Український генерал французької армії

Він був неперевершеним майстром таємної дипломатії при дворі французького короля Людовіка ХV. Будь-яка розвідка світу вважала б за честь мати в своєму історичному життєписі такого яскравого і легендарного представника. Але його серце належало лише Україні, якій він намагався бути корисним до останніх днів свого життя. 

Григорій Орлик народився 5 листопада 1702 року в Батурині. Охрещений як Петро Григорій Орлик. Його хрещеним батьком був гетьман Війська Запорозького Іван Мазепа. Під час вимушеної еміграції після поразки запорожців і шведів у битві під Полтавою він разом із батьком — гетьманом Правобережної України Пилипом Орликом, жив у Бендерах, потім у Швеції, Саксонії, Польщі, Франції, постійно переховуючись від таємних переслідувачів російського царя Петра І. Вільно володів латиною, польською, німецькою, французькою, татарською, турецькою мовами. За кордоном Г. Орлик та його батько прагнули створити потужну коаліцію в складі Франції, Швеції, Польщі, Туреччини, Кримського ханства і, піднявши козаків на боротьбу, спільними зусиллями здобути незалежність України. На службі у французького короля Людовіка ХV виїздив у ряд країн Європи з дипломатичними і розвідувальними місіями. Отримав титул графа, військове звання лейтенант-генерала французької армії. Загинув під час Семилітньої війни у 1759 році. Кавалер ордена Хреста святого Людовіка, шведського військового ордена Меча і польського ордена Білого орла.

ЗМУЖНІННЯ

Зима 1713 року видалася неспокійною для нечисленного загону запорозьких козаків, які пішли разом з Іваном Мазепою на союз із шведським королем Карлом ХІІ, були розбиті російськими військами під Полтавою і знайшли тимчасовий притулок у молдавських землях під покровительством турецького султана. Після смерті Мазепи прапор боротьби за державний суверенітет України підхопив його найближчий соратник — генеральний писар Війська Запорозького Пилип Орлик. На загальній раді козацької старшини і запорожців під Бендерами його 1710 року було обрано гетьманом Правобережної України. Заручившись підтримкою турецького султана Ахмета ІІІ і кримського хана Девлет-Гірея про спільні дії проти царя Петра І, Пилип Орлик будував грандіозні плани звільнення України, але, підкупивши турецьких вельмож, російські посланці змінили ситуацію на свою користь.

Було укладено договір, згідно з яким Карл ХІІ і Пилип Орлик мали покинути територію Молдови. Та гордий і непоступливий шведський король відмовився виконувати ці умови. Тоді його було захоплено силою. Після цього настала черга українського гетьмана. Будинок, де він проживав із сім`єю, оточила татарська кіннота і наказала скласти зброю. Коли двері прочинилися і в кімнату увійшли озброєні кримчаки, назустріч їм кинувся, вихопивши маленьку шаблю, одинадцятирічний Григорій, захищаючи матір і сестер. На мить татари розгубилися і навіть подалися назад, не очікуючи такого зухвальства з боку підлітка. Але потім його все ж скрутили і прямо на місці хотіли покарати, прив`язуючи мотузками до коня. За Григорія вступився ханський син Каплан-Гірей, з яким вони потоваришували раніше під час відвідин Орликами хана. Розлючені татари відпустили хлопця, надававши йому наостанок стусанів. Так для нього починалося доросле життя.

Змалку опановуючи складну науку виживання, боротьби за власну гідність і національні інтереси, Григорій уважно прислухався до настанов і повчань мудрого батька. «Там, де не вдається чогось добитися силою, треба докладати уміння, а то й хитрощів, — говорив він, — де не виходить здобути перемогу сходу, наскоком, потрібно йти в обхід, терпляче вичікувати слушну нагоду, не прискорювати події, а примушувати їх працювати на тебе. Щоб вижити і чогось добитися в цьому жорстокому світі, потрібно навчитися добре розбиратися в людях, уміти розрізняти в них добродушність і злостивість, безкорисливість і жадібність, благородство і ницість, скромність і пихатість, простодушність і заздрісність та вдало грати на цих рисах характеру. Іноді заради досягнення високої мети можна й самому перевтілюватися в якийсь образ, але ніколи не ганьбити свого доброго імені і свій рід негідними вчинками».

