Таємниця малюнків Шевченка:історія сюжету

Хоча Шевченко цікавився історією України, в його мистецькій спадщині малюнків на історичні теми небагато. Перешкодив арешт і заслання. Чи не найцікавіший – офорт «Дари в Чигирині 1649 року» (1844). На передньому плані бачимо трьох послів: турецького, польського і російського, що чекають на прийом у Хмельницького. Зазвичай коментатори згадують послів, але насправді вони, за «Історією Русів», мають імена. З турецького боку посланцем був чауш Осман-ага – він дивиться нам прямо в очі, від царя московського – князь Бутурлін, що втупився в підлогу, а від Речі Посполитої – князь Любомирський. Його погляд звернений убік.

«Дари в Чигирині 1649 року» (1844)

Митець звернувся до цього сюжету, бо в ньому ідеться про фатальний для України вибір. Після визволення від польської залежності в нашій історії розпочалася російська фаза – Україна перетворилася на розриту могилу. Здається, цей сюжет художник запозичив з «Історії Русів». Однак у час роботи над малюнком, між 22 і 24 березня 1844 року в листі до С. Бурачка просив історію Маркевича. Здається, книжку, в якій стверджувалося, що Хмельницький був справжнім благодійником свого народу, Шевченко таки отримав. У Маркевича сюжет про посольство до Хмельницького подано за «Історією Русів», згадано імена послів, менш живописно, але досить таки детально описано й подарунки для гетьмана й козацького війська. Тож митець на передньому плані зобразив турецькі дари: булаву, саджену каміннями і перлами, шаблю булатну, що лежать поверх жупана з горностаєвими облямівками. Бачимо також мішок й пакунки, в яких складено хутра й косяки різної парчі від росіян та килим від польського короля.

Богун заперечував проти єднання із царем московським

На другому плані малюнка представлено козацьку раду. Вочевидь, одна з осіб у глибині, центральна, на яку падає світло, – це сам гетьман, а людина праворуч, що розводить руками, є лицарем Богуном. Саме він заперечував проти єднання із царем московським. Про це йдеться у підписі до офорту: «Одначе рада (оприче славного лицаря Богуна) присудила єднать Царя Московського».

В «Історії Русів» сказано, що Богун уважав, наче з’єднатися із таким неключимим, тобто непотрібним народом, як росіяни, означає кинутися з вогню в полум’я. У Маркевича цю тезу опущено, саму ж подію історик трактує не тільки зі знаком плюс, а й з пієтетом. Зовсім інакше підходить до неї Шевченко.

Згадка про Богуна свідчить, що митцю імпонувало його негативне ставлення до союзу України з Московщиною. Завдяки трьом фігурам послів, що є своєрідними метафорами, малюнок виглядає лаконічно й свідчить про три можливості для України. Цифра «три» тут має й казковий підтекст. Три посли, як три дороги, які лежать перед казковим персонажем. Кожна з них погана, але третя – найгірша. Однак герой, за законом жанру, обирає саме її.

Знову Бутурлін!

У мистецькій спадщині Шевченка образ Хмельницького зринає ще тричі – на ранньому малюнку тушшю «Смерть Богдана Хмельницького» (1836–1837), незакінченому рисунку «Козацький бенкет» (1838) й у начерку «Богдан Хмельницький перед кримським ханом» (1857).

Перший з них пов’язаний з історією Бантиш-Каменського, бо лише цей історик згадує про російських посланців, які прибули до Хмельницького перед його кончиною. Одним з них був князь Бутурлін. Не забув історик і про третю дружину гетьмана Ганну Золотаренко. На малюнку вона стоїть ліворуч від гетьмана.

Між Хмельницьким і Бутурліним відбулася тяжка розмова, в перебігу якої князь звинуватив гетьмана у допомозі військам шведського короля без дозволу московського покровителя. На це Хмельницький із гнівом відповів, що ніколи не відстане від короля шведського.

«Смерть Богдана Хмельницького» (1836–1837)

У тому, що на малюнку бачимо саме Бутурліна, сумніву нема. Адже ідентичну фігуру з широкою бородою зображено й на малюнку «Дари в Чигирині 1649 року». На роботі позначилася й дума «Про смерть Хмельницького» зі збірки українських пісень Максимовича 1834 року.

Сама атмосфера малюнка відповідає настрою думи: «То козаки теє зачували, смутно себе мали…» Прийнято уважати, що Шевченко ознайомився із цим твором за «Запорізькою старовиною» Срезневського, хоча насправді там уміщено дві думи на одну тему. Перша «Ой пішла тяжка жаль-недоля та по всій Україні» є думою героїчною, друга – та ж, що і в Максимовича, сповнена туги й козацьких сліз. Мені здається, що митець таки перебував під впливом збірки Максимовича, яку шевченкознавці переважно ігнорують, тоді як вона у 1830-1840-і роки була своєрідною українською міні-енциклопедією, слугувала Шевченкові за неоціненне джерело не тільки з огляду на фольклорні тексти, а й через короткі й точні історичні коментарі, в ній уміщені. Срезневський цим похвалитися не міг.

Саме з видання Максимовича Шевченко дізнався про зруйнування Січі Катериною ІІ, що відбилося у ранньому вірші «До Основ’яненка» (1839): «Нема Січі». Інші тогочасні доступні митцю видання згадок про це не містять.

Жінка Хмельницького набивала тютюном люльки для нього і польських посланців

Незавершений рисунок «Козацький бенкет» – також інспірований історією Бантиш-Каменського, де читаємо, що в часі приїзду польського посольства до Хмельницького 1649 року пили за здоров’я з золотих чаш просту горілку, а прикрашена дорогоцінностями жінка гетьмана набивала тютюном люльки для нього і польських посланців.

«Козацький бенкет» (1838)

Одна з жінок, молодша, зображена в анфас, – це друга дружина Богдана Хмельницького, Олена Чаплинська. В особі, що сидить за столом вгадуємо самого гетьмана, а постать, що стоїть у півоберта, напевно, є воєводою Киселем, який, за версією Бантиш-Каменського, був старшим послом.

Дослідник мистецької спадщини Шевченка С. Раєвський також пов’язував рисунок з цим сюжетом. І. Вериківська заперечила, стверджуючи, що в «Козацькому бенкеті» відтворено прийом у Суботові 1647 року з нагоди хрестин у родині генерального писаря, коли на роль хрещеного батька запросили Барабаша. Про цю подію згадують всі історики, але жодний не описує його бодай якимсь колоритним штрихом. Саме цю версію як остаточну вміщено у новій «Шевченківській енциклопедії».

І. Вериківська пише, що Шевченко вирішив цей рисунок у формі словесного двобою між Хмельницьким і Барабашем. Насправді про двобій у цьому епізоді не йдеться. Навпаки: Хмельницький в часі хрестин не конфліктував із Барабашем, а запобігав перед ним, бо, як відомо, підступно скористався сном п’яного. На рисунку ж відтворено ситуацію конфлікту. Напружена атмосфера бенкету зумовлена невдоволенням козаків, які, за словами Бантиш-Каменського, обзивали й проклинали поляків.

Оскільки «Смерть Богдана Хмельницького» і «Козацький бенкет» створювалися один за одним, логічно припустити, що їхні джерела були спільними. Хоча чимало дослідників схильні уважати, що «Історія Русів» була головним історичним інтертекстом Шевченка, його рання творчість переконливо свідчить: митець спирався у своїх сюжетах передусім на історію Бантиш-Каменського, можливо, й тому, що в ній було чимало ілюстрацій, а словесні образи оживають, коли їх доповнюють візуальні.

Роксана Харчук