Повстанська криївка:історія творення та існування

Одним із багатьох феноменів боротьби українських повстанців за власну державу були так звані «схрони» або, як казали самі повстанці,«бункри» чи «криївки». У спорудженні цих об’єктів вояки УПА виявили неабиякі технічний рівень і кмітливість.


Не всі знають, що в сучасному В’єтнамі туристам показують цілі системи підземних схованок з часів антиамериканського спротиву, які «в’єтконґівці» будували за зразками упівських криївок. Досвід спорудження українських повстанчих схронів передали їм військові фахівці з СРСР. У часи повоєнного протистояння на теренах Галичини та Волині радянські спецслужби ретельно вивчали методику побудови та маскування криївок. Тому документували конструкцію кожного виявленого «бункру», розраховуючи у майбутньому при нагоді використати. Така нагода з’явилася через 20 років у В’єтнамі. 
Призначення криївок було різним. Спершу їх використовували як речові та харчові склади. З часом почали розміщувати підпільні друкарні та шпиталі. А після переходу 1944 року до підпільної боротьби, «бункри» слугували схованками.


Масово будувати укриття вояки повстанської армії стали напередодні приходу радянських військ на терени Західної України. Сигналом до цього став наказ головної команди УПА від 27 серпня 1944 року по групі «Захід», який передбачав перехід до підпільної війни з явно переважаючими силами противника. При цьому передбачалося діяти малими групами, яким було легше залишатися непоміченими. А ідеальними базами для таких підрозділів були якраз невеликі приховані криївки. Проекти їх часто розробляли повстанці з інженерною освітою. Тож у побудові схованок та їх маскуванні виявляли неабияку винахідливість, проти якої часто були безсилими найкращі специ радянських спецслужб і практики радянського підпілля.


Приміром, у селі Підгайчики Глинянського району на Львівщині радянські військові виявили криївку в куполі церкви. А у селі Яблунів Галицького району Івано-Франківщини підпільники створили криївку у бічному отворі криниці. Він був викопаний перпендикулярно до шурфу діючої криниці. Вхід вирізали у дерев’яній стінці колодязя на глибині близько 2 метрів від верхнього зрубу і його не можна було помітити згори, навіть якщо і не використовувати маскуючи засоби ). Під час небезпеки повстанці миттєво спускалися вниз до схрону по ланцюгу, до якого було прикріплене відро, відкривали лаз і зачинялися із середини. У такій схованці вони могли перебувати не один день. Продукти харчування їм готувала господиня садиби. Потім ставила приготоване у відро і йшла до колодязя нібито по воду. Спускаючи відро до рівня криївки подавала умовний сигнал і упівці відкривали ляду, забирали харчі, а відро опускали нижче. Набравши води жінка спокійно поверталася до хати.


Ще один оригінальний метод створення криївки – у кухонній плиті. Коли енкеведисти заходили до садиби, повстанці ховалися до схрону і закривали за собою лаз. Господиня у свою чергу підпалювала на металевому черені дрова і ставила баняк з водою. Нікому зі солдатів не приходило на думку, що вхід у криївку був саме під вогнищем.


Кожну криївку будували ті підпільники, які мали в ній перебувати. Щоби приховати викопану землю, її викидали в недалеку річку або виносили на свіжозоране поле (якщо криївку готували у приватній садибі). Критеріями вибору місця для «бункру» були непомітність, недоступність для ворога, добра можливість для відступу. Тому це міг бути і ліс, і населений пункт. За формами криївки різнилися: від невеличких, для 1-2 повстанців, до просторих багатокімнатних приміщень. 

Останні були найскладнішими, бо готувалися для тривалого (2-5 місяців) переховування групи людей без виходу на поверхню. Здебільшого їх відкритим (а не шахтним) способом будували у віддаленій гірській місцевості. Саме там, завдяки важкій доступності для загонів НКВД, вони функціонували найдовше – до середини 1950-х років.

Як виглядали криївки, облаштовані в лісі, описав командир УПА на Лемківщині Степан Стебельський (псевдо «Хрін») у своїх спогадах «Зимою у бункрі»: «Бункер наш невеликий: довгий на 4 м, широкий на 3 м, з одного боку високий на 2 і півметра, з другого боку на півтори, так щоб стеля, покрита грубими дошками, мала спад для води. Стіни виложені сухими коленими бельками. Під вищою стіною повздовж стояла прича з дощок, яку ми накривали палатками. Під голову не було нічого, хіба п'ясток. Спання тверде, як за часів князя Мономаха. Воно було таке, щоб через сінники, подушки, солому, сіно, не множилися насікомі, звані «приятелями партизана», та щоб не було «національного тертя»… На одному кінці причі був побудований столик на писальну машину, званий нами «канцелярський кутик». Над причею стояв образ Божої Матері, прибраний вишиваним рушником і квітами з паперу, під ним Володимировий тризуб та портрет полк. Коновальця. По другому, нижчому боці, біля входу, стояла кухня, вимурована з камінців з потока. Комин – це дві рури, які на поверхні були рівні з землею. При кінці вони дещо вужчі, щоб на випадок наскоку ворога він не міг кидати туди гранати. На день маскувалися рури мохом. Один метр від кухні була умивалька, в якій щоденно кожний стрілець мусів обов'язково митися зимною водою до поясу. Кожен стрілець мав свій цвях, на якому вішав шинелю, шапку і зброю. Нижче вішака стояли два відра на воду до пиття, одне на помиї. На долівці була підлога. Під підлогою – яма, в якій на випадок «попуску» буде збірник на воду. З протилежного від входу боку був підземний тунель на 20 м аж до потока. В потоці він був прикритий колодою. Там була криничка, звідки ми брали воду. В тому тунелі стояли бочілки з м'ясом».

Своє перебування у таких «запечатаних» криївках повстанці намагалися використовувати з користю для справи. Зазвичай друкували листівки, студіювали літературу, писали відозви. Під час перебування у «бункерах» упівці дотримувалися чіткого розпорядку. Колишній вояк УПА Михайло Зеленчук (псевдо «Деркач») в одному зі своїх інтерв’ю у 1990-х роках з цього приводу зазначав: «Як правило, наприкінці жовтня, підчас першого снігопаду, ми заходили у власноруч зроблену криївку і залишалися «запечатані» там до весни. Про події у світі дізнавалися з радіоприймача, але не знали, що робиться навколо нас, у найближчих населених пунктах. Така тривала самоізоляція, звичайно, тиснула на психіку, адже ззовні не долинало жодного звуку. У криївці була така ж дисципліна, як і підчас рейдів, - ніхто не вилежувався, наче ведмідь у барлозі. У суворо визначений час відбувалися заняття за програмою вишколу керівних кадрів. 
Відпочивати, слухати радіо, читати книжки дозволялося лише ввечері, у неділю та святкові дні. Щоправда, добу під землею «зміщували» для конспірації на 12 годин: коли надворі стояла ніч, у нас вважався день, і навпаки».


Життя повстанців у таких криївках було вкрай важким. Не кожен міг витримати просидіти під землею у замкнутому просторі кілька місяців. У багатьох починалися проблеми зі здоров’ям, здебільшого з органами дихання та кишково-шлункового тракту. Давалося в знаки брак свіжого повітря та нормальної їжі. 

«Кілька місяців без руху, відсутність сонця, денного світла, нормальної їжі, сперте й важке повітря від тісного підземного приміщення, що погано вентилюється, запах біологічного розкладу людських відходів, – пише у своїй книзі «Большая охота. Разгром вооруженного подполья в Западной Украине» офіцер КДБ Григорій Санніков про проблеми повстанців у закритих криївках. – Покладені за нормою 60-75 грамів сала або домашньої ковбаси, що зберігалися в закопаних у підлогу бункера алюмінієвих бідонах, й пара сухарів у перші тижні створювали ілюзію більш-менш пристойного харчування. Потім починалися неприємності. Шлунок відмовлявся нормально функціонувати».


Своїми враженнями від зимівлі в криївці ділився з журналістами і Михайло Зеленчук: «Пригадую, як ми вийшли на світ після першої зимівлі у криївці, то буквально злякалися самих себе: обличчя і все тіло настільки змарніли, настільки втратили звичну людську зовнішність, що спершу охопив відчай. Кожен був блідий, аж синій, тільки ясніли очі, звикаючи до денного світла. Довелося два тижні обвітрюватися і засмагати на сонці, щоб люди дивилися на нас без остраху».


Загалом будова криївок набула широкого розмаху в ході підпільної боротьби УПА з окупантами, адже завдяки цим зручним архітектурним витворам можна було значний час переховуватися від ворога й виконувати повстанську роботу.
Криївка-шпиталь


Повстанська криївка:історія творення та існування Повстанська криївка:історія творення та існування Reviewed by Василь Герей on 12:45:00 Rating: 5

1 коментар: