Осип Хома:від боксера до повстанця

«Я побачив незвичайну постать. Людиною, яка привертала не лише мою увагу, а й увагу всіх людей, був високий, понад нормального росту мужчина в чорному гумовому плащі й спортивному кашкеті, з малою валізочкою у руці. З-під кашкета гляділи ясно-блакитні очі, а п'ястук, що в ньому тримав великан рукоять валізки, знаменував незвичайну силу». Так описав одну зі своїх зустрічей з нашим героєм, що відбулася десь наприкінці 1940-х років, письменник і публіцист Олег Лисяк.

Осип Хома. Важко навіть збагнути, де ім'я, а де прізвище. Навряд чи про нього щось знають сучасні українські фахівці з боксу, не кажучи вже про широкий загал. А Осип свого часу боксував на найпрестижніших майданчиках Америки та Європи, перемагав олімпійських чемпіонів й американських професіоналів! Певно, декому окремі факти з біографії Осипа видадуться дещо шокуючими або такими, що потребуватимуть «домислення». Зважмо на часи, про які йтиметься, на те лихоліття, у вир якого Хома потрапив, і, звичайно ж, на громадянську українську позицію самого спортсмена.
Осип Хома ("Віллі"), один із кращих боксерів довоєнної Європи

«Гайдамака-вар'ят», для якого була тісна Східна Європа
Осип (або Йосип) Хома народився 1917 року у Відні, але незабаром його родина переїхала до Станіславова (тепер — Івано-Франківськ). Якщо звичайна дитина росте, так би мовити, в пропорції «один до одного», набираючи за календарний рік певні біологічні можливості, то Осип за рік «виконував» трирічну «норму росту». В 13 він уже виглядав ледь не 20-річним парубком. А ще за кілька років це був понад двометровий велетень з вагою, що перевищувала центнер.

Підростаючи, Осип незчувся, як у провінційному й затишному Станіславові йому стало тісно. Місцевих борців та боксерів він буквально втомився перемагати. Тут у нього суперників не було. «Мо, Львів?» — подумав якось. Але галицька столиця також не змогла вдовольнити амбіцій молодого боксера.
У Варшаві під Осипом упав чемпіон Польщі в усіх вагових категоріях Пілат. У середині 30-х Хома виходив на ринг проти найкращих важковаговиків Європи, таких, наприклад, як олімпійський чемпіон 1936 року німець Герберт Рунге.
Будапешт, Відень, Берлін, Варшава — практично в кожній європейській столиці Осип проводив боксерські поєдинки й зазвичай ставав переможцем. Але більшість цих змагань мала неофіційний характер. «Панська» Польща аж ніяк не хотіла мати власним репрезентантом «гайдамаку-вар'ята». Проте рівних Осипові в Східній Європі не було. Йому знову стало тісно. Так він опинився в портовому місті Гданськ звідки одна дорога — на корабель.

Причал замість рингу
Чи варто казати, що незабаром Осип Хома став чемпіоном усіх портів, куди його заносила доля? Сам Осип сміявся, що він, напевно, єдиний українець, якому вдалося скривдити своїм кулаком представників чи не всіх народів та націй. І неодноразово замислювався: а хто я такий? Народився у Відні, корабель мій зветься ім'ям «Стефан Баторій», але ж я не поляк і не «руссо»...
Ясна річ, відвідини столиці світового боксу — Нью-Йорка — мали особливе значення для Хоми. 24 рази опинявся він тут. Спершу на нього ніхто не звертав уваги.«Звичайний портовий боксер. Велетень? Ну то й що. Бачили ми таких!» Але незабаром про Хому заговорили. Він таки пробився на професійний ринг. Осип нокаутував американського чеха Гавлічка, і його закидали пропозиціями. Але Хома мав зв'язані руки — відповідно до контракту з судновласниками, він мусив ще протягом півтора року відмірювати океанські простори. Битися він міг лише під час стоянок судна в нью-йоркському порту.
«Ти ж, чоловіче, гляди, не занапасти свій талант», — казали йому, коли Осипові доводилося залишати арени «Медісон Сквер Гарден» чи «Стенлі Джімназіум» й вертатися на корабель. Що він міг відповісти — знехтувати одним контрактом на користь іншого, нехай навіть вочевидь ліпшого? Ні, це не було в його правилах.

