Іван Мазепа:право на шаблю




Програвши Полтавську битву, гетьман Іван Мазепа виграв історичний бій: Україна є державою, а «мазепинець» стало синонімом «патріота»
Постать гетьмана України Івана Мазепи — чи не найконтраверсійніша в нашій вітчизняній історії. Вже три століття навколо неї точаться гострі суперечки: одні возвеличують та героїзують гетьмана (він незмінно тримав булаву майже 22 роки), а інші донині принижують і проклинають. І цей пекучий поділ має у своїй основі одне ключове питання: чи визнаємо ми себе українцями, тобто приналежними саме до цієї землі і відповідальними за неї? Коли так — то ми мазепинці, і Мазепа для нас — символ визвольних змагань багатьох українських поколінь, символ державної незалежності.
Гетьман Іван Мазепа зробив непростий вибір — спробував за допомогою шведської армії Карла ХІ вирвати Україну з–під влади московського царя. Ця спроба здобути своїй Вітчизні свободу зазнала тоді поразки. Подібні приклади бачимо в історії інших націй та народів, коли провідники, як–от Йоганн фон Паткуль у Лівонії, Станіслав Лещинський у Польщі, Дмитро Кантемир у Молдавії — використовували підтримку сусідів. Характерно, що героїчні спроби всіх цих провідників здобути незалежність для своїх народів чи обстояти їхні національні права закінчились поразкою, після якої вони змушені були емігрувати. А згодом їхні вчинки оцінювались кардинально протилежно: представники національних історіографічних шкіл називали цих людей героями, піонерами національного руху, а їхні опоненти — запроданцями. Не дивно, що царська, а згодом радянська історіографія та пропаганда винесли Іванові Мазепі вирок: «зрадник свого народу і Росії»...
Мазепа у виконанні Ю.Журавля

До України через Польщу
Видатний політичний, державний і культурно–просвітницький діяч, дипломат, полководець, гетьман Лівобережної, а потім і Правобережної України (1687—1709 рр.)  Іван Степанович Мазепа (Іван Мазепа–Колединський) народився 20 березня 1639 року. Традиційно місцем його народження вважається хутір Кам’янець (пізніше — село Мазепинці) на Білоцерківщині, який у 1592 р. надав шляхтичеві Михайлові Мазепі–Колединському зі славного роду Курчів польський король Зигмунд–Август. Однак деякі науковці вважають, що Мазепа все–таки народився в Білій Церкві, яка була укріпленою фортецею і в якій, очевидно, проживала в ті буремні роки родина Мазеп.

Шляхетський рід Курчів відомий ще з середини XVI ст. Батько гетьмана — Степан–Адам (імовірно, 1609—1665), був білоцерківським городовим отаманом, високоосвіченим «знатним козаком». У 1659–му король не тільки підтвердив його родове посідання в Мазепинцях, а й перевів його у дідизну, тобто у вічне володіння, а невдовзі титулував Степана Мазепу чернігівським підчашим. Як дипломат той брав участь на боці Богдана Хмельницького у Переяславських переговорах, у делегації до Бутурліна, а в 1658—1659 роках виконував функції посла Івана Виговського на сеймі у Варшаві.
Мати Івана Мазепи — Марія, зі славетного шляхетського роду Мокієвських, — була освіченою, сміливою, дуже діяльною жінкою, твердого духу, входила до Луцького православного братства. По смерті чоловіка прийняла постриг, отримавши ім’я Магдалини; була ігуменею Києво–Печерського Вознесенського монастиря й фінансувала побудову там кам’яної церкви.
У родині Мазеп було двоє дітей: син Іван та донька Олеся. Дитинство Івана припало на час невпинних боїв козаків із Польщею. На Білоцерківщині розташовувався реєстровий полк, тож хлопець змалку долучався до козацьких військових вправ, навчився їздити верхи, володіти рушницею, пістолем, шаблею. Як і більшість представників козацької старшини, освіту здобув у Києво–Могилянському колегіумі (1646—1656), де викладали уславлені на той час професори, зокрема Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський. У колегіумі Цицерон, Тит, Лівій і Тацит стали його улюбленими авторами. У січні 1649 року Іван разом з іншими спудеями вітав Богдана Хмельницького, що, здобувши перші перемоги над поляками, урочисто в’їжджав до Києва. Є також згадки про навчання Мазепи у Варшавській єзуїтській школі та Краківській академії.
Батько мріяв про велику кар’єру для сина і вислав його до Варшави. Служачи «покойовим» у короля, сімнадцятилітній юнак зумів швидко здобути його прихильність. Новий польський король Ян–Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, мав звичку висилати щороку на навчання до Європи трьох талановитих шляхтичів, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа потрапив до цих вибранців. Упродовж 1657—1659 рр. він відвідав Францію, Голландію, Німеччину, Італію, де вивчав артилерійську та інженерну справи, вдосконалював знання іноземних мов.
Повернувшись, продовжив службу при дворі, а також виконував низку дипломатичних доручень в Україні. У 1663 р., коли Ян–Казимир рушив на Подніпров’я і став табором біля Білої Церкви, Мазепа покинув короля. Звідтоді він поступово входить у політичне життя України.

