Прапор над Рейхстагом:подвиг і доля прапороносця

За підняття прапора над головною будівлею Берліна радянське Верховне головнокомандування обіцяло найвищі нагороди бійцям і командирам Червоної армії. Серед з’єднань третьої ударної армії, яка мала найбільше шансів оволодіти парламентським приміщенням Німеччини, розгорнулось «соціалістичне змагання». Для всіх дев’яти дивізій були виготовлені і вручені керівникам червоні знамена. Прапор №5 одержав командир 150-ї стрілецької дивізії генерал-майор Шатилов.

Щоб підняти над рейхстагом власний прапор, командир 79-го стрілецького корпусу Переверткін вирішив створити з добровольців власні дві штурмові групи по 20 осіб у кожній. Він їх увів до складу передових полків корпусу. Одну групу очолив його ад’ютант, майор Михайло Бондар, а другу — старший офіцер зв’язку Володимир Маков. Макову було доручено діяти у складі 150-ї стрілецької дивізії, а Бондарю — у 171-й.

Генерал-майор Шатилов

Заворожений звабливим блиском Золотої Зірки, генерал Шатилов 30 квітня серед білого дня кинув на штурм рейхстагу, який обороняли добре озброєні елітні німецькі частини, передові батальйони 756-го і 674-го стрілецьких полків і відрапортував у штаб 79-го стрілецького корпусу спочатку по телефону, а потім і письмово, що «о 14.25 30 квітня 1945 року, зламавши опір противника у кварталах на північний захід від приміщення рейхстагу, 756-й та 674-й стрілецькі полки штурмом оволоділи приміщенням рейхстагу і на південній його частині встановили Червоний прапор». Однак три атаки захлинулися, бійці повернулися на вихідні позиції, а частина їх побратимів залишилася у вибитих мінами та снарядами ямах.

Доповідь про «взяття» рейхстагу швидко долетіла до Москви, і звідти надійшло привітання Сталіна. Утім перші групи радянських солдатів змогли увірватися до рейхстагу аж після настання темряви. Як зазначає на підставі архівних документів Юрій Галкін, це були бійці батальйонів Неустроєва із 756-го стрілецького полку, Давидова із 674-го стрілецького полку, Самсонова із 380-го стрілецького полку 171-ї дивізії та групи Макова. На вузькому переході через потік, утворений від затоплення метро, солдати вказаних підрозділів перемішалися. Ті, кому першими вдалося перейти через воду, кинулися до будівлі рейхстагу і біля парадного входу прикріпили до стіни червоний прапор, який їм вручили у 136-й артилерійській бригаді. Це було десь о 22.10. Слідом за ними почали прикріплювати прапорці й інші бійці. Штурмова група вибила колодою вхідні двері і кинулась захоплювати приміщення першого поверху та барикадувати виходи з бункера.

Олексій Берест

Командували діями штурмовиків начальник штабу батальйону Неустроєва — Гусєв, замполіт Олексій Берест, агітатор політвідділу 150-ї стрілецької дивізії капітан Матвєєв, а також капітан Маков. Останній наказав сержанту Мініну прикріпити прапор 79-го стрілецького корпусу на даху рейхстагу і дав на допомогу сім піхотинців. Вони прочісували автоматним вогнем усе попереду себе, закидали гранатами виходи з коридорів. Через слухове віко пробралися на дах і спочатку прикріпили прапор до башти, а потім перенесли його на скульптурну групу. Усе відбулося до 22.40 30 квітня.

Далеко за північ з 30 квітня на 1 травня 1945 року під час затишшя до штурмовиків прибув командир 756-го стрілецького полку полковник Зінченко і наказав Неустроєву доповісти про стан справ. Полковника, у першу чергу, цікавило знамено. Неустроєв доповів, що на їхньому відтинку на рейхстазі встановлено багато прапорів. «Я запитую, де прапор воєнної ради армії під №5? Я ж наказав начальнику розвідки полку капітану Кондрашову, щоб прапор ішов у атаку з першою ротою!» — обурювався Зінченко.

Виявилося, що прапор лишився у штабі полку, у захопленому раніше «будинку Гімлера». Зінченко зателефонував начальнику штабу полку Казакову і наказав негайно доставити прапор до рейхстагу. Його принесли між третьою-четвертою годинами ночі розвідники Єгоров і Кантарія, які не брали участі у штурмі.

