Гетьман Остап Гоголь: доля прототипа Тараса Бульби

"... І загинув козак! Пропав для всього козацького лицарства! Не видіти йому більше ані Запоріжжя, ані батьківських хуторів своїх, ані церкви Божої! Украйні не видіти теж найхоробрішого зі своїх дітей, що взялися боронити її. Вирве старий Тарас сивий жмут волосся з своєї чуприни і прокляне і день, і годину, в який породив на ганьбу собі такого сина », - описував Микола Гоголь зраду сина у своїй класичній повісті "Тарас Бульба".
Це твір великого сина українського народу уже давно став хрестоматійним і відомим далеко за межами нашої Батьківщини. Цікаво, що його літературного героя, козацького полковника Тараса Бульбу, у багатьох випадках ототожнюють з реальною історичною особою і згадують поряд з Петром Сагайдачним, Богданом Хмельницьким, Іваном Сірком та Іваном Мазепою.Можливо, справді хтось із героїв козацької історії слугував нашому видатному письменникові прототипом при написанні цієї повісті. Адже відомо, що Микола Гоголь прагнув стати професійним істориком. Він навіть деякий час виконував обов'язки ад'юнкт-професора (докторанта) Санкт-Петербурзького університету і задумував написати багатотомну «Історію України». Чи міг він у той період свого життя дізнатися про свого відомого пращура, полковника доби Хмельниччини Остапа Гоголя? Напевно, так. І чи могло це спонукати його до створення саме такого образу Тараса Бульби?

Соратник Богдана Хмельницького

Отже, спробуємо дослідити життєпис козацького полковника другої половини ХVІІ століття Остапа Гоголя. Народився Остап (в історичних джерелах також зустрічається інше прочитання його імені - Остафій, Євстафій, Євстахій) десь на початку переломного для історичних доль багатьох європейських народів століття. Можливо, місцем його народження було невеличке подільське село, що носило назву Гоголі, засноване православним шляхтичем з Волині Микитою Гоголем. На жаль, молоді роки Остапа поза увагою середньовічних літописців. Відомо лише те, що напередодні 1648 року він був ротмістром «панцерних» козаків у польському війську, яке дислокувалося в Умані під керівництвом С.Каліновського. Але як тільки почалися бойові дії між козацькою та польською арміями, ротмістр Гоголь разом з підлеглим відділом важкої кавалерії переходить на бік повстанців.Незважаючи на відсутність повноцінної джерельної бази про перші роки формування молодої козацької держави, цілком очевидно, що полковник Остап Гоголь робив усе можливе для створення національних адміністративно-військових інституцій на українських землях, що межували з Польщею. Йому довелося проявити неабиякі організаторські здібності для формування загонів з подільських селян і міщан в районі Подністров'я.Блискуча перемога гетьмана Богдана Хмельницького над поляками під Батогом (22-23 травня 1652 р.) викликала масове повстання українців на Поділлі. У зв'язку з цим гетьман наказав О.Гоголю звільнити даний регіон від польської шляхти, що той успішно і виконав - наприкінці серпня тут знову встановилися українські владні структури. На початку 1654 року О.Гоголю доручили командувати Подільським (Подністрянським, Могилівським) полком. Надалі подільський полковник Війська Запорозького виконує найважливіші доручення Б.Хмельницького в західному регіоні України.

Подільський полковник Війська Запорозького

Після смерті Великого Гетьмана козацька старшина почала розколюватися на протилежні за політичними поглядами, угруповання. У жовтні 1657 року гетьман Іван Виговський з генеральною старшиною, до складу якої входив і полковник О.Гоголя, укладає так званий Корсунський договір України зі Швецією, де проголошувалося «Військо Запорозьке за народ вільний і нікому не підлеглий». Але на стабілізацію політичного становища в Україні цей договір вплинути уже не міг. У липні 1659 року полк Гоголя відзначився перемогою українського війська над московитами під Конотопом.Польська шляхта ніяк не могла змиритися з тим, що в Південно-Східній Європі виникла незалежна держава. Об'єднане польсько-татарське вісімнадцятитисячну військо на чолі з коронним гетьманом Стефаном Потоцьким у лютому 1660 оточило Могилів. На допомогу подільському полковнику Остапу Гоголю прийшли частини під керівництвом уманського полковника М.Ханенка та миргородського К.Андреева. Гоголь успішно керував діями могилівського гарнізону, а також, за словами літописця, «на вилазках польських людей і татар побили багато». З польського боку в штурмі загинуло близько двох тисяч чоловік.Поступово пращур великого письменника схиляється до підтримки тієї частини старшини, яка наполягала на веденні переговорного процесу з урядовими колами Польщі за утвердження автономної української республіки в межах Речі Посполитої. Влітку того ж року його полк взяв участь у Чуднівського поході, результатом якого стало підписання між поляками та українцями Слободищенського трактату. Тоді ж полковник О.Гоголь був нобілітований як шляхтич.На початку 1664 року на Правобережній Україні спалахнуло повстання проти польської влади і гетьмана Павла Тетері, яким керували Сулима, Семен Височан та Іван Сірко. Їм надавав велику підтримку лівобережний гетьман Іван Брюховецький, який бажав поширити свою владу на правобережні землі. О.Гоголь спочатку підтримує повсталих. Після того, як польські війська почали наступ на Брацлавщину, він зі своїм полком переходить з Могилева до Брацлава й там укріплюється. Але невдовзі під натиском королівської армії полковник не витримує і переходить на бік противника.Однією з головних причин цього переходу було також те, що коронний гетьман С.Потоцький не відпускав зі Львова двох синів Гоголя, навчалися там в одному з навчальних закладів. "... І синів моїх, якщо буде дозвіл Вашої Гетьманської Милості, то дозволь їм на короткий час приїхати додому при паспорті Ясновельможного, Його Милості, Пана Гетьмана Й.К.М. Запорізького (Тетері) ", - Писав О.Гоголя в канцелярію коронного гетьмана. Останній свідомо зволікав із виконанням прохання, тому бачив невизначеність політичної позиції подільського полковника, а тому у вересні 1664 Гоголь все ж був змушений визнати протекцію польського монарха. До речі, у своєму листі до Потоцького предок письменника демонструє неабиякий інтелект, а саме: написавши фразу, яка як не можна краще пояснює причини тодішньої Руїни і стає крилатою: "... Дійшло до того, що кожен козак хотів бути полковником, а кожен сотник - гетьманом" . Ось як генетично формувався геній великого Миколи Гоголя!

Остап Гоголь

Смерть сина

Коли гетьманом став Петро Дорошенко, О.Гоголь перейшов під його булаву, адже вони знали один одного ще з часів Хмельниччини. Досвідчений Гоголь всіляко допомагав новообраному гетьманові. Коли виникла загроза захоплення польськими військами Кальника, він вирушив на Лівобережжя, щоб особисто попередити П.Дорошенка. Разом вони повертаються на Правобережну Україну і допомагають оточеному в Кальнику полковнику Григорію Дорошенку, рідному брату гетьмана. Незабаром О.Гоголя разом з Тарговицької полком С. Щербини та січовиками І.Сірка воювали на околицях Очакова, де взяли в полон багато татар. Саме тому Гоголь не був присутній на Раді поблизу р.Росава (неподалік від Корсуня), на якій більшість козаків схвалила намір П.Дорошенка визнати зверхність турецького султана. У цей час Гоголь неодноразово призначається наказним гетьманом Війська Запорозького і керує багатьма козацькими підрозділами під час численних військових операцій.В кінці 1671 коронний гетьман Ян Собеський на чолі численного війська пішов на Правобережну Україну. Після багатоденної облоги Могилева, резиденції О.Гоголя, поляки увійшли до міста. Джерела повідомляють, що при обороні фортеці загинув один з його синів. "... Син Гоголя під Могилевом застрелений", - писав очевидець тих подій. Сам полковник із невеликим загоном козаків з величезними ускладненнями зумів переправитися на інший берег Дністра, в Молдавію, де й розбив табір. Через кілька днів полковники О.Гоголь, К.Мігалевскій та Кияшко відправляють листа Я.Собеському, в якому висловлюють готовність підкоритися гетьману М.Ханенку, який визнав протекторат польського короля. Однак незабаром ми знову бачимо полковника Гоголя в лавах гетьмана П.Дорошенка. Після чергового походу польських військ на Правобережжя О. Гоголь підпорядковується королю Яну ІІІ Собєському. У нагороду за це в грудні 1674 польський монарх дає йому привілей на володіння селом Вільховець. Воно існує і до цього дня в Новоушицькому районі Хмельницької області. Ця королівська грамота цікава тим, що її копія була використана в 1784 році дідом письменника Миколи Гоголя, полковим писарем Опанасом Дем'яновичем Гоголем-Яновським, для підтвердження свого шляхетного походження. Очевидно, саме дід Панас розповів своєму синові Василю, батькові майбутнього письменника, про їхнього знаменитого предка. А той уже переказав це маленькому Миколі, який таким чином з раннього дитинства знав про своє славне козацьке коріння, а навчаючись у Ніжинському ліцеї, почав збирати додаткові матеріали про полковника війська Запорозького Остапа Гоголя.