Після прибуття до Швеції Пилип Орлик влаштував сина спочатку до гвардії, а через рік — на навчання в Лунденський університет. Це був досить престижний навчальний заклад, куди віддавали для здобуття освіти дітей із знатних родів королівства. З багатьма з них Григорій потоваришував, а особливо з сином канцлера Швеції Міллерна Густавом. Якось під час одного з королівських прийомів канцлер відрекомендував 16-річного Григорія Карлу ХІІ. Гетьманич не розгубився і на бездоганній латині почав вести світську бесіду з королем, чим викликав у нього непідробний інтерес і щире здивування. Користуючись нагодою, він надзвичайно делікатно натякнув королеві, що його знання могли б бути ще кращими і він би міг принести більше користі на королівській службі, якби вдалося одержати хоч частину тих коштів, які свого часу були надані у борг шведському війську зі скарбниці Війська Запорозького. Карл ХІІ не залишив без уваги цей дипломатичний реверанс і згодом виділив сім`ї Орлика спеціальний пенсіон, а Григорій був зарахований на державну службу з солідною оплатою.

Шведський період життя Орликів тривав недовго. Гетьман не міг сидіти на місці, склавши руки. Він постійно намагався шукати прихильників для об`єднання зусиль проти московського царя з метою виборювання суверенітету України. Зрештою, він подався по допомогу до турецького султана й осів у Салоніках. Сину ж допоміг через саксонського канцлера Флемінга стати лейтенантом кінного полку саксонської гвардії під прізвищем де Лазіск. Однак через кілька років представники московської розвідки, які по всій Європі розгорнули справжнє полювання на мазепинців, вийшли на слід Григорія. До цього у Варшаві схопили генерального єсаула гетьмана — полтавського полковника Григорія Герцика. У Гамбурзі заарештували племінника Мазепи Андрія Войнаровського, який вів переговори з англійським двором, намагаючись привернути увагу до українського питання. Обидва вони були доставлені в Росію і піддані покаранню. Царський посол князь Долгорукий закинув докір графу Флемінгу, що у військах союзниці Росії Саксонії служить син державного російського злочинця. Флемінг таємно зустрівся з Григорієм і пояснив йому ситуацію. Максимум, що він міг зробити, — це надати нові документи і забезпечити безперешкодний виїзд в іншу країну.

Так Григорій Орлик опинився в Австрії, а потім у Польщі, де вступив на службу єсаулом польського коронного гетьмана. У Варшаві він реально оцінив обстановку, яка склалася на той час в Україні. З Гетьманщини постійно приїздили гінці до шведського посла, підштовхуючи Швецію до нової війни. Але про війну з Росією й мови не могло бути. Сили мазепинців також були розпорошені. «Якби скоординувати дії Війська Запорозького і повстання на Україні з підтримкою турецького султана, — розмірковував Григорій, — тоді б щось, може, й здійснилося». Але щоб схилити турків до союзу з українцями і війни проти сильної Московської імперії, потрібні були вагомі аргументи. У Європі вплинути на султана могла хіба що Франція. Це була ще давня ідея Дорошенка і Мазепи — робити ставку на могутнє французьке королівство. Тепер ця думка запала в душу й Григорію Орлику.

МІСІЯ В ПАРИЖІ

Тим часом помер польський коронний гетьман, у якого Григорій служив ад`ютантом. Його місце зайняв Понятовський, прихильник колишнього польського короля Станіслава Лещинського. Він добре знав Орлика, цінував його хвацьку натуру, бурхливу енергію, гострий розум, уміння знаходити вихід з найбезнадійніших ситуацій і тому одразу наблизив його до себе, довіривши виконання різноманітних делікатних доручень.

Станіслав Лещинський. Портрет роботи Жана Жирарде. XVIII століття.

 Коли ж постало питання про відрядження до Франції посланця з особливою таємною місією, кращої кандидатури годі було й шукати. Мова йшла про реставрацію на польському троні Лещинського після смерті хворого короля Августа ІІ Саксонського. А колишній монарх у той час проживав у Франції, у Фонтенбло. Людовік XV був одружений на його доньці і тому ідея знову поставити тестя французького короля на польський престол визріла не випадково.

З метою узгодження усіх деталей цієї непростої справи було заготовлено кілька листів до кардинала Франції герцога Флері, міністра закордонних справ де Шовелена і командуючого збройними силами короля маршала Вільяма. Їх доручили доставити у Францію Григорію Орлику, а звідти таємно привезти Станіслава Лещинського. Виконані на тонкій шовковій тканині, листи були зашиті під підкладкою мундира капітана гвардії шведського короля Густава Бартеля. Під цим іменем до Парижа вирушив Григорій Орлик.
Перший візит він наніс Станіславу Лещинському. Повідавши йому про плани польської знаті, він заодно заручився підтримкою майбутнього польського короля в українському питанні. Через кілька днів відбулася зустріч з міністром закордонних справ. Протягом трьох годин вони говорили про події в Польщі, Швеції, Франції. Григорій приємно вразив маркіза де Шовелена своїми знаннями у сфері міждержавних стосунків і з цікавістю розповідав про Україну, козаччину, причини поразки в російсько-шведській війні. Детальніше він зупинився на планах австрійського цісаря за підтримки Петербурга не допустити французького ставленика Лещинського на польський престол.

— Єдина можливість зірвати ці плани, — емоційно говорив він, — зорганізувати широкомасштабну акцію проти Росії.

Орлик просив Шовелена послати його з відповідними листами й повноваженнями до Туреччини, де б він зміг за допомогою французького посла переконати султана повернутися обличчям до його батька Пилипа Орлика і укласти з ним союз. Шовелен на це сказав, що йому необхідно порадитися з кардиналом Флері. Для Орлика ж важливим було те, що міністр принаймні не відхилив можливість створення коаліції у складі Швеції, Речі Посполитої та Оттоманської Порти за підтримки Франції проти Росії з метою відокремлення від неї України. На прощання Шовелен порекомендував Григорію зустрітися з Вольтером.

— Мсьє Вольтер зараз працює над книжкою «Історія життя Карла ХІІ», — зазначив він, — і йому буде цікаво й корисно поспілкуватися з вами.

Вольтер дійсно проявив неабиякий інтерес до розповідей Орлика про свого батька, про Мазепу, про бойові дії шведських військ на території України. Наостанок попросив написати листа до батька, щоб той надіслав для книги деякі спогади і матеріали.

Вирішальною в долі Григорія Орлика була аудієнція у кардинала Флері. У той час він фактично керував Францією через нездатність Людовіка XV займатися державними справами. Молодий гетьманич про це знав і всіляко намагався під час розмови справити на нього хороше враження. Однак хитрий кардинал вже й сам мав достатньо різнобічних відгуків про українського посланця з Польщі і тому в розмові з ним лише шукав підтвердження своїм враженням. «Таку особу гріх не залучити до таємної розвідувальної роботи, — все більше переконувався він. — А те, що він так стурбований долею України, можна вміло використовувати і в інтересах Франції. Треба лише спрямовувати його туди, де зав`язаний воєдино спільний клубок проблем». Орлик же ладен був виконувати будь-які завдання, що в кінцевому підсумку могли зіграти на користь Україні.

Навесні 1730 року Григорій під виглядом офіцера швейцарської гвардії Людовіка XV капітана Хага сів у Марселі на судно, яке взяло курс на Стамбул. Під час зупинки в Салоніках він нарешті через багато років зустрівся зі своїм батьком. Після тривалих спогадів і обмінів думками у нього з новою силою пробудилися національні почуття і з`явилося прагнення відвідати Україну.

Згодом він прибув до Стамбула і зустрівся з французьким послом Віленьовим. Той уже мав від короля відповідні інструкції про необхідність сприяння місії Орлика і одразу почав знайомити його з впливовими особами. Під час однієї із зустрічей з Єрусалимським патріархом той проявив зацікавленість до «батьківщини» капітана Хага Швейцарії. Григорію довелося за ніч прочитати книжку про цю країну. Зате наступного дня він з таким захопленням цікаво й переконливо розповідав про неї патріарху, що ні в кого з оточуючих не виникло жодного сумніву в його швейцарському походженні. Корисними були й інші контакти, однак міжусобні заворушення і народні хвилювання в імперії, спрямовані проти султана та його візира, змусили Орлика перервати поїздку і вирушити до Франції.

ПРИГОДИ ДИПЛОМАТА ОРЛИКА

До нової зустрічі з міністром закордонних справ Шовеленом Григорій на підставі зібраних матеріалів і бесід з батьком підготував меморіал, в якому змальовувалися можливі подальші дії Туреччини, спрямування її політики, у тому числі на європейському напрямку, а також щодо українських земель. При цьому він окремо виклав свої міркування про залучення Туреччини до союзу з українським козацтвом на противагу російській експансії. Обговорення цього меморіалу було навіть винесено на королівську раду. В цілому ідеї Орликів були сприйняті схвально. Однак кардинал Флері висловився за те, щоб не форсувати події. У той час стосунки Франції з Росією не були напруженими, але це могло статися після реставрації на польському престолі Станіслава Лещинського, і ось тоді, мовляв, можна буде повернутися до більш детального опрацювання висловлених пропозицій. Але дещо можна було реалізовувати одразу.

