Поліський отаман "Армії без держави"

Тарас Дмитрович Боровець (псевдоніми: Тарас Бульба, Чуб, Гонта; 9 березня 1908, Бистричі, Російська імперія — 15 травня 1981, Торонто, Канада) — діяч українського повстанського руху часів Другої світової війни, засновник УПА "Поліська Січ", з 1976 року генерал-хорунжий УВК.

Дитинство

Сім'я Бульби-Боровця була багатодітною (дев'ятеро дітей) та малоземельною. У дитинстві за схожий на картоплину ніс старші діти прозвали Тараса «Бульбою». На що останній дуже ображався. Коли ж у школі прочитав Гоголевого «Тараса Бульбу», то почав своїм ім'ям пишатися. Дитинство його минуло у розповідях діда Юліяна про предка Боровців, який воював на боці гетьмана Мазепи проти Петра I. Першою ж книжкою Тараса, за якою він вчився грамоти, став Шевченковий «Кобзар», подарований колишнім вояком армії УНР.

Живучи в лічених кiлометрах вiд радянсько-польського кордону, як й iншi жителi Захiдної України, юнак був прекрасно поiнформованим про страшний голодомор, який розв'язали бiльшовики в Українi: адже тисячi голодуючих, незважаючи на пострiли радянських вартових, нелегально переходили кордон у пошуках їжі.

Революційна діяльність

Узимку 1932—1933 років створює «Українське нацiональне відродження» — пiдпiльну органiзацiю, основним завданням якої було проведення культосвiтньої роботи, насамперед серед молодi.За свою політичну діяльність потрапляє до польського концентраційного табору «Береза Картуська». Однак через дев'ять мiсяцiв, завдяки «зразковій» поведінці, його звiльнили iз забороною проживати у прикордоннiй зонi. Виїжджає у глиб Польщі.

Утворення та боротьба УПА «Поліська Січ»

20 червня 1940 року за наказом Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького мав сформувати та очолити УПА «Поліська Січ». 1 серпня 1940 перетинає радянський кордон для виконання наказу. Передбачалося створення й інших окружних бойових одиниць — наприклад, «Волинська Січ», «Полтавська Січ» Станом на 1941 рік чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 000 бійців.

Президент УНР в екзилі Андрій Лівицькій та отаман Тарас Бульба Боровець 

У серпні 1941 року загони вояків Тараса Бульби-Боровця першими увійшли у містечко Олевськ. Налякані війною, з райцентру державні радянські служби евакуювались на схід ще до приходу Бульби. 

На тодішньому великому стадіоні (нині дитячий садочок № 19) Бульба-Боровець вишикував загони вояків і привселюдно з військом прийняв присягу на вірність Україні, освятивши українські прапори сформованих загонів, їхню зброю і з піднятою шаблею над головою урочисто проголосив, «що звідси розпочнеться визволення України від совітів і всіх її ворогів». «Комуністи, комсомольці та будь-які інші окупанти» були оголошені Бульбою ворогами української державності.

В Олевську було запроваджено українське управління, зорганізовано міліцію, сформовано Українську повстанську армію «Поліська Січ». З середини серпня до середини листопада 1941 року Олевськ був столицею вільної української «республіки» з новими назвами вулиць, яка увійшла в історію під назвою Олевська Республіка.

Бойові операції

Разом з білоруською самообороною у 1941 році Бульба-Боровець зумів знищити радянські військові частини у так званій поліській котловині, на території, яку гітлерівські війська обминули, аби не гаяти час у нестримному просуванні на схід.

Проти німців

16 квiтня 1942 року Головна команда УПА видала наказ новоорганiзованим "Лiтаючим бригадам" партизанiв, у якому говорилося: "Негайно розпочати першу фазу збройної боротьби проти Гiтлера..."

"Шепетівська операція‎", у результатi якої крупний залiзничний вузол у нiч на 19 серпня 1942 року був звiльнений вiд фашистiв.

"Гощівська операці", у якій розбивши німців, формування УПА захопили друкарню.

"Людвипільська операція" 28 березня 1943. У результаті боїв за Людвипіль 2 000 есесівців і шуцманів так і не змогли оволодіти містом, котре було в руках повстанців, які спалили 5 авт і знищили 58 німців.

