Сталін:13 фактів біографії

Тих, хто хоч трошки знають, хто такий Йосипа Сталіна, біографія цієї людини не здивує. Він винен у смерті навіть із самим приблизними підрахунками, близько 20 млн. людина, зокрема 14,5 млн. померли з голоду. По меншою мірою, 1 мільйон страчений за політичними «злочинів». По крайнього заходу, 9,5 мільйонів депортовані, вислані чи відправлені в тюремне ув'язнення в трудові табору; приблизно 5 млн. виявилося у Архіпелазі Гулаг.

Одна з найбільш потужних і кривавих диктаторів історія, Йосип Віссаріонович Сталін був верховним правителем Радянського Союзу протягом чверть століття. Його режим терору сприяли загибелі і страждань десятків мільйонів людей, але він також керував військової машиною, яка відіграла ключову роль у розгромі нацизму.Пропонуємо маловідомі факти про червоного диктатора.

1. Під час свого останнього заслання Сталін не відчував ніяких особливих труднощів, пов’язаних з долею засланця: кайданів не носив, жив в окремому будиночку і досить скоро вирішив свої матеріальні проблеми. Крім 15 рублів «кормових» від самодержавства, він отримував 100 рублів партійних грошей на проведення революційної агітації серед населення. Але агітацією Сталін не займався, і взагалі ніякої революційної діяльності не вів. З народними масами спілкувався тільки на пиятиках, які сам же і влаштовував. У селі мав славу мало не найбагатшої людини. Історикам вдалося розшукати лише один-єдиний документ, що свідчить про революційну діяльність засланця Джугашвілі. Сталін жертвував гроші на користь хворих і престарілих товаришів по партії. Загальна сума пожертвувань склала … 50 копійок.

2. Після Лютневої революції Сталін відверто виступав за продовження участі Росії в Першій імперіалістичній війні (А.Шляпніков, «Сімнадцятий рік», 1925) і підтримував буржуазний Тимчасовий уряд. Уривок з промови Сталіна на партійній нараді 29 березня 1917 р. (протоколи цієї наради пізніше, при сталінському режимі, були заборонені): «Тимчасовий уряд, – казав Сталін, – взяв фактично роль закріплювача завоювань революційного народу. Рада робітничих і солдатських депутатів мобілізує сили, контролює. Натомість Тимчасовий уряд впираючись, плутаючись – бере роль закріплювача тих завоювань народу, які фактично вже взяті ним. Таке становище має негативні, але й позитивні сторони: нам невигідно зараз форсувати події, прискорюючи процес відколювання буржуазних верств, які неминуче згодом повинні будуть відійти від нас».

3. Сталін не брав участі ані в керівництві, ані у здійсненні Жовтневої революції. Його місцеперебування 7 листопада 1917 року досі лишається загадкою. Як відзначає в своїй книзі «Сталін в 1917 році» історик професор Роберт Слассер: «Що може бути більш ганебним для людини, що претендувала на місце в керівній верхівці партії, ніж упустити великий і неповторний момент тріумфу, момент взяття влади? Буде потрібно …багато кілометрів друкованого тексту, річки чорнила і крові – поки Сталін, нарешті , не заспокоїться, упевнившись, що його відсутність серед тих, хто керував революцією 1917 року, назавжди стерта з пам’яті людей».

4. Відповідно до законів СРСР Сталін був педофілом. Його друга дружина Н.Аллілуєва народилася наприкінці 1901 року. Сталін звабив її в 15 років. Шлюб було оформлено в 1917 році, коли юній дівчині ще не було і 16 років. Також, як стверджувала Л.Перепригіна, Сталін, будучи в засланні, мав з нею статевий зв’язок, коли їй було 13 років.

Дочка Сталіна не виключає, що він убив свою дружину. Е. Коган – дочка заступника головного лікаря Кремлівської лікарні Л. Левіна – згадує: «Нам зателефонував Поскрєбишев і запропонував Льву Григоровичу терміново приїхати. Треба було підписати висновок про смерть, де б говорилося, що Аллілуєва померла від апендициту. Але Левін відмовився підписувати цей папір. До речі, відмовився підписувати її і Плетньов (Д. Плетньов – професор-консультант Кремлівської лікарні) … Як пізніше з’ясувалося, свій підпис відмовилася поставити під таким висновком і головний лікар «кремлівки» А.Канель. Норовистість Левіну та Плетньову обійшлася дорого, що ж стосується Канель, то вона уникла їхньої долі, очевидно, тільки тому, що «встигла» померти в 1936 році».

