Україна і календарна реформа

Юліанський Календар було запроваджено 1 січня 45 року до нашої ери відповідно Юлієм Цезарем, ймення якого він носить до нині, наприкінці 46 року до нашої ери. Окрім цього, латинська назва місяця липня також носить імператорське ім’я Julius. З цим не міг погодитися наступник Цезаря Октавіан Август і вже пізніше аби увіковічнити себе у календарному році , називає наступний після Juliusа місяць Augustus . 

При дворі Цезаря служив талановитий грецький астроном Созіген, який запропонував укласти календар. На пораду Созігена і пристав імператор Цезар. Зробив він це, з метою урівноважити тривалість року із Сонячним календарем, аби певні астрономічні події, приміром, весняне та осіннє рівнодення, зимове або літнє сонцестояння відбувалися кожного року у визначений день. Відтак, тривалість року визначалася у 365 днів із чвертю дня, тобто 365,25. Цю четвертинку вираховували додаючи ще один день до календаря через кожні чотири роки (у кожний четвертий, так званий високосний рік). 

Імператор Цезар

Без арифметики тут не обійтися, тож варто порахувати, що з плином часу Юліанський календар показував тривалість року довшу, аніж справжній сонячний рік, оскільки тривав 365 днів і 6 годин. Різниця з сонячним роком складала більше ніж 11 хвилин і за тривалий час із зрозумілих причин почав відставати та певну кількість днів . Через півтора тисячоліття ця різниця склала десять днів. Таким чином постала необхідність введення нового календаря, який би усунув неточності у відліку. Проте, неточності може й були усунуті, але з огляду на те, що не всі країни перейшли на новий календар, суттєві розбіжності так і залишилися. 

Впровадження  юліанського календаря.

Так званий "юліанський " календар у Європі з'явився в 46 р.до н. е. у ході проведеної Юлієм Цезарем календарної реформи. Календар був створений на основі єгипетського досвіду побудови сонячного календаря та враховував римські традиції, зокрема щодо присвоєння місяцям назв. В юліанському календарі кожні 128 років набігала похибка в одну "зайву" добу. Враховуючи те, що у відповідності з традицією Пасху приурочувати до дня весняного сонцестояння, похибки календаря приводили до того, що календарне 21 березня стало віддалятися від рівнодення, зміщуючись ближче до дня літнього сонцестояння. Назрілу реформу календаря здійснив Папа Римський Григорій ХІІІ на основі проекту італійського лікаря і математика Луїджі Ліліо. Загалом система залишилась такою ж, якою вона була в юліанському календарі, але із кожних 400 років тепер “викидалось” три зайвих дні. При переході до нового календаря була скоригована похибка в десять днів, яка набігла з 325 р., і, згідно з буллою від 24 лютого 1582 р., після четверга 4 жовтня 1582 р. п'ятниця вважалась не 5, а 15 жовтня.

 

Папа Римський Григорій ХІІІ

На українських землях, що входили до складу Речі Посполитої, новий календар було впроваджено універсалом Стефана Баторія восени того ж таки 1582 р., згідно з яким на всій території республіки після 4 жовтня мало наступити відразу 15 жовтня. Православні ієрархи потрактували реформу Григорія ХІІІ як чергову витівку "латиників" і відмовлялися переходити на нове літочислення. Сам Константинопольський патріарх Єремія Транос закликав вірних своєї Церкви дотримуватися старого юліанського календаря. З подібною заявою виступив і католикос Вірменської церкви. Більшість протестантських країн Європи також проігнорували нововведення Папи Римського (так, наприклад, Шотландія перейшла на новий календар лише 1700 р., Англія 1752 р. тощо).

 Православна ж Московія у ХVІ ст., так само, як і в наступному, ХVІІ, ігнорувала не лише перехід на григоріанський, а й… юліанський календар. Лише в 1700 р. за указом Петра І Росія перейшла від літочислення "від створення світу" до юліанського календаря.

 

Прийняття календаря

Запровадження календарної реформи у поліконфесійній Речі Посполитій збурило чимало конфліктних ситуацій, на землях Речі Посполитої за не збереженим королівським універсалом Стефана Баторія новий календар повинен був увійти не лише в життя Римо-Католицької Церкви, державних установ, але й стати основою літургійного календаря православних і вірних інших Церков. Протягом жовтня-листопада 1582 р. ґродські і земські суди українських земель перейшли на новий календар. Натомість православна і вірменська Церкви категорично відмовились виконувати волю короля. За таких умов конфлікт став неминучим. І він урешті вибухнув уже під час Різдвяних свят 24 грудня 1583 р. за старим стилем, (3 січня 1584 р. за новим стилем) у Львові.

Архієпископ Ян Димітр Соліковський

 Тоді римо-католицький архієпископ Ян Димітр Соліковський віддав наказ про опечатування в місті руських храмів, аби православні не змогли провести богослужіння з приводу свята за старим "схизматичним" календарем. Крім католицького кліру, до конфлікту втрутилась і світська влада, яка 9 січня отримала королівський мандат з дозволом арештовувати товари та вироби вірменських та українських ремісників і купців, якщо вони займатимуться ремеслом чи купецтвом під час католицьких свят.

 

Стефан Баторій

Серйозні хвилювання з подібного приводу мали місце в Полоцьку та деяких інших містах Русі. Врешті, у січні того ж таки 1584 р. Стефан Баторій був змушений видати новий королівський універсал, яким пояснював, що календарна реформа стосується лише світських справ, а при проведенні церковних відправ "вольно єсть і маєт бити" кожній Церкві користуватися власним способом літочислення. На підставі королівського розпорядження між православним та римо-католицьким єпископатами Львова було укладено угоду про збереження в непорушності існуючих порядків і допустимість будь-яких змін у цій сфері лише після досягнення відповідних домовленостей між Ватиканом та східними патріархами. Крім вищих достойників обох віросповідань, угоду підписали також київський воєвода Василь Костянтин Острозький. Конфлікт у такий спосіб було залагоджено, а дія угоди поширена на решту українських і білоруських земель, де проживали вірні Православної Церкви.

Календарна реформа папи Григорія XIII

В жовтні (а точніше 4 жовтня, бо це має значення для подальшого обчислення дат) 1582 року з метою усунення помилки в даточисленні було введено в обіг календарну реформу й запроваджено новий Григоріанський Календар , що носить ймення свого зачинателя Папи Римського Григорія XIII.

Це було 16 століття і на той час, за період існування Юліанського Календаря уже встигла набігти різниця з сталою астрономічною датою, яка складала, як уже згадувалося, десять днів. Відповідно до папської реформи, одразу ж після 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня. Цього дня в частині Європейських країн, а саме: в Італії, Іспанії, Португалії , Польщі та Франції до користування увійшов календар папи Григорія XIII – Григоріанський календар.

Коли через рік після реформи папа Григорій XIII звернувся до Патріарха Константинополя Ієремії II з пропозицією перейти на новий календар, то незадовго отримав відмову, яка була вмотивована рішенням Собору: згідно з новим календарним численням не співпадали з канонічним правилам святкування Великодня. Останній же, як відомо, є рухомим святом і щорічно припадає на інше число в межах весняних місяців.

Цікаво, що введення Григоріанського календаря на українських землях був пов’язаний з утворенням і діяльністю Української Центральної Ради та проголошеній нею Українською Народною Республікою, за існування якої і було прийнято до вжитку нове календарне числення. Сталася ця подія 16 лютого 1918 року, і цей день одразу став вважатися 1 березнем того ж 1918 року. Рішення це було прийнято на законодавчому рівні під час засідання Малої ради в місті Коростень.

Таким чином ми підійшли до розгадки головного питання, чому існує така розбіжність у святкуванні свят у різних країнах