Україна у Другій світовій:факти для нащадків

У період, коли російські ЗМІ активно намагаються зобразити українців активними прихильниками та колабораціоністами фашизму та нацизму, користувач Живого Журналу forko у своєму дописі наводить дані, які засвідчують зовсім протилежне.
1. Для українців війна розпочалась в березні 1938р., коли внаслідок Мюнхенської змови, дружні Німеччині угорські війська збройно захопили новопроголошену Карпатську Україну, що перед тим була в складі Чехо-Словаччини. В боях було втрачено 430 убитими та більше 400 пораненими бійців Карпатської України. Сукупні ж втрати січовиків, за різними даним, склали від 2 до 6,5 тисяч чоловік. Це пояснюється тим, що більшість з них загинула не в зіткненнях з регулярними угорськими частинами, а в результаті зачисток і розстрілів полонених. Угорське населення почало полювати за групами січовиків і вбивати їх на місці без суду і слідства. Січовиків, які були передані полякам, теж розстрілювали на місці.
2. У вересневій кампанії 1939 р. вже 112 тис українців вступили у двобій з Вермахтом у складі Війська Польського, 7 834 жовнірів української національності загинули у боях з Вермахтом під польськими прапорами, а 16 тис отримали поранення у вересневій кампанії.
3. В Україні Червона армія широко практикувала так званий "достроковий" призов юнаків 16 – 17 років, яких без підготовки та часто погано озброєних відразу кидали в бій, в результаті чого вони масово гинули.
4. Загалом у Другій світовій війні загинув кожен п'ятий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з загальної кількості.
5.Загальні демографічні втрати України - включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими та евакуйованими - становлять не менше 14 млн. чоловік. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік.
6.Під час евакуації з України на Схід було забрано близько тисячі найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернули в рідні міста. Підприємства, за створення яких український народ заплатив власною кров’ю (в буквальному розумінні цього слова), упродовж 1930-х рр. стали основою створення військово-промислового комплексу в східній частині СРСР у повоєнні роки.
7.В 1941 р. радянська влада при відступі залишала "випалену землю". При евакуації в Запоріжжі висадила в повітря Дніпрогес. Про це не знало ні цивільне населення, ні навіть поблизу розташовані військові частини, значна частина яких була потоплена водяним валом Дніпрогесу. В Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом із робітниками. В Одесі, при відступі Червоної армії, затопили приморські квартали разом з жителями, а поранених червоноармійців скинули в море разом із санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників інтелігенції, щоб їх спалити в закритому будинку. В Умані живими замурували людей у льоху. Таких прикладів багато. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі.
8.Кореспондент газети "Saturday Evening Post", відвідавши в 1945 p. Україну, з жахом написав: "Те, що дехто намагається зобразити як "російську славу", було, насамперед, українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі".
9. Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України "зникли" такі впливові раніше національні меншини, як німці (які виїхали на Схід СРСР в 1941, 1944 і 1945 pp.), кримські татари, що впродовж віків були важливим фактором історії причорноморського регіону, в 1944 році вони були депортовані з Криму в Середню Азію, із майже 3 млн. українських євреїв війну пережили 800 тис. осіб (згодом 140 тис. з них виїхало до Польщі), із 2,5 млн. поляків до 1950 р. залишилося менше 400 тис. Натомість, кількість росіян із довоєнних 4 млн. зросла за перше повоєнне десятиліття до 7 млн. осіб.
10. Українці воювали проти Німеччини і в складі інших армій та військових частин, зокрема, багато з них служило в американській й канадській армії (в останній їх нараховувалося 40 тис.). Вони воювали і в французькому Русі опору. Тисячі українців служило у польській армії генерала Владислава Андерса і приймали участь у військових діях на британській стороні у Єгипті, Лівії й Італії. Також західні українці становили 2% складу польської дивізії ім. Тадеуша Костюшки та 70% чехословацької бригади генерала Людвіга Свободи.


