Таємниці тризуба

Що ми знаємо про Державний герб України? Більшість із широкого загалу українців, відповідаючи на таке запитання, обмежується тим, що це, мовляв, зображення золотого тризуба на синьому тлі. Але чому саме той знак став одним із верховних атрибутів Української держави? Що він означає? Однозначної відповіді на це немає. Натомість існує кілька різночитань символу, які, проте, сходяться в одному: герб України далеко не такий простий, як, можливо, комусь видається.
Вперше про тризуб як про офіційний державний герб України заговорили ще 1918 року. Центральна Рада пояснила його прийняття тим, що це знак князівської влади і спадкоємності української державної традиції. 

Дарма що від розпаду Київської Русі і до XX століття його використовували мало. Тризуби траплялися тільки в геральдиці міст, на родових гербах та в книжках. Правда, деякі українські гетьмани, зокрема Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, розміщували на своїх родових гербах хрести чи якорі, стилізовані під тризуб.
Загалом заведено вважати, що історія українського герба почалася ще з княжого роду Рюриковичів. Тоді карбували тризуб на всьому: від печаток та монет до цеглин, з яких будували храми. Перша ж писемна згадка про головний український символ датована X століттям. Її надибуємо в давньому болгарському літописі під назвою «Хроніка Манасії» — автор описує прапори дружинників князя Святослава із зображеними на них тризубами. 
Правда, певного часу Святослав ігорович з якихось міркувань обрав для себе простіший варіант символу — двозуб. Принаймні про це свідчить ескіз його княжої печатки, який можна побачити серед ілюстрацій до цієї публікації. Деякі дослідники стверджують, що цей знак нібито походить од літери «ц», з якої починається слово «цар», зі зміщеним до центру хвостиком.

 Однак тут навіть невтаємниченому зрозуміло, що таке пояснення притягнуте за вуха. Хто ж міг у тодішньому язичницькому суспільстві вживати слово «цар»?! Отже, справжню причину реформування «гербового звичаю», до якого вдався останній ведичний князь Київської Русі, ще належить з’ясувати неупередженим історикам.   

 Натомість син Святослава Володимир Великий відновив традицію. А відтак упродовж свого правління постійно удосконалював герб, ускладнював його графічними елементами. Останню зміну запровадив після хрещення Русі, коли додав паличку до середньої лінії, щоби вийшов хрест.
Однак є докази, що цей символ панував на наших землях задовго до княжої доби. Археологічні знахідки свідчать, що його використовували ще трипільці у IV—III ст. до н. е. Пізніше на землях центральної України тризуб був знаком родових та племінних старійшин. Раритети символу знаходили на Поділлі, в Ольвії на півдні України, на території прадавнього Боспорського царства. Його використовували царські скіфи, які називали себе нащадками атлантів. До речі, найдавніша писемна згадка про тризуб датована 360-355 рр. до н. е. і належить Платонові: у праці «Тімей» він детально описав блакитний одяг царів-атлантів, на якому було зображено золотий тризуб.
Звісно, не можна твердити, що лише Україна успадкувала цю атлантичну традицію. На державному прапорі Барбадосу, хоч ця країна — за тисячі кілометрів від нас, до речі, синьо-жовтому, красується саме тризуб.

 Його трактують як відображення принципу правління в цій державі: «З народу, з народом, для народу». Така триєдність трапляється і в символіці інших країн. А різні версії походження тризуба були поширені на всій території Євразії. Адже він був частиною культури багатьох народів.
 Особливо значну роль відігравав цей символ у віруваннях арійців. Арії пройшли чималий шлях, залишивши по собі багато згадок, в тому числі і тризуб. В індії, наприклад, є храм Вайшну Деві — Великої Богині Матері. Її бронзова статуя у правій руці тримає тризуб. Найцікавіше те, що храм розташований на горі з трьома вершинами, яку символічно називають «Трикута». З тризубом зображують індійських богів Шиву та Вішну. В національній символіці індії також є елемент, який називають «тришуб», і він нагадує український тризуб. Однак місцеві громадські активісти визнають, що цей символ «народився» не на їхніх землях, а його принесли до них саме арійці.
 Уже й не кажемо про те, що давні митці зображали з тризубом у руках і таких міфічних героїв, як грецький Посейдон, який водночас був римським Нептуном, скіфського Тагимасада, слов’янських Перуна й Водяника. 

