізніше, коли Щербицький вирішив святкувати 1500-річчя Києва, той же Толочко написав: “Київ виник у V сторіччі!”

Утім, сам Білик якось визнав: “Але якби мені дали на рецензію “Меч Арея”, то я би його теж “зарубав”.  Бо… звідкіля Аттіла – київський князь, українець чи русин? Тому після цієї рецензії я засів за післямову – наукову розвідку – і писав її довше, ніж сам роман!”

А відтак затято наполягав: “Історик Михайло Брайчевський мені сказав: “За таку післямову можна доктора історичних наук давати”. Вбачаю свою найбільшу заслугу в тому, що я продовжив історію вглиб. І не висмоктав з пальця, а посилався на авторитетні джерела, збирав усе по крупиці”.

Перший роман чекав 50 років

Після “доопрацювання” схвальну рецензію на книжку написав уже директор Інституту історії Федір Шевченко, а видавництво “Радянський письменник” одразу ж її видало. А коли отямилися – було вже пізно. “Ще до виходу книжки я мав розмову з Олесем Гончаром. Це вже було після того, як його били за “Собор”, а потім дали Героя Соцпраці. Гончар сказав: “Гірко Вам доведеться, якщо видасте цю книжку, готуйтеся до найгіршого”. Так воно й вийшло. Щойно “Меч Арея” заборонили, мене вирішили вигнати зі Спілки…Мене поперли з роботи, заборонили друкуватися і перекрили усі шляхи для працевлаштування без дозволу КДБ і ЦК партії”.

Як згадував Білик, у “Літературній Україні” довго домагалися, щоб він подав заяву. “Але я сказав: “Шукайте статтю і звільняйте самі”. Тоді секретар парткому, відомий дитячий письменник Богдан Чалий мені порадив: “Друже, піди, щоб ці гавкуни заспокоїлися. А через півроку прийдеш до мене, тицьнеш пальцем, на яку хочеш посаду, і я тобі її дам… А потім все відговорювався: “Ну, ще трішки”. І так три з половиною роки. Аж поки мене підібрав з-під тину Дмитро Павличко”.1976 року той запросив Білика у “Всесвіт”, де письменник і пропрацював понад 34 роки, поки його не звалила важка передсмертна недуга.

Щоправда, спершу взяли на посаду… секретаря-друкарки! “Насправді я працював редактором, а вважався секретарем-друкаркою. Через три місяці мене перевели, а на моє місце повернулась попередня друкарка, яку Павличко звільнив, щоби взяти мене на роботу. А як прийшов Маланчук і разом із Щербицьким став чистити авгієві стайні – почав зі “Всесвіту”. Там тоді було дев’ятеро “неблагонадійних” – людей, яких так само попідбирали. Павличко говорить: “Пиши заяву”. А я йому: “Не буду писати”. “Правильно, – каже він, – не пиши. Я зобов’язаний був тобі це сказати, але ти не пиши, побачимо, що з того вийде”. Дехто написав і пішов, а я якось пересидів…

До слова, за “Меч Арея” Білик встиг отримати величезний на той час гонорар – по 600 рублів за аркуш, яких було 26. “Так що я не голодував, ще й купив матері добру хату!” – згадував він у 2009-му.

… Коли у 1990 році “Меч Арея” реабілітували, навколо роману розпочався страшенний ажіотаж. Видавництво запланувало видати цю книжку накладом у 150 тисяч! Однак паперу вистачило тільки на 50 тисяч, які миттю розмели з полиць книгарень… А під назвою “Меч Арея. Роман, написаний Іваном Біликом літа Божого 7478 і видрукуваний у Києві літа Божого 7511, або 2003 новітнього” цей непересічний твір знову поповнив бібліотеки шанувальників вітчизняної історії…

Ніколи не зізнавався письменник лише у найболючішому: аби побачив світ його направду перший роман – “Яр” – написаний за 10 років до “Танго”, ще у 1958-му, довелося чекати рівно півстоліття: його видали аж 2008 року!

Замість післямови

Цікаво, що книга “Меч Арея” вже видавалася і до І. Білика: у 1928 році під такою ж назвою вийшов російський переклад повісті “В тумані минулого” українського письменника Григорія Бабенка, котрий таємниче зник у 44-річному віці на межі 1932-33 років. Роком раніше Бабенко видав цю повість, де змалював картини суспільного устрою і побуту кочівників-скіфів у VII–IV ст. до н.е. До того ж, скіфів зображав як протоукраїнське плем’я…Проте його твори у 1930-х роках потрапили до переліку “ідеологічно ворожих”: їх вилучили із книгосховищ та знищили.

Концепцію спадкоємності скіфсько-української історії в прадавньому європейському контексті розвинув вже Іван Білик – у романі “Не дратуйте грифонів”, де усі події пов’язані з імовірною мандрівкою Геродота до Скіфіїу V ст. до н.е. та фактами, викладеними у четвертій книзі його “Історій”. Мандрівник і логограф Геродот із Гелікарнасу – один із найколоритніших героїв роману І.Білика. Схему роману подорожей згодом використала Ліна Костенко у поемі-баладі “Скіфська одіссея”, що розповідає, як “грек прорубав у Скіфію вікно”.

Описується у цьому романі І.Білика, відзначеного Всеукраїнською літературною премією як найкращий роман 1993 року, і мандрівка Геродота до Ексампею, сакрального центру Скіфії, – великого Священного котла, відлитого за наказом царя Аріантаіз наконечників бойових стріл. Цей котел не лише давав уявлення про колосальні людські ресурси Скіфії, але й наочно свідчив: перемогти скіфське плем’я чи потіснити його силою зброї зі своїх володінь – справа марна. Тому й звучить у романі постійне нагадування про перемогу скіфів над 700-тисячною(!) армією Дарія…

Серед інших бестселерів письменника – романи “Похорон богів”(1986) та “Золотий Ра”, завдяки якому Білик й став лауреатом Державної премії ім. Т. Шевченка у 1991-му.

Юрій Никорак
“Меч Арея”:таємниці заборони “Меч Арея”:таємниці заборони Reviewed by Василь Герей on 07:44:00 Rating: 5

2 коментарі:

  1. Прочитала роман ще в дитинстві. Мама купувала в сільському книжному магазині багато літератури. Тож про заборону твору й не знали.Пам'ятаю, що навіть сумніву не піддавала правдивість фактів) Вірила, що так воно й було, бо писав письменник-історик. Треба хочу
    перечитати

    ВідповістиВидалити
  2. "Сьогоднішній Майдан України втілює в собі світло і надію на майбутнє ненасильницького і справді демократичного світу. Люди на Майдані надихнули весь світ своєю спонтанною демонстрацією героїчної солідарності, співчуття, братства та самопожертви. Це той людський дух і той ідеал, до якого прагнуть всі релігії. Майдан втілює героїчний дух ще доскіфської доби, оспіваної багатьма українськими митцями." Дзюнсей Терасава, буддійський вчитель України, Росії і Центральної Азіії ордену Ніппо дзан Мьоходзі. 21 лютого 2014 https://risu.org.ua/ua/index/all_news/other_confessions/buddhism/55429/

    ВідповістиВидалити