Без історії, без минулого нації неможливо думати про майбутнє. Через давню мову, традиції ми пов’язани з нашими пращурами, з нашим корінням. Без них ми зав’янемо, як квітка без коріння.
Десь глибоко у крові завжди була присутня необхідність себе прикрашати. Ще за часів Трипільської культури українські жінкі створювали намиста з ягід горобини, кісточок рослин та глини. З розвитком ремесла з ІХ-Х сторіччя розпочинається нова ера – металевих прикрас.
Найстаріша та розповсюджена по всій території України прикраса – це намисто(буси). Але окрім насмиста жінки прикрашали свій одяг кольоровими стрічками, сережками, перстнями, браслетами та розшитими поясами.
Металеві прикраси.
Найчастіше металеве намисто було латунним. Воно складалося з трубочок або спиральок та підвісок. Підвіски в вигляді монет свідчили про заможність, а підвіски з хрестиками мали назву:“хрестикові згарди”.
На Буковині, зазвичай, носили прикраси у вигляді нагрудника з тканини, розшитого монетами. Монети вшивалися різні – різних часів та держав та впереміш, і назву така прикраса мала “салба”. Салби є також частиною костюму кримських татар, молдавського, болгарського та турецького народу.
Окрім того була ще прикраса у вигляді монети з бантом, яку носили на Лівоберіжжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині.
Ця прикраса мала назву дукач через те, що на початку для її виготовлення використовували австрійські дукати, але потім й російські рублі та монетоподібні вироби з різними зображеннями. Дукач або личман в деяких місцевостях та в різний час був як святковою прикрасою, так і повсякденним елементом. Він міг бути оздоблений драгоцінним камінням.
Традиція носити дукачі та намисто з монет не виключали одне одного.
Бурштинові намиста.
Щирий бурштин добували на околицях Києва, на Волині, в деяких місцях Середнього Придніпров’я, у Прикарпатті. Вирізалася кожна деталь ножем, була досить крупною, переважно круглої форми. Українські жінкі вірили, що бурштин проносить здоров’я, покращує колір обличчя. Часто бурштинове намисто було довге та масивне, носили його разом з кораловим.
Корали.
Серед найбільш розповсюджених прикрас на території України було коралове намисто.
Це справжній феномен через те, вважали намисто з нього справжнім щирим, але насправді завозили корали найчастіше з Венеції. За кольором вони були рожево-червоного, рожевого та рожево-сіруватого виду. Це дуже давнє намисто, яке так і не вийшло з української моди. Традиційно нанизували намистини однієї форми, але різного розміру, укладаючи корали з більшим діаметром по середині, а з меншим – по краях.
Через червоний колір коралам надавали магічних властивостей та вважалі, що на здоровій жінці коралове намисто яскраво-червоне, а на хворій — тьмяніє й блякне.
Скляні буси.
Найбільшу цінність мали скляні писані намиста. Вони коштували найдорожче, тому що робили їх у Венеції на острові Мурано. Майстера скляної справи берегли в таємниці свою справу. Кожна намистина розфарбовувалась ємаллю та золотом вручну, мов писанка. Через це й отримали назву –“писані пацьорки”. Кожна дівчина мала мрію мати таке намисто. Традиційно вдягали лише одне таке намисто.
Перляні буси.
Не лише венеціанське скло та корали привозилися для жіночіх прикрас в Україну, а й інші дари моря використовували наші праотці в прикрасах – перли та мушлі зі Середземномор’я також дуже цінувалися. Мушлі нанизували на нитку або кріпили як підвіски. З перлів виготовляли намиста.
Характерним було те, що намиста з коралу та перлів оздоблювали хрести з камінням, золоті монети. Це одразу ж змінювало естетичний вигляд прикраси та збільшувало її вартисть та коштовність.
Бісерні прикраси.
З самого початку бісер також завозили з Італіїї з острова Мурано, через це він був дорогим і недоступним, аж потім наприкінці XVIII століття в Чехії почалося його масове виробництво.
На Галичині бісер називали також пацьоркамі, на Буковині – цятками, а на Закарпатті він був відомий як дьондятка. Завдяки чехам уже з ХІХ століття в Карпатах усі плели і ткали оздоби з яскравих дрібних пацьорок. Тодішні бісеринки були значно менші, ніж сучасні. Окрім того, нанизували бісер без голки, а лише ниткою, а щоб нитка була твердішою, вмочували кінчик у віск.
Найпопулярнішою народною прикрасою з бісеру була плетена стрічка, що щільно облягала шию і мала назву , або драбинка, ширинка, ланка. Цю стрічку плели у формі зубчиків, інколи доповнювали підвісками. Більш вужчу силянку вдягали щоденно, а от ширшу — в неділю.
Також існувала бісерна прикраса на тканинній основі під назвою гердан – вона відрізняється від силани тим, що вона вільно спускається на груди. Ще одна прикраса — невеликий ажурний прямокутний бісерний фартушок на шиї, зверху якого вдягали разки дрібного намиста.
В ХVІ-ХVІІІ ст. жіночі прикраси вигравали роль накопичення капіталу та визначення соціального статусу, окрім свого естетичного та декоративного призначення. Без жодного сумніву, жіночі прикраси – це було те місце, куди найперше вкладались гроші. Навіть найбідніші жінки намагались не поступатись перед заможними і носити намиста та інші прикраси.
Лікування намистом: щитовидна залоза, горло, зменшується імовірність неврозів, психозів та нападів стенокардії. Це лише невеликий перелік піднятих питань.
Насправді тут мова також піде і про деякі елементи жіночої магії. Про те, які мають бути коралі та хто їх має дарувати жінці.
Таємниці “коральок”
Бажаючих визначити походження звичайних наших “коральок” очікує несподіванка: вони одержать незаперечні докази, що корали – іноземки, родом зі Сходу. Щоправда, там вони мали трохи інший вигляд. Араб чи осман дарував дружині чи улюбленій дочці дрібні монети, золоті дукати. Дарунки з подвійним значенням: перше – самореклама, кожен, дивлячись на жінок купця, мав одразу зрозуміти, наскільки успішно йдуть його справи. Крім цього, давав зрозуміти любим своїм: заради них йому грошей не шкода, багатство проти них – ніщо. Вони ж у відповідь робили з них намисто, підкреслюючи: носитимуть вічно, краще помруть з голоду, аніж закладуть намисто у скарбницю чи продадуть його. Від того турецькі динари з діркою цінувалися значно дорожче номіналу: вони мовби передавали щастя попередніх власників.
Перейшовши до Київської України – Русі, звичай набув другого забарвлення. Елементами намиста зробились не монети – гранатові або світло-червоні чітки. Природньо, дарували коханим прикраси не торговці – воїни. То були трофеї мусульман-супротивників, наймужніших, хоробрих звитяжців. Адже чітки, як і чалму, носили ті, хто пройшов хадж, побував у святих місцях ісламу. Вони вірили у власну непереборність. Козак, даруючи дівчині коральки, мовби жбурляв до її ніг перемоги. А вона, приймаючи прикраси, присягалася гідною його бути. Розповіли про таємницю прадавню. У подальшому попит збільшувався: не було стільки козаків, скільки бажаючих обдарувати коханих. За законами ринку, почали пропонувати підробки. Різнилися вони лише дрібницею: у боях шаблею не здобувалися. По якості ж виконання перевершували зразки: українські ювеліри були досконалі. Багатим виточували низки з дорогоцінного гранату, бідним ліпили з тутешньої червоної глини.