Не в нокауті, але в полоні
Урешті-решт улітку 1939 року Осип Хома підписав контракт із відомим бостонським менеджером Гудменом, а його тренером став восьмиразовий чемпіон світу (1917—1925) знаменитий Бенні Леонард. 
Бенні Леонард
Але Осип мав здійснити ще одне, останнє, плавання. Порозумілися, що за два — три місяці він приїздить до Америки й повністю віддається боксові.
Повертаючись до Європи, Хома, звісно, не знав, що його там чекає, й був сповнений рожевих мрій про майбутнє. Думалося, що за кілька тижнів він надягне боксерські рукавиці й продовжить свою професійну кар'єру. Але, ступивши на твердий фунт Гданська, Хома відразу потрапив у тенета мобілізаційної військової комісії: Польща готувалася до війни проти Німеччини... Все скінчилося за якихось два-три тижні. Польська держава задихнулася між двома мілітарними гігантами, що перли із Заходу та Сходу.

Сам Осип сміявся, що він, напевно українець, якому вдалося скривдити своїм кулаком представників чи не всіх родів та націй.

Осип потрапив у німецький полон. За кілька тижнів після того, як дізналися, хто він є, Хому звільнили. «Що діяти? Вертатися в зайнятий більшовиками Станіславів? Вирушати до Америки?» — запитував себе Осип. З'ясувалося, що жодної можливості перетнути «Атлантичну калюжу», як він називав цей океан, практично не існує. В СРСР йому нічого було робити, тим більше що Осип уже знав, що там ліквідовані всі спортивні товариства, які мали у своїх назвах слово «українське», до нього також доходили чутки про те, як там трактують полонених вояків польської армії.
Отже, Осип залишився в Польщі, точніше, на тій території, що від неї залишилася (офіційна тогочасна назва — генерал-губернаторство). Осип мандрував країною, мав навіть можливість пересуватися в межах окупованих Німеччиною земель та країн—її союзників. Час від часу при тому й боксував.

ОУН — «Галичина» — Сибір
Від 1939 року Осип активно контактує з українським підпіллям (ОУН) і, користуючись своєю можливістю відносно вільного пересування, виконує різні доручення, здебільшого кур'єрські.
З початком радянсько-німецької війни Осип опиняється у Львові. У 1943 році він зголошується добровольцем до Дивізії СС «Галичина».

 «Коли українців збирають до купи для вояцького діла й дають до рук зброю, з того варто користати», — казав Хома. Відбувши кілька вишколів (старшинський та артилерійський), Осип у червні 1944 року разом із дивізією і опиняється в оточенні під Бродами — так званому «Бродівському котлі», проривається з оточення, дістається Львова, але в його околицях таки пот­рапляє в радянський полон.
За два місяці Осип уже в Сибіру, з якого, як відомо, можна втекти тільки в Сибір. «Я завжди мріяв мандрувати світом і побачити якомога більше земних теренів, але Сибір ніколи не вабив мене», — згадував через багато років Хома.
Наприкінці війни радянське керівництво подекуди толерувало тих військовополонених німецької армії, які були громадянами довоєнної Польщі, аби ті стали до лав війська червоної Варшави, чиє створення проектувала Москва (це правило не розповсюджувалося на громадян Польщі тих територій, які у 1939 році захопив Радянський Союз), То був єдиний спосіб вирватися з полону. І Хома ним скористався. Але польські комуністи так і не дочекалися нашого велетня. Опинившись у рідних краях, Осип утік.

