Корюківська трагедія:замовчена операція

Сьогодні маємо згадати ще одну криваву, трагічну і багато років замовчувану річницю: Корюківської трагедії – масове вбивство 6700 жителів села Корюківка (нині місто в Чернігівській області), заподіяне 1-2 березня 1943 року загонами СС та угорської військової жандармерії. Масштаби трагедії – виняткові серед населених пунктів України, СРСР та всієї Європи під час Другої світової війни. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже в 45 разів (!!!) перевищують білоруську Хатинь. Масове вбивство мирних жителів було каральною операцією угорських підрозділів у відповідь на дії радянських партизанів, очолюваних офіцером НКВС Олексієм Федоровим. Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже в 10 разів!!! Але партизани нічого не зробили для порятунку жителів Корюківки…

У ніч на 27 лютого загони партизанської групи військ офіцера НКВС Федорова, напали на місцевий гарнізон, що складався переважно з угорських військових. Під час цього наскоку було вбито 78 солдатів і вісім захоплено в полон. 

Вранці 1 березня 1943 року до Корюківки прибув підрозділ СС зі Сновська. Спочатку німці намагалися зігнати всіх жителів до центру села. Коли деякі жителі, передбачаючи майбутнє вбивство, спробували втекти, німці почали входити у всі будинки та розстрілювати їх мешканців. Ті, хто був зігнаний до центру, були розстріляні у великих будівлях села — ресторані та театрі. У ресторані було вбито близько 500 чоловік. П'ятьом вдалося вижити. Був виданий наказ вбити всіх жителів Корюківки, які втекли в сусідні населені пункти… Корюківка була практично повністю спалена, населення, яке тут проживало, винищено. 

За даними судово-медичної експертизи, проведеної після війни, смерть заподіювалась шляхом розстрілу з автоматів та станкових кулеметів, ударів тупими предметами й спалюванням заживо… 

Партизани могли врятувати бодай частину мешканців Корюківки від смерті, однак зумисне не зробили цього. Відповідно до офіційних даних, на початку 1943 року з'єднання першого секретаря Чернігівського обкому КП(б)У Федорова налічувало 12 загонів загальною чисельністю 5,5 тисячі бійців; більшість із них базувалася неподалік Корюківки, у сусідніх селах. За підрахунками істориків, кількість карателів, відряджених на «акцію відплати», становила лише 300–400 осіб. 

«Не було команди. Ми тільки спостерігали», — зізнався по війні один із партизанів загону Федорова. 

Ще відомо, що Микола Попудренко – керівник партизанського руху в Україні, секретар Чернігівського підпільного обкому Компартії, заборонив робити будь-які дії для захисту Корюківки, хоча більшість рядових партизанів рвались на допомогу людям… Ось вам і «герой» Чернігівщіни, на честь якого, до речі, в Чернігові назвали сквер… 

Численні накази вищого військового керівництва орієнтували партизанів на вчинення диверсій і знищення живої сили ворога, проте немає жодного документа, де вказувалось би на необхідність захищати мирне населення. Можна лише здогадуватися, що, провокуючи гітлерівців на масові розправи, диверсанти насправді виконували директиву Москви: «Піднімати український народ на боротьбу проти окупантів». 

Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася сталінськими загонами, бо було вигідно, щоби відбувалось якнайбільше звірств з боку німецької адміністрації. Усі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 чоловік, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупи. Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних людей, село спалювали. За задумом Москви, населенню України потрібно було довести, що Голодомор 1932–1933 років, розстріли 1930-х — це так собі, а німецький режим набагато жахливіший. 

Гітлер, зі свого боку, вважав, що партизанська війна дає змогу виявляти «небажані елементи», які слід знищити. Відповідно до планів рейхсфюрера СС Гіммлера, кількість слов'янського населення мала зменшитися до 30 мільйонів. 

Символом військових злочинів нацистів на території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь, де загинуло 149 жителів (за сучасними німецькими даними — 152). Знищення ж близько 7000 українців у Корюківці на Чернігівщині, з деяких ідеологічних причин, фактично приховувалося. 

Радянські ідеологи підняли на щит Хатинь, щоби бодай якось замаскувати свій страшний злочин під селом Катинь на Смоленщині зі співзвучною назвою. Згодом, вже Герой Радянського Союзу той самий Федоров, написав до передмови повісті Б. Наріжного «Горобинова заграва» таким чином: «Глибоко переконаний, що подібні розповіді особливо потрібні нашій молоді. Нашим синам і онукам… Вони повинні знати, якою ціною вибороли попередні покоління право вільно жити на нашій землі. Знати і берегти ті завоювання…». 

Загиблі у березні 1943 року мешканці

О. Федоров мав на увазі ту операцію партизанів 27 лютого з нападом на угорських солдат. Але жодного слова про трагедію з 7-ма тисячами смертей, ніби її й не було. У мемуарах командира знаходимо лише таку згадку про тогочасні події: «Найцікавішим і найвдалішим був наліт на корюківський гарнізон». 

Меморіал у Корюківці

Знищення за два дні (1-2 березня 1943 р.) німецькими загарбниками та їхніми союзниками понад 6700 мирних жителів с. Корюківка на Нюрнберзькому процесі названо наймасштабнішою трагедією у Другій світовій війні. Однак, ця подія — величезна рідкість у працях про війну. Згадок про це не знайти в жодному підручнику… 

Сергій Задунайський