Останній кошовий:від романтики до трагедії

Часом історичні реконструктори настільки заглиблюються в свою епоху, що стають небезпечними для оточуючих у своїх намірах реставрувати минуле. Одним з найколоритніших реконструкторів-практиків доби Української революції 1917 - 1920 -х рр. був отаман з Катеринослава Юхим Божко.

1919 року у Різдвяному номері катеринославського (січеславського) часопису «Республіканець» з’явилося оголошення:«Формується Запорожська Січ на історичних підвалинах, козаки приймаються тількі свідомі українці, котрі бажають і мріють о самостійності української республіки і віддадуть усе своє життя на захист рідного краю і обездоленого і закутого в кайдани народу. Козаки повинні бути твердого розумного поводження. Полковник Божко».

Автором об’яви був полковник Юхим Божко, який мешкав у Катеринославі на вулиці Провіантський (нині Пастера) та мріяв відродити Запорізьку Січ. «Січ-Мати – серце Вільної України» – таким було улюблене гасло цього національного романтика. Ідея національного відродження України на основі козацьких традицій стала його життєвим імперативом.

Юхим Божко

КОЗАЦЬКИЙ РОМАНТИК

Юхим Божко народився на Чернігівщині у 1885 р., проходив службу в російській армії, де здобув чин капітана Чугуївського полку. У 1917 р.Ю. Божко долучився до процесів українізації армії. Він володів ораторським хистом, тому його палкі патріотичні промови мали значний вплив на формування національної свідомості. Один із слухачів згадував про вплив божковихорацій:

«Капітан Божко промовляв до нас своєю українською мовою. Від нього я вперше почув, хто ми, оті численні малороси, що досі нас так називали, а іноді з презирством – хохлами. Виявилося, що наша правдива назва українці, і що настав час для нашого народу пред’явити свої права на національне життя українців, а не малоросів»

Симон Петлюра та запорізька Січ Юхима Божка

Під час пешої української-більшовицької війни 1917 - 1918 р. вже як сотник армії УНР, Ю. Божкобрав участь в боях під Києвом.А навесні 1918 р. у складі полку ім. К. Гордієнка звільняв від ворога Крим та узбережжя «козацького моря».У роки Гетьманщини переїхав до Катеринослава, де став начальником охорони залізничного вузла Катеринослав-Синельниково. У Катеринославі Божко встановив тісні контакти з українською громадою міста, членами вільного козацтва.

Під час протигетьманського повстання Ю. Божко підтримав Директорію. На базі залізничної охоронної сотні сформував загін, який брав участь в боях за Катеринослав з махновсько-більшовицькими військами наприкінці грудня 1918 р. Сам Божко в цих сутичках дістав два поранення.

Будинок Божка на Провіантській був місцем єднання національних романтиків. Тут збиралися його однодумці, серед яких були такі відомі в місті постаті, як М. Горобець та П. Василюк. Ю. Божко був завзятим прихильником будівництва армії на традиціях запорізької Січі. Щиро вірив, що для кращої організації українського війська неодмінно потрібні справжні козацькі атрибути: «Нашому дядькові треба вистригти оселедця, дати шлика й шаровари, підперезати червоним поясом, щоб він почував себе лицарем-оборонцем рідної землі, щоб слухався, для авторитету треба показати йому кошову булаву і прапор, а тоді вже можна воювати і за рідну землю».

Для набору козаків Ю. Божко видрукував у місцевій газеті «Республіканець» оголошення, а за атрибутами звернувся в музей Поля до Дмитра Яворницького, який мав багату колекцію козацьких артефактів. Як же директор музею поставився до пропозиції Божка? Петро Панч згадував, що під час однієї з екскурсійДмитро Яворницький поскаржився їм, що отаман Божко вкрав у нього булаву. Крім того, історик козацтва критично поставився до експериментів новоявленого кошового, вважаючи, що той своїми вчинками просто зганьбив «священні слова Запорозька Січ». З іншого боку,козаки Січі заперечують факт злодійства з боку отамана. Отож, свідчення суперечливі, однак те, що оригінальною булавою Ю. Божко користувався факт незаперечний.

