Устим Кармелюк:український Робін Гуд

У кожного народу є свої Гамлети, Донкіхоти й Робінгуди, і в нас також є свої — Олекса Довбуш, Іван Ґонта, Максим Залізняк, Роман Шухевич і тисячі інших. Всі вони виступили проти ворога і гідно боронили свій народ. Під час побоїв і болісних катувань ще один народний месник, Устим Кармелюк, казав, що краще вмерти героєм, ніж животіти кріпаком.

Народився Устим Якимович Кармалюк 10 березня 1787 року в подільському селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (зараз — село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) в бідній селянській сім’ї. Родина майбутнього отамана перебувала в кріпацтві у місцевого поміщика Андрія-Йосифа Пігловського. Змалку Устим бачив панську сваволю та зневажливе ставлення до підневільних людей. Тому він ненавидів поневолювачів і мріяв, коли сам стане дорослим, то виступить в боротьбі за справедливість. Працюючи двірником у поміщицькому дворі, хлопець здобув свою першу освіту, що стало в нагоді в майбутньому. З молодих років Устим відзначався не лише талантом, але і прекрасною вродою. Його пани навіть намагалися приманити на свій бік. Але юнак був не тільки одним тілом зрощений із поневоленим населенням, але й одною ідеєю на смерть і життя споріднений. Це доводив Кармелюк багато разів. 1811-го за непокірний характер його вперше заарештували в панській економії, однак молодику вдалося втекти й уникнути покарання. 1812-го його забрали на 25 років у рекрути до московської армії. Але 1813-го разом із своїм побратимом Данилом Хроном Устим утікає з IV уланського полку, що дислокувався в Кам’янці-Подільському і повертається на рідні терени, щоб почати повстанський рух проти поневолювачів простого народу зі зброєю в руках.
Повернувшись у свої околиці, Кармелюк став організовувати місцевих хлопців до повстання проти поміщиків Пігловських. Скоро зібрав загін, який забирав панське майно і роздавав його бідним селянам. Загін месника не тільки забирав майно в поміщиків-чужинців, але й деяких своїх запроданців, що допомагали окупантам гнобити своїх братів.
Зокрема Кармелюк здійснює напади на сільських багатіїв Федора Шевчука та Івана Сала в с. Дубовому й інших, хто гнобив простий народ. Про його діяльність стало відомо і за ним почали стежити військові загони влади. Незабаром Кармалюка спіймали і московський каральний загін і засудив месника до 500 ударів шпіцрутенами, після чого Устима відправили до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармелюк утік з-під варти, повернувся додому і знову продовжив боротьбу.

Повстанські загони систематично поповнювали селянська молодь і втікачі з царської армії. Вони все більше загрожували пануючій системі. 1814-го повстанський рух дуже швидко розгортається по всьому Поділлі. У містах і містечках спалахують селянські бунти, нищаться панські маєтки, корчми. Стривожена колоніальна адміністрація шукає порятунку від повстанців. Захоплені у поміщиків гроші та майно Кармалюк роздає збіднілим селянам. Проти нього виставили кілька каральних загонів, яким вдається схопити отамана й ув’язнити в Літинську тюрму. Але з цієї тюрми Кармелюк утікає. Вийшовши на волю, відважний ватажок, маючи підтримку в народі, продовжує визвольні змагання та допомагає бідним. 1817 року московські жандарми вчергове схопили Кармалюка, й ув’язнили його в Кам’янець-Подільській в’язниці. Там військовий суд засудив героя до страти, але в останню мить Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив кару 25 ударами батогом, тавруванням розпеченим залізом, і засланням на десять років у Сибір.
Та невтомний і мужній отаман 1818-го втікає з В’ятської етапної в’язниці й повертається на Поділля. Тут він став діяти ще оперативніше, маневруючи між облавами окупаційних військ. Популярність Кармалюка зростає, до нього приєднуються все нові і нові бійці, селяни допомагають йому у всьому і переховують від різних загроз.
У цей час родину Кармалюка, його дружину Марію та дітей піддають репресіям і гонінням. У Кармалюка було четверо синів та одна донька. Устим дуже рідко зустрічався зі сім’єю. Він весь час був зайнятий повстанським рухом, до якого навіть приєдналися деякі місцеві шляхтичі.
1822 року в с. Галузинцях Кармелюк потрапив у руки жандармів і видав себе за солдата з Костроми. Під посиленою охороною чоловіка, закутого в кайдани, доправили до містечка Літина. Але в Літинському нижньому земському суді сталася незвичайна пригода. Кармалюка видав маленький син, що кинувся батькові в обійми. Суд відправляє в’язня у Кам’янець-Подільську фортецю, з якої він утік, роззброївши вартових. Однак під час втечі зазнав поранення і потрапив у полон. За спробу втечі з в’язниці 1824-го отамана жахливо покарали на майдані 101 ударом батогом, випіканням тавра на чолі та засланням на вічну каторгу в Сибір. Звідси невтомний і нескорений герой втікає 1825 року. Та невдовзі його знову спіймали і відправили в мідні копальні.
Однак через рік Кармалюк уже воював на рідному Поділлі, пробравшись сюди під виглядом чумака. Цього разу проти повстанців кидають значно більші військові сили і 1827-го Устим потрапив у полон через зраду у с. Кальня-Деражня шляхтича Ольшевського. Покарання відбував у Летичеві.
Згодом його переведели до Літинської в’язниці. Боячись народного месника, адміністрація наказала прикувати Устима залізними ланцюгами до стовпа в камері. Зараз у Літині на території колишньої в’язниці працює музей.

Обкладинка слідчої справи Устима Кармелюка

Навесні 1828 року Подільський головний суд призначив Кармалюку покарання — 101 удар батогом і заслання на довічну каторгу в Сибір. 1829-го герой все одно втікає з каторги. Він знову повернувся в рідний край продовжувати нерівну безкомпромісну героїчну боротьбу за національне та соціальне визволення свого народу.

1830 року в Ніжині Кармалюка знову заарештували, але Устим і звідти втікає. Перебув на волі кілька місяців і натрапив на ворожий загін у селі Нова Синява в економії пана Секлецького. В грудні 1831-го Літинський повітовий суд засуджує Устима до покарання 101 ударом батога і заслання на каторгу. 1832 року Кармалюк розібрав стелю в своїй камері й утік із в’язниці. 1834 року Кармалюк діє в літинських і летичівських лісах. Саме в період з 1830-го по 1835 рік активізується повстанський рух на Поділлі і поширюється на Київщину та Бессарабію.
Терпів український народ, терпіла і родина месника. 1834-го в тюрмі гине старший син Кармалюка Іван. Для боротьби з повстанцями московський уряд 1833 року створює Галузинецьку комісію, яка складалася з представників летичівського та літинського земських судів. Комісія працювала до 1839-го і встановила, що в повстанському русі під проводом Кармалюка брали участь понад 20 тис. людей. Упродовж 23 років боротьби загони Кармалюка здійснили понад 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки й урядові установи. Загинув славетний подільський отаман Устим Кармалюк у ніч на 10 жовтня 1835 року в с. Шляхові Кориченці (тепер — Хмельницька область), потрапивши у засідку через зраду. Вбив Кармалюка шляхтич Рудковський. Тіло повстанського ватажка ще кілька днів возили селами, щоб залякати селян. Згодом його поховали в м. Летичівів за огорожею міського кладовища, де зараз височіє пам’ятник народному захиснику. Після цього московський цар Микола I викликав убивцю в Петербург на аудієнцію й особисто нагородив перснем із діамантом.

Героїзм Кармалюка — безцінний, він 14 разів утікав із рук ворогів і навіть із далекого Сибіру. До останнього свого подиху був вірний своїй Батьківщині. Тепер він надихає сучасних українських воїнів до боротьби з російськими найманцями й окупантами.

Ярослав Стех