Командир полку Зінченко наказав їм негайно піднятися на дах рейхстагу і встановити на ньому прапор №5. Хвилин через двадцать Єгоров і Кантарія повертаються з прапором: «Там темно, а у нас нема ліхтарика, ми не знайшли виходу на дах». Комполку наказує комбату Неустроєву забезпечити підняття прапора. Неустроєв посилає свого замполіта, лейтенанта Олексія Береста. Той узяв із собою відділення автоматників Петра Щербини, а також розвідників-невдах Єгорова та Кантарію і з прапором вирушив на другий поверх. Від артобстрілу сходи в окремих місцях були зруйновані. Довелось будувати «живу драбину». На дах рейхстагу Єгорова і Кантарію замполіт виніс буквально на власних плечах. Як керівник операції він першим вийшов на дах рейхстагу, потім гукнув розвідників. Після встановлення Берест, Єгоров і Кантарія тричі салютували про виконане почесне завдання…

Олексій Берест

Це сталося 30 квітня 1945 року приблизно о десятій вечора. Але на цьому бойова епопея Береста не закінчилася.

Після взяття рейхстагу, лейтенант, переодягнувшись у полковника, ходив до німців на переговори, щоб змусити їх капітулювати.

Втім після цих днів про роль Береста ніби забули. Його не було серед подань на нагороди, які отримували Єгоров і Кантарія, а також інші учасники штурму головного символу гітлерівської влади. Втім після цих днів про роль Береста ніби забули. Його не було серед подань на нагороди, які отримували Єгоров і Кантарія, а також інші учасники штурму головного символу гітлерівської влади

На присвоєння звання Героя за підняття над рейхстагом Прапора Перемоги на ім’я Жукова надійшло понад два десятки подань. Лише через рік, восьмого травня 1946 року, звання Героїв Радянського Союзу були удостоєні, як кажуть фронтовики, «тепличники»: сержанти-розвідники Єгоров, Кантарія, командир першого стрілецького батальйону, в якому вони служили, капітан Неустроєв, командир 756-го полку полковник Зінченко та командир 150-ї стрілецької дивізії генерал-майор Шатилов.

Офіційного пояснення чому Олексія Береста намагалися викреслити з історії немає. За одною із версій, все було зроблено в угоду Сталіну, який хотів щоб крапку у війні ставили росіянин і грузин, а представника українського народу, серед переможців Сталін бачити не хотів.

Доля Береста

Олексій Берест, українець із Сумщини, десятирічним пережив голодомор. Таємниця людської психіки непідвладна вченим і письменникам, тому ми ніколи не дізнаємося, як вплинули на цього сильного чоловіка з борцівської шиєю і русявим волоссям спогади дитинства. Семеро із шістнадцяти його братів і сестер померли. Батьки, Прокіп і Христина, залишили цей світ 1932 року, коли Олексі було 11 і коли виснажені голодом люди лежали на вулицях. В Червону армію він пішов добровольцем. Під час війни закінчив військово-політичне училище, евакуйоване з Ленінграда до Шуї, а потім служив замполітом у батальйоні капітана Степана Неустроєва, який уже після війни приїздив у гості до Береста в Ростов-на-Дону. За чаркою, сильно напідпитку, Неустроєв знімав з грудей Зірку Героя і віддавав її Бересту. Той не брав.

Олексій Прокопович після війни і пермських таборів працював спочатку вантажником, а потім робітником на заводі «Ростсельмаш». Він до кінця життя не міг змиритися з тим, що його викреслили зі списку представлених до звання Героя за взяття рейхстагу. І не тільки зі списку, а й з історії: в ній залишилися тільки Єгоров і Кантарія. На обличчі і долонях у нього були шрами від ножа, який він одного разу вирвав з рук німця в рукопашному бою. Ті рани зарубцювались, а душа від несправедливості боліла, не гоїлася. Цей сильний чоловік був дуже сприйнятливий до всього, що стосувалося воєнного минулого.

Слідчий, який допитував його у справі про розтрату в кінокасі (певний час завідував відділом кінофікації), сказав, що треба ще перевірити, де Берест відсиджувався під час війни. Після цих слів Олексій викинув служаку разом зі стільцем у вікно. За це дали десять років, він відсидів сім місяців і вийшов за амністією. Фронт і війну не називав жахом, хоча спав там у снігу і переступав через трупи, а табір і те, що там побачив та зазнав серед кримінальних, — назвав.