5. Сталін активно підтримував сіонізм. В 1947 році Сталін забезпечив в ООН серйозну підтримку створенню держави Ізраїль. Особиста роль Сталіна в цьому процесі детально описана в роботі французького історика Л.Рукера заснованій на масі першоджерел, з якими він мав можливість ознайомитись в російських архівах. Про значимість цієї події для сіоністів свідчить те, що багато сіоністів вішали у себе в будинках на стіні портрети Сталіна, а в окремих будинках вони висять і досі. Про це повідомляє відомий єврейський журналіст Ш.Громан. В жодній державі, крім Ізраїлю культ особи Сталіна не тримався так довго, за винятком, можливо, тільки Албанії. Відомо, що І.Саді, в 1945-1947 роках начальник Генштабу «Хагани», на базі якої після проголошення держави Ізраїль в 1948 році була створена регулярна армія, тримав у своєму польовому наметі портрет Сталіна.

6. Заради збереження і поширення своєї влади Сталін спирався не тільки на сіонізм, але й на будь-які інші реакційні ідеології, в тому числі російський великодержавний шовінізм та антисемітизм. В своїх статтях і промовах (які висловлювали державну політику), зокрема промові 24 травня 1945 року Сталін проголосив росіян «найбільш видатною нацією з усіх націй, що входять до складу Радянського Союзу», а також надав російському народові «звання керівної сили нашого Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни» і «керівного народу», тобто відверто визнав російську національність панівною в СРСР, а всі інші національності підпорядкованими їй. В Україні ця політика виражалась в русифікації і нав’язуванні українцям ролі «молодших братів», по відношенню до росіян, як «старших братів». Російський великодержавний шовінізм знайшов вираження навіть у гімні СРСР, де було сказано, що його народи «сплотила навеки Великая Русь».

Одним з головних засобів боротьби Сталіна проти старих і опозиційних елементів в партії став антисемітизм. Оскільки серед них було багато осіб єврейського походження, то Сталін повернув це на свою користь. Кожен єврей міг розглядатись як потенційний «троцькіст» чи інший «шкідник». Як казав провідний чекіст, голова ОГПУ В.Менжинський: «Вони розплачуються за інших, а інші будуть розплачуватися удвічі». Така постановка питання відповідала загальним шовіністичним настроям і укріплювала владу Сталіна, бо створювала для його підлеглих і народних мас фіктивний образ «ворога», проти якого треба боротись, замість того, щоб боротись проти Сталіна і його диктатури. Навіть після перемоги над опозицією, вже в рамках політики поширення російського шовінізму і антисемітизму була проведена кампанія «Боротьби з космополітизмом».

7. Напередодні і з початком нападу гітлерівської Німеччини на СРСР «великий генералісимус» Сталін виявив себе цілковитим нездарою. Спочатку він ігнорував очевидні свідчення про близький початок війни. А коли вона почалась, він відмовився від командування армією і державою загалом.

Деякий час, незабаром після падіння Мінська, згідно мемуарних свідчень, Сталін перебував у депресивному неробочому стані, що деякі автори називають «прострацією». Н.Хрущов переказує спогади Л.Берії про те, що коли почалася війна, у Сталіна зібралися провідні члени Політбюро і морально пригнічений Сталін заявив їм, що «почалася війна, яка розвивається катастрофічно» настільки, що «ми просрали державу», після чого оголосив про відмову від керівництва державою, сів у машину і поїхав на ближню дачу. Замість того, щоб арештувати Сталіна, зазначена група холуїв в складі Берії, Молотова, Кагановича і Ворошилова поїхала до нього на дачу і вмовила Сталіна повернутись до керівництва, нагадавши йому, що держава величезна, що є можливість організуватися, мобілізувати промисловість і людей, зробити все, щоб перемогти у війні.

8. Існують відомості, які вказують на те, що Сталін міг бути маніяком. Психіатр В.Бехтєрєв стверджував, що Сталін страждав параноєю. Є версія, що саме за це Сталін потім убив Бехтєрєва.

Сталін особисто віддавав накази про катування. При цьому із серйозним виглядом він висував до підозрюваних неймовірно абсурдні звинувачення. Так, в одній з записок до НКВС він писав: «Побити Уншліхта [секретар ЦВК, член партії з 1900 р., кандидат в члени ЦК] за те, що він не видав агентів Польщі по областях (Оренбург, Новосибірськ і т.п.)». В особистому архіві Сталіна знайдена записка про катування за його наказом арештованого в 1937 році Є.Рябініна (члена ЦРК ЦК партії). А коли в тому самому році Єжов надав Сталіну копію заяви арештованого першого секретаря Північного крайкому партії Д. Конторіна, який визнавав вину у висунутих йому абсурдних звинуваченнях про участь в таємній «організації правих», то Сталін написав: «Цей пан, мабуть, пов’язаний з англорозвідкою. Покаянний тон заяви – маска, витрусіть з нього все, що відомо йому (а він знає не мало)».

Враховуючи те, що Сталін особисто віддавав накази катам і підтримував (або навіть сам вигадував) абсурдні обвинувачення, не можна виключати, що саме з його відома чи навіть наказу в СРСР фабрикувалися процеси проти «артистів-терористів» (36 артистів естради, що складали «шпигунсько-терористичну організацію»), «глухонімих-терористів» (50 глухонімих, які «готували замахи» на керівників держави), «сибірських шаманів-диверсантів» (211 літніх людей з глухих сибірських сіл), «розвідницький авіаційний завод №24» (по справі 5 «терористичних і диверсійно-розвідницьких груп» пройшло біля 1000 робітників заводу), «французького поета-шпигуна Т.Табідзе» (який «проводив шкідницьку роботу на фронті літератури і мистецтв»), «17-річного агента польської розвідки в 1937 році, завербованого в 1905 році», «з’їзду партії есерів в 1930 році, в селі Кочки Каменського району, за участі самого Керенського», «139 815 шпигунів польської розвідки» (виявлені протягом двох років, 111 071 з них розстріляно), «19-річного пристава Колчака в 1937 році», «активу педерастів, що політично розкладав юнацтво і створював шпигунські осередки», «сходознавців-диверсантів» (а також «альпіністів-диверсантів», «етнографів-диверсантів», «геологів-диверсантів» і т.д.), «автора конспекту антирадянських анархо-містичних творів Канта і Аристотеля», «академіка, що продав Поволжя американському мільярдеру», «філолог, що створив підпільний філологічний уряд» тощо.

В 1931 році з дозволу Сталіна в театрі ставиться п’єса О.Афіногенова «Страх», герой якої професор Бородін промовляє: «… 80 відсотків усіх обстежених живуть під вічним страхом окрику чи втрати соціальної опори. Молочниця боїться конфіскації корови, селянин – насильницької колективізації, радянський працівник – безперервних чисток, партійний працівник боїться звинувачень в ухилі, працівник техніки – звинувачень у шкідництві. Ми живемо в епоху страху… Навіщо приховувати? Нехай про страх говорять відкрито. Нехай страх перестане бути патологією. Нехай він стане нормою радянського способу життя».

9. Неофіційні доходи (вживана кількість благ) Сталіна, за визнанням його дочки, не піддається жодному підрахунку і про даний факт Сталіну прямо казали підлеглі, коли він питав їх про це. Причина полягає в тім, що більшість благ, які він споживав, оплачувалась напряму державою.

Але ми можемо порахувати офіційні доходи Сталіна. Перший раз оклад нового господаря Кремля був підвищений у 1935 році – до 500 рублів. У лютому 1936 року місячний оклад Сталіна склав 1200 рублів. Середня зарплата на виробництві в СРСР тоді була приблизно в п’ять разів менше. До кінця війни Сталін отримував 2000 рублів на місяць, і лише тільки в кінці 1947 року зарплата «вождя всіх народів» була п’ятикратно збільшена і склала 10 000 рублів. Тепер сталінська получка без урахування прибуткового податку в умовах скасування карткової системи відрізнялася від середньої по країні в дев’ять разів.

10. Сталін створив в СРСР величезне класово-станове розшарування. Колгоспники (більша частина населення держави) були позбавлені паспортів і таким чином прикріплені до землі, як в часи кріпацтва. Колгоспники були обкладені додатковими державними податками на особисте майно. Робітники піддавались кримінальному переслідуванню за прогули і запізнення на роботу. Також Сталін запровадив платну освіту, причому не лише у вищих навчальних закладах, але навіть у старших класах школи. Не можна не помітити, що заснований на глибокій соціальній нерівності сталінський режим є втіленням найзаповітніших ідей ультраправих.

Те саме стосується і розмірів винагороди праці. З 1934 р. офіційна статистика перестала давати інформацію про диференціацію оплати праці робітників і службовців, обмежуючись середніми показниками. За офіційними інструкціями в середині 1930-х років існувало 7 категорій зарплати державних службовців: від 500 руб. в місяць (нарком СРСР – 7-й клас) до 250 руб. (1-й клас). За наявними даними, в 1937 р. заводський інженер отримував 1500 крб. в місяць, директор – 2000, кваліфікований робітник – 200-300 руб., мінімальна зарплата для робітників становила 110-115 руб.