А от Андський канделябр у Перу — малюнок, викарбуваний на скелі, який нагадує тризуб або підсвічник із трьома свічками, вважають найбільшим у світі зображенням тризуба, хоча місцеві жителі називають його «Трихрестя», або ж «Три хрести». 
Власне, окремі науковці бачать у тризубі саме зашифровану цифру «3». Точніше, число, яке споконвіку означало триєдиність світобудови, тобто Божественний порядок. Може, секрет тризуба якраз і полягає в магічному числі «три». Трійця як три рівноправні сили, що походять від притаманного кожній культурі Абсолюту, невпинно переслідує людину ще з часів зародження цивілізацій: Бог-Отець, Бог-Син і Дух Святий, віра, надія, любов, земля, вода, вогонь, які фактично дали життя людству...
А ще кажуть у цьому зв’язку, що тризуб насправді складається з трьох мечів і має внизу посередині начебто одну рукоятку на всіх. Саме в такому вигляді він існував колись у нашій мові у вигляді давньоукраїнської літери «Щ». Правда, той значок, який відрізняє її від літери «ш», розміщували не з правого краю, як нині, а посередині. Колись, до речі, саме таке написання «щ» й позначало цифру «три» на письмі. Нинішня ж її версія, що виникла після коректування нашої абетки, як вважають, спотворює сакральне значення символу.
Отже, суть тризуба — три мечі, що так само символізують закони трьох світів — вищого, небесного, земного й підземного (світу предків), про що ми згадували вище. До речі, давню індоєвропейську традицію військової честі так і називали «чир-каси» — закон трьох мечів. Звідси походять і назви «черкаси», або ж черкеси, як ще йменували козаків-запорожців на означення людей, котрих ведуть закони трьох мечів — трьох світів. 
Також вважають, що тризуб — це відображення Рарога, або ж Рода, — вісника Небесної справедливості, сокола, який летить з висоти донизу, а точніше — мовби зірвався в піке, атакучи зло. У багатьох давніх цивілізаціях цей птах асоціювався з чимось високим: у Давньому Єгипті він був символом Сонця, в Монголії сокіл знищив «сонячного перевертня», перси асоціювали його із царською владою, а індіанці та слов’яни називали «соколами» доблесних воїнів. У віруваннях наших предків саме сокіл сидів на верхівці світового дерева. Тому дехто вважає, що саме сокіл, який атакує, став прототипом родового герба Рюриковичів. 
Проте існує й думка, що тризуб — символ не тільки сокола-Рода, а й божественної Трійці, що виражає триєдність світобудови. За давніми уявленнями, Трійцю складали три світи: Яв — земний, Нав — невидимий, духовний і Прав — рівень законів матеріального і духовного буття. За цією гіпотезою, золоте Трисуття (Тризуб) — символ бога Трояна зі «Слова о полку ігоревім», який тримає три Сонця. Цікаво, що в «Слові о полку ігоревім» княгиня Ярославна звертається до Сонця, як до Трійці: «Трисвітлеє сонце». Це дає підстави думати, що свого часу наші пращури поклонялися Сонцю як уособленню Трисуття — триєдності буття й роду нашого. У «Слові...» Русь називається Землею Трояновою, тобто землею трьох Законів 
Словом, наразі послання у формі тризуба, яке дійшло до нас із глибини віків від наших далеких попередників, хоч і має чимало трактувань, та все ще, очевидно, до кінця не розшифровано.

І, насамкінець, цікавий факт. Найбільший в Україні тризуб розташовується в Івано-Франківській областіу селі Остриня Тлумацького району. Він був викладений з білого каменю в 1992 році на схилі гори. Під гербом викладено рік і слово “воля”. Автором цього витвору став колишній вояк УПА Анастасій Козак, який таким чином вирішив вшанувати своїх побратимів. Місце він обрав не випадково – саме тут відбувались жорстокі бої між повстанцями сотні Пилипа Орлика та більшовиками. Анастасію довелось добре попрацювати: герб достатньо великий, на нього пішло дві вантажівки каменю, який він переносив вручну в двох сумках (а на той час йому було вже 70 років). Навколо тризуба висаджені смерічки і туї, а фундамент обладнаний канавами, щоби каміння не змістилось. Сьогодні за пам'яткою доглядають місцеві школярі.

Василь МОРОЗ