Король Людовік XV.Портрет роботи Мауріса Квентіна де Латура.

У результаті від імені Людовіка XV послу Віленьову було відправлено листа з рекомендаціями сприяти й в подальшій справі Григорія Орлика. Гетьманич також одержав королівську грамоту до кримського хана, в якій звучав заклик виступити проти Москви.

Під виглядом перського купця, який нібито прибув до Франції для продажу прянощів королівському двору, Григорій, за новою легендою, повертався на Близький Схід. У Смірні він зупинився в готелі й став очікувати подальших звісток з інструкціями від посла Франції в Стамбулі. Згодом від Віленьова прибув гонець з рекомендаціями прямувати з караваном через пустелю, а потім — морем до Стамбулу. Посол також повідомляв, що російський представник у Туреччині Неплюєв дізнався, що під виглядом капітана Хага раніше приїздив Григорій Орлик, і тому просив бути обережним і вжити заходів для маскування.

Подорож затягувалася, до того ж караван зазнав нападу розбійників. Григорій із своїм супровідником ледве зосталися у живих. Після приїзду до Стамбула його очікувало розчарування. У результаті перевороту було скинуто візира Османа-пашу, який уже почав приготування до війни з Росією. У султанському палаці панувала невизначеність, тому Віленьов порекомендував, щоб не гаяти часу, податися до кримського хана в Бахчисарай.

Літньої ночі від однієї з турецьких пристаней відійшла фелюга, у якій були лікар-француз Ля Мот, двоє яничар, капітан і двоє матросів. Григорій, який маскувався під виглядом лікаря, з нетерпінням чекав зустрічі з новим кримським ханом і своїм старим знайомим, котрий свого часу врятував його від розправи, — Каплан-Гіреєм. Він радо зустрів Орлика, разом пригадали той драматичний епізод багаторічної давнини. Каплан-Гірей позитивно поставився до всіх пропозицій і навіть пообіцяв схилити нового великого турецького візира до співробітництва з французьким королем. На завершення зустрічі хан подарував Орлику білого арабського скакуна і передав листи до короля, гетьмана і Станіслава Лещинського. При цьому на словах зауважив, що в разі необхідності він самостійно може ударити на російське військо в Україні. Каплан-Гірей також застеріг, щоб Григорій не їхав до Стамбула через Молдову, бо там на нього можуть чекати неприємності. За його даними, підкуплені молдовські вельможі готові схопити і видати його Москві.

Та їхати суходолом, а не морем Орлик вирішив неспроста. Він дуже хотів потрапити на Січ, побачитися із запорозькими козаками, дізнатися про їхнє життя, настрої. Звичайно ж, він не розкривав себе і спілкувався через татарського перекладача. Зі щемом у серці Григорій оглядав курені, розпитував про недавні події, про козацьку долю. Йому так хотілося розказати, як батько тужить за батьківщиною, перебуваючи під арештом, чи то під пильним цілодобовим наглядом у Салоніках, як він бажає добра українській землі. Але він стримався і не піддався емоціям.

ДЕЛІКАТНІ ДОРУЧЕННЯ

1 лютого 1733 року відбулася подія, яка стала новим поворотним моментом у житті Григорія Орлика. Помер король Польщі Август ІІ Саксонський, і на дипломатичній арені почав втілюватися заздалегідь заготовлений план зводження на престол шляхом інтриг, підкупів і таємної дипломатії Станіслава Лещинського. Григорію при цьому відводилася особлива місія. Він мав негайно вирушити до Варшави з таємними королівськими інструкціями і мільйоном флоринів для підкупу польських сенаторів.

Переконавшись, що флорини зроблять свою справу, Григорій згодом подався з польської столиці до Стамбула. Перед великим візиром він разом з французьким послом змалював реальну картину, яка складалася після обрання тестя Людовіка XV польським королем. Це автоматично призводило до походу російських військ на Польщу і впровадження на трон того, хто б задовольнив Петербург. Щоб цього не сталося, турецькі війська і кримський хан мали вдарити у фланг росіян, а шведські — спрямувати наступ з півночі на російську столицю. Після обрання Лещинського візир мав попередити російських послів, що у разі походу їхньої країни на Польщу султан спрямує свою армію на Україну, а кримський хан піде на Астрахань.

Вдало виконавши розвідувальну місію і доповівши кардиналу про настрої у Варшаві й Туреччині, Григорій Орлик одержав нове завдання — таємно переправити самого Станіслава Лещинського до Польщі через недружню територію Німеччини — союзниці Росії й Австрії. Обміркувавши всі можливі варіанти, він зупинився на найпростішому: ніяких великих ескортів, супроводу, пишних екіпажів, краще замаскуватися під простих подорожніх, щоб не привертати зайвої уваги. Сам він вирушив у дорогу під виглядом челядника Ернста Брамляка, короля Станіслава переодягнули в німецького купця з документами на ім`я Бовера, третім був французький дворянин Андлі. У такий спосіб вони без перешкод дісталися Варшави.

За успішно проведену операцію Людовік XV нагородив Орлика орденом, діамантом вартістю 10 000 екю, наказав геральдистам підготувати графський патент на ім`я кавалера де Лазіскі, придворний художник одержав вказівку написати портрет графа, а королева подарувала свій портрет, прикрашений дорогоцінним камінням. Перед одержанням графського титулу Григорію, щоправда, довелося ще здійснити таємну подорож до України, знайти в Батурині священика, який свого часу хрестив його, і взяти в нього виписку з церковної книги про своє народження. Подорож була досить небезпечною, але підживила Григорія свіжою енергією від батьківської землі.

Тим часом події розгорталися не на користь України. Росія направила до Польщі велику армію і новообраний король не зміг їй гідно протистояти. Франція оголосила війну Австрії. Всі очікували початку скоординованих бойових дій з боку турків і татар. Узявши листа від Людовіка до Каплан-Гірея із проханням надання допомоги гетьману Пилипу Орлику з козаками в організації визвольної боротьби, Григорій попрямував на південь. Однак коли вже всі питання з ханом були залагоджені, активізувалися російські посланці, які пильно стежили за розгортанням подій у Криму. Вони одразу отримали інформацію про те, що старий гетьман, сповнений надій на визволення України, збирається стати на чолі свого війська. У свою чергу царський уряд шляхом підкупу, інтриг і залякувань доклав максимум зусиль, щоб внести смуту в наміри козацької старшини на Січі, і таки зміг схилити її на свій бік.

Григорій не хотів вірити у ці звістки і вирішив сам податися на Гетьманщину, щоб власноруч довідатися про справжній стан справ. Через Хотин і Кам`янець під виглядом татарського торговця він досяг Правобережжя, побував на Полтавщині, в Ніжині, зустрівся з козацькими старшинами. Вони одностайно завіряли, що пам`ятають та шанують його батька і що вся Україна піде за ним, якщо він з`явиться. У той же час Григорій одержав звістку від близького оточення коменданта розташованих в Україні військ шотландця генерала Кейта про те, що з Москви надійшов наказ захопити його — живим або мертвим. Не завершивши розвідувальну місію, він змушений був покинути українську землю.

Коли згодом таки почалася російсько-турецька війна, Порта не спромоглася використати сприятливі обставини, що склалися в тогочасній Європі, і Москва підкупом схилила турків до миру. Григорій змушений був повернутися до Парижа. Але на цьому його розвідувальна діяльність не завершилася. Людовік спробував направити Орлика з таємною місією до Туреччини як посла його королівської величності. Дізнавшись про це, Москва виступила категорично проти такого візиту і зробила все, щоб і турецька сторона не дала своєї згоди.

Набувши на той час великого досвіду на ниві таємної дипломатії, Григорій продовжував бути членом таємного кабінету короля, куди входили міністр закордонних справ, посли, графи, принци. Для таємних послань кожен з них мав свій шифр. Свої шифровані послання Орлик підписував цифровим кодом «1265», Україна в нього значилася під номером «12», запорожці — під номером «14», реєстрове козацтво — під номером «299». Григорій почав користуватися шифрами уже в перші роки своєї розвідувальної діяльності на службі у французького короля. Тоді він неодноразово переконувався в тому, що листи можуть перехоплюватися, а їхній зміст — ставати надбанням супротивної сторони. Тому він написав листа до батька з проханням надіслати шифри для листування. Григорій пам`ятав, що батько у такий спосіб листувався ще зі шведським королем Карлом ХІІ. Старі способи зашифровки послань з роками було вдосконалено, і вже у Франції в таємному кабінеті «Секрет короля» були більш надійними, оскільки грунтувалися на застосуванні неалфавітного коду.

Знання та навички Григорія Орлика особливо знадобилися французькому двору у період правління в Росії Єлизавети Петрівни. Франція намагалася уважно стежити за розвитком російської зовнішньої політики і одержувати інформацію про це з різних джерел. Одним із «об`єктів розробки» був молодий український гетьман Кирило Розумовський — рідний брат фаворита цариці. Через нього було вирішено спробувати одержувати інформацію про події у Петербурзі. Вивчалися різні варіанти. Французький посол у Варшаві де Брой пропонував підіслати до гетьмана його однокашника по Берлінському університету польського дворянина Станіслава Мокрановського. Однак це виглядало занадто прямолінійно і нічого, крім короткочасних контактів, принести не могло.

Орлик грунтовніше підійшов до цього питання, проаналізував спосіб життя гетьмана, риси його характеру. Знаючи про хворобливість Розумовського, було запропоновано підіслати до нього французького лікаря Ніколя-Гавриїла Ле Клерка. Продумавши, щоб усе виглядало природно, розробили відповідну комбінацію. У результаті Ле Клерк став домашнім лікарем Розумовського і п`ять років прожив у гетьманському палаці в Батурині, а потім перебрався до Петербурга, як особистий лікар Єлизавети Петрівни. Можна собі лише уявити, яку інформацію він міг одержувати, щоб здійснювати вплив на високосановних осіб. А Григорій Орлик також спробував скористатися нагодою, аби ще раз порушити перед королем українське питання і спробувати спонукати Розумовського до боротьби за українську державність. Але з цього нічого не вийшло.

ОСТАННІ РОКИ

Залишивши дипломатичну і розвідувальну діяльність, Орлик вирішив присвятити себе сім`ї. Його обраницею стала мадемуазель Дентевіль з давнього багатого французького роду. На весіллі були присутні король з придворною свитою. Вольтер подарував їм авторський примірник своєї книжки «Історія життя Карла ХІІ», спеціально обрамлений у червону шкіру з гербами графа і графині. Сам Григорій також взявся за написання книжки з історії України. Багато часу він проводив у передмісті Парижа Комерсі, де знаходився їхній родовий замок, і лише зрідка Орлик з`являвся у власному будинку в Версалі, коли з якихось причин його хотів бачити король або міністри.

Але спокійне розмірене життя було не для нього. Активна й кипуча натура прагнула дій. Мабуть, з самого початку це зрозуміла і дружина, яка в подарунок чоловікові придбала драгунський кінний полк, що розміщувався в Лотарингії. До нього записалися переважно шведи, які були в блакитних мундирах, через що він отримав назву «Сині шведи короля». Була в полку і сотня запорозьких козаків.

Битва при Розбасі. Перша битва Семилітньої війни, в якій брав участь Григорій Орлик.

Згодом на чолі свого полку Григорій взяв активну участь у Семилітній війні, яка спалахнула в Європі внаслідок загострення англо-французьких відносин навколо боротьби за колонії й зіткнення політики Прусії з інтересами Австрії, Франції та Росії. Граф Орлик одержав чин «табірного маршала» і очолив один з трьох польових французьких корпусів у Саксонії. Завдяки сміливості, відвазі, вмінню приймати нестандартні рішення він швидко зробив блискучу кар`єру, одержав високі нагороди і звання лейтенант-генерала. Не шкодуючи себе, він ходив у атаку на чолі свого полку, був поранений. А в листопаді 1759 року поблизу містечка Мінден англійська штуцерна куля завдала йому чергового поранення у груди, яке стало фатальним.

Земляки-запорожці поховали Орлика на березі Рейну. Характерно, що на цій річці, там, де виступають пороги, як у Чортомлику, Григорій пропонував Версалю створити козацьку Січ з українських емігрантів. Та його задумам не судилося здійснитися. Доля розпорядилася так, що він віддав своє життя на чужині не за свою батьківщину, але загинув гідно. У листі до його дружини Людовік XV писав: «Мадам, я втратив бездоганного дворянина, Франція — сміливого і талановитого генерала, славне ім`я якого назавжди залишиться в аналах армії. У великому горі, яке спіткало вас, знайдіть утіху в тому, що граф Орлик помер так, як належить помирати людині його роду і гідності».

Олександр СКРИПНИК