Василь Стефаник:невідомі листи до Шептицького

Маловивченими і особливо цікавими у контексті питання є зв'язки Василя Стефаника з митрополитом греко-католицьким Андрієм (Андреєм) Шептицьким. Останній був чільником українського католицизму східного обряду 43 роки: з 1901 до 1944. Окрім значних успіхів у розбудові греко-католицької церкви, він сприяв поширенню мережі українських освітніх закладів. Також опікувався долею сотень вірян, допомагав влаштуватися на навчання, роботу, при виїзді за кордон; застосовував свій авторитальні ресурси.

Смерть Шептицького у 1944 році та встановлення радянської влади відкрили трагічну сторінку історії греко-католицької віри на теренах Західної України.

Василь Стефаник знайомиться з Андрієм Шептицьким ще у 1897 році в Русові, де останній як молодий священик проводив духовну місію. Майбутній митрополит вже тоді справив на письменника велике враження. "З того часу він мав багато подиву для різнобічної культурної діяльности великого митрополита. Ще в 1900 р. він пише лист до о. Кирила Гамора-ка (свого майбутнього тестя — Є.Д.), де з захопленням розповідає про перші кроки цього князя церкви на митрополичому престолі і стверджує, що "митрополит льояльно держиться взглядом русинів"', — пише Юрій Стефаник

Зв'язки з цією духовною особою поновлюються у 1931 році. Листування між ними не припиняється до смерті новеліста у 1936 році.

У радянські часи знайомство Василя Стефаника "з Андрієм Шептицьким замовчувалось. Певна річ, немає листів до нього у найповнішому — тритомному — зібранні іворів та епістолярію письменника. Привідкрито цю сторінку життя Василя Стефаника вже за часів незалежності публікацією у "Записках Наукового товариства імені Шевченка"

Листи до митрополита Шептицького 

«Ексцелєнціє, найдорожчий всім українцям владико, наш улюблений пастирю і провіднику!.. Остаю з найглибшою любов’ю до Вас, все Вам вдячний Василь Стефаник». (З листів Василя Стефаника до митрополита Андрея Шептицького.)

Вперше листи Василя Стефаника до митрополита Шептицького опубліковано Олегом Купчинським у збірнику НТШ . Це 20 листів, вони зберігаються в рукописних фондах ЦДІА України у Львові. Листування охоплює період з 1930 по 1936 рік. Листи написані письменником в останні роки його життя і сповнені великого драматизму. Доля була немилосердною до письменника. Стефаник тяжко хворів, прибутків від продажу творів не було, дуже бідував. Ці листи справляють болісне враження і не можуть залишити байдужим.

У скрутні для себе часи Стефаник звертається по допомогу до митрополита Андрея Шептицького. Листи свідчать про авторитет владики, його благородство, духовну та матеріальну підтримку тих, хто її потребував, і, по суті, про його внесок у розвиток української культури. Листи розпочинаються з шанобливих звернень Стефаника до митрополита і зі слів щирої вдячності…

В перших листах (1930, 1934 роки) письменник «має відвагу непокоїти» владику і просити його за здібних хлопців Дмитра Сокульського, Миколу Костащука, щоб їх прийняли до Богословської Академії у Львові. В листі від 12.06.1934 року Стефаник скаржиться на здоров’я, лист диктує синові, але, встидаючись сина, власноручно робить приписку: просить вислати 50 зл., бо не має «ні ліків, ні дров».

Пізніше вже не соромився... Владика виконував прохання письменника. Ніколи йому не відмовляв. І, щоб віддячити митрополитові за його доброту, Стефаник пропонує всю свою кореспонденцію та інші папери передати йому в розпорядження, щоб таким чином оплатити борг.

А письменник знову у матеріальній скруті. Хоче їхати до Львова, аби порадитися із лікарями і «особисто подякувати і поглянути на найкрасшого владику нашого, якого любив від молодости в цілій його красі моральній і фізичній» і «найбільш заслуженого чоловіка на всіх ділянках українського життя», але «в дорогу не має чим рушати з дому».

В наступному листі — дякує митрополитові за гроші, які «розійшлися на насіння, на сорочки і на лікарів», а на дорогу до Львова не залишилося. Наймолодший син письменника, Юрко, 1935-го закінчив факультет права у Львівському університеті. Він має наміри продовжити навчання в Канаді, де йому допомагатиме заможна родина. Повезе з собою наклад творів батька і вирученими коштами оплатить борг митрополитові. Стефаник просить владику благословити сина в далеку дорогу. І пише: «Тому вдячний був би Вам, щобисьте допустили його перед себе і бачили на власні очі хлопця, який має заплатити ті гроші, що я Вам винен і за себе, і за його братів. При Вашій підмозі і Вашім благословенні він довгі роки вчився...». А грошей немає на дорогу, на закордонний паспорт, на перевезення багажу книжок… Просить у владики «послідню підмогу».

Розпачливі його слова: «Це, мабуть, моя послідня безсоромність, яку я довго чиню зглядом найбільшого українця, який за мого життя ділав і якого я маю щастя знати і любити... Встид мій дуже тяжкий і прошу своїм великим всеобіймаючим серцем дарувати мені мої тяжкі гріхи перед Вашою високою постаттю».

У листі від 3.09.1935 року Стефаник висловлює митрополитові співчуття, «свій найглибший жаль з причини смерти маляра Олекси Новаківського». «Ви його протектор і опікун, Ви інспіратор глибокої його штуки і тому я, сам дуже хорий, складаю у Ваші найвищі руки жаль по великому творцеві, який в українській церкві був інтерпретатором Ваших думок. Ви були відродженням в українському малярстві, Ви дали великий почин і Вам належиться скласти з приводу смерти Новаківського найвище співчуття. Наша земля буде благословляти Вашу опіку над великим маляром. Я вірю, що Ви і надалі будете опікуватися його творами і його дітьми... Без Вашої, ексцелєнціє, помочі він не був би годен стати великим маляром. Він мав щастя на митрополичому престолі зустріти великого мужа, як Ви, і знатока штуки».

У листах письменник називає владику найбільшим українцем у всій Русі —Україні, бажає йому стати на чолі української політики, бо його «велике знання і велика особиста культура заважили серед українців таки дуже багато і за це далекі наші покоління будуть дякувати». Стефаник мав намір привезти митрополитові свою автобіографію, яку «при сонцеві» мав закінчити, і хотів, щоб «українці бодай тільки знали про мене, що Ви, екселєнціє, направду мене рятували від останньої біди». Його Юрко поїхав до Канади. Але продаж книжок ішов не так, як хотілося. І скрута не відступала. Як завжди, допомога приходила — від митрополита.

Останній лист Стефаника датований 15.11.1936 року, майже за три тижні до смерті… Обіцяв митрополитові… написати про більшовиків...

Тетяна Костенко