Штепсель і Тарапунька:легенди гумору


Навесні 2005-го вмер народний артист України Юхим Березін (знаменитий Штепсель), що останніх 10 років свого життя прожив в Ізраїлі. Зі смертю Березіна цей прославлений дует перейшов з життя в легенду.


Їхні імена стали легендою ще півстоліття назад. І в наші дні, коли вогні на їхній рампі згасли, не стерлися з народної пам'яті. І, упевнений, будуть звучати в ній ще довго. Тарапунька і Штепсель, Тимошенко і Березін. Лихо тільки, що часом не зрозумієш, де отут артисти, де персонажі, хто образ, хто творець образу. Мабуть, тільки телебачення в силах принародно розібратися в цьому, об'єктивно відокремити маску від акторів, воскресити сторінки їх сценічного і людського життя. Це треба зробити ще і тому, що час розкидає по світу, несе з життя тих, хто може не по книжках і фотографіям, а по живих враженнях воскресити минуле, людей близьких нашим героям, причетних до їх творчості.

Начебто, йдучи назустріч побажанням аматорів гумору, Тимошенко з'явився на світ в столиці українського сміху, славному місті Полтаві, що дали світу Гоголя і Котляревського. Він обрав це місто місцем народження не випадково. Там Юрко купався в дрібній річечці за назвою Тарапунька, там ріс, учився, робив перші кроки на самодіяльній сцені. А кого б ви думали він грав на шкільному спектаклі? Сина турецького підданого Остапа Бендера у власній інсценівці "12 стільців".

Березін же народився в тому ж 19-му році в Одесі, відкіля висипала у світ плеяда сміхотворців і гострословів: Бабель, Утьосов та ін.

Після закінчення режисерського факультету Київського театрального інституту (1941) виступав на естраді під псевдонімом "Штепсель".
1942р.

У 1941−1946 р. виступав в Ансамблі пісні і танцю Південно-Західного фронту. У 1946−1948 р. − режисер Київського російського драматичного театру Л.Українки, потім автор і головний режисер Української республіканської естради.

Складні, але романтичні перші радянські роки, перші враження від мистецтва, цирку, естради, німого кіно.

Зустрілися Юрій Тимошенко і Юхим Березін в Києві на вступних іспитах у театральний інститут. Зустрілися, щоб не розставатися до кінця. Довоєнний інститут, Київська кіностудія, де студенти знімалися в масовках, груповках, епізодах і головних ролях поруч із прославленими майстрами українського кіно, − це колиски майбутніх улюбленців публіки.

Війна − сувора школа, що відточила уміння юних артистів, "обстрілявши їх характери", перевірила на міцність. Від Києва до Сталінграда, від Сталінграда до Берліна пройшли в солдатській формі кухар Галкін і банщик Мочалкін, скрашуючи фронтовикам тяготи війни, гіркоту втрат. Ці роки друзі не забудуть ніколи. І хоча Тимошенко, подібно його герою в кінофільмі "Падіння Берліна", не встановлював прапор Перемоги над Рейхстагом, але сфотографувався в 45-му із фронтовим ансамблем на фоні Рейхстагу і брав участь у зустрічі із союзниками на Ельбі.

Смішне прізвисько Штепсель прилипло до Березіна в довоєнних капусниках, а от прозватися Тарапунькою Юрію запропонував його старший друг і вчитель О. П. Довженко. Під цими псевдонімами друзі брали участь у Всесоюзному конкурсі артистів естради у 1946-му і стали лауреатами, завоювавши перше місце. Це знайшло художнє відображення в кінокомедії "Веселі зірки".

Два самих популярних види мистецтва − естрада і кіно − стали рідними для друзів. Смілива по тим часам сатира на естраді − інтермедії С. Міхалкова, А. Хазіна, В. Бахнова і Я. Костюківського і веселі короткометражки "Тарапунька і Штепсель під хмарами", "Пригоди з піджаком Тарапуньки". Їх фігури знали всі, від малого до великого, їхні жарти повторювала вся країна. Вони були молоді і безтурботні всупереч нелегкому часу.

Разом з артистом Юрієм Тимошенко вони створили комічний дует, що приніс їм славу, народне визнання і любов глядачів усього Радянського Союзу.

У тій парі (Штепсель−Тарапунька) Тимошенко був україномовним простачком, а Березін − російськомовним резонером. Ідея була немислима, здається, для тих часів річ − російськомовний "старший брат" був малюсіньким, а україномовний "молодший брат" − здоровим козачищем!

У Тимошенко був такий могутній талант. Він був комік, але коли заходив у високі кабінети − ніколи не позував перед начальством, навпаки, начальство позувало перед ним! Артист − могутній, самого широкого діапазону. Це була особлива естрада − вишукана, смачна, точна, дотепна, несподівана. Він, очевидно, почував свій талант, і це давало йому духовну незалежність самого вищого сорту

Підсумком тих плідних років став спектакль "Везли естраду на декаду", де Тимошенко і Березін блиснули як автори, режисери і головні виконавці. Розповідь про це допомагає відтворити кінофільм, знятий по його мотивах. У ньому виступають зрілі, упевнені в собі артисти-сатирики, сміливо виступаючі на самі гострі теми сучасності.

Відлига 60-х була узята нашим народом "з бою". Була в тому частка участі і наших героїв. "Смеханічний концерт" уперше показав Тарапуньку і Штепселя не дуетом конферанс'є, а основними виконавцями оригінальної п'єси, у якій вони були акторами і режисерами.

Слідом за виставою, яка витримала 2000 показів, пішла робота над двохсерійною кінокомедією, до наших днів звеселяюча глядача на телеекранах.

"Від і до" − історична комедія. Її головна думка полягає в тому, що всі наші сьогоднішні недоліки можуть обернутися в майбутньому великими лихами, думка досить серйозна для естрадного представлення. Але артистам вдалося донести її значно і яскраво. Це була вистава, яка укріпила на сценах країни унікальний і своєрідний театр Тарапуньки і Штепселя.

У наступній виставі "Турбуйтеся, будь ласка" простежується життя людини від народження до старості, закликаючи людину бути активною борцем з неправдою, несправедливістю підлістю і кар'єризмом.

Останній спектакль − остання подорож. Цього разу по звичайній квартирі, де проживає типова родина з її турботами радощами і смутками. Виявляється, і отут маса складних проблем. Особливо, якщо артисти проголосили в назві: "Моя хата не скраю". На одній з вистав цієї програми і загинув Юрій Тимошенко.

Говорили, "незамінних немає". Є. Неповторний дует не знайшов заміни. Тим важливіше знову придивитися до їх 50-літнього, шляху тим корисніше повчитися майстерності, спробувати розгадати секрети успіху великих майстрів гумору і сатири, позаздрити їх працьовитості, оптимізму і міцній чоловічій дружбі.

До зустрічі з письменниками братами Канівськими Тимошенко і Березін виступали як два ведучих, вели парний конферанс. Написавши для них кілька інтермедій, що мали успіх у глядачів, Канівські відчули свою силу і стали наполягати на театралізованому спектаклі з різними образами.

− Але ми не можемо нікого грати, − чинили опір Юрій Тимошенко та Юхим Березі, − у нас уже є образи: Тарапунька і Штепсель.

− Ну так що! − доводили автори. − Ви і залишитеся ними, але з'являться Тарапунька-хуліган, Штепсель-демагог, Тарапунька-анонімщик... Це дасть нові фарби і поглибить образи.

Нарешті, авторам вдалося їх переконати. Але, завершивши роботу над п'єсою, автори текстів стали умовляти дует запросити режисера на постановку спектаклю (до цього вони самі ставили свої програми). І Тимошенко, і Березін знову відмовлялися, переконуючи, що гарних естрадних режисерів немає, а театральний режисер, будь-який, навіть самий великий, в естраді нічого не розуміє. Але автори стояли на смерть і, нарешті, домоглися свого. Таким режисером був обраний Любимов.

Тимошенко і Любимов були близькими друзями, і вони швидко домовилися. Любимову послали п'єсу, і через два тижні він приїхав у Київ разом зі своїм художником Давидом Боровським, що був киянином, якого ми дуже добре знали.

П'єса називалася "Від і до". "Дивись в корінь!" − говорив Козьма Прутків. Відштовхуючи від цього афоризму, у даній п'єсі досліджувалося, відкіля прийшли сьогоднішні вади. Наприклад, заглянувши в середньовіччя, з'ясували, що хамство пішло від першого пса-лицаря, а вульгарність народилася в часи зародження сінематографу, коли творці фільмів йшли на поводі в багатих купців... І так далі, і так далі.

Однак альянсу з режисером Любимовим та художником не відбувся. Цей спектакль знову ставили самі Тимошенко і Березін. Надалі автори неодноразово переконувався, що більшість театральних режисерів не знають специфіки естради, губляться і зазнають невдачі, навіть самі прославлені.

За роки співробітництва брати Коневських написали для Тимошенко і Березіна, крім окремих інтермедій, чотири п'єси. Спектаклі, поставлені по цих п'єсах, витримували в середньому по тисячі аншлагів, а потім були екранізовані і прожили друге життя на телеекранах. Коли Тимошенко і Березін гастролювали по Союзу, їх виступи йшли в переповнених залах, і директори філармоній завжди просили дати додаткові концерти, що допомагали філармонії виконати фінансовий план. Артисти влаштовували по два виступи в день, а в суботу і неділю − по три.

Кожен сотий спектакль артисти відзначали банкетом, на який запрошували всю бригаду: адміністратора, освітлювача, кіномеханіка, костюмерку, робочі сцени і всіх музикантів. Юра і Юхим особисто підходили до кожного і нагадували, що ті можуть прийти з дружинами і чоловіками. Вони дуже піклувалися про своїх соратників, усіляко допомагали їм: комусь пробивали квартиру, комусь домагалися більшої зарплати, когось рятували від неприємностей. Їм обом як народним артистам покладалися люкси. Тимошенко завжди на гастролі їздив із дружиною-співачкою, а Березін, бувало, виїжджав один − тоді він поселявся в одномісному номері, щоб різницю між вартістю люкса і його номера доплачували музикантам і робітникам, поліпшуючи умови їхн проживання. І Тимошенко, і Березін були тими, хто гідно пройшли іспит мідними трубами і залишилися добрими, порядними, чуйними людьми, уникнувши чванства і зарозумілості.

Сашко Єткін, представник старої школи адміністраторів, був їхній беззмінний імпресаріо, фанатично відданим і турботливим. Будь-які гастролі були прекрасно організовані, зали відібрані, номера в готелях перевірені, обмовлялося, яка саме машина буде возити гастролерів, − усі, аж до обов'язкового відвідування закритого обкомівського розподільника, де можна було купити будь-які дефіцитні товари: джинси, шуби, магнітофони.

Як сказано, усі міні-серії циклу буяють ілюстраціями роботи артистів. Кіноплівка зберегла і подих часу, коли створювалися номери, і молоді голоси, і обличчя виконавців.

Багато чого в роботі і житті акторів залишилося "за кадром". Сьогодні можна відверто згадати про невдячну, часом небезпечну, роботу сатириків у періоди "культу особистості", "волюнтаризму" і "застою", коли народних заступників зараховували в число інакомислячих, дисидентів, наклепників. Артисти цілком випили цю гірку чашу, залишаючись вірними своєму громадянському обов'язку, совісті. Вони ніколи не брехали, не лицемірили, не підлабузнювалися, а це чимало. Їх життя-подвиг служіння рідному народу. Звання Народних артистів вони пронесли з честю, гідної поваги.(Освіта.ua)
Штепсель і Тарапунька:легенди гумору Штепсель і Тарапунька:легенди гумору Reviewed by Василь Герей on 05:52:00 Rating: 5

Немає коментарів: