Повстанський ведмідь "Сибіряка"

Добре озброєна, морально стійка, вихована в умовах жорсткого підпілля та конспірації, Українська Повстанська армія контролювала значну частину України, протистоячи двом найбільшим агресорам у світі — гітлерівській Німеччині та сталінському СРСР.

Методи партизанської війни українців дотепер вивчають військові спеціалісти і з успіхом застосовують на практиці

Совєтська та польська ідеологічні машини, які завжди претендували на наші землі, зробили максимум, аби спотворити справжню суть та історію цього визвольного руху. Але історична справедливість бере гору. І з кожним роком ми дізнаємося дедалі більше правди про Українську Повстанську армію.

Рейд УПА в Румунію

Рейдування було однією з прикмет УПА. Воно не давало можливості ворогу вислідковувати повстанців на теренах її базування. Зате розривало сталінську ізоляцію довкола українського визвольного руху і сприяло значному розголосу у світі. УПА робила рейди не тільки територією України, а й за кордон — до Польщі, Словаччини та Румунії, де проживало чимало українців.

Навесні 1949 року в Румунії виникли антикомуністичні заворушення, які призвели навіть до збройних сутичок. Причиною стала заборона опозиційних партій. І командування Української Повстанської армії для налагодження контактів із румунським підпіллям у червні відправляє туди відділ на чолі з сотником «Хмарою». Майже всі учасники рейду були гуцулами, а тому прекрасно знали Карпати.

Переходили кордон у районі гори Стіг на межі Закарпаття та Івано–Франківщини. При цьому виникла сутичка з радянськими прикордонниками, під час якої двох із них було вбито. Повстанці мали одного пораненого.

Протягом двох тижнів відділ УПА пройшов як українськими селами Поляна, Русково, Кривий, так і суто румунськими. Всюди повстанців приймали добре, забезпечуючи нічлігом та харчами. Фотоархів, який містить близько трьох десятків світлин, показує приязне ставлення місцевих мешканців до українських партизанів.

На жаль, на час здійснення рейду антикомуністичне підпілля в Марамороші було повністю розгромлене, тож повстанцям після проведеної агітаційної роботи залишалося тільки повернутися додому.

Чутки про зухвалий рейд УПА на румунські терени швидко дійшли до військового керівництва і Румунії, і СРСР, які почали діяти узгоджено. В район висадки відділу «Хмари» було кинуто кілька тисяч румунських вояків, озброєних навіть гарматами і мінометами. З радянського боку кордон блокували півтори тисячі прикордонників.

Така сила війська була спрямована всього проти двох десятків українських партизанів. Однак повстанці прослизнули повз таку насичену блокаду, не зазнавши жодних втрат, що ще раз підтверджує їхнє високе військове вміння.

За успішно проведений румунський рейд сотник «Хмара», був нагороджений керівництвом УПА. А загинув «Хмара», він же Петро Мельник, у бою 27 квітня 1953 року. Більшість учасників рейду, як і їхній командир, загинули у боротьбі зі зброєю в руках або були закатовані НКВС.

Ведмідь у лавах повстанців

На початку літа 1945 року загін НКВС рейдував у верхів’ях Чорного Черемоша, вишукуючи бункери і криївки. У лісі «совіти» натрапили на ведмедицю з малям. Коротка кулеметна черга — і солдати вже смакували ведмежатиною, нашвидкуруч спеченою на вогні. Гуцули, до речі, ведмежого м’яса не їдять через одвічне табу. Перелякане ведмежа втекло. Його ніхто й не переслідував, бо м’яса на ньому немає.

Через кілька днів голодне і знесилене ведмежа, що жалісливим скавулінням кликало матір, знайшла у лісі повстанська боївка «Хмари». Знаючи, що одиноке звірятко загине, повстанці взяли його до себе. На постої «Сибіряк» (кулеметник Василь Білінчук) спробував нагодувати ведмежа пляшкою молока, і це йому вдалося. «Ну що, брате, — пожартував командир Дмитро Білінчук, — маємо поповнення, проводь вишкіл!». Попри важкі умови підпілля, повстанці вирішили не залишати ведмежа на вірну смерть.

Харчові отримали суворе розпорядження — щоденно постачати боївку свіжим молоком. Ведмедик оклигав і прив’язався до партизанів. Ходив за ними, як песик, супроводжуючи боївку в непростих переходах. За звичайного життя ведмеді, в основному, харчуються рослинною їжею. Але повстанський їв те, що й партизани: хліб, кулешу, солодке і кисле молоко.

Несуть колоди (на дрова чи для укріплення криївки?). Зліва Василь Білінчук-“Сибіряк”, справа – невідомий.

Та через півроку прийшла зима. І ведмежа почало впадати у сплячку. Аби не залишати друга, Василь Білінчук ніс його на собі під час переходів. Із цього періоду збереглося дев’ять унікальних світлин, на яких серед бійців УПА значиться і вже доволі великий ведмідь.

Василь Білінчук-“Сибіряк” (праворуч)

На щастя, кремезний «Сибіряк» (псевдо отримав через втечі із заслання в Сибіру) мав справді сибірське здоров’я, носив не тільки молодого ведмедя, а ще й кулемет Дегтярьова.

Василь Білінчук

До речі, Василь Білінчук, який виходив ведмежа, загинув у 1952 році, важко пораненим прикриваючи відхід боївки. Йому було всього 26. Того ж року в нього народився син — нині відомий український письменник Василь Портяк, автор сценаріїв до фільмів «Залізна сотня» та «Нескорений».