Першими на заклик отамана відновити січову військову організацію відгукнулися патріотично налаштовані катеринославські студенти та члени місцевої залізничної варти. Для Божка було важливо, що відновлюватися Січ почала на Катеринославщині, бо саме тут були витоки запорізької вольності. Щоправда, варто відзначити, що формування махновських загонів без використання «козацької романтики» тривало успішніше.

РЕСТАВРАЦІЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ

Підрозділ Божка бився з більшовиками під Катеринославом, але був змушений разом з іншими частинами Південно-Східної групи відступити на південь. Проте відхід отаман використав з користю для себе. У районі Балти відновив таки козацьку республіку. Влада «Січі» поширювалася на територію кількох повітів Одещини та Брацлавщини.

Кожен вояк складав присягу,яка відрізнялася від загальноприйнятої  в армії УНР.У вступі до присяги кошовим було зазначено: «В районі колишньої Запорізької Січі організується відділ під назвою «Військо Запорізької Січі». До цього війська приймаються тільки козаки і старшини національно свідомі. З бездоганною репутацією. Організація цього війська суміщає в собі щирий демократизм, а разом з ти і сувору дисципліну. Військо Запорізької Січі думає, що Українська держава викупить землю, яка колись належала Запорізькій Січі і поверне Новій Січі, що тепер засновується. Це військо Запорізької січі тепер набрало значної сили».

 

Юхим Божко з старшинами Запорізької Січі  та професором Камянець-Подильського университету Маковей

Присягою заборонялося картярство, пияцтво, грабунки, стосунки з жінками, бо «не час тепер займатися горілкою, жінкою та грошима». Перед Богом та всім українським народом козаки клялися бути дійсними запорожцями, лицарями, оборонцями рідного краю.

Відродження Січі викликало резонанс. Завдяки цьому Божко став загальновідомим отаманом. Командування армії УНР поки поблажливо ставилося до діяльності Ю. Божка, тим більше, що його козаки вирізнялися хоробрістю. Генерал-квартирмейстер М. Капустянськийспочатку писав про потуги отамана з цікавістю: «Божкопробував воскресити всі звичаї Запорозької Січі у тому вигляді, який вона мала у XVI ст. Отаман Божко сформував для особистої охорони бунчуковий курінь, вірно йому відданий. Усі справи обговорювалися прилюдно всім куренем під його головуванням. Божко підписував розпорядження тільки гусиним  пером. За Божком носили булаву (він її взяв з музею ім. Поля в Катеринославі), і він творив силу різну чудасій».

Ю. Божко ввів у своїй частині форму за козацьким звичаєм: висока смушкова шапка, жупан, шаровари та широкий пояс. У відозвах до населення божківці акцентували увагу на славній козацькій спадщині. За прикладом Сіркового послання турецькому султану сатирично листувалися з бійцями Таращанського полку В. Боженка, які також вважали себе нащадками українського козацтва. Наведемо уривок однієї з відповідей божківців червоноармійцям: «Ваш наказ ми уважно прочитали, крім дурниць нічого в ньому не знайшли і вам на нього цю відповідь склали. Яка ви в біса «робоче-селянська влада», коли ви тількожидівський кагал. Які ви в дідька трудящієся. Ви коли і трудитеся над тим, щоб пограбувати український люд…Дурно часу не гайте, наказів своїх не висилайте, цупкіше штани підтягайте, та з України куди очі глядять утікайте. А папірець, на якому ви цей наказ друкували, коли є охота присилайте. Чистий, спробували й неначе нічогенький, м’ягкий, цупкий і не рветься для козацької потреби згодиться».

Щоправда не всім було так весело у місцях дислокації відновленої Січі. Ю. Божко намагався чинити правосуддя за нормами козацького судочинства, використовуючи тілесні покарання, не дивлячись на вік чи соціальний статус. Письменник Б. Антоненко-Давидович, учасник визвольних змагань, згадував про  небезпеку для населення, яке потрапило під норми права Ю. Божка: «Треба було подумати про становище цивільної людності тих місць, де тимчасово перебувала Січ: адже, хоч-не-хоч, люди опинялися під юрисдикцією Божка і ніхто не був гарантований, що йому не всиплють шомполів, незважаючи ні на вік, ні на громадське становище».

