Леся Українка:останні дні



Чи знаєте ви, що останні слова, виведені рукою вмираючої Лесі Українки, вона адресувала в Лоцманську Кам’янку під Катеринославом? Слів лише два: «Цілую. Леся». Це була дописка на вітальній листівці до сестри Ольги — іменинниці… Улюблена Лесина сестра і подруга Ольга Косач-Кривинюк працювала тут земським патронажним лікарем. Поетеса проживе після цього лише кілька днів. Сестра поспішала застати Лесю Українку в живих. Але спізнилася всього на декілька годин.
Понад сто років тому в Сурамі на Кавказі помирала Леся Українка. Хроніку тих днів віддзеркалив обмін телеграмами поміж Кутаїсі і Сурамі та Лоцманською Кам’янкою. Родинний архів зберегла сестра Ольга Косач-Кривинюк…
Хвороба йшла по п’ятах
Операцію хворої ноги робив Лесі в своїй берлінській клініці всесвітньо відомий хірург, професор Берлінського університету Ернст фон Бергман, який вважається основоположником асептики.

Після того Леся Українка декілька років почувалася добре, не відчувала фізичних страждань і могла вести життя здорової людини. За спогадами сестри Ізидори, Леся навіть одну зиму 1906-07 років прожила з родиною в Києві й досить успішно працювала.
Та в останні роки життя Леся була змушена жити далеко від батьківщини. У неї розпочався туберкульозний процес у нирках. Цю хворобу тоді ще не вміли лікувати. Лікарі стверджували, що єдине, що може їй допомогти, — перебування в Єгипті з його жарким і дуже сухим кліматом. Леся тричі їздила на зиму до Єгипту. Перша поїздка справді трохи допомогла їй. І коли вона навесні повернулася на Кавказ, де жила тоді зі своїм чоловіком, то одразу стала почуватися значно краще. Та незабаром стан її здоров’я знов погіршав. Наступна поїздка не принесла сподіваного полегшення, а під час останньої взимку 1912—1913 років Лесі стало ще гірше.
Єгипетська вілла, де лікувалася Леся Українка
Залишатися довше в Єгипті європейцям, навіть здоровим, було неможливо. Бо коли починав дути так званий хамсин — вітер з Сахари, який несе сухий гарячий пісок з Сахари, наставала нестерпна спека і нічим було дихати.
У Єгипті серед інших постояльців санаторію

По дорозі з Єгипту на Кавказ Леся заїхала до мами до Києва. Щоб зустрітися з сестрою, туди приїхали також сестра Ольга зі своїм маленьким сином з Катеринослава, брат Микола з Колодяжного і сестра Ізидора зі своїм чоловіком з Могилева-Подільського. То був незабутній час для всієї родини. В один з вечорів Леся читала в маминій кімнаті свою ще ніде не друковану драматичну поему «Бояриня». Всім цей драматичний твір дуже сподобався, і Леся подарувала твір мамі. Пізніше, після смерті дочки, 1914 року Олена Пчілка надрукує твір у своєму журналі «Рідний край». Окремим виданням «Бояриню» вперше видасть у 1918 році, тобто 95 років тому, сестра Ольга у Катеринославі.

Лікування в Єгипті цим разом не допомогло, не призупинило процесу хвороби. Весь час трималася підвищеною температура. Аналізи, зроблені київськими лікарями, не були обнадійливі. І лікар Фінк-Фіновицький, котрий збирався лікувати поетесу якимись новими методами, оглянувши хвору, відмовився від свого наміру. Проте Леся мала намір лікуватися цими новими методами на Кавказі.

Мама Олена Пчілка, котра дуже хвилювалася за доньку, покладала великі сподівання на це лікування. Навіть сестра Ольга, сама лікарка, хоча й краще за інших членів родини розуміла, як прогресувала хвороба, — теж не думала, що становище стало безнадійне: обидві нирки були уражені. Леся, завдяки надзвичайній силі волі, переносила страждання терпляче, і у близьких жевріла надія: це погіршення тимчасове. Напевне, й сама Леся не сподівалася, що хвороба доконає її так швидко.
Тож наприкінці травня 1913-го Леся Українка поїхала додому в Кутаїс. Мама її лишалася в Києві сама, бо діти мусили їхати по своїх домівках. Тож Олена Пчілка збиралася на літо виїхати до Гадяча на Полтавщині. 
Раптом у середині червня Лесин чоловік Климент Квітка написав сестрі поетеси Ізидорі з Кутаїсу, що Лесі стало дуже кепсько. Він запитував Ізидору, чи не могла б вона приїхати і допомогти йому доглядати за хворою дружиною.
Ізидора тут же виїхала скорим поїздом на Кавказ. Дорогою заїхала до мами у Київ. Про листа Климента Васильовича не наважилася сказати матері одразу. А тільки мовила, що у неї є час і можливість — ось вона і хоче навідатися до сестри. Але материнське серце відчуло: з Лесею напевне погано і одразу заявила, що їхатиме з Ізидорою.

На Кавказ через Катеринослав
Наступного дня Олена Пчілка з молодшою сестрою вирушили на Кавказ. Телеграфом сповістили у Катеринослав, що транзитом їдуть до Лесі. Дорогою, в місті на Дніпрі, вони зустрілися з сестрами поетеси Ольгою та Оксаною. Молодша сестра Оксана незадовго перед цим приїхала до сестри Ольги у Лоцманську Кам’янку, де та жила (нині Лоцманська Кам’янка — частина Дніпропетровська). Завітала Оксана разом зі своєю маленькою дочкою та тіткою Олександрою Шимановською, котра теж гостювала літньої пори у Ольги Косач-Кривинюк під Катеринославом.
Ольга просила молодшу сестру Ізидору, як тільки-но вони з матір’ю приїдуть на Кавказ, негайно детально телеграфувати їй, як вона почувається. У разі потреби Ольга готова була будь-що взяти відпустку на службі і приїхати до Лесі.
Через два дні після приїзду матері і сестри Лесі начебто стало краще, вона ділилася з мамою своїми літературними планами, раділа, що рідні з нею. Та на третій день їй знов стало зле. У розпалі було літо. В Кутаїсі стояла страшенна спека, і це дуже виснажувало поетесу. Лікар радив перевезти Лесю у гори. Лише згодом рідні зрозуміють: він пропонував це задля того, аби бодай трохи полегшити страждання хворої, бо бачив: ніяке лікування їй вже не допоможе.
Рідні перевозять Лесю Українку в Сурам (Сурамі) — тихий малолюдний курорт в околицях відомого джерела Боржом. Там справді не було спеки, повітря чисте, гірське, красива природа. Леся мала кімнату з балконом. Їй знов тимчасово полегшало. Вона навіть щодня виходила на балкон — йшла повільно, спираючись на Ізидору, якій ми зобов’язані спогадами про останні дні життя поетеси.
На балконі Леся Українка лягала в шезлонг, любувалася чудовим широким краєвидом: горами, вкритими лісом, долинами, куди прямували гірські потоки. Та за три дні Лесин стан різко погіршав. Всяка їжа їй до того спротивилась, що вона при всій силі волі ледве була спроможна щось випити. Єдине, що вона могла їсти без відрази, це морозиво з ожини. На щастя, довкола житла росло вдосталь цієї ягоди. Ізидора збирала її і робила Лесі морозиво.
Увесь цей час у мами Олени Пчілки надія змінювалася відчаєм. Потім знов у глибині душі спалахувала надія на диво, котре порятує Лесю. Найдужче дошкуляла рідним їхня безпорадність. Свідомості Лесі не втрачала, лише часом марила ночами.
Дізнавшись, що має приїхати з Лоцманської Кам’янки сестра Ольга, Леся зраділа і чекала нетерпляче. Вночі спитала: «А о котрій годині приїде Ліля?» І дізнавшись від мами, що вже незабаром, бо потяг приходить о четвертій годині ранку, Леся задрімала.
…Сестра приїхала на світанку. Але дива не сталося. Лесі вона в живих не застала. Її серце зупинилося о першій ночі.
Кавказ — Катеринослав, 1913
Під час похорону

Хроніка тих днів
26 червня 1913 (дати подаємо за старим стилем) Лесин чоловік Климент Квітка телеграфує Ользі до Катеринослава, що Лесі гірше на здоров’ї і щоб приїхала сестра Ізидора. Матері поетеси він не пише.
28 червня К. Квітка повідомляє сестру Ольгу з Кутаїсу про тяжкий Лесин стан і потребу вивезти її з Кутаїсу. Того ж дня увечері написав, що Лесі краще.
29 червня К. Квітка сповіщає Ольгу, що поліпшення Лесиного стану тривало дише кілька годин, а тепер їй знов у дуже погано.
29 червня сестра Ізидора терміново телеграфує Ользі, що вона поїде до Лесі на Кавказ.
30 червня К. Квітка писав Ользі, що Лесі ніби краще.
4 липня сестра Ізидора з матір’ю приїхала до Кутаїсу. Тут же телеграфують Ользі у Катеринослав. Мати сповіщає, що приїхала сюди «в четвер рано». Леся дуже тяжко хвора. Погляд у неї такий, якого мати ніколи не бачила.
6 липня мати пише до Ольги з Кутаїсу. Описує тяжкий Лесин стан.
7 липня сестра Ольга з Лоцманської Кам’янки відписує матері до Кутаїсу.
Початок липня. Леся диктує матері конспект своєї поеми, що обіцяла написати для збірника «Арго».
10 липня Лесю перевозять з Кутаїсу до Сураму.
11 липня сестра Ізидора пише Ользі вже з Сураму, з дачі Попова, вітаючи Ольгу з іменинами. Леся приписала на цій листівці «Цілую. Леся». Це вона вивела востаннє в своєму житті…
13 липня вранці мати написала з Сураму Ользі, що Лесі дуже зле, мати боїться сказати «безнадійно». Того ж дня Ізидора описує Ользі дуже тяжкий Лесин стан.
16 липня мати телеграфує до Катеринослава про те, що втрачена надія на Лесине одужання. Телеграма не застає Ольги дома, бо вона вже раніше виїхала на Кавказ до Ольги.
17 липня Олена Пчілка сповіщає Ольгу, що Лесю годують штучно, бо нічого не може їсти через нудоту. Леся дуже ослабла. Ледве шепоче. Не хочуть Леся і мати, щоб Ольга приїздила, щоб не томилася. Але Ольга була вже в дорозі.
17 липня від Олени Пчілки до Катеринослава летить телеграма, щоб Ольга не приїздила.
18 липня К. Квітка телеграфує Ользі, щоб вона приїздила.
19 липня мати Лесі Українки телеграфує до редакції української газети «Рада» в Київ: «Тяжко прибиті великим горем мати й інша родина посилають звістку на Україну, що 19 липня вдосвіта померла на Кавказі в Сурамі Леся Українка (Лариса Квітка, уроджена Косачівна). Поховають у Києві. Олена Пчілка».

26 липня на Байковому кладовищі у Києві Лесю поховано між могилами батька і брата Михайла.



Леся Українка:останні дні Леся Українка:останні дні Reviewed by Василь Герей on 14:03:00 Rating: 5

Немає коментарів: