Юрій Дрогобич:загадка феномену

Друга половина XV ст. у багатьох відношеннях була перехідною добою в історії української культури. З одного боку, розвивалися традиційні форми мистецтва й літератури, успадковані від Київської і Галицько-Волинської держав, а з другого – дедалі більше українців входили у русло загальноєвропейських культурно -осві тніх рухів. Знайомство з досягненнями західної науки готувало грунт для синтезу (вже наступного століття) обох течій – традиційної і новаторської.

У XV ст. в провідних культурних центрах Європи набув поширення передовий гуманістичний світогляд. Однак шляхи проникнення гуманізму в Україну відомі ще недостатньо. Ось чому заслуговують на особливу увагу життя і діяльність Юрія з Дрогобича, професора Болонського й Краківського університетів, автора першої друкованої книги, написаної нашим співвітчизником. Майбутній учений народився близько 1450 р. в західноукраїнському місті Дрогобичі, в родині міщанина Михайла Доната. Ймовірно, прізвище його було Котермак(1), однак, за звичаєм тодішніх науковців і письменників, наш земляк іменував себе за назвою рідного міста – Юрієм з Дрогобича чи просто Юрієм Дрогобичем (латинською мовою – Georgius de Drohobycz , або Georgius Drohobicz ).

Юрій здобував початкову освіту, либонь, у Дрогобичі та Львові. Для продовження навчання поїхав до Кракова, який не лише був столицею Польщі, а й відігравав роль великого культурного центру загальнослов’янського значення, маючи постійні і досить міцні зв’язки з українськими землями, зокрема з Дрогобичем. Збереглися відомості про переселення у XV ст. окремих дрогобицьких ремісників до Кракова. Українські митці на замовлення польських володарів прикрасили чудовою поліхромією стіни каплиць у королівському замку Вавелі.

Дослідники вже звернули увагу на те, що у XV – XVI ст. не один лише Юрій з-поміж дрогобицьких міщан учився в Краківському університеті. У списках вступників до цього закладу за 1411 – 1600 pp . вдалося відшукати принаймні 32 вихідців з Дрогобича. Завершувала курс навчання й отримувала наукові титули лише незначна частина вступників. Здобуття Юрієм Дрогобичем 1470 р. ступеня бакалавра, а 1472-го – магістра свідчить про його наукові здібності й неабияку наполегливість у доланні труднощів. Із 208 юнаків, котрі разом з ним вступили до університету, бакалаврами у 1470/71 навчальному році стали 66 чол., а ступінь магістра отримали у 1472/73 навчальному році лише дев’ять з них. Зробившись магістром, молодий дрогобичанин виїхав продовжувати навчання до Італії, у славетний Болонський університет.

Життя на чужині склалося нелегко. 6 лютого 1478 р. Ю. Дрогобич писав у листі до краківського знайомого Миколи Чепіля: «Мені судилося бути бідним, весь час у клопоті й злиднях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці й величезних зусиль... Багато міг би я осягнути в науці, якби не мусив турбуватися про найнеобхідніше».

Усе ж у Болоньї Юрій здобув ступінь доктора вільних мистецтв, а пізніше – й медицини. У списках лекторів Болонського університету вказується, що в 1478/79, 1480/81, 1481/82 навчальних роках він читав там так звані ранкові лекції з астрономії. Разом з тим дрогобичанин продовжував опановувати медицину.

У той час природничі науки дедалі тісніше пов’язувалися з філософією. Цим і пояснюються звичай заразом надавати докторські ступені з філософії і медицини й часті переходи викладачів з медичних кафедр на філософські чи навпаки. Природничі науки, особливо медицина, вважалися філософією природи й розглядались як такі, що допомагають у пізнанні закономірностей навколишнього світу. На цій основі в Болонському університеті розвивалася філософська течія, яку італійський історик Карло Калькатерра назвав гуманістичним натуралізмом медиків, підкреслюючи, що викладання медицини стало засобом розвитку «природничого, земного , гуманістичного світогляду». Якраз у такому дусі пояснювалися твори класиків медицини, астрономії та філософії – Арістотеля, Ібн-Сіни, Ібн-Рошде. Медики послідовно відрізняли «філософію надприродного», побудовану на незбагненній для людського розуму вірі, від філософії природи, яка намагалася раціонально пояснити природні явища.

Ставши професором Болонського університету, вчений з України не міг залишатися осторонь тих наукових течій, котрі здобули загальне визнання в цьому навчальному закладі. Є всі підстави припустити, що він підтримував зв’язки з деякими найславнітими тогочасними науковцями. На одній кафедрі з ІОрієм Дрогобичем викладав Джіроламо Манфредо – відомий астроном і медик, який у ті часи був гордістю Болонського університету. На дрогобичанина міг мати вплив також філософ і медик Джованні Гарцоні.

Коло знайомств Юрія Дрогобича розширилося, коли він зайняв посаду ректора медиків і артистів. Якщо спочатку Болонський університет славився своєю знаменитою юридичною школою, то згодом, у XV ст., зросло значення так званих мистецтв, передовсім гуманістичної філософії, природничих наук і особливо медицини. Студенти, що вивчали ці науки, об’єдналися в окрему корпорацію – «університет медиків і артистів», який мав власного ректора. В цьому університеті вивчали «все, що не було правом», тобто «всі культурні надбання, практично необхідні у житті». У 1481/82 навчальному році Юрія Дрогобича обрали ректором «університету медиків і артистів у Болоньї». Хоч ректор у Болонському університеті очолював лише корпорацію студентів, ця посада, як зазначає автор фундаментального дослідження з історії болонської вищої школи Альбано Сорбеллі, була найважливішою в цьому закладі. До обов’язків ректора входило стежити за дотриманням університетських статутів, готувати з професорами розклади лекцій, заповнювати вакансії, встановлювати порядок оплати професорів, контролювати їхню роботу, розподіляти лектури й організовувати диспути. Ректор був «головою університету», як зазначається в одному із статутів. До того ж ректори мали цивільну й кримінальну юрисдикцію над усіма особами, залежними від університету, передусім над студентами.

У 1481/82 навчальному році Ю.Дрогобич як ректор медиків та артистів читав у святкові дні традиційні почесні лекції з медицини. Очевидно, саме 1482 р, він здобув звання доктора медицини.

Поряд з навчанням і викладацькою діяльністю Ю. Дрогобич писав наукові праці. За словами Умберто Даллярі, в Болонському університеті лектори астрології чи астрономії (тоді ще не розрізняли цих наук) мали щороку складати прогностик і календар-альманах про рух планет. У відділі латинських манускриптів Баварської державної бібліотеки в Мюнхені серед матеріалів з колишньої князівської книгозбірні зберігся в рукописній копії Юріїв прогностик на березень – грудень 1478 р. Він був присвячений правителеві Болоньї Джованні II Бентівольйо і містив крім астрологічних віщувань обчислення днів зміни фаз місяця та орієнтовний прогноз погоди. Ілюстрацією до тексту служила схема розташування планет у 12 «небесних домах» на 12 березня 1478 р. Цікаво, що цю працю нашого земляка власноручно переписав знаменитий німецький гуманіст Гартман Шедель – автор славнозвісної «Хроніки світу».

Іншою працею Юрія Дрогобича є «оцінка» сонячного затемнення 29  липня 1478 p ., присвячена маркізові Монферрату Гуїльєльмо VIII Палеологові. Вона містить географічні відомості про Східну Європу (в  т. ч.  про Білорусь), цитати з творів Сенеки й Петрарки. Зберігається рукопис у Національній бібліотеці в Парижі. Серед реліквій Міланського архіву дійшла до наших днів «оцінка» місячного затемнення 4 липня 1479 р. Само собою зрозуміло, що всі згадані твори написано латиною – міжнародною мовою тодішніх освіти та науки.

Ймовірно, Юрій дрогобичанин підготував ще кілька подібних праць, але лише одну з них було надруковано – трактат «Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету». Вийшла книжка в друкарні відомого римського видавця Евхаріуса Зільбера (Франка) 7 лютого 1488 p ., як свідчить дата, подана наприкінці тексту. Ця дуже рідкісна брошура невелика за обсягом – всього 10 сторінок формату 18,5 х 13 см . На думку книгознавців, її тираж становив кількасот примірників. Збереглося лише два примірники: один належить бібліотеці Ягеллонського університету в Кракові, другий є власністю Штутгартської бібліотеки, але постійно перебуває в бібліотеці богословського факультету Тюбінгенського університету. Перша друкована книга, написана автором з України, за своїм рівнем не поступається аналогічним тогочасним західноєвропейським виданням.

За формою і змістом «прогностична оцінка поточного 1483 р.» є астрологічним календарем, який на підставі взаємного розташування світил і оцінки різних небесних явищ передбачає земні події. В ті часи, а також пізніше, у XVI – XVII ст., такі видатні мислителі й дослідники, як Джордано Бруно, Тіхо Браге, Френсіс Бекон , Йоганнес Кеплер, Томазо Кампанелла, ставилися до астрології як до справжньої науки, вважаючи, що розташування зірок, планет тощо має вплив на долю людини. Розвиток астрології був виявом детерміністичного погляду на світ. У віршованій присвяті я Дрогобича римському папі Сікстові IV сказано: «Хоч і далекі від людей простори неба, та не такі віддалені від розуму людського . Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з цих останніх наслідок ми пізнаємо». Передмова свідчить про літературний хист дрогобичанина й посідає важливе місце в історії нашої латиномовної літератури. Крім традиційних астрологічних побудов у трактаті є й відомості з царини природничих наук. Зокрема, визначено з точністю до години й хвилини час двох майбутніх місячних затемнень і фаз місяця протягом року, подано певні вказівки про видимий рух планет.

Заслуговують на увагу й відомості автора з географії. На початку першого розділу йдеться про взаємне розташування сонця і планет (що визначало так званого «пана року») щодо країн і міст, географічна східна довгота яких пересягала, на думку вченого, за 46° від «Геркулесового Гадесу» (м. Кадікса поблизу Геркулесових стовпів, тобто Гібралтара), а саме «у Константинополі, Кафі, Вільно і Москві, містах славного князівства Литовського і по всій Малій Азії». Далі мовиться про те ж стосовно місцевостей між 38° і 46° східної довготи, як-от: «у Кракові, Познані – містах славного королівства Польщі, Львові й Дрогобичі – містах Русі, Буді й Кошицях – Угорщини, Вроцлаві й Нисі – Сілезії, Неаполі й Таренті – Апулії та по всій Сицилії і Калабрії». Наводяться аналогічні дані й для міст Італії та Німеччини, а також для Парижа, одному з наступних розділів автор називає краї, яким «загрожує війна», серед них – «місцевості біля берегів моря і навпроти Малої Азії, такі, як Русь, Поділля, Волощина й місцевості татар». Про Сілезію вчений пише у підрозділі «Про становище Польщі». Водночас він наголошує, що Львів і Дрогобич належать не до Польщі, а до Русі, під якою розуміє «Руське королівство» – колишні володіння Галицько-Волинського короля Данила. Таким чином, зважаючи на окремі помилки, прогностик Юрія Дрогобича знайомив європейського читача з країнами Східної Європи.

Чимало висновків автор зробив на підставі спостережень за тогочасним політичним життям. Так, знаючи про ситуацію в Італії, розділеній на ворогуючі між собою маленькі держави, можна було припустити, що в усій цій країні «і, без сумніву, в деяких її містах» матимуть місце ворохобні, війни, суперечки, зради та різні змови.

Прогностик свідчить про обізнаність Юрія Дрогобича з творами Арістотеля і Клавдія Птолемея. Але найчастіше в ньому зустрічаються посилання на праці Аль-Бумазара – арабського астронома родом з Балха у Хорасані, який жив переважно в Багдаді (помер близько 885 – 886 p .). Названо дві його праці – «De r е volutionibus annorum mundi» і «Liber florum», що справили помітний вплив на розвиток астрономії і високо цінувалися навіть у XVI – XVII ст. У прогностику Ю. Дрогобича є також посилання на західноєвропейських учених Леопольда(2)та Гвідона, які вважалися особливо авторитетними у тогочасній науці.

Життя Юрія Дрогобича в період опублікування прогностика 1483 р. і протягом наступного п’ятиріччя відоме нам лише в загальних рисах. Він відвідав ряд міст Італії і щонайпізніше 1487 р. повернувся до Краківського університету – найближчої до його батьківщини вищої школи, в якій на той час уже також почав поширюватися гуманістичний світогляд. Тут дрогобичанин викладав астрономію і медицину – якраз у ті роки ці предмети студіював у Кракові Микола Коперник. Очевидно, майбутній славетний астроном був одним з його слухачів.

Юрій Дрогобич проводив також так звані ресумпції – оплачувані студентами заняття, на яких з метою підготовки до екзаменів під керівництвом викладача повторювався і глибше вивчався лекційний матеріал. Ресумпції відбувалися не в університеті, а в студентських бурсах. Викладачі вдавалися до цієї форми навчання, щоб, уникнувши контролю університетських властей, тлумачити античних авторів у гуманістичному дусі. Збереглися імена двох відвідувачів ресумпцій Юрія Дрогобича з астрології – Андрія з м. Сібіу (Трансільванія) і бакалавра мистецтв Павла з Фриштата (Всхови).

1490 р. Юрій Дрогобич написав трактат про способи оцінки наслідків затемнень, який зберігається в Парижі. В рукописі йдеться про вплив сузір’їв у різних географічних широтах, у зв язку з чим подаються відомості з географії Західної та Східної Європи, Близького Сходу, а також про значення для оцінки наслідків затемнень їхнього часу й розташування сузір’їв(3).

Паралельно з викладанням в університеті та науковою працею Юрій Дрогобич займався медичною практикою. Документ, датований 31 липня 1492 p ., свідчить, що він навіть здобув титул «королівського лікаря». Як вказував історик науки Ян Ростафінський, «цей магічний титул був мрією кожного, хто мав вищу медичну освіту», й надавався лише висококваліфікованим фахівцям.

Збереглися також документи, в яких професора Юрія Дрогобича титулують парохом Зимної Води біля Львова. Річ у тому, що більшість професорів Краківського університету отримувала винагороду у вигляді церковних бенефіцій, які зводилися до права на прибутки з різних церковних посад, переважно каноніків і парохів прибуткових парафій. Діставши від ради професорів ділянку землі, Юрій Дрогобич спорудив будинок, який після його смерті став своєрідним гуртожитком для викладачів медицини.

Постійно живучи в Кракові, професор Юрій бував і у Львові. Так, 30 травня 1491 р. він виступив як свідок у Львівському консисторському суді разом з членами ради м. Дрогобича.

Помер Юрій Дрогобич 4 лютого 1494 р. в Кракові; там його й поховано.

Творча спадщина вченого цікавила багатьох науковців і журналістів. Чи не найбільший внесок у її дослідження зробив західноукраїнський історик і бібліограф Іван Кревецький (1883 – 1940). Львівська обласна організація Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, долаючи труднощі й перешкоди, домоглася перевидання невеликим тиражем «прогностичної оцінки» Юрія Дрогобича. Вдруге ця репродукція вийшла у світ 1983 р. як додаток до бібліографічного покажчика «Юрій Дрогобич», опублікованого у Львові Інститутом суспільних наук і Львівською науковою бібліотекою ім. Стефаника. Образ Юрія Дрогобича відтворено в новелі Ніни Бічуї «Дрогобицький звіздар», у низці творів малярів та скульпторів.

Зацікавлення громадськості Юрієм Дрогобичем цілком зрозуміле: його діяльність – одне із свідчень зв’язків України з країнами Заходу і Сходу, багатогранності культурних і наукових контактів нашого народу.

1.Найменування таке фігурує лише в одному документі, де згадано «Юрія, званого Котермаком». Ймовірно, це було родове прізвище, але не виключено, що і йшлося про прізвисько, яке виникло в середовищі університетських колег дрогобичанина.

2. Йдеться про володаря Австрії Леопольда VI Бабенберга (1198 – 1230). Його дочка Гертруда була дружиною Романа, сина Данила Галицького. На цій підставі частина впливових магнатів Австрії визнавала галицько-волинського княжича найзаконнішим претендентом на австрійський герцогський престол.

3. До речі, як показали дослідження львівського вченого Івана Паславського, фрагменти у так званому Холмському рукописному збірнику, створеному наприкінці XVI ст. вченими Острозької академії, є староукраїнським відповідником текстів із зазначеного латиномовного трактату Юрія Дрогобича. Поки що невідомо, чи це безпосередній переклад, чи результат користування спільним джерелом. У всякому разі, значення відкриття І. Паславського важко переоцінити. Воно ще раз засвідчує, що українське культурно-національне відродження XVI – XVII ст. грунтувалося на досягненнях культури попередніх епох.

Ісаєвич Я.