Відбулася градація також серед жінок. Оскільки намисто – свідок кохання, то вважалося негідним для дозрілої чи похилої його одягати. Навпаки, намисто могло бути притаманним навіть зовсім маленьким. Тут дотикаємся до таїн жіночих. Рожеве чи світло-червоне носили русяві, гранатове чи густо-червоне – чорняві. Змінилася форма – не округлі чи овальні, а з кубовидними кінцями. Носить слід було на кофті, сорочці чи сукні, а не на тілі. Теж символ: ближче до серця, коло нього – віра, а суєта, прикраси – згодом. Не можна було обмінюватися коральками, навіть між сестрами чи близькими подругами. В подарунок можна було приймати коральки від усіх чоловіків свого роду та коханих, а також від бабуні чи матері.
Шкідливо з намистом спати, ходити з ним щоденно. Воно – для свят, для відвідин церкви, для весіль, а також… для поїздок на базар. Згодом ми спробуємо з медичної точки зору розшифрувати ті дозволи-заборони. А тепер, завершуючи нашу історичну частину, згадаймо третю таємницю намиста. Вона про коральки київські. Власне, їх і назвати так важко. За кольором вони блакитні чи строкаті. За матеріалом – робляться з глини без обжигу, лише спеціально висушеної. Нарешті, виготовляли їх не майстри, а ченці. Відповідно освячували дітище рук своїх, і вимагалося, щоб хоча раз на добу власниця в ньому молилася. Тоді рятувало воно од хвороб як жінку, так і усю родину. Хату від пожеж, худобу – від пошесті. Якщо починало тьмяніти або розпорошуватися, треба було купляти-освячувати нове. Попри всі “але” київське – найдавніше. Зараз таке намисто зрідка можна зустріти у Києві на Андріївському узвозі, та й львівське студентське “Товариство Лева” виготовляє дещо подібне. Добру справу роблять.
А тепер про таємниці суто медичні й до жінок стосовні. Коли носите намисто згадуване на шиї чи грудях, знімаєте з відповідних ділянок енергетичну перенапругу. Біотерапевти одноголосне твердять: тоді біополе жінки вирівнюється. Свідчать і дозиметристи: накопичення радіонуклідів у щитовидній та паращитовидній залозах, хрящах гортані серед жінок з намистом нижче, аніж у тих, хто без нього.
За ними підключаються лікарі-практики, вони звертають увагу, що серед “коралькових” помітно менше неврозів, психозів, нападів стенокардії, вони помітно більш розважливі та спокійні. Так що можна сказати: даруючи коральки дружині, чоловік забезпечує собі спокій в родині. Фахівці не можуть поки що пояснити той феномен. Натомість підтверджують старовинні “забобони”-заборони. Здавалося б, намисто повинне впливати мов снодійне. Навпаки – викликає нічні кошмари. Тимчасом, дитина вдень коральки одяга – вночі спатиме безтурботно. Сусідство хреста та намиста небажане – виникають негативні енергозони. Нарешті, носити треба на натуральних матеріалах чи на шкірі; на синтетиці чи шерсті – ефект зворотний.
Праві бабусі й відносно базару: продаючи, жінка втрача часточку енергії, тим легко користуються енергетичні вампіри. Коральки загрозу висотання сил з продавщиці зменшують, або й зовсім відвертають.
Будь-яке намисто після церкви посилює ефект. Ще одна цікавинка: вживання трав’яних напоїв – ліків з материнки, наберу, м’яти перчаної, валеріани тощо – в намисті показане, воно дієвіше. Вам запропонували новий збір? Подруга пропонує купити дешеву річ? Одягніть намисто. Відчувши неспокій, відмовтеся від спокуси.
Найчутливіші коральки даровані, ще краще – успадковані від бабусі чи мами.
Матеріал для даної розробки по крихтам збирався, здебільшого заснований на народному досвіді.
За матеріалами книги Анатолія Пастернака
Колаж Василя ГЕРЕЯ
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на "На скрижалях" заборонено.
Читайте нас на
Жіноче намисто:таємниці прикраси
Reviewed by Василь Герей
on
02:49:00
Rating:
Reviewed by Василь Герей
on
02:49:00
Rating:
Немає коментарів: