«Вервольф»:таємниця ставки Гітлера

Колись усе це називалося коротко і влучно: об'єкт «Вервольф», — що в перекладі з німецької означає «перевертень». Під час Великої Вітчизняної війни тут, на березі Південного Бугу, містилася ставка Гітлера. Тоді про неї мало хто знав. «Вервольф» був об'єктом особливо секретним.

Початок будівництва

Будівництво «Вовчого лігва», як називали його місцеві партизани, почалося на початку війни, коли Вінницька область була вже окупована гітлерівцями. Спочатку в селах Стрижавка і Коло- Михайлівка з'явилася група німецьких фахівців, які ретельно вивчили місцевість. Згодом сюди перебазувалися підрозділи військово-будівельної організації «Тодт». Силами місцевого населення на території колишнього Коло-Михайлівського колгоспу німці почали будувати бараки для військовополонених, яких завозили сюди з інших окупованих територій.

По-звірячому поводилися фашисти з людьми. Щовечора за колонами, які поверталися з робіт для будівництва табору, їхали вози, завантажені (саме завантажені) знесиленими від тяжкої праці і голоду військовополоненими. По дорозі їх скидали в покинуті силосні ями і добивали.

Неподалік від нинішнього кемпінгу, на шосе Вінниця — Київ, стоїть пам'ятник. Він зведений над братською могилою, в якій вічним сном сплять тисячі тих, хто побудував цього залізобетонного монстра. Більшість із них — радянські військовополонені. Були серед них також поляки, чехи, бельгійці, норвежці... На іншому кінці Стрижавки, за Бугом, є ще одна могила. І в ній — тисячі безіменних будівників «Вервольфу».

Ставка фюрера мала бути комфортною. Фахівців доставляли сюди з усієї Європи: із Праги — мостобудівників, із Варшави — червонодеревників. Із концтаборів привозили електриків, монтажників, теплотехніків... Під час робіт їм нараховували заробітну плату, проставляли відсоток виконання норм, бухгалтери навіть обраховували їх...

Однак після закінчення будівництва і електриків, і червонодеревників, і каменярів — усіх кати звели в одну яму разом iз багатьма тисячами військовополонених, які працювали на будівництві.

Роботи велися прискореними темпами; цілі й призначення будівництва ретельно втаємничувалися. Фашисти навмисне розпускали чутки, що будують будинки відпочинку для німецьких солдатів та офіцерів, які воюють на Східному фронті. Навіть вивіску вигадали: «Санаторій».

За короткий термін (трохи більше як рік) тут було споруджено: бункер головної квартири Гітлера, бомбосховище, електростанцію, дві радіотелеграфні станції, їдальню для вищих офіцерських чинів, кінозал, казино, басейн для плавання, злітно-посадочну смугу, приміщення для охорони. Прокладений під землею броньований кабель забезпечував надійний зв'язок із Берліном, окупованими Києвом, Харковом, Рівним.

Ставку ретельно охороняли есесівські війська і декілька зенітних дивізіонів. Спеціальна частина винищувачів, яка базувалася на Калинівському аеродромі, повинна була її прикривати з повітря. Неподалік від села Сальник стояла танкова частина, готова на перший поклик кинутися в бій. Центральна зона, де розміщувався бункер із житловими приміщеннями для фюрера і його генералітету, була, крім того, оточена стальною сіткою заввишки два метри. Майже впритул над нею були протягнуті проводи високої напруги. По той бік сітки господарювала внутрішня охорона, яка ретельно перевіряла документи навіть у фашистських генералів, котрі приїжджали сюди у справах.

Усю місцевість на десятки кілометрів навкруги фашисти розбили на райони, зони, квадрати. Розставили сторожові пости, секрети. У найближчих селах гітлерівці з німецькою пунктуальністю забирали всіх, хто викликав підозру, і знищували. Наприклад, 10 січня 1942 року таємна поліція розстріляла в Стрижавці одразу 227 місцевих жителів, а через місяць, 12 лютого, в повiдомленнi начальника особистої охорони Гітлера повідомлялося: «... Було перевірено садиби села Стрижавка: 476 дворів... Виявлено 14 колишніх комуністичних діячів-активістів. Серед них був один, що належав ГПУ. Ці особи, котрi являють собою небезпеку для споруд у розумінні шпигунства і саботажу, були арештовані і направлені в поліцію і СД для ліквідації».

Ратенгубер

Охороною «Вервольфу» керував сам начальник служби безпеки Ратенгубер — колишній поліцейський, якому Гітлер за великі заслуги надав звання генерала СС. Він переважно перебував у Берліні, але про все, що відбувалося в районі «Вервольфу», йому доповідали негайно. У ставці його охороною керували унтерштурмфюрер СС Даннер і військовий комендант підполковник Штреве. Вони організували свої комендатури у всіх сусідніх селах.