«Балтська Січ» проіснувала до квітня 1919 року і була ліквідована після відступу вояків Ю. Божка до Румунії.

У СКЛАДІ АРМІЇ УНР

У боях божківці вирізнялися авантюризмом та хоробрістю. Зокрема, у квітні 1919 р. в умовах поразки та відступу військ Південно-Східної групи армії УНР, Ю. Божко розробив план контрнаступу. Вінпрагнув прорватися на Запоріжжя, відродити Січ й звідти очолити національно-визвольну боротьбу.Для цього на нараді командирів Січі «кошовий» проголосив себе головнокомандуючем «Південно-Східної української армії». Однак ця самочинна акція була ліквідована офіцерами запорізького корпусу та полковником Є. Мішковським, які не визнавали «ні виборного, ні захватного порядку» керівних посад в ДА УНР.

Влітку 1919 р. С. Петлюра проводив рішучу боротьбу з отаманщиною, яка виявлялася у невиконанні наказів керівництва та бажанні кожного з них діяти на власну руку, не визнаючи жодного керівництва. Будь-які самочинні формування підлягали розпуску або мали злитися з регулярними частинами армії УНР. Але «екзотичну бойову одиниця повстанського отамана Божка», який також «хворів на отаманщину», включили до складу Південної групи армії УНР під назвою Друга дивізія (1 тис. козаків, 10 гармат, 50 кулеметів). Керівником групи був отаман Юрко Тютюнник.

Присутність Ю. Божка в армії УНР, у той час, коли більшість отаманів залишили її або перебували під арештом, пояснюється симпатією Симона Петлюри до ватажків, які розуміли козацьку душу краще за кадрових офіцерів. Саме до таких на думку Головного Отамана і належав Ю. Божко.А от стосунки з командуванням у Ю. Божка не склалися. Він вперто залишався противником структури регулярної армії, мав своєрідні погляди на підпорядкування та субординацію. Наприклад, у своїй частиніЮ. Божкоувів досить сувору дисципліну, однак сам далеко не завжди виконував накази штабу армії УНР. Він постійно наголошував на необхідності ліквідації регулярного війська. О. Удовиченко – командир Третьої Залізної дивізії, однієї з найбоєздатніших в армії УНР, згадував, як Божко дорікав йому: «Ось ви, пане отамане, запровадили в себе регулярщину, а що ж вона варта? Зрадять вони... Ось побачите. Треба відродити дух Запорозької Січі. Вся армія повинна бути Запорозькою Січчю... З регулярщиною ми ніколи не переможемо кацапів».

Протягом всього періоду національно-визвольних змагань Ю. Божкобув противником кадрових старшин, які прагнули встановлення суворої дисципліну у війську.В свою чергу вони звинувачували отамана в архаїчності та некерованості. Зокрема, М. Капустянськийназивав Ю. Божка: «типовим отаманчиком, авантурником високої марки, до того ж не цілком нормальним, який мріяв про гетьманство, звичайно для себе». На думку одного з кращих штабістів армії УНР, «у справах військових отаман Божко не дуже визнавався, однак відзначався особистою хоробрістю та відвагою». Тому штаб армії домагався розформування цієї екзотичної бойової одиниці або призначення до неї відповідного начальника. Проте застережень не було взято до уваги. М. Капустянський відзначив, що наказний отаман Оcецький з дозволу Симона Петлюри дозволив назвати «Запорозьку Січ» 2-ою піхотною дивізією, а її начальником залишив отаманаБожко. На думку, генерал-квартирмейстера це невдале призначення відразу ж дало багато сумних наслідків».

Під час наступу на Київ влітку 1919 р.«Нова Запорізька Січ» брала участь у захопленні Волковиська, Проскурова, Жмеринки, Бара, відзначившись активністю і хоробрістю. Хоча в цілому штаб українського війська був незадоволений Божком, оскільки не завжди вдало взаємодіяв з сусідніми частинами під час військових операцій. Наведемо витяг одного з військових звітів: «Отаман Божко був поганим партнером для 6-ої і 3-ої дивізії. Він робив силу похибок, без потреби марнував свою мало організовану, але хоробру дивізію, що, безумовно, несприятливо позначилося на наших операціях».

В липні 1919 р. С. Петлюра все-таки віддав наказпро усуненняБожказ посади, однак той не допустив цього, зустрівши конкурента словами: «З чим приїхав, з тим повертай назад; наказів ані от. Осецького, ані от. Тютюнника не визнаю». На запитання М. Капустянського Божкові, чи приїхав до нього начальник штабу, про якого той просив, почув : «Ще не приїхав, але як буде кацап, чи такий як Мішковський, то повішу. Тут прислали з 3-ї див. Генштабу, та я його завтра на викидайло».

Треба сказати, що для своїх козаків Ю. Божко незаперечним авторитетом. Тому вони виступили проти спроб замінити їх командира, про що листом повідомили С. Петлюру: «Штаб дієвої Армії покушається на старинні права «Запорозької Січі» і замість любимого Батька Січі Божка, нас зорганізувавшего і нами вибраного – призначає нам в отамани яку-то невідому людину… Ми, Запорожці, ніколи не зможемо згодитись на те, щоби нами командувала людина, призначена, а не вибрана по Запорізькому звичаю».

Крім аргументів лист до Симона Петлюри містивпогрози: «Ми, козаки «Запорозької Січі», заявляємо, що усунення від нас нашого Батька потягне за собою дуже небажані наслідки, особливо тепер, коли наступаємо, а через те просимо Вас, Батьку Головний Отамане, негайно розглянути нашу справу і не допустити до порушення прав «Запорозької Січі».

Під їх тиском С. Петлюра був змушений скасувати свій наказ. Але невдовзі знову наказав розформувати«Запорізьку Січ». Увесь персональний склад, а також і майно мусили перейти до повстанської групи Ю. Тютюнника. Це викликало обурення серед оточення отамана. Божко погрожував «збройно оборонити свої права». У розпал наступу на Київ він оголосив справжню війну… Штабу армії УНР, погрожуючи його членам розправою. Коли становище армії покращилося,Божка з боєм заарештувавали. У сутичці отаману пострілом вибили око. «Січ» було розформовано. Частина бійців увійшла до складу Другої Волинської дивізії першого формування, а «бунчуковий курінь»–до Київської групи Ю. Тютюнника. Панцернику «Запорозька Січ», якийвикористовували божківців, дали більш нейтральну назву «Хортиця». На цьому існування «Запорозької Січі» як окремої військового підрозділу припинилося.

ТРАГІЧНИЙ ФІНАЛ ОСТАННЬОГО КОШОВОГО

Проте значні втрати на фронті восени 1919 р. змусили С. Петлюру, повертати до війська не надто дисциплінованих, але хоробрих та патріотичних ватажків. Тому коли Ю. Божко одужав, отримав дозвіл від С. Петлюри на повернення до лав армії УНРЗдавалося час конфліктів та непорозуміньминув. Проте невдовзі Ю. Божко долучився до акції «отаманського безголів’я», за влучним висловом І. Мазепи, яка виявила неспроможність Директорії подолати отаманщину. Мова йде про «Любарську катастрофу» в листопаді 1919 р., у якій Божко хочай й відіграв другорядну роль, але все-таки підтримав антидержавні кроки О. Волоха та М. Данченка. Захопивши державну скарбницю, вони разом зі своїми частинами приєдналися до Червоної армії. На початку 1920 р. Ю. Божко загинув при загадкових обставинах. Є припущення, що це було вбивство, організоване О. Волохом. Тойвихвалявся пізніше , що знищив одноокого націоналіста Божка.

Юрій Митрофаненко