Весілля і вічність
У 1668 р. майбутній гетьман одружився з Ганною Половець, дочкою генерального обозного Семена Половця й удовою білоцерківського полковника Самійла Фридрикевича. Ганна була трохи старшою за чоловіка і займалась винятково родинними та маєтково–господарськими справами. Від першого шлюбу мала сина Криштофа і дочку Марію. Шлюб Івана та Ганни проіснував по 1702 рік — до смерті дружини гетьмана. 

Згадується, що подружжя мало доньку, та вона померла ще малою. Отже, прямих нащадків Мазепа після себе не залишив...
Утікаючи після поразки під Полтавою від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала тоді Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у ніч із 21 на 22 вересня 1709 року у віці 70 років змучений гетьман–вигнанець помер. Був спочатку похований у молдавському селі Варниця поблизу Тигинської (Бендерської) фортеці. У другій половині березня 1710 р. перепохований у церкві Пречистої Богородиці, що належала монастирю св. Георгія (Юрія) у м. Галац (Румунія). Під час Другої світової війни радянські війська дощенту зруйнували могилу: не могли простити навіть мертвому гетьманові його непокори...

А Петро І, оголосивши Івана Мазепу «зрадником», наказав церковним ієрархам «виклясти» його ім’я. Звідтоді російська і радянська державні ідеологічні машини з одного боку, а Московська церква з іншого понад 300 років тотально очорнювали українського гетьмана, вбиваючи в голови молодих поколінь лише негатив про нього, витоптуючи найменші паростки пам’яті про його високу мету... Російська й так звана Українська православна церква Московського патріархату анафеми не зняли. Тому в Києво–Печерській лаврі, яку Мазепа так натхненно й щедро розбудовував і плекав, гетьмана досі проклинають, а в Михайлівському монастирi моляться за упокій його душі.
Головний дипломат
Побутує думка, що Іван Мазепа нібито лише на старості прозрів і подумав про волю для свого народу. Насправді це не так. Гетьман Павло Тетеря весною 1663 року у листі до Яна–Казимира пише, що королівський покоєвий Іван Мазепа, якого відправляють із козацького табору з посланням, «знає чимало розповідей про злодійства, і до того наслухався плачу і стогону жителів України, що був вражений жахом: то я покладаю на його більш детальне донесення, що відповідає його обов’язку як свідка, який бачив усе своїми очима і слухав власними вухами»...
...Петро Дорошенко мріяв об’єднати Україну, що була під Польщею, в одну державу під номінальною опікою султана. В 1669 р. Мазепа прийшов до Дорошенка. Елегантний та освічений, він негайно зробив кар’єру: спочатку був ротмістром надвірної хоругви (командиром гетьманської гвардії), а згодом — генеральним осавулом. Його роль при чигиринському дворі була значно більшою, ніж займана посада. Мазепа став головним дипломатом у козацькій державі — виступав як посередник у переговорах з усією Європою. П’ятирічна служба у П. Дорошенка, який робив усе, щоб «зберегти цілісність занепадаючої України», «стати удільним князем», додала життєвого й політичного досвіду майбутньому лідерові Гетьманщини.
Виконуючи дипломатичну місію, тридцятип’ятилітній дорошенківець потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України. Іван Самойлович, знаючи Мазепу ще з часів переговорів за приєднання Правобережжя до Лівобережжя, наблизив його до себе, доручив керувати вихованням своїх дітей, неодноразово посилав із важливими дипломатичними та приватними місіями до Москви. Через кілька років талановитий правобережець отримує посаду генерального осавула і стає членом козацького уряду.

Гетьманська булава
Портретів гетьмана Мазепи є лише кілька. На щастя, збереглися детальні письмові описи: «Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець із нього знаменитий». За іншим спогадом, «Мазепа був вельми негарний на обличчя... Але ваші очі полоняли його білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими буклями, довгі обвислі вуса, а понад усім цим величність, почуття гідності й суворість, яку злагіднювала елеганція».
Гетьманська булава потрапила до Івана Мазепи в 1687 р. Обрання було пов’язане з підписанням нових, «Коломацьких статей», в основу яких покладено «Глухівські статті» Многогрішного 1669 року, але з деякими додатками на користь Москви. «...Лише державний геній і глибокий патріотизм нового гетьмана Мазепи зробили так, що низка шкідливих для України ухвал Коломацької угоди залишилися нечинними», — написав відомий історик О. Оглоблин.