Україна у Другій світовій:факти для нащадків Україна у Другій світовій:факти для нащадків Reviewed by Василь Герей on 14:27:00 Rating: 5

1 коментар:

  1. Геноцид українського цівільного населення громадян Другої Речи Посполіти, яких було примусово вигнано зі своїх батьківських земель, що зараз в Польщі до Радянського Союзу у 1946 році, відповідно до договору від 9 вересня 1944 року "Про евакуацію українського населення з Польщі та польських громадян з території УРСР "між урядом УРСР і ПКНВ примусово евакуйовані і репатрійовани до УРСР, 500000 польських громадян української національності та Ялтінскої (Крим) конференції союзних держав (4 -11 лютого 1945) – де керівники країн антигітлерівської коаліції - СРСР, США і Великобританії зібралися під час Другої світової війни, та зробили перерасподіл землі, де жили етнічні українці були передані Польщі. В іншому аспекті, була угода підписана в ході конференції, яка була дуже важлива для радянської сторони, а саме угоду про репатріацію військових і цивільних, які вміщують - осіб, яки були радянськими громадянами, звільнених територій, захоплених союзниками.
    В результаті цієї угоди люди були передані радянській стороні не тільки радянські громадяни, але українське населення, яке жило з покон віку там та ніколи не мало радянського громадянства.
    Переселення українського населення (1944-1946), які були польські громадяни на той час, в радянське рабство, вони були розміщені по різних областях, районах та селах так що не моглі сплкуватися між собою, крім того вони не могли вільно пересуватися, тому що не мали документів (паспортів). У 1948 р був прийнятий указ, який забороняв депортованим народам залишати райони депортації і повертатися на батьківщину. Ті, хто порушував цей указ, засуджувалися до табірним робіт на 20 років та більшість людей відправляли до ГУЛАГу, Сибіру, або померали від голоду. Батьки моєї мами померли від голоду та болезней швидко після переселення. Ніхто не компенсувал моій родині за цей злочин, та не тільки моя родина постраждала але ще 500000 єтничних українців.
    Польський уряд продовжує ігнорувати права ціх людей, тому що вони української національності, не поляки. Згідно закону Польши про репатріацію тільки особи польської національності могут бути репатрійовані назад до Польщі.
    Вони були вивезені в Радянське рабство, тобто на примусови роботи на державні господарства та їх нерухоме майно, землі та інше майно, сельхоз. обладнання та меблі. скотину. зерно забрали до Польщі. Вони досі не отримали жодної компенсації за майно, яке залишили в Польщі, та права людини, як переселенни незаконно, як польські громадяни української національності на примусови роботи. Ніхто не хоче визнати іхні права людини, згідно з Декларації прав людини.
    Тобто ці люди були позбавлені своїх прав примусово, тільки мають право на смерть та знущання, зникнути з лиця землі, чого хочут лидери ціх держав, яки вчинили цей злочин. Моя мати вже померла в травні 2013 року, не могла більше чекати правосуддя. Ще одна жертва цього злочину зникла, як і багато з них.
    Переселення проводилося під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р. Жимерського та ген. С. Моссора, примусово, із застосуванням військової сили і супроводжувалось позбавлення прав українців на громадянство Другої Речи Посполіти та на землю, ліквідацією культурно-освітніх установ, Греко-католицької церкви.
    Уряд України не принял закон, який визнає, що угода про 09.09.1944 року, підписана в Любліні, Польща, як міжнародний злочин та не засудил примусову так звану евакуацію, насправді нелегітимна депортація та той факт, що триває політична репресія вже 71 років, та не тількі для людей, які були насильно евакуйовані, але для їхніх нащадків, яки народилися в УРСР, а зараз Україна, яки змушені мешкати, де вони отримали важкі психічні травми у зв'язку з втратою історичноі батьківщини, і матеріальну втрату через неможливість використовувати майно, якє є їх спадщина, яка знаходиться на постійном місце проживання в Польщі.
    Я зробила фільм про насильне виселення моєї родини з Польщі, який можно подивитися на Youtube: https://youtu.be/Ztn-3L_RONw (Victims of Power) and on Vimeo https://vimeo.com/131981709.

    ВідповістиВидалити