Гетьман Остап Гоголь

Ще в листопаді 1674 польський король видав універсал на володіння подільським селом Озаринці синові Гоголя - Прокопові. А в наступному році своїм універсалом до правобережних козацьких полків від 4 квітня наказує, "для кращого між усіма вами управління Гетьманом Наказним вродженого Гоголя призначаємо ..." Таким чином, на відміну від свого колишнього начальника П.Дорошенка (той визнавав протекторат турецького султана Мехмеда ІV) , полковник Гоголь став гетьманом Правобережної України від імені короля Яна ІІІ Собеського.За журавненськими договором 1676 року між Туреччиною і Річчю Посполитою, до Польщі відходили лише землі включають Білу Церкву і Паволоч. Решта території Правобережної України залишалася під протекторатом султана. Тому О.Гоголь, за рішенням ради польського сенату, разом з полками Кобелжского, Корсунця і Шульги (близько двох тисяч козаків) передислокувався у Димерське староство на Поліссі. Під управління козацького гетьмана передавалися Черногородська, Коростишівська та Димерська фортеці.

Також з коронного скарбу козакам гетьмана Гоголя було видано 60 тис. злотих. Димерське староство розташовувалося неподалік від Києва. Саме цим пояснюється активна політика О.Гоголя у справі залучення до себе лівобережних козаків. На Правобережжі переходить переяславський полковник Думитрашко Райча, і цей факт схвилював російського царя Федора Олексійовича, який вимагав від Самойловича утримувати «малоросійський народ від переходу до Гоголя». До речі, гетьман Самойлович навіть відклав свою поїздку в Москву у зв'язку із загрозою О.Гоголя захопити Київ. У квітні 1678 О.Гоголь написав листа І.Самойловичу, у якому погоджувався визнати владу лівобережного гетьмана - «зараз самого себе твоїй милості віддаю». Тут він проявив розуміння того, що лівобережний гетьман прагнув до об'єднання України під єдиним державним управлінням.

Останній притулок заслуженого козака

Остап Гоголь помер 5 січня 1679 у Димері. Соратник Б.Хмельницького, який двадцять сім років був полковником Війська Запорозького і останні п'ять років свого життя очолював козаків Правобережжя, був похований у древньому Києво-Межигірському монастирі неподалік від Києва. Багато десятиліть після цього тут зберігалося Євангеліє львівського видання 1644 року у срібно-золотому обрамленні, подароване Гоголем монастирю незадовго до смерті. Символічним є те, що в Святодухівській церкві Межигірського монастиря портрет О.Гоголя «в чорних з червоними травами рамах» знаходився поруч із зображенням Богдана Хмельницького. Довгий час тут також зберігався поминальний синодик родини Гоголів, складений, очевидно, на підставі слів або записів козачого полковника перед 1679 роком. В нього були внесені наступні імена (подаємо, як в оригіналі): Тимофій, Ганна, Матвій, Іван, Гафія, Мотрона, Осип, Лук’ян, Саватій, Авраамій, Марія, Ірина, Даміан, Марія, Іван, Павло, Остап, Ірина, Віра, Настасія, Ілля, Мартин, Прокіп, Марія, Остап, Григорій, Васа, Василиса, Василь, Гафія, Феодосія, Василь. Тут представлені всі родичі гетьмана і його дружини до часу його смерті. У відповідності з основними принципами написання подібних синодиків, він починав запис з основоположників роду - тут Тимофій і Ганна. Далі згадувалися їхні діти, діти їхніх дітей і т.д. Враховуючи те, що ім'я Прокіп згадується лише раз, їм, ймовірно, і є відомий нам син гетьмана. Таким чином, він сам записаний після свого батька. Значить, можна припустити, що дружину Остапа Гоголя звали Іриною, а його другого сина (раніше його ім'я ні разу не зустрічалося в документах) або Мартином, або ... Остапом!

***
Ознайомившись з короткою біографією соратника Б.Хмельницького, бачимо, що можна провести багато аналогій між життям історичного Остапа Гоголя й літературного Тараса Бульби. І той, і інший були полковниками Війська Запорозького. Мали двох синів приблизно одного віку. Сини полковника О.Гоголя (одного з них звали Мартином або Остапом, другого - Прокопом) навчалися у вищому навчальному закладі у Львові. Остап з Андрієм отримали літературну освіту, але вже у Києві. У повісті Миколи Гоголя старший син Тараса гине від рук поляків, а молодший перейшов на бік братовбивць. Тут простежується пряма аналогія з долею синів предка письменника: один з них (теж старший) гине у 1671 році від рук жовнірів при обороні Могильова, а другий незабаром, у 1674 році, переходить на бік поляків, які вбили його брата. Саме втікаючи від польської погоні з Могилева, під час переправи через Дністер старий подільський полковник Остап ледь не загинув. Чи не нагадує це відомий сюжет з втечею від «ляхів» гоголівського Тараса Бульби, хоча вже й доповнений описом невдалої переправи козацького ватажка через іншу річку - Дніпро? Таким чином, цілком можна визнати, що прототипом відомого літературного героя всесвітньо відомої повісті «Тарас Бульба» був не хто інший, як далекий родич Миколи Гоголя, заслужений козачий старшина епохи Б.Хмельницького, І.Виговського, П.Дорошенка, гетьман Правобережної України останньої чверті ХVІІ ст.