Гнат Хоткевич:плата за талант

31 грудня 1877 у Харкові народився український письменник, історик, бандурист, композитор Гнат Мартинович Хоткевич (літературний псевдонім: Гнат Галайда; 1877-1938, тюрма НКВД), автор близько 600 музичних творів, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч. Крім оригінальної літератури та книг про музику, за радянських часів багато перекладав з світової класики: Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Гюґо. Жертва сталінського терору.

1900 закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту, короткий час працював залізничним інженером на Харківсько-Миколаївській залізниці. Розробив власний проект дизельного поїзда (1901) на 30 років раніше від американського аналогу.
За участь у керівництві політичним страйком 1905 зазнав переслідувань і в 1906 був вимушений переїхати в Галичину, яка була тоді в складі Австрії. У Галичині Хоткевич оселився спочатку у Львові; об'їхав Галичину й Буковину зі скрипковими концертами та концертами українських народних пісень у супроводі бандури. Повернувшись з Галичини 1912 року на Велику Україну, оселився в Києві і долучився до літературного й мистецького життя: виступав з лекціями, з лютого 1913 став редактором літературного журналу «Вісник культури і життя», в той же час продовжував концертувати з бандурою із серіями концертів «Вечір бандури».
До більшовицької окупації України поставився вкрай скептично, але переконав себе вірити в краще i активно включився до літературно-мистецького життя. «В історії розвитку української культури кінця 19–30-х років 20 століття важко віднайти постать, подібну Гнату Хоткевичу, - як підкреслює літературознавець Микола Крячок, - він був надзвичайно обдарованою, багатогранною людиною, по суті – самородком (...). Керуючись девізом старшого побратима по перу І. Франка, який закликав “працювать, працювать, працювати”, Г. М. Хоткевич за своє життя, що обірвалося дуже рано, написав більш як 300 літературних творів: романи, п’єси, повісті, нариси, літературно-критичні й мистецтвознавчі статті, навчальні посібники» (М. Крячок, З епістолярію Гната Хоткевича).
Літературну діяльність Хоткевич почав у 1897 році (оповідання «Грузинка» у львівському журналі «Зоря»). Письменник був яскравий і плідний і залишив після себе багату літературну спадщину: оповідання «Блудний син» (1898), «Різдвяний вечір» (1899), цикл «Життєві аналогії» (1897–1901), збірка «Гірські акварелі» (1914); протягом 1914-1915 була написана низка оповідань під назвою «Гуцульські образки» (уперше надруковані 1931); нарис «Григорій Савич Сковорода» (1920), повість «Авірон» (1928), роман «Берестечко» та інші. Найвизначнішим досягненням прозової творчості Хоткевича стала романтична повість з гуцульського життя «Камінна душа» (1911), кілька разів перевидавана (у різних редакціях) пізніше. Стоячи осторонь тодішніх літературних дискусій, Хоткевич, проте, був одним з найпопулярніших письменників в Україні, про що свідчить поява його «Творів» у 8 томах (1928-32). Але далі почалися утиски, внаслідок яких останній його роман «Довбуш» не був надрукований і лишилася незакінчена тетралогія про Тараса Шевченка, над якою Хоткевич працював від 1928.
Ще бувши студентом, Хоткевич організував в селі Деркачі на Харківщині сільський театр (1895). В 1903 році заснував перший в Україні робітничий театр, який протягом 3 років дав понад 50 вистав, переважно української класики, українською мовою. Для неї спеціально написав ряд п'єс. В Галичині заснував Гуцульський театр, для якого написав п'єси «Довбуш» (1909), «Гуцульський рік» (1910), «Непросте» (1911) та ін. З інших драматичних творів Хоткевича перерахуємо «На залізниці» (1925), історичну п'єсу «О полку Ігоревім» (1926) і тетралогію «Богдан Хмельницький» (1929), високо оцінені тодішньою критикою (О. Білецький). Зокрема, в останній частині тетралогії «Переяслав» Хоткевич, проти офіційної концепції засудив Переяславську угоду як акт, що призвів до поневолення України Росією. Автор досліджень «Народний і середньовічний театр у Галичині» (1924), «Театр 1848 року» (1932). Талановитий письменник проявив себе і в мистецтві кіно, написавши кілька десятків кіносценаріїв. Зіграв у фільмі «Назар Стодоля» роль кобзаря Кирика (1937).
Хоткевич був людиною різнобічних талантів. Він був не тільки письменником і театральним діячем, але й одним із найяскравіших музикантів і теоретиків народної музики в Україні. Він став бандуристом вже в роки студентської юності, вперше придбавши інструмент в 1894 році, і вперше виступивши на сцені як соліст в 1896 році. А коли Хоткевич був виключений за «українство» з Харківського політехнічного інституту, він приєднався до хору Миколи Лисенка, виконуючи соло на бандурі. Причому став відомий, як віртуоз.
У 1902 році йому було запропоновано зробити доповідь про музику і традиціях кобзарів на 12 Археологічної Конференції в Харкові. Він не тільки підготував доповідь у письмовому вигляді, але і також організував концерт, який став першим офіційним виступом ансамблю бандуристів в історії. У ході конференції він проявив себе, як один з головних ініціаторів ідеї збереження мистецтва кобзарів допомогою запису їхньої музики на недавно винайдений фонограф. З цього часу це форма мистецтва стала надзвичайно популярною по всій Україні.

У 1907 році він написав перший путівник гри на бандурі (опубліковано в 1909 році у Львові), тоді ж написав першу зі своїх декількох композицію для бандури «Одарочка» (1910). За своє життя створив безліч композицій для хору, оркестру, для капели бандуристів і так далі. У 1920 році він організував професійний хор української народної музики. 1926–1931 керував класом бандури в Харківському Музично-Драматичному Інституті. Його студенти стали відомими бандуристами (Г.Бажул, Л.Гайдамака, Я.Гаєцький, О.Геращенко, І.Олешко та інші). Більшість з них було заарештовано і розстріляно на початку 30-х під час кампанії з викорінення української культури, проте деяким вдалося втекти на Захід під час Другої світової війни. Крім своєї музичної діяльності і композицій, Хоткевича також підготувала низка книг по українським народним інструментам. Ці книги з 1932 були заборонені.
Незважаючи на свої незліченні таланти, Хоткевич майже все життя переслідувався владою. В юності - царською владою, з 1928 - радянською. З 1931 року Хоткевича постійно критикували в радянській пресі і заборонили в 1932 всю його музику і записи. Після чого звільнили з усіх місць роботи.
Гнат Хоткевич грає на бандурі
У 1933 році його сім'я голодувала під час Голодомору: йому не видали продовольчі картки, тому що він був офіційно зареєстрованим безробітним. У 1934 році була зроблена спроба його вбити - письменника зіштовхнули під колеса поїзда, в результаті чого він довго лежав у лікарні. У лютому 1938 він був заарештований під час сталінських чисток і підданий тортурам. У 1938 році суд НКВС у Харкові засудив його до розстрілу, а його майно конфісковане. Страта була проведена на 8 жовтня 1938. Його тіло було поховано в братській могилі на околиці Харкова. При цьому радянські органи брехливо заявили, що він не страчений, а тільки відправлений у Сибір на 10 років без права листування.
Платоніда Хоткевич
Дружина Хоткевича, Платоніда Володимирівна розділила долю тисяч і тисяч українських дружин і матерів. Разом із німецькими частинами просувалася на Захід – спочатку до Румунії, потім – до Польщі. В Угорщині під час бомбардувння залізничної станції згубила п’ятнадцятирічну доньку і вже до кінця свого життя не зустрічалася з нею. Потрапивши до Чехословаччини, багато місяців була без роботи, бідувала. Жила в Празі у родині професора Дмитра Антоновича, приятеля Гната Хоткевича зі студенських років, допомагала по господарству й доглядала хворого професора. 19 квітня контррозвідка “Смерш” Центральної групи військ заарештувала і відправила її до Києва, де 22 жовтня 1946 р. Військовий трибунал військ НКВС засудив її на десять років позбавлення волі. Платоніда Хоткевич відбувала заслання в таборах Свердловської і Кіровської областей, в Караганді. Пізніше, після повернення в Україну, жила в Криворівні, де працювала в хаті-музеї Івана Франка.
Наймолодша донька Галина (1929-2010) під час війни була вивезена в Німеччину, а потім з іншими переміщеними особами оселилася в Марокко, де довгий час була парафіянкою та півчою православної церкви Воскресіння Христового в Рабаті. З початку 1970-х — проживала в місті Гренобль, Франція. Була дружиною священика Української Автокефальної Православної Церкви у Франції о. Олександра Козакевича, колишнього харків`янина. Син Володимир записався до Української дивізії і пропав у боротьбі з червоним військом під Курськом. Дочка Оля оселилася у Венесуелі. Син Євген утопився, нелегально перетинаючи радянсько-іранський кордон. На батьківщині залишився лише один його син від першої дружини, теж Володимир, який який у 1966-75 став ректором Харківського університету - сили цієї талановитої родини виявилися невичерпні.
Андрій Безсмертний-Анзіміров


Гнат Хоткевич:плата за талант Гнат Хоткевич:плата за талант Reviewed by Василь Герей on 06:27:00 Rating: 5

Немає коментарів: