Кирило Розумовський: украдене серце

 За чотири місяці до своєї смерті Кирило Григорович здійснив останню подорож – побував на будівництві нової церкви у Батурині.


9 січня 1803 р. на 75 році життя останній гетьман України Кирило Григорович Розумовський помер. Поховали його у склепі Трапезної частини церкви Воскресіння Христового в Батурині, яку гетьман ще за свого життя почав відбудовувати на руїнах мазепинської церкви, зруйнованої Меншиковим під час розгрому Батурина в 1708 році.
 Воскресенська церква у Батурині збудована як родова усипальниця останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Храм почали будувати у 1799 р. на гроші самого лідера держави. Будівля виконана у класичному стилі. Зовні Воскресенська церква приваблює урочистим архітектурним оформленням з величною колонадою. 
    Зведення храму закінчилось одночасно з будівництвом палацу Розумовського – у 1803 році. Але трапилося так, що гетьман К. Розумовський помер за 4 місяці до завершення будівництва. За його заповітом поховання відбулось у підготованому склепі у стінах Воскресенської церкви. 
    Склеп вражає розмірами – 234 см довжина, 150 см ширина і 176 см висота. Тіло гетьмана у труні було загорнуте в розкішний жовтий атлас. У головах знаходився герб із срібла, а в ногах – припаяна голова Адама. Окремо від тіла у металевому ящику було забальзамоване серце
Меморіальна дошка на Свято-Воскресінському храмі у Батурині

Граф Андрій Кирилович, що отримав Батурин у спадок, поставив на могилі батька мармуровий пам’ятник у вигляді піраміди з гербом, урною і рельєфним погруддям гетьмана, яке було оточене лавровим вінком, а зверху пам’ятника вирізьблена чаша – символ страждань людини. Знизу напис: «Здесь покоится тело Его Сиятельства Господина Генерал-Фельдмаршала, Сенатора, Действительного Камергера и Орденов Российских Святого Апостола Андрея Первозванного, Святого Александра Невского, Польского Белого орла и Гольштинского Святыя Анны Кавалера графа Кирилла Григорьевича Разумовского; родившегося вь 1728-м году Марта 18 дня, скончавшегося вь Батурине вь 1803-мь году Генваря 9-го, вь два часа пополудни. Жития Его было семьдесят четыре года, девять месяцев и двадцать два дня».


Навпроти пам’ятника К. Розумовському у дерев’яній рамі був розташований сімейний герб. В олтарі знаходилося сталеве різьблене крісло, яке формою було схоже на курульний стілець, що належав гетьману. Біля входу до церкви, з лівого боку, висіла картина з зображенням Божої Матері, яку було перенесено із покоїв Кирила Григоровича.


Драматичною виявилася доля пам’ятника, спорудженого на могилі К. Розумовського, і особливо склепу. У 1927 р. склеп був пограбований завідуючим Конотопським окружним музеєм О. Ц. Поплавським та його «помічниками». Ось як про це згадував один з учасників цієї варварської акції батуринський столяр Я. Андріяка: «Утром июльского дня меня вызвал к себе в сельский совет пред. сельсовета т. Беличенко, который говорит: приехала из Конотопа «комиссия» по вскрытию склепа Разумовского, бери ломик, зубило и молоток, будешь его вскрывать…» Виконуючи наказ керівництва згаданий столяр вдерся до склепу, де знаходилося тіло Кирила Григоровича Розумовського. «Я опустился на пол гробницы, – описує подальші події грабіжник, – на постаменте высотою в полметра стоял на высоких ножках длиною более двух метров цинковый гроб, с наглухо запаянной цинковою крышкой… я поднял крышку… Там лежало тело последнего гетмана Украйны Кирилла Разумовского.
Оно оказалось мумифицированным, плотное на ощупь, как будто только что похороненное, а не в 1804 году, пролежавши 123 года. Лицо слегка желтоватого цвета, на голове светло-русые волосы с зачесом назад, одет в черный сюртук, такие же брюки навыпуск, ноги в полусогнутом положении, на них желтые остроносые ботинки-туфли, через плечо опоясана усыпанная драгоценными камнями лента, на груди золотая звезда и какой-то значок, на правом боку короткий позолоченный с серебряным эфесом кортик, также усыпанный драгоценностями, в изголовье стояла серебряная икона Богородицы. На сюртуке в два ряда и по шесть штук в каждом, были пришиты пуговицы, на которых были изображены по два казака с пиками и гетманский вензелек. С правой стороны тела лежала гетманская булава с вправленными в нее красными, розовыми, синими и сверкающими прозрачными драгоценными камнями, вероятно рубинами, турмалинами, сапфирами и бриллиантами с позолоченными промежутками. На конце рукоятки булавы вправлен большой рубин и вокруг золотая кайма. Все эти реликвии я также подал наверх…» Пізніше був складений офіційний акт, у якому про знайдені цінності навіть не згадувалося. Зникло навіть забальзамоване серце гетьмана в металевій коробочці, яка стояла в домовині під його лівим коліном. Після слідства про пограбування могили К. Розумовського керівника цієї злочинної акції О. Поплавського було звільнено з посади завідуючого Конотопським окружним музеєм, однак на сьогоднішній день не виявлена жодна річ зі склепу Кирила Григоровича Розумовського.
Воскресенська церква



Пам’ятник останнього гетьмана зруйнував час, якому допомогли і місцеві мешканці. Лише в 1947 р. частину пам’ятника, що збереглася, було перевезено до Чернігова. Одна плита з гербом і сьогодні експонується в Батуринському історико-краєзнавчому музеї.

Кращою виявилася доля Батуринського палацу К. Розумовського, хоча його теж не пощадив час і люди. У 1911 р. він перейшов у відомство «Товариства захисту і збереження в Росії пам’ятників мистецтва та старовини», яке повинно було зайнятися його відновленням, але проект реставрації палацу так і не був втілений в життя у зв’язку з початком Першої світової війни та Української національно-демократичної революції 1917—1920 рр. Лише у 60-х рр. XX ст. були здійснені перші кроки реставрації Батуринського палацу: було встановлено колони та перекриття, відновлено покрівлю даху. Останні 20 років існування УРСР (60—80-ті рр. ХХ ст.) архітектурний комплекс використовувався місцевою владою як міжколгоспний піонерський табір, бази відпочинку різних установ, жодна з яких не здійснила ніяких заходів по реставрації Батуринського палацу. Відновлювальні роботи активізувалися у часи перебудови та на початковому етапі незалежності України (кінець 80-х – початок 90-х рр. ХХ ст.), але брак коштів давався взнаки, і у середині 90-х років XX ст. ці роботи припинились. Лише на початку 2005 р. Президент України В. Ющенко повернувся до ідеї як реставрації Батуринського палацу К. Розумовського (відкрито у 2009 р.), так і створення на його основі музею історії гетьманства і українського козацтва в Батурині.

Останній гетьман України-Гетьманщини в ХVІІІ ст. прожив своє життя далеко не так, як його попередники – володарі гетьманської булави, а як граф і вельможа царського двору. Вже з юних років потрапивши «з багнюки в князі», він цілком і назавжди відірвався від простого люду, з якого вийшов. К. Розумовський ніколи не відчував почуття військової радості з приводу перемоги над ворогом чи то гіркоти поразки, не знав пекельних труднощів козацьких походів, не тримав справжньої бойової козацької шаблі в руках.

Тому підбиваючи підсумки гетьманування К. Розумовського, можна сказати, що посівши гетьманство з царської ласки, він так і не проявив хисту державного діяча, виразника інтересів України, не піднявся до ролі лідера свого народу.

Коляда І. А.



Кирило Розумовський: украдене серце Кирило Розумовський: украдене серце Reviewed by Василь Герей on 14:45:00 Rating: 5

Немає коментарів: