Панас Мирний:таємниці приватного життя

Мирний належить до тих українських класиків пера, яким вдалося водночас побудувати блискучу державну кар’єру та реалізувати себе в письменництві.

Та його особисте життя було сповнене драматичних сюжетів. Дівчина-наймичка, з якою письменник хотів одружитися, проміняла його на солдата-москаля. Кохана ж дружина Олександра, молодша на багато років, страждала від нервових розладів.

З майбутньою дружиною Олександрою Шейдеман. 1889 рік.

На час свого знайомства (1888 рік) з майбутньою дружиною, обрусілою німкенею Олександрою Шейдеман, Панас Рудченко (Мирний) був уже добре відомим в Полтаві в чиновницьких та літературних колах. Його романами «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія» зачитувалися як в Наддніпрянській, так іЗахідній Україні. Сміливці, яких не влаштовувала політика царизму, поважали 40-річного Рудченка за те, що він був пов’язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі полтавського революційного гуртка «Унія», який поширював заборонену літературу серед народу. За це цензура не пропускала до друку його твори, тому знамениті романи Панаса Яковича вийшли у світ за кордоном – у Львові та Женеві. Проте в особистому житті письменник не мав щастя. Його спроби поєднати своє життя з коханими дівчатами терпіли фіаско.

Першу дівчину покинув через її надмірну простоту, друга – проміняла його на москаля

Перше кохання до Рудченка прийшло у 1865 році. Йому тоді було лише 16 років. Юнак на той час жив (і вже працював) у Гадячі. Там він закохався у панночку Олену Олексіївну. Хлопцю важко було стримувати свої почуття, але розповісти про них дівчині він теж не міг, тому довірився щоденнику. 21 травня 1865 року він записав таке:

– Моє серце якось аж зраділо і неначе всміхнулося, як почуло, що Олена Олексіївна приїде. Ні, я таки її любив тільки цього ніхто не знає і не відає, та й лучче, – ніхто й не насміється.

На той час юний Панас вже зробив перші проби пера. Бо у своєму щоденник записав, що дуже хоче показати поему «Безталанна» Олені Андріївні. Мабуть, юнак так і не зміг добитися взаємності від Олени, бо через кілька років у 1870 році залишив такий запис у щоденнику:

– У моїй душі плач, і досада, і туга…Надворі так хороше, весело, сонечко світить, – а мені не одрадно… Так якось тяжко та важко, з рук усе валиться, ніщо не миле, не любе. Хоч би закохатися в кого? У кого ж? де тут є така, щоб покохала моє серце? Нема її! Та, мабуть, і в цілім світі немає. Моє серце – мій ворог!

Та знайшлася така, яка покохала нещасного самотнього хлопця. Це була проста дівчина-наймичка. Панас Мирний теж її покохав. Ім’я дівчини невідоме, сам письменник її називає В. Молоді люди зійшлися. Але щастя було недовгим. Дівчина не розуміла душевних поривань письменника, не бачила сенсу у розвитку духовному. Письменник тяжко переживав через це. У своєму щоденнику в квітні – липні 1871 року він робить такі записи:

– Быть или не быть? А мои клятвы? Мои обещания? Мне кажется, что мой ум помрачится, не вынеся такой нравственной ответственности перед самим собою… Не быть! Один исход!

Не мало щасливого кінця і його наступне почуття, теж до дівчини-наймички. Вони почали зустрічатися, Панас Якович хотів навіть одружитися з дівчиною, дати їй освіту, ввести у своє коло спілкування. Проте мила проміняла його на солдата-москаля.

Душевні травми наштовхнули на створення роману «Повія»

Рудченко важко переживав нанесені душевні рани. Пережите наштовхнуло його на створення роману «Повія». Працювати над ним він почав у 1881 році. В основі твору – доля сільської дівчини, яка через бідність після смерті батька та матері, змушена була працювати в наймах у місті, а згодом стала повією. Зрештою хвора на сифіліс дівчина замерзає в рідному селі під батьківською оселею. Головна героїня «Повії» – збірний образ дівчат, яких кохав автор роману.

Олександра Шейдеман проміняла багатого нареченого петербуржця на трудящого полтавця Рудченка

Своє справжнє взаємне кохання – Олександру Шейдеман, Панас Мирний зустрів у 40 років у Полтаві. Познайомилося майбутнє подружжя Рудченків на суботніх літературних вечорах у полтавського етнографа Віктора Василенка. 26- річна Олександра Шейдеман була капітанською донькою та генеральською сестрою. Вона закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат та Харківське музичне училище, була начитаною, знала кілька іноземних мов. На момент зустрічі з Панасом Яковичем, Олександра Михайлівна не збиралася надовго залишатися в Полтаві, бо мала багатого нареченого лікаря в Петербурзі.