Після Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Управління Мазепи характеризувалося історично виправданою жорсткістю і навіть авторитарністю. Попри заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану в «Коломацьких статтях», гетьман мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи. Для оборони південних кордонів збудував Новобогородицьку фортецю та Новосергіївську на р. Самара. Мазепа захищався від будь–яких посягань із боку запорожців, що змагали за свою автономність (хоч згодом саме вони підтримали гетьмана, коли той виступив проти Петра І), і від деяких старшин, які посилали цареві донос за доносом.
У зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на ту пору безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича: забезпечити Україні максимально можливу автономію. Більше того: сподіваючись здійснити свої плани за допомогою царського уряду, Мазепа брав активну участь у війнах Росії з Туреччиною й Кримом, підтримав Петра І на початку Північної війни. Це дало йому змогу опанувати в 1704 р. Правобережну Україну. Проте основною метою непростої політики Мазепи було: об’єднати українські землі у складі єдиної держави і встановити міцну гетьманську владу.
Поступово він провів на провідні урядові посади своїх однодумців–правобережців, зокрема Якова та Юхима Лизогубів, Михайла Вуяхевича, Михайла Миклашевського, Дмитра Чечеля. У найближчому оточенні гетьмана побільшало тих, хто не тільки розумів його прагнення у визначенні подальшої долі козацької держави, а й спонукав до дій.

Дар Єрусалиму
Мазепа був високоосвіченою людиною, знав вісім мов, зокрема польську, латинську, італійську, німецьку, «досить міцно» татарську... Любив, відвідуючи Київську академію, промовляти перед спудеями «мовою Тіта Лівія та Ціцерона».
Він опікувався долею церковних діячів–просвітників Дмитра Туптала, Феодосія Углицького, Іоана Максимовича, Стефана Яворського, завдяки йому вони видавали власні книжки, здобували відповідальні посади у церковній ієрархії.

Мазепа був єдиним і останнім із гетьманів, хто добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився всіма родами літературної творчості. Донос Кочубея зберіг для нас вражаючу «Думу» гетьмана — політичне послання до козацької старшини, в якій автор виступає мудрим політиком, сміливим воїном. А ще Іванові Мазепі належить низка творів: «Пісня про чайку», «Псальма», «Ой Іване, поповичу–гетьмане», дума «Старий з тілом розмовляє».
За часів Мазепи Києво–Могилянська академія стала духовним центром усієї України. Гетьман подбав, аби його альма–матер у 1701 році набула статусу академії. Завдяки його матеріальній підтримці вона спромоглася в 1690 р. спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тисяч.
У 1700 році з’являється у Чернігові перший на Лівобереж жі вищий навчальний заклад — Чернігівський колегіум. Коштом гетьмана будується навчальний корпус, дзвіниця, трапезна, допоміжні службові приміщення та папірня для друкарні. Мазепа сприяє появі у Ніжині у 1696 році школи для навчання дітей грецького і слов’янського письма.
По всій Гетьманщині будує своїм коштом цілу низку церков у стилі українського бароко (в архітектурі тоді склався унікальний стиль, який називають козацько–мазепинським бароко). Найвідоміші з них — братська Богоявленська, велика Лаврська церкви та Всіх Святих, військовий Микільський собор у Києві, відреставровані п’ять церковних приміщень старокняжої доби. Значні фінансові внески зробив гетьман для оздоблення та ремонту Печерської лаври, Пустинно–Миколаївського, Братського Богоявленського, Кирилівського, Михайлівського Золотоверхого, Межигірського, Чернігівського Троїцько–Іллінського, Лубенського Мгарського, Прилуцького Густинського, Батуринського, Глухівського Вознесенського, Домницького, Макошинського, Любецького монастирів, кафедральних соборів у Києві, Переяславі та Чернігові, а також столичних батуринських храмів... Загалом лише за опублікованими джерелами відомо про 220 церков, збудованих за правління Мазепи, і з них 44 — під його особистим патронатом.
А ще гетьман робив до храмів коштовні подарунки: ікони, хрести, чаші, митри, ризи, дзвони, срібні домовини для святих мощей, богослужебні книги, оправлені та оздоблені золотом, стріблом, коштовним камінням, парчею, оксамитом та шовком.
Найбільш відомий подарунок Івана Мазепи — срібний антиміс (плита), що зберігається у вівтарі грецького православного собору Воскресіння при Гробі Господньому в Єрусалимі і використовується в найурочистіших випадках...