Однак крім офіційної базової зарплати (окладу), існували численні доплати. Високопоставлені чиновники щомісяця в таємниці від громадськості отримували в запечатаних пакетах додаткові суми. Розмір цих сум коливався в межах 50-100% від офіційної зарплати. В цілому ця система була згорнута після смерті Й.Сталіна. У важкій промисловості з 590 тис. фахівців 55% мали середню зарплату в 350 руб., 17 – в 500 руб., 11 – 900, 13 – понад 1000 руб. на місяць. Якщо із середньої зарплати робітників відняти зарплату робочої аристократії – стахановців, то середня зарплата інших робітників опускалася до 150 руб. на місяць (1939 р.). В результаті зарплата керівників і робітників співвідносилася як 5:1. Ця диференціація була істотно вище, ніж у той же час в Парижі (6 тис. франків на місяць і 1,5 тис.). У радянському виданні за 1935 рік повідомлялося про одного директорі фабрики, який отримував в місяць 10 тис. руб. або зарплату 100 робітників. Крім основної зарплати, керівники отримували премії за виконання і перевиконання плану. Так, директор заводу, який виконав план на 110%, отримував премію в 70% від окладу, на 120% – 110% окладу, на 150% – 230% окладу. Крім того, в 1936 р. був заснований директорський фонд, куди надходило 4% планового прибутку і 50% – надпланового. По 5 наркоматам директорський фонд складав в середньому 6,3% від середньорічної зарплати. Але в ряді галузей він підіймався до 20% і навіть до 55%. Як він розподілявся – невідомо. Однак у радянській пресі промайнула інформація про одне харківське підприємство, на якому з 66 тис. руб., що склали директорський фонд, 22 тис. отримав сам директор, 10 тис. – секретар парткому, начальник виробничого відділу – 8 тис., головний бухгалтер – 6 тис., голова профкому – 4 тис., начальник цеху – 5 тис.

Ворошилов у 1939 році повідомляв, що лейтенант отримував 625 крб., А полковник – 2 тис. руб. У Франції в той же період співвідношення платні цих чинів становило 2 тис. і 5 тис. франків.

Підсумком такого розшарування стала позахмарна нерівність, яка за абсолютними показниками не поступається новітній неоліберальній нерівності.

11. Зовнішня політика Сталіна була спрямована на укладення союзів і домовленостей із іншими імперіалістичними державами та розділ світу з ними. Після угоди з Третім Рейхом і розподілу з ним Європи в 1939 році, Сталін писав Гітлеру: «Прошу Вас прийняти мою вдячність за привітання та подяку за Ваші добрі побажання щодо народів Радянського Союзу». Черчілль згадує, як в 1944 році в Москві вони зі Сталіним стояли біля карти Європи і розподіляли сфери впливу: Румунія – 90% впливу СРСР, 10% – Англії та США; Греція – 90% Англії і США, 10% – СРСР; Югославія та Угорщина – 50 на 50%; Болгарія – 75% впливу СРСР, 25% – Англії і США. Крім того Сталін брав участь в розподілі мандатів на колонії, зокрема торгувався за Триполітанію (Лівію) – італійську колонію в Африці.

12. Своєю політикою Сталін знищив близько 20 мільйонів людей і ще мільйони постраждали. Зокрема Сталін проводив масові репресії за національно-етнічною і національно-територіальною ознакою: депортація кримських татар і чеченців, організація штучного голодомору з мільйонами жертв, що супроводжувався забороною виїзду з території України і Кубані.

13. Найближчі соратники Сталіна називали його своїм «Хазяїном», очевидно продовжуючи стару традицію московського деспотизму, де всі вважались рабами царя. А ідеологію і політику Сталіна вони відкрито називали «сталінізмом». Л.Каганович писав у листі до Орджонікідзе від 4 вересня 1935 року: «У нас тут справи йдуть непогано. Щоб коротко охарактеризувати, я можу коротко повторити те, що я і Мікоян сказали т. Калініну, коли він поїхав у Сочі. Перед від’їздом він запитує нас, що передати Хазяїну? Ми і сказали йому: передай, що «країна і партія так і добре заряджені, що стрілець відпочиває, а справи йдуть – армія стріляє». Те, що відбувається, наприклад, з хлібозаготівлями цього року – це абсолютно небувала приголомшуюча наша перемога – перемога сталінізму».

Сталін ніяк не заперечував, щоб його називали «Хазяїном», а державну ідеологію і політику «сталінізмом».

В листі Кагановича до Орджонікідзе від 12 червня 1932 року: «Від Хазяїна і раніше отримуємо регулярні і часті директиви… Правда, фактично йому доводиться працювати на відпочинку. Але неможливо інакше».

З листа Орджонікідзе від 30 вересня 1936 року: «Взагалі, без Хазяїна дуже важко, а от коли ви поїхали – ще важче. Але доводиться, на жаль, захаращувати справами у великій кількості Хазяїна і зривати йому відпочинок, в той час як словами не висловиш, наскільки цінне його здоров’я і бадьорість для нас, так люблячих його, і для всієї країни».

У кожного сталініста є Хазяїн, його не може не бути.

Сергій Денисенко