Сорокарічного Панаса Яковича Олександра одразу ж вразила у саме серце. Його зачарувала не тільки її молодість та глибокі блакитні очі, а й знання літератури та музики. Крім того, на чоловіка вплинуло й те, що майбутня обраниця жила не за батьківські кошти, а сама заробляла на життя, викладаючи музику вПолтавському інституті благородних дівчат. На той час серед панночок таке траплялося не часто. Мовчазний та замкнений з дитинства, Панас Рудченко вирішив будь-що добитися взаємності від красуні. Він пише їй сповнені ніжності листи. Називає її Шурочкою, доброю, святою, голубкою.

– Дорогая моя Шурочка! Целую, тебя крошку мою, ненаглядную мою, – пише закоханий Панас у листах до нареченої. – Целую тебя, моя добрая, изящная, святая! Голубушка! Будь для меня святою!

Зрештою, серце молодої дівчини було підкорене. Вона вирішила відмовити своєму петербурзькому лікарю, між іншим двоюрідному брату, щоб вийти заміж за Панаса Мирного.

–…Ты святой человек, именно святой, и, неужели мне, грешнице, выпало такое счастье и честь быть твоей женой…– написала Олександра Михайлівна у листі коханому Панасу 28 грудня 1888 року.

Олександра Рудченко із синами

Після народження двох дітей дружина Панаса Мирного потрапила до психіатричної клініки

У квітні наступного року закохані одружилися. Весілля було скромним, святкували в Карлівці в домі нареченої. Батьки та рідні нареченого навіть не приїхали, лише надіслали листівки.

Сімейне життя стало черговим випробуванням для письменника. Олександра була порядною дружиною та гарною матір’ю, подружжя виховувало 3 синів – Віктора, Михайла та Леоніда. До народження найстаршого сина Віктора у 1892 році, Олександра Михайлівна продовжувала працювати. У 1893 році дружина народила Панасу Яковичу другого сина. Після цих пологів її психічне здоров’я різко похитнулося. Напади істерії стали постійними, чоловік боявся, що вони можуть перерости у божевілля. Тому змушений був відвезти її на лікування до Харкова. Там жінка провела півроку. Про свої переживання з цього приводу Панас Мирний знову залишає запис у щоденнику:

– Господи! Зглянься хоч на те, що ось уже трохи не два місяці, як я без неї горюю; зглянься на діточок, що не бачать матері своєї, не знають її теплої ласки. Допоможи їй, нещасній, подужати свою хворобу якнайскоріше, верни її під нашу оселю, принеси разом з нею мир і спокій в наше безталанне життя.

Любов, постійна турбота та вірність чоловіка, допомогли Олександрі перемогти хворобу. Після видужання вона народила своєму Панасу ще одного сина – Леоніда. Чи траплялися з неї істеричні припадки після третіх пологів – невідомо.

Між невісткою та свекрухою були напружені стосунки

Батьки Панаса Мирного – Яків та Тетяна Рудченки

Незважаючи на взаємну любов, вірність та порядність, духовної близькості між чоловіком та дружиною не було. Олександра так і не змогла стати соратницею та однодумцем Панаса Мирного. Він постійно вболівав за подальшу долю України, писав твори про простих людей українською мовою. Олександра Михайлівназавжди говорила російською, трималася по-панському. Через це, спочатку у матері Панаса Яковича – Тетяни Іванівни, виникли непорозуміння з невісткою. Батьки Панаса були простими людьми, незважаючи на те, що батько працював бухгалтером, родина жила із землі, завжди говорила українською мовою. Але неприязнь між жінками укорінитися не встигла, бо старі Рудченки жили на Миргородщині, молоді ж – у Полтаві, бачилися не дуже часто.

Після одруження Панас Якович змушений був багато працювати. Завдяки службі вдавалось утримувати родину, навчати дітей, лікувати дружину. Писати він став все рідше.

У Першій світовій та громадянській війнах Рудченко втратив двох синів

Свої корективи у життя Рудченків внесла Перша світова війна, а за нею – круговорот революційних подій. У 1915 році в бою під Рівним загинув найулюбленіший син Панаса Мирного – Віктор, на якого він покладав великі творчі надії. Адже хлопець успадкував від батька письменницький талант. Згодом, у вирі громадянської війни, письменник втратив і наймолодшого сина. Все це відобразилося на здоров’ї Панаса Мирного не кращим чином. 

Зрештою, його серце не витримало, 28 січня 1920 року він помер від інсульту. 

Дружина пережила чоловіка більш ніж на 20 років. Разом із сином, вони відкрили в будинку Панаса Мирного меморіальний музей, першим директором якого був Михайло Рудченко, син письменника.

Ольга Правденко