Бунчужний поручик на псевдо Боксер
За кілька тижнів він уже на Лемківщині, в лавах Української Повстанської армії, під керівництвом командира Степана Хріна (Стебельського). Тут він став бунчужним поручиком й мав псевдо Боксер. 
Невідомий повстанець із Осипом Хомою - "Боксером" (праворуч). Лемківщина, 1946 р
Повстанська громада була надто втішена приходом Осипа, про якого багато хто був начуваний ще десять років тому — від часу, коли він був «королем» варшавських рингів. Тут про нього склали віршик, простенький з точки зору поезії, але дотепний і характерний:
Боксер і моряк,
Мандрівник і вояк.
То «стара война» -
Наш Йоську Хом'як.
Хому часто запитували щодо власне боксу, чи не думає він вирватися з цього пекла й згадати про старі часи? Америка ж, мовляв, чекає. На це Хома відповідав «Най чекає... Отут мій бокс. Дасть Боже, ще під нашим прапором на ринг вийду».
Упівець Олекса Конопадський у своїх «Споминах чотового Островерха» (це не є власне мемуаристика в традиційному розумінні. оскільки цей твір — усна розповідь, яку занотовувала протягом 1947—48 років в межичассі боїв друкарка одного з відділів УПА Анна «Тетяна» Черешньовська; обоє загинули у 1948 році) так змальовує Осипа Хому. «Бунчужний поручик Боксер — справжній велетень. їв мало, але часто, щопівгодини. Любив співати голосно, хоч не мав ні голосу, ні слуху. Пісню «Ніна, Ніночка” вивчав цілий місяць і врешті співав зле. З нього був дуже добрий артилерист, мінометник. [...] У хвилину, коли був голодний, лишив би все, аби тільки здобути кавалок хліба. Одного разу, саме коли на Лемківщині був голод, зайшов він до села Стежинці, до хати солтиса, де застав польського поручика уряду безпеки, застрілив його з пістоля, а сам утік. Прийшовши заспаний до повстанців, сказав: «Но-но-но-но, вже наївся. З'їв-їм одного поляка. Дайте бульби, бо-м голодний».
Підпільники та повстанці Лемківщини. 1946 р. Зліва направо у другому ряді: повстанець "Яким" та бунчужний сотні "Хріна" Осип Хома - "Боксер". У першому ряді: Богдан Крук - "Мелодія", надрайонний референт Українського Червоного Хреста; "Марійка", районна референтка УЧХ; Модест Ріпецький - "Горислав", член надрайонного проводу ОУН; Анна Черешньовська - "Тетяна", районна референтка УЧХ; Середоха - "Борис", районний провідник ОУН; "Рат" - лікар УПА; Людмила Скірка - "Дора", секретарка надрайонного проводу; "Леся" - кущова ОУН; "Скритий" - районний господарський референт.

В УПА Хому часто запитували щодо власне боксу, чи не думає він вирватися з цього пекла; згадати про старі часи? Амери­ка ж, мовляв, чекає. На це Хома відповідав «Най чекає... Отут мій бокс. Дасть Боже, ще під нашим прапором на ринг вийду»
Є у Конопадського й такий штрих щодо фізичної постави Осипа: «Зустрівся я з нашим знайомим бунчужним поручиком Боксером. Наш велетень схуд (але ще важив 120 кілограмів), змарнів, без шапки, в подертій маринарці, пошматованих штанях і однім великім черевику 52-го розміру». Виявилося, що той ніколи не шнурував взуття, тож опісля несподіваного наскоку польських військ залишився напівбосим і був тим надто засмучений, бо тепер мав перейматися пошуками придатного взуття — а річ це, як бачимо, непроста.
І знову процитуємо Олексу Конопадського: «Сьогодні нашому велетневі Боксерові трапилася весела пригода. Командир Хрін і бунчужний Боксер виїхали на кінні перегони селом. Обминаючи подвір'я, з якого вони виїхали, його безхвоста кобила (хвіст втратила на фронті) раптово повернула, він вилетів з сідла з однією ногою, залишеною в стремені. Під загальний сміх глядачів волочився так кільканадцять метрів. То ще була добра кобила, бо та­ки вважала на свого командира. Поручик Боксер подер собі обличчя, потовк лікті, пошматував штани, а коли піднявся (іноді він трохи гикав) під загальний регіт сказав: «Гм... гм... гм... бубу... ла би мене роздерла! Д-д-дивіться, у мене г-г-г-голий задок...»
У березні 1947 року Осип Хома брав участь у бойовій акції на теренах Лемківщини між Балигородом і Тисною, в якій загинув генерал Війська польського, заступник міністра оборони Кароль «Вальтер» Сверчевський.
Наприкінці 1947 році Осип пробився з однією з похідних груп УПА в Авст­рію, виконуючи завдання командування «нести в світ правду про події в Україні». Похід тривав три місяці через Польщу й Чехословаччину, які (плюс СРСР) підписали договір про спільну боротьбу проти УПА. Половина відділу Хоми до кінцевого пункту призначення не дійшла.
«Тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз...»
У Відні Хома знову одягає свої призабуті боксерські рукавиці й здобуває кілька перемог. Згодом Осип переїздить до Західної Німеччини й бере участь в своєрідній олімпіаді «переміщених народів». То були українці, поляки, естонці, словаки, угорці, литовці тощо. Проти Осипа ніхто не наважився вийти на ринг. Так він і став чемпіоном «гнаних народів» без жодного бою.
За легендою, в Німеччині під час так званого «скринінгу» (допиту-переслуховування) він зустрів свого промоутера. «То ти є український партизан? — не було меж здивуванню американського майора. — Oh my God ! Я ж хотів із тебе чемпіона світу зробити! А ти тут сидиш, партизане. Вісім років минуло...» На початку 1950-х років Осип Хома таки опиняється в США. Бокс? Коли тобі за тридцять і ти виснажений війною, партизанщиною, одним і другим таборами, полоном, бути реалістом не завадить. Осип знаходить (він уже був одружений) тихе місце — управителем маєтку якихось багатіїв.
Процитуємо Олега Лисяка: «Востаннє я бачив Осипа два роки тому, коли я відвідав його під час вакацій. «Знаєш, — говорив Хома, — я переїхав так багато світу, бачив Полярну зірку й Південний Хрест, знаю, як-то там «За Уралом сонце сходить» і як виглядають тропікальні джунглі, а все-таки, хоч непогано нам і тут, в Америці, я не можу забути цієї малої, рвучкої Бистриці . Колись мене тягнуло від неї у світ, а тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз. От хоч би поглянути на наші сторони й показати їх дітям... Чи дозволить нам Бог побачити ще раз нашу землю?»
Ми сиділи на борту швидкої моторівки Осипа, навколо була тиша зелених лісів і плюскіт хвиль озера, а сонце з-поза гір гляділо нам прямо в очі. «Не знаю, — відповідав сам собі мій друг Осип Хома, боксер і вояк, моряк і подорожник, — не знаю. А все-таки не хотілось би тут назавжди лишитись...»
Осип Хома загинув внаслідок трагічного випадку у шпиталі після операції. Було це лише З0 квітня 1958 року.
Андрій СЕК.


Осип Хома:від боксера до повстанця Осип Хома:від боксера до повстанця Reviewed by Василь Герей on 10:24:00 Rating: 5

2 коментарі:

  1. Думаю що ви думаєте про Богдана Лисяка який був в управі дивизійників у Ню Гейвен, а Олег то був мій Тато Упіст з Підляшшя в Ню Гейвен .. Вачиль Климук. Я похорон Боксера памятаю

    ВідповістиВидалити