Єремія Вишневецький:зруйнований світ магната

Хто такий був Єремія (Ярема) Вишневецький, ким він став для України, ми, як здається, маємо цілком певне уявлення з роману І. Нечуй-Левицького "Князь Єремія Вишневецький" та ще з відомої картини М. Самокита "Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким". Яке, схоже, мало кого з дослідників історії всерйоз цікавило: що перетворило одного з найосвіченіших магнатів України на монстра-бузувіра?

Михайло Грушевський свідчить: у той час, коли король польський Володислав IV прагнув змобілізувати шляхту для здійснення своїх воєнних задумів, пов`язаних здебільшого з династичними претензіями, князь Єремія займався цілком мирною справою - заселяв свої задніпрянські володіння, колишні землі Київської Русі, звідки кілька століть тому кочівники витіснили слов`янську людність. За різними підрахунками, в тих місцях виросли від 52 до 56 населених пунктів різної величини.

У 1638 році князь Єремія, котрий успадкував від предків землі на Волині й Поділлі, вирішив перенести свою столицю на Задніпрянщину, в Лубни. Це було справді мужнє рішення в умовах непростого становища в Речі Посполитій. Коли, як зазначає відомий історик початку ХХ століття Кирило Бочкарьов, "жахливий стан малоруського народу під гнітом польської шляхти й католицького духовенства на правому березі Дніпра став викликати спалахи народної люті". Дісталося й Лівобережжю. 1637 року орда хлопців під проводом Кизима-молодшого погромила Лубни, розправившись із міщанами та католицьким духовенством. І все ж переїзд Єремії до Лубен мусив означати, що його наміри - це всерйоз і надовго. Невдовзі після кизимівського погрому Єремія відбудовує Лубни.

Майже 200-тисячний прибуток дозволяє Єремії утримувати шеститисячну найману армію, вимуштрувану за європейськими зразками. Економічну політику, як внутрішню, так і зовнішню (стабільний експорт зерна в Європу - лише одна з її статей), князь проводив цілком самостійно. У своїй столиці князь приймає іноземних послів. Ціла низка указів Єремії, які збереглися до наших днів, здебільшого "руською" мовою, що дає підстави вважати цю мову домінуючою в офіційному вжитку на території, підвладній князеві. Нарешті, виключний суверенітет князя та його задніпрянські маєтності підтверджував княжий герб Вишневецьких-Ольгердовичів - золотий полуторний хрест на червоному тлі. З усіх ознак самостійної держави "українному" князівству Вишневецького, чи то Україні-Вишневеччині, бракувало лише власної монети. Що ж до його підданства польській короні, то за умов, зазначених вище, воно поволі перетворювалося на ні до чого не зобов`язуючу формальність.

При детальнішому розгляді "українного" князівства І. Вишневецького деякі міфи, котрими встиг посмертно обрости його володар, видаються зовсім необгрунтованими. Почати з того, що шеститисячне військо князівства наполовину складалося... з козаків, чиє віросповідання, гадається, ні в кого не викликає сумніву. Іншу половину він набирав як із православної, так і католицької шляхти. Що ж до католицьких храмів, то відомий український історик Олександр Лазаревський доводить, що крім Михайлівського костьолу та бернардинського монастиря, побудованих у Лубнах, в "українному" князівстві взагалі їх не було! Більше того, 1647 року він подає до сеймового суду скаргу на ієзуїтів за присвоєння ними села його Прохорівки: натомість неодноразово обдаровує православні монастирі, особливо Мгарський.

І кому врешті-решт заважав Єремія Вишневецький? Насамперед, гадається, королю Володиславу. Той іще міг змиритися з досить широкою автономією інших "крулев`ят", але який монарх терпітиме у себе іще одного такого, як сам? Польські магнати теж недолюблювали князя Єремію. Економічний устрій України Вишневеччини міг занадто приваблювати жителів Правобережної України. Не мала підстав бути задоволеною й римо-католицька церква - її вихованець явно не відзначався антисхизмовим запалом.Читайте про нашу минувшину на сторінках спільноти "На скрижалях"

Князь Єремія Вишневецький опинився таким чином у ситуації "один проти всіх". Якщо взяти до уваги згадувані в польських хроніках якісь секретні переговори короля з козаками напередодні подій 1648 року, ймовірність яких (переговорів) М. Грушевський у принципі не відкидає, то не такою вже й неймовірною видається приписувана королю Володиславу IV фраза, адресована буцімто Богдану Хмельницькому: "Всип тим крулев`ятам!".

Загроза підійшла впритул до Вишневеччини, коли Б. Хмельницький розбив під Корсунем війська Миколая Потоцького. Розуміючи, що відкритої сутички не уникнути, Єремія несподівано розпускає свої козацькі загони, мабуть, не бажаючи втягувати вірних йому людей у братовбивство. У Житомирі, куди князь подався, щоб спробувати домовитися з тамтешніми магнатами про якісь спільні дії, його застала звістка про катастрофу своєї задніпрянської столиці - за переказом, що його наводить К. Бочкарьов, п`ятнадцятитисячна орда "вовгурівців" зруйнувала Лубни, вирізавши майже все населення міста без розбору статі, віку й віросповідання.

Саме тоді, 1648 року, перетворився "руський князь" Єремія Вишневецький на "лютого ненависника українського народу" - коли король Володислав руками озброєних люмпенів, що з легкістю оголошували себе козаками, зруйнував протягом кількох місяців виплекане впродовж майже півтора десятиліття його "українне" князівство. Після цього князь просто не мав іншого вибору, як стати "своїм серед чужих" і відплачувати вогнем і мечем за свій сплюндрований край. Охоплений жагою помсти за втрачену Задніпрянщину, князь раз по раз стинається із загонами голоти під орудою Максима Кривоноса, котрий на той час не корився навіть Б. Хмельницькому.

Ось відтоді Єремія й починає вдаватися до нелюдський репресій, завершуючи ними кожну вдалу й невдалу сутичку з повстанцями. У відповідь на різню в Немирові, вчинену кривоносівцями 10 червня 1648 року, Вишневецькй влаштовує ще кривавішу розправу з "покозаченими". Були забиті рідні брати Кривоноса. Отамана Лисенка-Вовгура, як головного призвідця Лубенської різанини, Єремія наказав посадити на палю. Засліплений горем і помстою, князь надалі вже не розбирав винних і невинних, поволі перетворюючись на патологічного садиста. Саме тоді польські магнати, які досі спокійнісінько спостерігали за нищенням держави Вишневецького, оголосили нещасного князя своїм рятівником і героєм.

У битві під Берестечком, що завершилася принизливою для козаків поразкою, князь нарешті зміг бодай частково відплатити за свою втрачену державу. Хтозна, чи вдалося б йому врешті-решт її відновити, однак 20 серпня, невдовзі після Берестецької битви, князь Єремія Михайлович Корибут-Вишневецький на 39-му році життя раптово помирає за нез`ясованих обставин. Офіційна версія смерті - дизентерія, однак смерть князя була занадто швидкоплинною - Єремія згас буквально за тиждень.

І трагедією, а не виною Єремії стало те, що до кінця своїх земних днів він справляв криваву помсту за свій зруйнований світ.