Історія появи Шевченкового "Кобзаря"

Цікаво, що справжня піар-кампанія ”Кобзаря” розпочалася 1847-го. Бо спершу книжка здобула популярність передусім серед української інтелігенції. Рекламу ж їй зробила царська охранка: у зв’язку з процесом навколо Кирило-Мефодіївського товариства начальникам губерній видали таємне розпорядження — вилучати всі знайдені примірники ”Кобзаря”. А якщо забороняють — значить, є за що. Книжка почала ходити по руках у копіях, її потай продавали букіністи. Автор ”крамольних віршиків” потрапив на заслання, отримавши найвище визнання свого таланту — заборону писати.

Ледь умовили…
Починалося ж усе з того, що українському поміщику Петрові Мартосу закортіло мати акварельний портрет пензля молодого, але вже відомого в Петербурзі художника Тараса Шевченка. Якось, уже під час роботи над замовленим полотном, той відлучився на хвилинку. Знудьгований Мартос підняв із підлоги аркуш паперу. Там були вірші. Та ще й які! «Знаєте автора? — запитав, вражений, у художника, коли той повернувся.
Тарас знітився: «Так, — і за хвильку додав: — Знаю, бо це я». Він витягнув із-під ліжка коробку, у якій тримав увесь свій поетичний доробок. Коли Мартос простяг руку до купки паперів, Шевченко притис їх до грудей. «Прочитаю й неодмінно поверну», — запевнив його Петро Іванович.

Тарас, віддаючи вірші, попроси: «Нікому не показуйте». Мартос побожився, що не показуватиме. А сам тут же подався до Євгена Гребінки — найавторитетнішого поета в українській громаді тодішнього Петербурга.

Євген Гребінка

Вірші читали разом. Хоча Гребінка вже знав твори Шевченка – готував добірку для збірника ”Ластівка”. Вирішили впорядкувати рукопис і видати книжкою, — додав.
Згодом Мартос згадував: ”Багато праці коштувало мені умовити Шевченка. Нарешті він погодився, і я 1840 року надрукував ”Кобзаря”.

За непомірно малу винагороду
Видання побачило світ у 26 квітня. Вийшло накладом 1 000 примірників по 115 сторінок. Вони містили вісім поезій: ”Думи мої, думи мої…”, ”Перебендя”, ”Катерина”, ”Тополя”, ”Думка” (”Нащо мені чорні брови…”), ”До Основ’яненка”, ”Іван Підкова”, ”Тарасова ніч”. Зворот першого аркуша книжки був прикрашений в офортом за малюнком Василя Штернберґа ”Кобзар із поводирем”.”Кобзар” надрукували на цигарковому папері.
Петербурзька газета ”Северная пчела” від 4 травня 1840-го в рубриці ”Библиографические и разные известия” повідомила: ”В книжных лавках В. П. Полякова, на Невском проспекте, на углу Михайловской улицы, в доме графини Строгановой и в Гостином дворе, на Суконной линии, N17, поступили в продажу: ”Кобзарь” Т. Г. Шевченка, СПБ, 1840 г., 1 руб. серебра”.
Книжка розійшлася швидко. Чистий виторг видавця Петра Мартоса склав не менш ніж 400 рублів сріблом.

«Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу винагороду», — згадував поетів друг Михайло Лазаревський.

Друге видання – покраяне!
Повернувшись із заслання 1858 року, 44-річний поет починає укладати нову збірку під назвою. ”Поезія Т. Шевченка. Том первий”. Мав намір видати в цьому томі вірші, написані до заслання. А в другому — створені на засланні й після нього.
До цензурного комітету Шевченко подав збірку на 338 сторінок. Вона починалася віршем ”Думи мої…” й завершувалася циклом ”Псалми Давидові”. Дозволу на видання довелося чекати майже рік. Пройшовши всі пороги цензури, книжка суттєво ”потоншала”. Окрім раніше виданих — із новими скороченнями, із нових творів туди ввійшли лише поема ”Наймичка” та ”Псалми”.
Цензори обрізали понад половину ”Дум”, вилучили 56 рядків із поеми ”Сліпий”, вступ із ”Гайдамаків” (”Все йде, все минає”). У поемі ”Катерина” і багатьох віршах зробили купюри. Заборонили друкувати поеми ”Сон”, ”Кавказ”, ”Єретик”, вірш ”Заповіт”. Через це книговидавець Дмитро Кожанчиков поставив умову назвати збірку ”Кобзарем”.

Ще й із боргами…

Симиренко Платон

На видання накладом 6050 примірників Тарас Шевченко позичив у черкаського цукрозаводчика Платона Симиренка 1 100 рублів. Борг потім повернув книжками. У друкарні Пантелеймона Куліша на прохання поета окремо видрукували заборонені цензурою уривки. Згодом поет вклеїв їх у кілька примірників, які дарував друзям.
До книжки ввійшло 17 творів і портрет автора. Вона з’явилася у книгарнях 1860-го. Коштувала 1 руб. 20 коп. сріблом.

Варто зазначити, що видавцям першого «Кобзаря» пощастило із цензором Петром Корсаковим — він мав репутацію ліберала. Наприклад, не зачепив поезії ”Думи мої…” У другому ж виданні 1860 року її добряче покраяли. Вірші надрукували російською абеткою:
Бо васъ лыхо на свитъ на смихъ породыло,
Полывалы сліозы… чомъ не затопылы,
Не вынеслы въ море, не розмылы в поли?..
Не пыталы бъ люды — що в мене болыть?

26-те – день особливий
26 квітня якимось чином виявилося особливим для Шевченка. За два роки до виходу друком «Кобзаря» того ж дня серед членів царської родини було розіграно в лотерею портрет поета Василя Жуковського, який живописець Карл Брюллов намалював, аби зібрати 2 500 рублів. Саме стільки поміщик Павло Енгельгардт зажадав за кріпака Тараса Шевченка.
Імператриця Олександра Федорівна дала 400 рублів, спадкоємець престолу Олександр Миколайович і велика княгиня Олена Павлівна — по 300. Решту доплатили гості. І вже за тиждень Павло Енгельгардт документально засвідчив, що дає волю кріпакові.

Продаж Тараса Шевченка виявився найвигіднішою оборудкою поміщика. Енгельгардти в Петербурзі мешкали в просторому дерев’яному будинку в Саперному пров., 19. За гроші, виручені за талановитого кріпака, поміщик придбав у тому ж провулку велику кам’яницю №10.

 Читайте :Викуп Шевченка:таємниця лотереї

Дім був триповерховий. Фасад мав на 17 вікон. То був чи не перший кам’яний будинок у провулку. У дворі містилися двоповерхові службові флігелі, стайня. Енгельгардт пускав у цей дім квартирантів, тому той мав статус прибуткового будинку. По смерті поміщика 1849-го переходив від одного власника до іншого.

Доброслава Хміль