Конфлікт з ОУН (б)

 Конфлікт між збройними формуваннями Бульби-Боровця та Бандери стався через неузгодження питання про політичний центр керування УПА. Бандерівці вважали, що керівництво повинна здійснювати ОУН, а Бульба-Боровець – Державний центр Української Народної Республіки в екзилі. До Головної Команди УПА Отамана Тараса-Бульби прибули представники Бандери-Лебедя з пропозиціями не визнавати підлеглості уряду УНР, а підпорядковуватися Проводу ОУН Бандери. Військові підрозділи ОУН повинні увійти в склад бульбівської УПА, яка зобов'язувалася мати партійних комісарів, примусово до своїх лав мобілізовувати молодь, очистити українські землі від польського населення. Із восьми пунктів пропозицій штаб Тараса Бульби-Боровця погодився лише з одним – включення в лави УПА військових відділів бандерівців, що діяли б під єдиною назвою УПА і якими керували із спільного штабу. Побачивши, що бульбівських військ не поставити під партійний контроль ОУН, група Бандери–Лебедя перейменувала свої військові відділи в УПА. В результаті багато бульбівців загинуло, серед них дружина отамана Анна Опоченська.

 Щоб відмежуватися від новоствореної УПА, що здійснювала задуми Миколи Лебедя, 20 липня 1943 року Головна Команда УПА Тараса Бульби-Боровця змінила свою назву. Відтоді вона стала Українською Народною Революційною Армією. Невдовзі створив спільно з І.Мітрингою Українську Народно-Демократичну Партію. Незважаючи на це, Бульба-Боровець з пошаною ставився до Степана Бандери, виступив і на його похороні у Мюнхені.

В одному з номерiв підпільної газети "Гайдамаки" вмiщено текст промови Бульби-Боровця, у якiй є рядки, якi характеризують його погляди:

« Я не є демократ, анi соцiалiст, анi так званий "гурра-нацiоналiст". Мало того, менi досi навiть було заборонено називатися українцем. Отже, я є "тутейшим" полiщуком... Я з них вийшов i вiд них анi на крок не вiдiйшов.
...Влада в Українi належатиме тому, хто її здобуває сам великою iдеєю i державно-нацiональним чином.
Вождь мусить панувати не багнетом i нагаєм над тiлом свого народу, а тiльки над його душею, своєю духовною силою. Влада без iдейного пiдйому - це мертва бовтанина. »

Німецький арешт

У листопаді 1943 року передбачаючи швидкий крах нацистів та насування нового окупната - Черовоної Армії, Тарас Бульба-Боровець поїхав до Берліна. Метою цього візиту була спроба домовитись із німцями про можливість використання полишеної ними в Україні зброї та визволення з ув'язнення Степана Бандери, що мало б покласти край необдуманим діям Миколи Лебедя, пришвидшити формування справжньої УПА. Однак німці заарештовують Бульбу-Боровця та ув'язннють його в концтаборі Саксенгаузен в камері №77. Зовсім неподалік, в камері № 73, перебував Степан Бандера, який у вересні 1944 року вийшов на волю.

Зі спогадів Бульби-Боровця про спробу налагодити контакт із німцямми:

« Ще у червні 1943 року представники німецької армії, за посередництвом колишньої директорки Українського Червоного Хреста в Києві д-ра Хариті Кононенко, пропонували нам нав'язати нові переговори. Відступаючи на Захід, німецька армія часто не мала змоги вивозити великих запасів воєнного матеріялу. Німецька армія не ставила нам жодних вимог, а лише хотіла передати цей матеріял в антисовєтські руки, щоб його не нищити чи лишити для москалів. Д-р X. Кононенко приїхала до нашого штабу. Все було домовлено, але про це якось довідалось ґестапо. X. Кононенко була негайно арештована і розстріляна в Рівному. Таким чином до цього нового контакту не дійшло. її розстріляли не за саму спробу нав'язати контакт між німецькою та нашою армією, їй було доказано, що вона, маючи різні матерія- ли, особливо медикаменти, велику їх частину передавала українським партизанам. І це була правда. »

Еміграція

Згодом, уже перебуваючи за межами України (пiсля Другої свiтової вiйни жив у Нiмеччинi в будинку українського письменника з Січеславщини Юрія Семенка), вiн спiвпрацював з Українським Нацiональним Об'єднанням - полiтичним об'єднанням закарпатських українцiв. Згодом емiгрував до США. З 1948 року проживав в емiграцiї в Канадi. Тут вiн органiзовує випуск ряду видань, якi нелегально переправлялися в Україну, де вояки УПА вели героїчну боротьбу проти сталiнiстiв. Це - "Бюлетень Головної Команди УНГ", "Меч i Воля", вишкiльнi зошити "Вiйськова справа", у яких вiн передає свiй бойовий досвiд молодим, численнi летючки за "залiзну заслону" i т.д. З 1948 року жив в еміграції у Канаді, створив Українську Національну Гвардію, брав участь у керівництві Спілки Визволення України. Автор спогадів «Армія без держави» , видавав журнал «Меч і Воля». З 1976 року став членом Світової громадської військово-патріотичної організації українських козаків "Українське Вільне Козацтво", мав козацьке звання генерал-хорунжий УВК.

Стосунки з українськими еміграційними колами

Тарас Бульба-Боровець був членом Української Радикально-Демократичної Партії, членом ЦК УРДП, очолював Революційно-Визвольний Центр, що постав на базі Української Національної Ґвардії. Згодом через конфлікти між Іваном Багряним та Тарасом Бульбою-Боровцем (з приводу необхідності вербування членів УРДП як диверсантів для подальшого їх перекидання до СРСР) останній вийшов з УРДП. Відтак діяльність Центру була припинена.

Смерть

Помер 15 травня 1981 в лікарні міста Ню Йорк (США). 17 травня 1981 в похоронному заведені П. Яреми в Ню Йорку, де спочивало тіло отамана, була відправлена панахида при численній участі українського громадянства. Панахиду відправили отці В.Базилевський та Калиновський. Хором керував проф. В.Завітневич. Прикрасою співу була відома співачка Лина Ширей. Після панахиди з прощальними словами виступали С.Лантух, проф. Самійленко та В.Проник. Проф. Самійленко сказав, що ми переживаємо сумну історичну

хвилину, бо постать Т. Бульби-Боровця–це частини історичного процесу постання української держави. З щирими словами співчуття виступив Володимир Процик від Постійної Конференції Українських Політичних Організацій. Прощальні слова на могилі покійного отамана сказала Ольга Смородська, дружина колишнього начальника Штабу „Поліської Січі" генерала Петра Смородського, що була зв'язковою штабу в „Поліській Січі". Говорив командир похідного Буковинського Куреня сотник Петро Войновський, який прощав отамана від імени всіх військових організацій: потім промовляв побратим В.Скуйбіда, О. Калинник. Від родини покійного промовив С.Лантух. На поминальному обіді, крім вищезгаданих отців, був присутній також Архиєпископ Білоруської Автокефальної Православної Церкви Владика Із'яслав, який склав співчуття родині отамана та всій українській громаді. Він висловив переконання і тверду віру, що недавні змагання двох братніх сусідніх народів з безбожними ворогами не проминуть марно і ще принесуть свої плоди у формі незалежних держав України та Білорусії.

Під час поминального обіду, який відбувався в приміщеннях Православного Центру в Бавнл Бруку, промовляли з глибокою шаною до покійного отамана Тараса Бульби такі особи: військовий отаман з часів Визвольних змагань 1917-1920 років І.М.Лютий-Лютенко, сотник І. Поліщук, Т.Остапчук з Торонто, М.Ящук, Галина Біровець, яка з юнацтва знала покійного отамана, Петро Байбак, О.Калинник, п. Федір Карп'юк з Торонто, представник СВУ з Канади та інші.

Останньою з подякою усім присутнім і всім священикам, Владиці Ізяславові, проводові Церкви в Банд-Бруку, промовляла племінниця св.п. Тараса Бульби Марія Лантух. Вона подякувала також Ользі Смородській, як і всій її родині, полковникові І.Винниу й д-рові О.Лащенкові за часті візит до покійного в лікарні, за щире сердечне піклування хворим отаманом; сотникові І. Поліщукові за організацію військового похорону для св.п. отамана, всім побратимам по зброї та присутнім за вияв глибокої любови, пошани та в іддання останніх почестей св.п. Тарасові Боровцеві.

Серед присутніх була переведена збірка на видання історичних спогадів отамана Тараса Бульби. Після молитви всі відспівали „Вічна пам'ять" та „Видиш, брате мій".

Вшанування

У 2005 році у м. Березне було відкрито перший в світі пам’ятник генерал-хорунжому Української Повстанчої Армії “Волинська Січ” Тарасу Бульбі-Боровцю та передано до Рівненського обласного державного архіву публіцистичної спадщини Бульби-Боровця, яка зберігалась в Мюнхенському будинку письменника Юрія Семенка.