Будинок охорони

Приїзд Гітлера в ставку відбувався несподівано. З лісу виганяли всіх, хто там працював, без винятку. Рух по Київському шосе, яке проходило через Стрижавку і Коло-Михайлівку, припинявся. Жителі не мали права виходити з будинків; вулиці сіл, усі роздоріжжя, шосе наповнили есесівці, гестапівці, жандарми із собаками. І лише тоді, коли всі запобіжні заходи було вжито, з боку Вінниці з'ялялося 15 — 20 легкових автомобілів із занавішеними вікнами. Їх супроводили мотоцикли і бронемашини. Коли фюрер з ескортом з'їжджав із Київського шосе в ліс, рух поновлювався. Та доки Гітлер перебував у ставці, патрулі завжди були посиленими.

Будь-якому документові, кожному папірцю, які з'являлися на світ у цьому «Вовчому лігві», надавалося суворої секретності. Однак таємне завжди стає явним. У післявоєнні роки і тепер публікуються фашистські документи, які колись були суворо засекречені. Тепер відомо: питаннями безпеки ставки займався Гіммлер, а органічною частиною місцевої охорони були шпигунські школи, випускників яких закидали в партизанські загони, підпільні організації.

І все ж, попри всі документи, вигадки і припущення, ніхто поки що не може гранично точно сказати: що ж являла собою ставка Гітлера під Вінницею? Уже зроблено аерокосмічну зйомку і наземні дослідження території унікальними приладами. Отримано важливі дані: оконтурені підземні споруди, гілки кабельних ліній, водопровідної, опалювальної, дренажної систем, позначено можливе місцезнаходження ходів і запасних виходів із підземних лабіринтів. Ті дані, що вже отримані вченими, дають можливість зробити висновок, що залізобетонні брили, розкидані по території ставки, — це всього лише залишки стін ліфтових шахт. Самі ж приміщення, ходи сполучення були видовбані в надтвердому граніті на глибині 10 — 15 метрів під товщею піщаного грунту. Таким чином, є всі підстави сподіватися, що вони вціліли.

Підземелля для колоній

Чому Гітлер вибрав саме Вінницю для своєї польової штаб–квартири? На це запитання історики та журналісти дають кілька суперечливих відповідей. Перша: нібито «особа номер два» у Третьому рейху Герінг порадив фюреру вибрати це місце. Мовляв, під час Першої світової війни, у 1918–му він бував на Поділлі та добре знав цю місцевість. Утім якщо звернутися до біографічних даних Герінга, виявляється, що в той час він перебував на Західному фронті, воюючи у складі ескадрильї винищувачів. Прихильники іншої версії стверджують, що нібито німецькі будівельники використали вже існуючий підземний об’єкт Червоної армії, зведений у другій половині 1930–х років. Він призначався для керування військовими операціями Радянського Союзу на південно–західному напрямку в разі виникнення конфлікту в Європі. Німецькі війська начебто захопили його неушкодженим у липні 1941 року, добудували там ліфтові шахти до бункера РККА, а потім використали споруду для штаб–квартири фюрера...

І все ж таки, чому Гітлер розмістив свою ставку під Вінницею? І для чого призначався об’єкт «Вервольф»? Є традиційна відповідь: для керування в безпосередній близькості до фронту військовими операціями. Однак аналіз фактів та документів дозволяє стверджувати, що ставка Гітлера призначалася насамперед для здійснення ним колоніальної політики саме після перемоги у Східній компанії. Це вже потім, коли стало зрозуміло, що бліцкриг не вдався та війна затягнулась, Гітлер використовував «Вервольф» для військового керівництва.

Цікаво, що спеціальна комісія на чолі з ад’ютантом Гітлера, генерал–майором Шмудтом визначилася з конкретним місцем будівництва ставки вже на початку вересня 1941 року. Споруджувати її почали через місяць. Гітлер на той момент вважав, що перемога над Радянським Союзом — це питання кількох місяців, якщо не тижнів. Він навіть самовпевнено видав у серпні 1941–го розпорядження про зменшення об’ємів випуску озброєння та боєприпасів. Звільнені потужності в економіці Німеччини переводилися на випуск цивільної продукції.

До «першого Риму»

Плани Гітлера на завойованих територіях можна узагальнити цитатою з книги «Моя боротьба»: «Ми, націонал–соціалісти, свідомо ставимо хрест на всій німецькій іноземній політиці довоєнного часу. Ми хочемо повернутися до того місця, на якому перервався наш старий розвиток 600 років тому». Якою ж була Німеччина у першій половині ХІV століття, в час, до якого прагнув повернути колесо історії Адольф Гітлер? Тоді німецькі землі були об’єднані у Священній римській імперії (перший рейх в історії німецького народу). Вона була конгломератом автономій на чолі з виборним імператором, який мав обмежені права. У 1314—1347 роках імперією керував Людвіг Баварський. Він значно посилив централізацію влади. До імперії було приєднано Чехію. Водночас у південно–західних німецьких землях розпочався антисемітський рух. Його очолили два невідомі лицарі, яких за формою обладунків назвали армледерами (нім. — «шкіряна рука»). Учасники цього руху винищили чимало єврейських спільнот, вважаючи іудеїв причиною власних бід.

У цей же період розпочав свій завойовницький рух на схід Тевтонський орден (через понад 600 років Генріх Гіммлер оголосить про реінкарнацію цього ордену у вигляді СС). Його столицею стало засноване у 1308 році у Східній Пруссії місто Марієнбург. У цей же час за тисячі кілометрів від Німеччини, на Кримському півострові, припинили своє існування останні поселення готів. Вони були завойовані генуезцями, які утворили тут територіальне об’єднання «Капітанство Готія».

«Атлантида» України

Вірогідно, що Гітлер свідомо зробив свій вибір, будуючи ставку під Вінницею. Це результат його бачення історії та місії фюрера Третього рейху. Адже він вважав, що поновив колонізаційний рух німців, початок якому поклали готи. «Вервольф» над Бугом — це реінкарнація готської столиці, що, за легендою, була розташована на березі цієї річки. Якщо на карті сполучити лінією резиденцію тевтонського ордену замок Марієнбург та південь Криму (де були останні готські поселення), побачимо, що Вінниця розташована якраз у центральній точці цього уявного відрізка. Продовжимо лінію далі на тисячі кілометрів і вона пройде до Ірану, який нацистські ідеологи вважали однією із прабатьківщин арійців. Містика, але саме цим захоплювалися Гітлер та його оточення.

Подібні концепції у Третьому рейхові розробляло історико–археологічне товариство «Аненербе». Воно було структурним підрозділом СС і виглядало своєрідною нацистською академією наук. Роботою товариства керував шеф СС Генріх Гіммлер. Він розробляв плани колонізації українських земель. Цей вірний «паладін» Гітлера збудував свою ставку неподалік «Вервольфа», ближче до Житомира. Вона дістала назву «Хегевальд» (нім. — «заповідний ліс»). Поряд розмістили однойменний військовий цвинтар для есесівців. Тут, за деякими даними, похований один із організаторів системи концтаборів у нацистській Німеччині Теодор Ейке. Будучи командиром дивізії СС «Мертва голова», він загинув під Харковом.

Тож не випадково саме між Житомиром та Бердичевом у 1942 році були засновані перші сім поселень колоністів на місці колишніх українських сіл. Місцевих мешканців виселили, а їхнє житло зайняли фольксдойче, утворивши таким чином СС–колонії. Вони, за планом Гімлера, мали функціонувати уздовж майбутнього автобану Гамбург — Берлін — Варшава — Брест — Вінниця — Крим. Ця дорога з’єднувала б «фатерлянд» та новоутворену марку Готенланд (територія Кримського півострова й Таврії), яку б заселили німці–переселенці.

Секрети не розгадані?

Гітлер пробув у своїй ставці «Вервольф» загалом майже 138 днів. Найбільше — у період iз липня по жовтень 1942 року, коли на Східному фронті відбувалися вирішальні події Сталінградської битви та битви за Кавказ. У 1943 році фюрер ще двічі приїздив до Вінниці: у лютому–березні та в серпні. Восени ж, з огляду на наближення Східного фронту, ставку передали у розпорядження командувача групою німецьких військ «Південь» фельдмаршалу Майнштейну.

Червоні війська двічі займали територію ставки. Першого разу, після німецького контрудару радянські солдати залишили «Вервольф». Тоді гітлерівці направили з Калинівського аеродрому вагони з авіабомбами та підірвали бункери ставки, а дерев’яні будинки спалили.

Подейкують, нібито в підземеллях ставки німці залишили хімічну та біологічну зброю, а то й атомну бомбу. Утім це лише легенди.

По–перше, навіщо Гітлеру залишати свою таємну зброю радянським військам? Чи не логічніше заховати її десь в австрійських Альпах, а потім використати у відповідний момент? Якщо ж ця міфічна зброя мала б виконати роль міни сповільненої дії, то після війни сталінські чекісти доклали б максимум зусиль, щоб її знешкодити. Цього не спостерігалося. Більше того, червоні спецслужби взяли в полон есесівського генерала Раттенхубера, начальника особистої охорони фюрера. Він під час війни неодноразово бував у Вінниці і знав усе про об’єкт «Вервольф». У 1955 році його випустили з Радянського Союзу до Федеративної Республіки Німеччина. Було б дивно, якби носія якихось надважливих таємниць так просто взяли й відпустили.

 По–друге, після гітлерівського, у «Вервольфі» розташувався штаб фельдмаршала Манштейна. Цей діяч серед військової еліти Третього рейху був прикладом поміркованої опозиції до фюрера. Навряд чи Гітлер дозволив би такій людині користуватися об’єктом, де були б заховані військові таємниці. До речі, у квітні 1944–го Гітлер звільнив Манштейна із займаних посад і відправив його до кінця війни у резерв. Згодом, відсидівши три роки у в’язниці, Манштейн працював військовим радником уряду ФРН. У його книзі–мемуарах «Втрачені перемоги» є кілька згадок про вінницьку ставку фюрера.

Проте все це не применшує значення ставки «Вервольф»: вона є знаком пам’яті про мільйони загиблих людей. Про тих, хто віддав життя, аби ідеї Гітлера не були реалізовані.

Адольф Гітлер:таємниці біографії  

Ігор ЛАНОВИЙ