«Же през шаблю маєм право...»
Польський посол Кир’як Ісарович у звіті про дипломатичну місію в Батурин у 1693 році зазначав: «А так Москва пильнує Мазепу, що йому не дозволяють і поговорити з іноземною людиною».
Мотря Кочубеївна, кохана Івана Мазепи

Іван Мазепа не залишив нам ні своїх щоденників, ні мемуарів, тому не можемо відтворити всіх його думок, вагань та деталей тодішніх подій. Утримуючи свою державу в цілості, гетьман часом у зародку придушував заколоти й повстання, що могли поруйнувати його масштабні плани. А плани ці можна було здійснити лише під протекцією однієї з сусідніх держав, бо в роздертій усобицями Україні та ще й при військово–політичній перевазі московського уряду це було нереально.
Коли 1689 року на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман надавав йому допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман постійно давав молодому монархові поради у польських справах. Козацькі полковники із сарказмом зауважували, що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі». Від Петра I Мазепа отримав чимало нагород, серед іншого, він став другим кавалером ордена св. Андрія Первозванного, за клопотанням Петра отримав титул князя Священної Римської Імперії.
Проте невдовзі, зазнавши низки катастрофічних поразок на початку Північної війни, Петро І вирішує модернізувати армію. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя. Під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини... Під час війни, замість захищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці були змушені битися з шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. У цих походах вони не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями і масово гинули. Коли Петро І поставив на чолі козацьких полків російських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Війна обурювала українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська. «Звідусіль, — писав цареві Мазепа,— я отримую скарги на свавілля російських військ».
В історичній літературі збереглась відповідь Петра І на прохання Мазепи дати йому хоча б 10 тисяч війська на випадок, якщо шведська армія поверне на Україну. Цар відповів, що не може дати й 10 вояків. Це не тільки образило гетьмана, а й дало підстави вважати давню угоду про військовий союз розірваною. Тепер гетьман міг чинити свою волю...
Мазепа насамперед мусив зберегти територіальну цілісність Гетьманщини й Запорожжя, створити умови для їхнього економічного розвитку та накопичення матеріальних ресурсів, об’єднати Україну по обидва боки Дніпра, а тоді відокремити її від Московської дер жави. Використавши іноземні військові сили та протекцію чужого монарха, здобути Україні незалежність. Гетьман подав ідею антимосковської коаліції, до якої мала ввійти низка держав і народів: Туреччина, Крим, Молдавія, Валахія, Трансильванія, Калмицька орда, Башкирія, донські козаки, кубанські черкеси, казанські татари тощо — епохальний план, аби перешкодити просуванню російського імперіалізму.
Спочатку Мазепа збирався підтримати Карла ХІІ йти походом на Москву, але в обхід території України. Та коли Карл ХІІ повернув на Україну, Мазепа мусив прийняти нелегке доленосне рішення. Як зазначав сам гетьман, він, опинившись між «двома проваллями», обрав найменше «зло» — і, покинувши свій укріплений Батурин, рушив до шведського табору. До чого це призвело, він побачив через кілька днів, коли застав на місці своєї пишної столиці страшне згарище й трупи. Та відступати вже не було куди...

* * *
Програвши Полтавську битву, гетьман Мазепа виграв, зрештою, в глибокому історичному сенсі: «мазепинство» творило Україну в її нинішньому статусі європейської держави. До цього треба було пройти шлях майже у 300 років, і перший крок на ньому зробив саме світлої пам’яті гетьман Іван Степанович Мазепа.

ВАРТО ЗНАТИ
Іван Мазепа вмів чарувати людей; аж до пізньої старості зберіг таємницю привабливості; королі, князі, жіноцтво, вояки, козаки і навіть духовні особи легко піддавалися його дивній силі полонити серця.
Образ Мазепи настільки популярний, що ним «опікувалося» багато Муз: музика, живопис, драматичний театр, а згодом — і кіно. Як слушно зазначив Дмитро Донцов, популярність Івана Мазепи у європейській літературі ще й досі залишається таємницею для всіх, хто цікавиться цією найтрагічнішою в українській історії постаттю.

 Н.Поклад

Іван Мазепа:право на шаблю Іван Мазепа:право на шаблю Reviewed by Василь Герей on 14:14:00 Rating: 5

Немає коментарів: