Жінки Дорошенка: кохання, чи прихована загроза?

14 травня 1627 року в Чигирині народився онук гетьмана Михайла Дорошенка, син Дорофія та Марії Дорошенків Петро Дорошенко. У майбутньому він стане гетьманом Війська Запорозького.

Дорошенко навчався у Києво-Могилянській колегії, знав латинську і польську мови. З 20 років жив на Січі, у 30 років його призначили полковником Прилуцьким. Виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, вів переговори з шведським урядом, очолював делегацію до Москви у 1659-1660 роках. Після смерті Хмельницького Петро Дорошенко прийняв сторону Івана Виговського.

У 1665 році Петра Дорошенка обрали гетьманом. Він обіймав посаду 11 років.

13 січня 1667-го Москва уклала з Річчю Посполитою Андрусівську угоду. Росія залишила собі окуповані землі Лівобережної України, Правобережну віддала Польщі. Відтоді Петро Дорошенко зайнявся об'єднанням України. 1669 року на бік Дорошенка перейшов Іван Сірко і вони провели низку успішних походів. Після вбивства гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького Дорошенко став гетьманом усієї України.

Дорошенко уперше запровадив професійну найману армію, бійців якої називали сердюками або компанійцями.
Історикам відомо про три його шлюби та щонайменше чотирьох дітей. Щодо першої дружини – знаємо, що звали її Ганною, і була вона донькою Семена Половця – відомого в середині 17-го сторіччя політичного та військового діяча, якому вдалося стати двічі тестем гетьмана (адже інша його донька була дружиною Івана Мазепи). Подружжям Ганна та Петро Дорошенко були недовго (імовірно з 1654 по 55 рік, коли вона померла), але встиг подарувати їм Любов – єдину доньку, яка до речі в 1673 році побралася також з представником родини військових – Юхимом Лизогубом.

Варто відзначити, що як і Тетеря, Дорошенко (а точніше – Дорошенки, особливо мати Петра) також мав амбіції на входження в родину Хмельницьких. Тому не дивно, що другою дружиною новопризначеного гетьмана Правобережної України у 1665 році стала Єфросінія Яненко-Хмельницька, донька рідного племінника великого Богдана — Павла. Двоюрідна онучка великого гетьмана зовсім не мала бажання ставати господаркою Чигирина, кохаючи до нестями іншого чоловіка, але родини Дорошенків та Яненків дотисли Петра та Єфросінію до цього шлюбу за розрахунком. Це було вигідно нащадкам Хемльницького, бо вони таким чином ставали частиною «першої родини» Війська Запорізького. А для клану Дорошенко входження в сім’ю Богдана було справою честі та престижу.

В гетьманській столиці Єфросінія (або як її звали – Пріся), як відомо, вела доволі розбещений спосіб життя, зловживаючи пияцтвом та позашлюбними пригодами. Але Петро мабуть дуже кохав свою молоду жінку та пробачав їй ці гріхи. Проте саме ця слабкість, можливо, і привела його врешті решт до рокової помилки, яка не дозволила йому остаточно святкувати перемогу над східним ворогом — Московією. В 1668 році після фактичного прієднання до Правобережної України і Лівобережжя, вбивства гетьмана Брюховецького та проголошення Петра гетьманом всієї України Дорошенко нібито отримав звістку про чергову зраду дружини і вирішив повернутися на правий берег Дніпра до Чигирина. Замість себе в якості головнокомандуючого та наказного гетьмана на Лівобережжі він залишив свого побратима — Дем’яна Многогрішного.

Дем’ян Многогрішний

А той не витримав тягар відповідальності та спокусився (чи здався) на пропозиції Москви стати підлеглим їй гетьманом Лівобережжя. Після цього вдалих спроб об’єднання України історія Гетьманщини вже не знала.

Нам достеменно невідомо, чи насправді Єфросінія зрадила чоловікові, чи то його «друзі» з найближчого оточення вдарили Дорошенка в «ахіллесову п’яту». А може, мати Петра, яка ненавиділа невістку вирішила таким чином помститися їй за неповагу до себе і свого сина, чи взагалі причиною від’їзду до Чигирина була польська загроза з заходу. Але якщо вірити версії зі зрадою, то схоже, що знову ключову роль в визначенні напрямку історичних подій в Україні відіграла жінка гетьмана. Знову, як і у випадку з дружиною Хмельницького Оленою Чаплинською (Мотроною), через брутальне викрадення якої Богдан остаточно вирішив почати війну проти Польщі.

Дорошенко врешті решт пробачив своїй Прісі, яка деякий час у виховальних цілях посиділа у монастирі, та повернув її додому. А вже після його зречення гетьманської булави та вимушеного переїзду до Московії 1677 року вони остаточно возз’єдналися, хоча й на чужині. Цікаво, що за свідченням очевидців екс-гетьманшу везли до Москви на 50 підводах – ось скільки скарбу нагосподарювали Дорошенко з дружиною під час свого правління у Війську Запорізькому. Спочатку у Москві, а потім в російському місті Вятка, воєводою якого Петра було призначено у 1679 році, та у підмосковному Ярополчому (нині — Ярополець Волоколамського району), яке йому подарувала московська царівна Софія, вони й жили, аж до смерті Єфросінії десь у 1684 році. Ось така любов (до речі, друге ім’я Прісі при хрещені — саме Любов). Є відомості, що була в них донька (наприклад, це могла бути Марія, яка пізніше стала дружиною російського військового діяча Івана Головіна), проте, може, помилково мається на увазі його донька від першого шлюбу Любов.

Третя і остання дружина Дорошенка — Агафія Єропкіна — була російською столбовою дворянкою. Саме вона народила вже літньому чоловікові трьох дітей – Катерину, Олександра та Петра. Їх подружнє життя, яке почалося у 1684 році, проходило переважно в Ярополчому, де він і помер у 1698 році. Цікаво, що саме від дітей Агафії та Петра походить дружина російського поета Олександра Пушкіна – Наталія Гончарова.